МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ГЕНЕРАЛЬНИЙ БУНЧУЖНИЙ — виборна особа, що займала одну з найвищих посад при гетьмані в Україні XVI—XVIII ст.; належав до генеральної старшини; вища категорія значного військового товариства. Головний обов’язок генерального бунчужного — берегти і захищати у походах та битвах гетьманський бунчук. У мирний час виконував дипломатичні та ревізійні доручення гетьмана. Привілей генерального бунчужного — бути безпосередньо при особі гетьмана у походах — "під гетьманським бунчуком".

М.Дмитрієнко