МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКІ СЕЛЯНСЬКІ СПІЛКИ — форма організації українського селянства. Виникли з ініціативи Української партії соціалістів-революціонерів на противагу селянським союзам. Найбільшого поширення набули на Правобережжі, в Київській, Полтавській губерніях, південно-східних повітах Чернігівщини. Діяли також в окремих селах чотирьох північних повітів Харківської губернії. їх виникнення тісно пов’язане з піднесенням національно-визвольного руху в Україні після лютневої революції 1917, що охопив найрізноманітніші верстви населення. Очолила його національна (спочатку громадська) організація — Українська Центральна Рада. Селянські спілки як низову ланку організації селянства визнав І Київський губернський селянський з’їзд, що відбувся 27—28 квітня 1917.

Боротьба есерів і трудовиків за вплив у спілках суттєво заважала їхній роботі. Крім того, нерішучість есерів, а пізніше Центральної Ради, призвела до того, що селянство перестало довіряти спочатку селянським союзам, а потім і спілкам та почало вимагати перетворення їх на Ради селянських депутатів або солдатсько-селянські комітети. Насьогодні кількість селянських спілок, що діяли в Україні, не встановлена.

І.Хміль