Пам’ятати заради прийдешніх поколінь

(Вислови і ставлення науково-педагогічного складу, курсантів, слухачів, студентів стосовно голодоморів в Україні)

Страшною трагедією для українського народу став Голодомор 19321933 років. Він забрав життя мільйонів людей, які стали жертвами політики тоталітарного режиму проти українського народу - убивства голодною смертю мільйонів дорослих і дітей усіх національностей та віросповідань, які мешкали на території України.

Упродовж десятиріч інформацію про ці криваві сторінки свідомо приховували. Лише після здобуття Україною державної незалежності було представлено жахливі факти цієї трагедії.

Служба безпеки України 22 травня 2009 року порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України, за фактом здійснення геноциду в Україні у 1932-1933 роках та з 2008 року почала оприлюднювати списки осіб, причетних до вчинення Голодомору в Україні в 1932-1933 роках.

Документи переконливо свідчать про те, що Голодомор в Україні був результатом спланованих системних заходів, інструментом знищення соціальної бази народного опору радянській владі в Україні. Саме тому 28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 років актом геноциду Українського народу.

Наш моральний обов’язок - забезпечити належне вшанування жертв та постраждалих від голодоморів, відновити історичну справедливість, сприяти глибокому усвідомленню громадянами причин та наслідків геноциду українського народу, утвердженню в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства.

Саме тому видання цієї збірки зробить свій внесок у дослідження тих трагічних сторінок історії українського народу. Адже немає майбутнього в тих, хто не пам’ятає свого минулого.

Це - наш спільний біль, це наша спокута!

Т.в.о. ректора Національної академії Служби безпеки України доктор наук з державного управління, професор

І.І. Мусієнко

За радянських часів Україна пережила три голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. Ці трагічні події були результатом не стільки несприятливих природно-кліматичних факторів, скільки недолугої, а інколи і свідомо злочинної соціально-економічної політики, яка здійснювалася в Україні тоталітарним режимом упродовж багатьох десятиліть. Нехтування тоталітарною владою елементарними правами людини заради впровадження в соціальну практику хибних ідеологічних конструкцій обернулося для Українського народу мільйонними жертвами та вкрай важкими політичними, соціально-економічними, демографічними й іншими наслідками.

Окіпнюк Володимир Тарасович, полковник, завідувач кафедри

Рішення українського суду є підтвердженням того, що голод 1932-1933 років був злочином проти людства, і переводить будь-які дискусії навколо голодомору з політичної у юридично-правову площину.

Фальченко Сергій Леонідович, полковник, в. о. заступника директора науково-організаційного центру

XX століття по праву може вважатися найкривавішим в історії людства. Дві світові війни. Мільйони жертв... Але ж як могло статися, що в країні, традиційно миролюбній і товариській, поза війнами загинула мало не та сама кількість населення, що й під час бойових дій!? Страшенна жертва була принесена українським народом на вівтар розбудови комуністичного майбутнього штучного утворення під назвою СРСР. Останні події на сході нашої держави можуть повернути країну в далеке минуле. Невже ж це минуле нас нічому не навчило, і ми готові знов і знов повторювати помилки історії?

Бобрицький Віталій Борисович, полковник, завідувач кафедри

Голодомор, який забрав, за різними даними, від 4 до 10 мільйонів людських життів, став для нас не лише символом чергової спроби винищення України як нації, а й дуже серйозним уроком. Тому важливо не лише вшановувати пам’ять про мільйони знищених, убитих, заморених голодом людей, але й наполегливо вивчати ті страшні сторінки минулого. Здобуті знання і досвід мають стати основою єднання українців для вирішення найактуальніших питань - збереження духовності, пробудження самосвідомості, морального зміцнення нації для захисту територіальної цілісності держави.

Козій Олександр Миколайович, підполковник, завідувач кафедри

Голодомори в Україні 1920-1940 років ХХ століття мають поряд з економічними, демографічними ще і психологічні наслідки. Найтяжчими серед них є втрата ініціативи, невпевненість у собі, занижена самооцінка, схильність до залежної поведінки, тривожність, недовіра до світу, посилення найрізноманітніших страхів - від страху голоду до страху перед майбутнім. Тому сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра перекреслює історію нації, паплюжить традиції та руйнує соціокультурну самобутність народу.

Голодомор в Україні - це чорна сторінка нашої історії, яку ми повинні добре засвоїти й намагатися не йти шляхом повторення трагічних подій. Минуле застерігає нас від того, що не можна продавати свою державу та спокійно спостерігати за тим, як ворог захоплює рідну землю; нагадує, що її треба боронити й не допускати приходу до влади окупантів, для яких смерть мільйонів людей є порожнім звуком.

Бараннік Валерій Анатолійович, полковник, доцент

Голодомор був трагедією, але, як не парадоксально, не кривавою. Геноцид був німою зброєю, яка без зайвого шуму та розголосу мало не знищила націю. Важко усвідомити, що 80 років тому український народ із тисячолітньою історією та найродючішими чорноземами у світі ледь не зрівнявся із землею... від голоду!

Ще одним парадоксальним фактом є те, що голод не лише знищував націю, водночас він її творив, адже трагічна пам’ять про геноцид стала потужним пробудженням патріотизму, відданості і братерства нашого народу! Тому зараз, як ніколи раніше, українці повинні об’єднатися і вдарити по ворогові, захищаючи славну пам’ять про наших предків!

