МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ВЕЛИКА СКІФІЯ — наукова назва політичного утворення, що існувало у Північному Причорномор’ї в VII—IV ст. до н.е. За свідченням Геродота, воно простягалося від Дунаю до Дону та на таку ж відстань від узбережжя Чорного моря на північ. Чільну роль у цьому регіоні відігравали кочові скіфи під проводом царських скіфів. Північніше мешкали агафірси, скіфи-орачі, будіни, неври, гелони, меланхлени, що можуть бути співставлені з різними культурами скіфського типу Лісостепової України та прилеглих районів. Збирання данини з осілих племен цієї території, зиск із транзитної торгівлі між землеробами Лісостепу та античними містами північного узбережжя Чорного моря становили економічні підвалини Великої Cкіфії та сприяли накопиченню в руках вищої аристократії величезних багатств, наявним підтвердженням чого є "царські" скіфські кургани у Нижній Наддніпрянщині — Солоха, Чортомлик, Огуз, Козел та ін. Загибель Великої Cкіфії пов’язана, зокрема, з погіршенням кліматичних умов і усиханням степів, з виснаженням господарства лісостепових районів унаслідок економічної експлуатації кочовиками тощо.

В.Мурзін