МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

РАДИМИЧІ — східнослов’янське плем’я (союз племен), що населяло дніпровсько-деснянське межиріччя. Археологічними пам’ятками Радимичі є численні курганні могильники IX— X ст. із трупоспаленнями, а з XI— XII ст. — із трупопокладеннями. Радимичі займалися орним землеробством, скотарством, промислами та ремеслами. Містами Радимичі були Гомій (Гомель), Вщиж на Десні, Чичерськ на Сожі та ін. У VIII і до другої половини IX ст. Р. разом із в’ятичами і сіверянами підпадають під владу хозарів. У 885 були підкорені Олегом і увійшли до складу Давньоруської держави. Разом з іншими східнослов’янськими племенами брали участь у поході Олега у 911 на Візантію. У 984 Володимир Святославич удруге підкорив Радимичів. У XI ст. землі, населені Радимичі, увійшли до Смоленського та Чернігівського князівств. Останній раз згадуються у літописі під 1169.

В.Кравченко