Реферат на тему

Сім’я Хохлових у Київському підпіллі

План

I. Вступ

II. Основна частина

2.1 Київське підпілля 2.2 Життєвий шлях та підпільна діяльність Віктора і Олександри Хохлових

2.3 Вулиця Сім’ї Хохлових у Києві

III. Висновок

IV. Список літератури

І. Вступ

Однією з основних, і мабуть, найцікавішою із тем курсу одинадцятого класу з історії беззаперечно є Україна під час Другої світової війни. Вивчаючи події періоду 1941-1945 рр. мене вражав масовий героїзм людей. Особливо мене зацікавила доля людей, які перебували в окупації, але продовжували боротися за перемогу над фашистами. Зокрема це партизани та підпільники. Крім того, цього року буде відзначатися шестидесятиріччя перемоги над фашистськими загарбниками, а отже тема підпілля залишається актуальною і до тепер.

Починаючи працювати над своєю науковою роботою я використовувала літературу, яку знаходила в шкільній та районній бібліотеках, брала у знайомих та друзів. Та згодом мені стало зрозуміло, що цієї інформації не достатньо. І я звернулась до працівників музею Великої Вітчизняної війни, та за їхньою порадою почала працювати в центральному державному архіві громадських об’єднань України.

Зараз, ознайомившись з великою кількістю матеріалів про сім’ю Хохлових та київське підпілля в цілому, я дійшла висновку, що це дуже складна і заплутана тема, якій, на жаль, не достатньо приділяють увагу. Про це свідчить і той факт, що у списках міськкомів КП(б)У, залишених в підпіллі, в графі примітка чи не в кожного третього написано „подальша доля не відома”.

У своїй роботі я пишу про долю лише двох людей, але намагаюсь показати на прикладі конкретної сім’ї – сім’ї Хохлових, вклад у перемогу над фашистською Німеччиною усього підпілля і Київського зокрема.

ІІ. Основна частина

2.1. Київське підпілля

Якщо говорити про київське підпілля, то воно розгорнуло свою діяльність ще в перші дні війни і продовжувало вести боротьбу до останніх днів окупації.

Вже в перші дні війни завдання партійних та радянських органів у справі підготовки до боротьби на окупованій території були обговорені на спеціальних нарадах. На цих нарадах були затверджені початковий склад підпільних організацій, визначені явочні та конспіративні квартири, а також створено план діяльності підпілля. Таким чином у Києві для керівництва підпіллям створювалися основний і запасний міськкоми, 9 райкомів партії та 37 організацій у складі 646 чоловік. Секретарем основного підпільного міськкому партії затвердили М. Г. Рудешка, який до війни працював у Ленінському райкомі КП(б)У міста Києва, заступником секретаря – В. Г. Хохлова, який до війни був начальником цеху і секретарем парткому заводу „Більшовик”. Першим секретарем запасного підпільного міськкому було затверджено секретаря Білоцерківського міськкому КП(б)У С. Г. Бруза, а його заступником – П. Т. Громика, контрольного майстра авіазаводу. Склади основних підпільних райкомів партії нараховували 3 – 4 чоловік, а запасних 1 – 2 чоловік.

Слід проте зазначити, що в роботі з формуванням підпілля та його діяльності було чимало неорганізованості та безвідповідальності. Не вдалося забезпечити злагоджене керівництво розгортання боротьби на окупованій території. ЦК КП(б)У створив 30 червня 1941 р. Оперативну групу на чолі із М. О. Бурмистенком, яка мала керувати діяльністю місцевих партійних органів. Проте в наслідок складного положення на фронті, неузгодженості дій різних органів, які керували партизанським рухом і підпіллям, та через інші несприятливі обставини група не лише не виконала поставлених перед нею завдань, але й не була організаційно оформленою, її персональний склад не затверджувався. Неефективними виявилися дії подібних органів при обкомах партії. Лише з часом – навесні-влітку 1942 року було створено органи з керівництва партизанським рухом і підпіллям. Суттєві прорахунки мали місце й в доборі кадрів підпільників, серед яких виявилося немало випадкових людей, нездатних до виконання покладених на них завдань. Були допущені прорахунки у визначенні структури організацій, методів їхньої діяльності, місць базування, засобів конспірації. Недостатньо уваги приділялося влаштуванню явок, призначенню зв’язкових, виготовленню особових документів підпільників. Конспіративні квартири (у Києві їх було 64) здебільшого були випадковими, неперевіреними. Ці та інші хиби в роботі призвели до того, що протягом короткого часу після окупації міста і області гітлерівцям вдалося викрити і знищити значну частину підпілля.

