МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ФРАНКО Іван Якович (1856—1916) — письменник, учений, громадський діяч. Народився в с. Нагуєвичі поблизу Дрогобича на Львівщині в родині селянина-коваля. В 1875 закінчив дрогобицьку гімназію, навчався у Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах. З 1894 очолював філологічну секцію, а з 1898 також етнографічну комісію Наукового товариства ім. Шевченка, редагував "Літературно-науковий вісник". Стояв у витоків Української радикальної партії. Франко є поетом-новатором. Почав друкуватися з середини 70-х років (збірка "З вершин і низин", поеми "Смерть Каїна", "Похорон", "Іван Вишенський" та ін.). Проза Франко налічує понад 100 творів малої форми та 9 повістей і романів, зокрема "Борислав сміється", "Захар Беркут". Перу митця належать драми "Сон князя Святослава", "Учитель", "Кам’яна душа" й найвидатніша — "Украдене щастя". Серед численних наукових праць — 5-томове видання "Апокрифів і легенд з українських рукописів" (1896—1910).

О.Корнієвська