МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ПЕНЬКІВСЬКА КУЛЬТУРА — археологічна спільність, що існувала протягом середини V — рубежу VII—VIII ст. від Пруту до Оскола, займаючи переважно лісостепову смугу України та суміжні області Молдови і Росії. Виникла внаслідок переселення на південь племен київської культури. Вважається, що Пеньківська культура залишена антами — однією з груп ранньоісторичного слов’янства. Носії Пеньківської культури мешкали у відкритих поселеннях або у поодиноких городищах, в житлах у вигляді квадратної напівземлянки з вогнищем, пізніше — з кам’яною піччю. У побуті широко вживалася кераміка (ліпні горщики та миски, диски і сковорідки) прикраси (особливо були поширені т.зв. "старожитності антів" — пальчасті фібули, наремінні бляшки, пряжки та ін.). Небіжчики піддавалися трупоспаленню на ґрунтових могильниках.

Р. Терпиловський