Були і факти прямої зради учасників підпілля. Так, у Києві на такий шлях став перший секретар Ленінського райкому КП(б)У Іван Романенко. Він добровільно здався окупантам і під час допиту в гестапо 22 жовтня 1941 року виказав ворогу імена багатьох підпільників. Але це був лише початок. Не витримав тортур гестапо й Руденко. За його участю протягом жовтня-листопада було затримано секретарів шести підпільних райкомів. Зрадниками виявилися колишній секретар Київського обкому і міськкому комсомолу Кучеренко, інструктор обкому ЛКСМУ Пустовойтов, зв’язкова підпільного міськкому партії Аристархова. За короткий час потрапили до рук окупантів 36 діячів керівного складу Київського підпілля.

На жаль всі ці негативні факти про київське підпілля не були відомі великим масам населення, як в роки війни, так і по її закінченню. Більшість документи, де йшлося про зраду, чи неорганізованість серед підпільних діячів знаходились під печаттю „цілком таємно”. А в інших документах йшлося тільки про самовідданість та героїзм підпільників, а всі недоліки або замовчувались, або не акцентувалося на цьому увагу. Як приклад цього ствердження я надаю витяг з протоколу засідання бюро київського міськкому КП(б)У від 5 липня 1946 р. Про затвердження звіту Київського підпільного міськкому КП(б)У.

1941-1942рр. ...Бюро міськкому КП(б)У відмічає, що залишений на період німецької окупації в м. Києві основний підпільний міськком КП(б)У в вересні 1941 року приступив до роботи в складі заступника секретаря В. І. Хохлова, членів В. І. Кудряшова та М. П. Ятака.

Через відсутність зв’язку з основним підпільним міськкомом КП(б)У також приступив до роботи запасний підпільний міськком КП(б)У в складі секретаря С. Г. Бруза, заступника секретаря П. Т. Громико, членів В. І. Артамонова і Г. С. Подшивалової, який з грудня 1941 року після встановлення зв’язку з основним підпільним міськкомом КП(б)У активно допомагав йому в роботі.

З поверненням в жовтні 1941 року секретаря Київського міськкому КП(б)У по кадрах тов. К. П. Івкіна склад підпільного міськкому КП(б)У було поповнено товаришами Ф. Ф. Ревуцьким (бувший інструктор міськкому КП(б)У), Ф. Д. Зубковим (бувший директор цегельного заводу), С. А. Пащенком ( бувший начальник цеху КПВРЗ). Секретарем підпільного міськкому КП(б)У було обрано тов. К. П. Івкіна. В лютому 1942 року до складу підпільного міськкому КП(б)У було додатково введено Г. І. Кулика (бувш. інструктор КП(б)У) і І. Р. Кучеренка (бувший секретар міськкому ЛКСМУ), який згодом став зрадником.

В зв’язку з масовими арештами, загибеллю великої кількості підпільних робітників і припиненням роботи шести підпільних райкомів КП(б)У і ряду організацій підпільний міськком КП(б)У в жовтні 1941 року посилено розпочав підбір і залучення до активної роботи нових кадрів підпільних робітників з партійних і непартійних більшовиків, які залишились на окупованій території.

В умовах переслідувань, жорстокого терору, відсутності матеріально-технічної бази підпільний міськком КП(б)У під керівництвом товаришів Івкіна і Хохлова з листопада 1941 року розгорнув підпільну роботу, створив актив підпільних робітників при міськкомі в кількості 126 чоловік, з них комуністів 47, позапартійних 66, комсомольців 13, організував нові підпільні райкоми КП(б)У – Печерський, Московський, Шевченківський, Радянський, Ленінський, Дарницький та підпільні райкоми ЛКСМУ, створив 18 підпільних партійних організацій і груп, якими систематично керував і практична допомагав в роботі.

Підпільний міськком КП(б)У встановив 40 конспіративних і явочних квартир, організував підпільні примітивні друкарні.

