МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

РІЧ ПОСПОЛИТА — назва держави, що складалася з Корони Польської і Великого князівства Литовського (1569—1795), які мали федеративні права. Найвищим законодавчим органом був сейм, на якому обирали короля. У різні часи до складу Річи Посполитої входили такі українські землі, як Київщина, Брацлавщина, Волинь, Західне Поділля, а також Західна Україна. Річ Посполита проводила агресивну зовнішню політику, вела війни з Московською державою, Османською імперією, Кримським ханством, Швецією та іншими країнами. У цих війнах на боці Річи Посполитої активну участь брало українське козацтво. Визвольна війна та утворення Української держави (сер. XVII ст.) розпочали процес утрати Річи Посполитої геополітичної переваги у Східній Європі. Поряд із внутрішнім занепадом та зовнішньополітичними причинами нерозв’язання українського питання в межах Річи Посполитої наприкінці ХVIII ст. призвело до її розподілу між сусідніми державами. Згідно з т.зв. третім поділом Польщі (1795) Р.П. припинила своє існування.

Т. Чухліб