Курсант Оксана Васильєва

Звичайно, можна пробачити винних, вшанувати загиблих та забути, забути як страшний сон... Можна навіть проковтнути гіркоту і з оптимізмом поглянути в майбутнє. Можна. Але хто ми після цього?.. Забути означає зрадити. Зрадити тих, хто загинув, і тих, хто вистояв, хто вижив, щоб донести, незважаючи ні на що, український дух - незламний, вічний!

Я не посмію забути, і мої діти будуть знати, якою дорогою ціною далося українцям право існувати як нація, як народ».

Курсант Богдана Перепеляк

Нині науковці констатують жахливу статистику, і просто неможливо сприймати наслідки голодомору та політичних репресій без сліз. Мільйони жертв - замордованих, закатованих, висланих, які лише прагнули відстояти своє право на вільне життя. Сьогодення відрізняється від минувшини, наше покоління сприймає світ по-новому. Але в цьому нестримному вирі ми не маємо права відкидати своє коріння, свою історію. Наш священний обов’язок - не забувати дідів-прадідів, яких стерла нещадна машина комуністичного режиму, й усіма силами відстоювати правду та справедливість, як зіницю ока берегти таку омріяну і безцінну незалежність.

Курсант Марія Дещинська

Їх не називали героями. їм не ставили пам’ятників чи обелісків. Нас просто примушували їх забути. Але пам’ять не можна знищити. Україна пам’ятає! Прогресивний світ визнає!

Слухач Володимир Горчак

Темною сторінкою закарбувався в історії українського народу один із найжорстокіших злочинів сталінізму - організований ним голод 1932-1933 років. Аналізуючи архівні матеріали, можна стверджувати, що накази про обшуки й конфіскацію їжі були поширені в більшості областей України та свідомо спрямовувалися на повільне знищення українських селян.

В умовах, коли поширювався канібалізм, життю беззахисної дитини кожного дня загрожувала смертельна небезпека. Села обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. А в цей час на сусідніх залізничних станціях в елеваторах під охороною зберігалися тисячі пудів хліба.

Голодомор, штучно створений партійним керівництвом, був однією з найжахливіших трагедій українського народу. Сьогодні треба говорити задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність.

Слухач Микола Кипещук

То була справжня війна радянського режиму проти власного народу, розв’язана в мирний час. До цього часу в землі лежать кістки мільйонів людей, які не мають навіть могил, над ними не прочитано молитви, їхні голоси до цього часу не почуто.

Перший раз слово «голодомор» я почув, коли мені було 7 років. У 2001 році я поїхав з рідного Івано-Франківська на Луганщину до своєї бабусі. Гуляючи селом, серед дерев, високої трави та бур’янів побачив дивний цвинтар - дерев’яні хрести, почорнілі від часу, підіймалися над низенькими горбиками, посипаними жовтим піском. Навіть не десятки, а сотні хрестів, сотні могилок людей, заморених голодом...

Соціальним результатом голодомору стало не тільки знищення селянських господарів в Україні, але й віковічних українських селянських традицій і звичаїв, моральних засад, серед яких основні - це повага до батьків, своєї родини, любов до землі та мови, віра в Бога, працьовитість. Із жахливих 1932-1933 років почався занепад українського села, а в серцях людей посилився страх.

Відзначаючи трагічні дати своєї історії, ми проходимо очищення правдою про минуле і відповідальністю за майбутнє країни.

Курсант Назар Пічак

Якщо тільки спробувати уявити смерті селян та їхніх дітей, голодні муки, пошуки їжі на зимових полях, то відразу стає моторошно. Радянський тоталітарний режим цинічно штовхнув у прірву своїх громадян, селян-хліборобів.

Голод 1930-х років породив в українців страх. Наші бабусі і дідусі ніколи б не викинули недоїдений шматочок хліба, а деякі до кінця свого життя закопували мішечки з ним на чорний день.

Студентка Юлія Кустова

Багато людей не усвідомлюють, яка це була втрата для українського народу. Роки голодомору я спробувала відчути серцем.

Голод, люди, мертві тіла й душі!

Кличе Земля, немов, заклинає,

Припасти до неї і не цілувати,

А тихо, без крику вмирати ...

Студентка Лариса Забайлович

Нехай вогник запалених свічок, якими ми вшановуємо пам’ять про мільйони жертв геноциду українського народу, горить не тільки на підвіконні, а й у серці кожного українця.

Слухач Григорій Булгаков

Геноцид - навіть він не зміг зламати волю мужнього народу. Ми всі розуміємо, для чого в людей забирали харчі, обмежували в існуванні... Вони думали, що нас можна перемогти, якщо не силою, то мором. Так, багато полягло, але пам’ять про них палає в наших серцях. І доки в нас горить серце - вогонь нас не спече!

Студент Андрій Козлов

Наше життя можна порівняти з калейдоскопом. Єдине, що залишається незмінним, - історія нашого народу. У ній було чимало добра, злетів, відкриттів; але вдесятеро більше страждань, війн і втрачених життів...

Україна здавна славилася багатою землею та родючістю врожаїв, тож що може бути страшнішим, ніж померти від голоду в таких умовах?

Курсант Карина Прищепа