МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

САЛТІВСЬКА КУЛЬТУРА — археологічна культура VIII—X ст., залишена різноетнічними племенами, що входили до складу Хозарського каганату. Назва від села Верхній Салтів на Харківщині, де у 1900 вперше виявлена. Має два основних варіанти — лісостеповий і степовий. Культура першого варіанту залишена осілими землеробськими іраномовними аланами, які мешкали у поселеннях з напівземлянкових жител, а при похованнях практикували трупопокладення у катакомбних могильниках разом із особистими речами померлого. Другий варіант належав кочовим і напівкочовим тюркомовним болгарським племенам, а також, імовірно, праугорцям, які жили у тимчасових стоянках з юрто-подібних наземних жител, практикували трупопокладення в ямні ґрунтові могильники, яке супроводжувалося біднішим інвентарем. Племена Салтівської культури володіли фортифікаційним мистецтвом, мали розвинуті землеробство й скотарство, найрізноманітніші ремесла, вели активну зовнішню торгівлю. На рубежі IX—X ст. вони зазнали тиску з боку печенігів, а після загибелі каганату у другій половині X ст. зникають. Вважається, що частина їх (яси та касоги давньоруських літописів) увійшла до складу Давньоруської держави.

О. Сухобоков