З метою встановлення зв’язку з „Великою землею” та одержання правдивої інформації про стан на фронтах Вітчизняної війни було встановлено до 10 радіоприймачів, через які приймались зведення Радінформбюро і інша інформація.

Підпільний міськком КП(б)У випустив великим тиражем антифашистські листівки і зведення Радінформбюро, які розповсюджувались через підпільні райкоми, а також через актив робітників.

При підпільному міськкомі КП(б)У під керівництвом тов. Кудряшова діяла винищувально-підривна організація, яка провадила диверсії на залізничному транспорті, підприємствах, винищувала німецьких солдат, офіцерів, німецько-українських націоналістів. Активну участь в цій організації брали товариші Ревуцький (член підпільного міськкому), Левицький, Сікорський, Пащенко (член Залізничного підпільного райкому КП(б)У) та комсомолка Таня Маркус.

Підпільним міськкомом були чотири рази надіслані зв’язківці через лінію фронту в ЦК КП(б)У з матеріалами про стан роботи Київської підпільної організації. Зв’язківці товариші Козак Олександр й Гурська Марія виконали завдання – перейшли лінію фронту і доставили матеріали секретарю ЦК КП(б)У тов. Коротченку, а потім повернулись назад з вказівками ЦК КП(б)У. В свою чергу ЦК КП(б)У були надіслані до підпільного міськкому КП(б)У зв’язківці товариші Майоров, Левченко, Шейко, Сиромятникова, Родіна. Таким чином, був встановлений постійний зв’язок з ЦК КП(б)У.

За рішенням підпільного міськкому КП(б)У було утворено штаб на чолі з тов. Кудряшовим В. І. По підготовці бойових резервів для партизанських загонів. Штаб організував бойові групи в районах Київської, Житомирської, Чернігівської областей під керівництвом тов. Дивоніна К. М., до яких через підпільну групу тов. Сороки Н. А., яка діяла на Наводницькому мосту, надсилались звільнені нею військовополонені, колишні бійці і офіцери Червоної Армії, направлялось багато зброї, боєприпасів. Бойові групи Дивоніна стали ядром організації трьох партизанських загонів з’єднання ім. М. С. Хрущова...(1)

Проте, незважаючи на труднощі і втрати, учасники антифашистського підпілля Київщини продовжували боротьбу проти окупантів. У кінці жовтня 1941 року на квартирі В. Г. Хохлова відбулося засідання Київського підпільного міськкому партії, на якому секретарем було обрано К. П. Івкіна. До складу міськкому увійшли Д. Ф. Зубков, Г. І. Кулік, С. А. Пащенко, Ф. Ф. Ревуцький. У результаті напруженої боротьби міськкому протягом листопада-грудня 1941 року було знову створено 7 підпільних райкомів партії. Не припиняли своєї діяльності Залізничний та Сталінський райкоми КП(б)У.

Підпільники проводили активну діяльність мобілізуючи населення на боротьбу проти німецько-фашистських окупантів. Вони влаштовували диверсії на господарських і військових об’єктах, на транспорті, знищували гітлерівців та їх прибічників, звільняли військовополонених та допомогли їм дістатись до партизанських загонів, проводили агітаційно-пропагандистську

1. Витяг з протоколу засідання бюро київського міськкому КП(б)У від 5 липня 1946 р. Про затвердження звіту Київського підпільного міськкому КП(б)У. роботу серед населення. Диверсії на заводі „Більшовик” були організовані і виконані групою В. Г. Хохлова.

Важливе значення надавали підпільники Київщини веденню агітаційної роботи серед населення. Вони повідомляли про становище на фронтах війни, працю трудівників радянського тилу, закликали трудящих зірвати економічні і політичні заходи загарбників, ухилятися від виконання розпоряджень окупаційної адміністрації. В агітаційній роботі підпільники використовували як усне, так і друковане слово. Серед населення поширювались листівки і газети, які виготовлялися в радянському тилу.

Тематика листівок:

Наша Москва;

Партизан Михась;

Дівчатам України (вірш В. Сосюри);

Не пускайте німців до фронту;

Життя радянської молоді;

До молоді, яка вступає в поліцію;

Дівчатам, котрі вийшли заміж;

Молодь України до бою! (О. Довженко);

Як підпалити німецький танк... З часом рукописну й друковану продукцію виготовляли й самі підпільники. У листопаді 1941 року підпільними організаціями було створено примітивну друкарню, яка мала ротатор і склограф. А на початку 1942 року була створена ще одна друкарня.

