МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

СОБОРНО-ЄПИСКОПСЬКА ЦЕРКВА (інші назви — Братське об’єднання українських автокефальних церков, УАПЦ-2, Булдовщина, Лубенський розкол) — одна з течій українського православ’я 20—30-х років. Організована ДПУ для розкладу патріаршої церкви та протидії УАПЦ. Оформилася на соборі, в якому взяли участь архієпископ Іоанникій, єпископи Павло, Феофіл, який згодом став митрополитом, та ін. Собор відбувся в червні 1925 у лубенському Мгарському монастирі. Заявляючи, що прагне дістати автокефалію законним шляхом від московського патріарха, Соборно-єпископська церква імпонувала консервативним колам українського громадянства, яких відлякували незвичайні хіротонії в УАПЦ. Останній храм Соборно-єпископської церкви закрито в Луганську в 1937. Митрополит Феофіл відновив свою діяльність у Харкові восени 1941.

С.Білокінь