МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ТАНКОВА БИТВА ПІД ДУБНОМ, ЛУЦЬКОМ, РІВНИМ 1941 — між 1-им танковим з'єднанням групи фашистських армій "Південь" та вісьмома радянськими механізованими корпусами Південно-Західного фронту (23—29 червня 1941). Щоб запобігти прориву німецькими танками радянської оборони, командуючий фронтом генерал-полковник М.Кирпонос вирішив 23 червня завдати противникові удару силами 4-го, 15-го та 22-го механізованих корпусів, дислокованих у першомуешелоні військ фронту, а згодом 9-го, 19-го та 8-го корпусів, яких підтримували 131-ша мотодивізія, 1-ша протитанкова бригада та інші частини. 26 червня 9-й та 19-й корпуси з району Луцька та Рівного, а 8-й і 15-й — з району Бродів здійснили наступ на фланги танкової групи ворога, відтіснивши частину його сил на південний захід. Хоча згодом 9-й та 19-й корпуси змушені були відійти до Рівного, танкові бої тут тривали до 29 червня. Найактивніше діяв на північ від Бродів 8-й корпус, який із боями увійшов у Дубно. Проте на 29 червня наступальні можливості радянських військ, які мали на озброєнні танки застарілих конструкцій, були вичерпані. Причини невдалої спроби контрнаступу і великих втрат радянських військ (на один підбитий німецький танк припадало 20 радянських) полягали у відсутності прикриття авіації (майже всі літаки були знищені у перші ж години війни на аеродромах першої лінії), неналагодженості взаємодії танкових сил з іншими родами військ, у браку досвіду командирів. Разом із тим радянське командування виграло час для відводу головних сил Південно-Західного фронту, які були під загрозою ворожого оточення.