Таким чином, уже в перші місяці війни на території Київщини розгорнувся антифашистський рух опору, в якому брали участь комуністичні підпільні організації, безпартійні патріоти. Частина українських націоналістів знаходячись у підпіллі, вели антирадянську і анти німецьку агітацію, обстоюючи утворення незалежної української держави, інша частина співробітничала з окупантами.

Що ж стосується сім’ї Хохлових, то їх можна назвати одними з найяскравіших представників київського підпілля.

2.2 Життєвий шлях та підпільна діяльність Віктора і Олександри Хохлових

Ще тривала героїчна оборона Києва від фашистках загарбників, але вже у серпні 1941 року було ясно, що фашистська загроза зависла над столицею. Начальник цеху заводу „Більшовик” Віктор Хохлов поводив себе у цей час дещо дивно. Здається, разом з товаришами евакуюватись він не збирався, на запитання не відповідав – відмовчувався, і взагалі скидалось на те, що він чекає на прихід нової влади. Ті, хто знав його добре, не могли цього збагнути і тим більше у це повірити. Ті, хто знав його гірше, пригадували історію виключення Хохлова з партії і, розмірковуючи приходили до висновку, що те рішення, можливо, не було випадковим. Важко собі уявити, але можна припустити, що мав переживати Віктор Гнатович, дивлячись в очі своїх товаришів, знайомих, друзів і зустрічаючи в них якусь суміш подиву, недовір’я і зневаги...

І тільки декілька чоловік в усьому Києві знали напевне, що виправдовуватися йому немає в чому. Віктор Хохлов залишився у місті із спеціальним партійним завданням: як секретар підпільного міськкому партії він мав організувати опір окупантам. Той спектакль із його виключенням з партії і удаваною „образою” на Радянську владу був, зрозуміло, розіграний з конспіративною метою.

В дуже складних умовах починало свою діяльність підпілля. За відважними патріотами полювала фашистська агентура, поліцейські нишпорки. Трагедія розігралася вже у жовтні 1941 року, коли фашисти напали на слід підпільного міськкому партії, і почалися арешти, яких у той час вдалося уникнути лише трьох його членам – В. Г. Хохлову, В. І. Кудряшову і М. П. Пятаку. Невдовзі у Київ повернулись колишній секретар міськкому партії К. П. Івкін та інструктор Ф. Ф. Ревуцький. На квартирі у Хохлова відбулося перше засідання міськкому партії нового складу, де секретарем був обраний К. П. Івкін, а В. Г. Хохлов його заступником.

В цій небезпечній роботі Віктору Гнатовичу постійно допомагала рідна сестра Олександра. Її не ознайомлювали з усіма справами підпільного міськкому, хоча і залишили його зв’язковою. Але в те, що брата виключили з партії, вона повірити не могла.

...Перед війною Саша працювала в органах державної безпеки. Залишаючи Київ разом з радянськими військами, вона та її подруга Устина Пащенко відстали від своїх, спробували перейти лінію фронту – і потрапили в полон. Фашисти позганяли полонених у Яготин і тримали на колишній фермі, а довкола тимчасового табору юрмилися місцеві мешканці, сподіваючись знайти рідних чи знайомих. Серед них дівчата примітили якусь жінку з дитиною на руках і до неї, незнайомої, звернулися з проханням допомогти їм втекти. Вона погодилася – і це було все одно, що згодитись ризикувати своїм життям і життям свого немовляти (заради кого? Заради людей, яких вона бачила в перше і в останнє, які навіть не встигли подякувати їй!). Жінка швидко підійшла до них і передала дитину Саші Хохловій. Та накинула хустку і пішла за нею, і (не можливо повірити!) німці не звернули на них ніякої уваги. Так само була врятована і Устина Пащенко. Подругам пощастило неушкодженим дійти до Києва, де вони зустрілися з Віктором Хохловим і невдовзі почали роботу як зв’язкові підпільного міськкому. Вони виконували чимало важливих і ризикованих завдань, але одним з найбільш приємних і почесних обов’язків було одержувати інформацію з Великої землі. Вечорами на квартирі Б. М. Стрілковського вони настроювали радіоприймач на московську хвилю і чекали, приготувавши папір і олівець, не пропускаючи жодного слова з повідомлень Радінформбюро про становище на фронтах.

