МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ВЕЛЬБАРСЬКА КУЛЬТУРА — була поширена у І—V ст. суцільним масивом у північних областях Польщі, на Волині й Поділлі, споріднено — на Лівобережжі та у Криму. На території України вельбарські пам’ятки датуються кінцем II — рубежем IV—V ст.

Племена Велбарської культури жили у невеликих поселеннях з 4—5 окремих дворів з прилеглими господарськими приміщеннями, в яких мешкали кревно-споріднені патріархальні сім’ї. Помешканнями слугували заглиблені в землю будівлі площею 15—20 кв. м та великі наземні споруди площею 60—100 кв. м, стовповоплетневої конструкції з глинобитними стінами. У побуті використовувався різноманітний посуд (виліплений від руки та кружальний), вироби ремесел (зокрема прикраси, металеві частини одягу, своєрідні фібули з дуговидною спинкою, підвіски, браслети, кістяні гребені тощо). При похованні мерців переважала кремація з використанням різноманітного інвентаря.

Творцями Велбарської культури були численні східно-германські племена, ядро яких складали готи та геліди.

Д.Козак