МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЯЗИЧНИЦТВО — система пер вісних дохристиянських релігійних вірувань, поглядів і обрядів. У східних слов’ян набуло форми обожнення сил природи, тварин та рослин, а також людиноподібних істот: русалок, берегинь, рожаниць тощо. Серед язичницьких богів Київської Русі наймогутнішими були Сварог, Даждьбог, Стрибог, Перун (останній виступав покровителем князівсько-дружинної верхівки). За Володимира Святославича в 980 у Києві було створено загальнодержавний язичницький пантеон. Верховним богом всієї країни визнано Перуна. Крім того, до пантеону увійшли Даждьбог, Хоре, Стрибог, Симаргл, Мокош. Із запровадженням християнства у 988—989 київський пантеон було знищено. Проте у народній гущі язичництво ще довго зберігало популярність, що привело до появи такого духовного феномена, як двовір’я. Поступово християнська церква зуміла витіснити Я. на периферію духовного життя, хоча його елементи й досі зберігаються у традиційній культурі.

В.Ричка