Під керівництвом підпільного міськкому нового складу боротьба в тилу ворога ставала все активнішою. Підпільні групи створювалися на багатьох підприємствах. Одна з таких груп почала діяти на заводі „Більшовик” за безпосередньою участь Віктора Хохлова. Разом з товаришами Віктор організував антифашистську агітацію серед робітників і службовців заводу, розповсюджував листівки, зведення Радінформбюро, які випускав підпільний міськком. Підпільники проводили диверсійні акти, знищуючи або пошкоджуючи продукцію для фронту. Диверсії зупиняли роботу цехів, псували обладнання і верстати.

Однією з найбільших диверсій у лютому 1942 року керував сам Віктор Гнатович: підпільники підірвали тоді електростанцію, яка забезпечувала енергією завод, після чого заводське електрогосподарство надовго вийшло з ладу. Гестапівці почали розслідування. Підозра впала і на Хохлова.

Почались арешти. У березні заарештували багатьох робітників, серед них і В. Г. Хохлова. Всі вони пройшли через катівню, але не зрадили святої справи боротьби з загарбниками. Фашисти змушені були звільнити їх через недоведеність участі їх в диверсії.

Але для Хохлова звірячі тортури закінчились трагічно. Побитого до безтями, з поламаними руками, його викинули на сніг біля трамвайної зупинки на вулиці Польовій і прискіпливо спостерігали: хто ж прийде забирати? Тільки наступної ночі сестрі Шурі вдалося непомітно відвести його на санчатах в надійне місце на Рейтарській. Але врятувати Віктора вже було неможливо. В кінці березня 1942 року він помер. Похорон проходив таємно, для покійного дістали фальшиві документи, і за труною йшли тільки сестра Саша, Устина Пащенко, рідна тітка Віктора Гнатовича та ще кілька близьких. Члени підпільного міськкому та інші підпільники не могли віддати останню шану своєму товаришеві, проводжаючи його в останній путь, - то був би надто великий ризик.

Після смерті брата Олександра Хохлова часто змінювала адресу, і в перших числах червня 1942 року, коли внаслідок зради почалися повальні арешти підпільників, вона мешкала на квартирі Андрія Терентїйовича та Галини Олександрівни Тудорів.

Настав день, коли в їхню квартиру увірвалися гестапівці і забрали усіх. Як розповідала Галина Олександрівна, в гестапо їх тримали три дні. Робили очні ставки з Хохловою. Але на допитах жоден з трьох не зрадив, не видав іншого. Не маючи доказів проти подружжя, фашисти мусили їх відпустити. Сашу Хохлову вони бачили востаннє – відважну підпільницю замордували в катівнях гестапо.

Так обірвалося у розквіті літ життя самовідданих патріотів Віктора і Олександри Хохлових.

Здавалося б усе зрозуміло... Віктор Хохлов – молодий підпільник, активіст, герой замучений у катівнях гестапо. Безперечно так воно і є, але працюючи в державному архіві громадських об‘єднань мені до рук потрапила дуже цікавий документи, знов ж таки з печаттю „цілком таємно”, який показує певних діячів київського підпілля у новому світлі:

Витяг з докладної записки

Секретарю ЦК КП(б)У товариша Коротченка Р. С.

Про Київське підпілля

Підготовлено інструктором оргінструкторного відділу ЦК КП(б)У Мироновим 22.05.1943 року

В кінці жовтня 1941 року, коли з залишеного при відході підпілля був заарештований гестапо секретар міськкому ЦК КП(б)У товариш Рудешко, а потім пішли масові арешти і переслідування районних підпільних працівників, в результаті чого було багато заарештованих і розстріляних, а частина, яка боялась арешту покинула місто Київ. Тоді на початок листопаду 1941 року був скликаний Івакіним, їм же створений міськком КП(б)У, з участю представників підпільних районних оргбюро, на якому Івакін заявив: „Залишене по місту Києву партійне і комсомольське підпілля не встигне нічого зробити зрадницьке розгромлене і розсіяне. Зараз в Києві залишилось єдине підпілля – це підпілля створене нами. Хохлов, який залишився у Київському міськкомі ніякої діяльності не проявляє. Тому з сьогоднішнього дня наше підпілля є єдиним і основним в Києві і ми починаємо активно розвивати свою діяльність.” (Ця заява Івакіна була повністю виконана).

