МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

СТАРШИНА ГЕНЕРАЛЬНА — загальна назва осіб, які мали найвищі військові чини та виборні посади в українському козацькому війську. В Українській державі другої половини XVII — XVIII ст. старшина генеральна складала вищий орган державного управління при гетьмані або ж відповідних управлінських структурах. До старшини генеральної належали генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний осавул, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний. Політична роль старшини генеральної особливо зросла в період гетьманства К.Розумовського (1750—1764). В цей час фактично перестала діяти загальновійськова козацька рада, компетенція якої остаточно перейшла до старшинської ради, що складалася насамперед із старшини генеральної. Включала найзаможніших і найвпливовіших представників старшинських родин. Перестала існувати у 80-ті роки XVIII ст. у зв’язку з остаточною ліквідацією залишків української автономії.

О.Путро