МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ (1050—1113) — князь полоцький, новгородський, турівський, великий князь київський, Син Ізяслава Ярославича. В 1069—1071 княжив у Полоцьку, в 1078—1088 — у Новгороді Великому, звідки перейшов до Турова, володіючи одночасно Пінською і Берестейською землями. В 1093 посів київський престол, де йому довелося відбивати майже щорічні напади половецьких ханів. Разом з Володимиром Мономахом у 1103— 1111 провів низку переможних походів у половецькі степи. Був слабким і непослідовним володарем, розпалював ворожнечу між князями. Під керівництвом Святополка Ізяславича відбулося кілька князівських з’їздів. Смерть непопулярного в народі Святополка Ізяславича викликала повстання, приборкане Володимиром Мономахом, який вокняжився в Києві.

М.Котляр