МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКА ЗЕМЛЯ — територія у Давній Русі по річці Десні, її притоках та у верхів’ях Оки. Більш відома під назвою Чернігово-Сіверська земля. Основу населення становили сіверяни, жили також радимичі (по р. Сож) і в’ятичі (по р. Оці). Найбільші центри — Чернігів, Новгород-Сіверський, Брянськ, Муром. У XVII ст. на території Чернігівської землі були Чернігівське, Новгород-Сіверське і Муромське князівства, які на початку XIII ст. розпалися на ряд уділів. Путивльське, Трубчевське і Муромо-Рязанське князівства пізніше відокремилися від Чернігова, і їхня дальша доля пов’язана з Північно-Східною Руссю. Під час монголо-татарської навали Чернігівська земля зазнала розорення. У XIV ст. потрапляє до складу Великого князівства Литовського, у 1503 — до складу Російської держави, а на початку XVII ст. — до складу Речі Посполитої. За умовами "Вічного миру" між Польщею та Росією (1686) була приєднана до Росії.

Ю.Кокін