Едуард Мослі чує звуки атаки під Ед-Дуджайлом

Нарешті наспіло підкріплення! Ще вночі, коли їх розбудив страхітливий вибух, вони зрозуміли: щось відбувається. Мослі повідомили, що це, напевно, плавуча міна, що призначалася для моста Шатт-аль-Хай, в тилу османської армії, яка натрапила на мілину і вибухнула. Знову стало тихо, і він ліг. За кілька годин його збудив вогонь, що вівся зовсім близько. Він визирнув. Уже розвиднілося.

Спершу Мослі подумав, що це їхня власна артилерія в Ель-Куті. Потім вирішив, що османська артилерія обстрілює британське підкріплення, яке, згідно з останніми повідомленнями, перебуває всього за тридцять кілометрів звідси, на північному березі Тигра. Він видерся на дах подивитися. Удалині спалахи вогню. Це гармати британців. Вони гатять по турецьких позиціях у Ед-Дуджайл, на південному березі річки. Звідси всього дванадцять — тринадцять кілометрів. Вочевидь, підкріплення таємно переправилося через річку, вчинило нічний марш-кидок і тепер пішло на прорив.

Усіх, хто опинився в оточенні, охопило неймовірне хвилювання. При світлі дня можна було вже розгледіти, як османські частини форсованим маршем рухаються туди, де для них виникла загроза. Мослі знав, що планувалося підтримати британців, які прийшли на допомогу, і зробити вилазку, або на півночі, або на півдні, залежно від того, на якій стороні річки точиться бій. Але він не чує наказу про заплановану операцію. Близько дев'ятої ранку він бачить довгі ряди голів, що піднімаються з османських окопів: вони рухаються на південний схід.

Тим часом грім битви наростає. Водночас османські з'єднання стягуються до Ед-Дуджайлу.

А потім стає тихо. На горизонті більше не спалахують вибухи.

Мослі вирішив, що тиша настала через те, що британська піхота досягла мети свого наступу і почала ближній бій, з використанням холодної зброї.

Усе ще тихо. Оточених охоплює тривога. Що там сталося? Чому зволікають з наказом про вилазку?

Спливають години. Нічого не відбувається. Гармати навколо Ед-Дуджайл мовчать.

Настає вечір.

Навколо тиша.