В січні або на початку лютого 1942 року по завданню Івакіна був отруєний тов. Хохлов ніби то за те, що він відмовився віддавати цінності, залишені йому для підпільної діяльності.

Спочатку на засіданні міськкому КП(б)У було доручено Ревуцькому і Кучеренко вбити Хохлова, але коли вони відмовились, Івакін доручив іншим, які під час випивки на Сирці отруїли Хохлова.

Після отруєння Хохлова у нього особливих цінностей не знайшли. Як далі повідомив тов. Скляренко, що Хохлов ніби то ніби був пов’язан з Шамрило – секретарем київського міськкому КП(б)У, котрий не вибравшись з київського оточення, повернувся і посилився в одному з сіл біля Києва.

Ніби то Хохлов, коли від нього Івакін вимагав цінності, заявив, що він без дозволу Шамрило нікому нічого не дасть і відмовився вказати Івкіну місце знаходження Шамрило.

Іншим, безумовно не менш цікавим, є документ, який розкриває всі обставини смерті Віктора Хохлова:

Довідка про стан Київської міської підпільної партійної організації на 25 квітня 1943 року.

Для керівництва підпільної партійної роботи у місті Києві були залишені: секретарем міськкому тов. Руденко і його заступником тов. Хохлов; дублером секретаря міськкому залишено тов. Бруз.

Безпосередній зв’язок з залишеними керівниками міської підпільної організації тов. Руденко, Бруз, Хохловим не встановлено, а також точно не встановлено, а також точно не з’ясовано їх долі. За матеріалом, які є в ЦК КП(б)У до теперішнього часу про залишених для керівництва міської підпільної організації міста Києва тов. Хохлов відомо наступне:

5 травня 1942 року у місті Ворошиловград від заступника секретаря підпільного міськкому партії тов. Хохлова прибув зв’язковий тов. Козак, який виїхав з Києва 13 лютого. Козак повідомив, що товариш Хохлов проводить підпільну роботу, в якій приймають участь Кудряшов, Пащенко та інші., і що він просив надати матеріальну допомогу підпільній організації.

Послана в місто Київ зв’язкова ЦК КП(б)У тов. Шейко при відвідуванні явочної квартири товариша Хохлова 12 червня 1942 року з’ясувала, що Хохлов помер. Зв’язкова ЦК тов. Шейко повідомила: „Я цікавилась в результаті чого помер Хохлов. Віктор Гнатович хворів, але окрім того він був сильно побитий поліцією на заводі і це остаточно підірвало його здоров’я.”

Зв’язковий ЦК КП(б)У товариш Козак (присланий Віктором Хохловим), який знаходився у Києві у вересні 1942 року підтвердив смерть Хохлова у квітні 1942 року і повідомив: „Мені Володимир сказав, що у Хохлова був менінгіт. Помер він у Бинявського на квартирі. Мабуть прискорила смерть Хохлова та обставина, що забрали друкарську машину і Віктор Гнатович дуже хвилювався.”.

У докладній записці про стан роботи Київської підпільної і комсомольської організації на 1 квітня 1943 року, представленої Кучеренко і Скляренко повідомляється: „На цьому ґрунті без рішення ЦК КП(б)У, підозрюєма частина коштів у товариша Хохлова, як залишеного заступника секретаря МК КП(б)У він був відправлений на смерть Івкіним і Кудряшовим.”

2.3. Вулиця Сім’ї Хохлових у Києві

У будь якому разі Віктор та Олександра Хохлови зробили великий внесок у перемогу над фашистами, за що поплатились власним життям. Саме тому за героїзм і самовідданість в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників В. Г. Хохлова було нагороджено посмертно орденом Леніна і медаллю „Партизану Вітчизняної війни” I ступені. Поховані Віктор Гнатович і Олександра Гнатівна на Лук’янівському кладовищі. Недалеко й вулиця, яка носить ім’я Сім’ї Хохлових.

Зараз на будинку №43, який розташований на проспекті Перемоги встановлено меморіальну дошку на честь Хохлового В. Г. (1912-1942 рр.) і Хохлової О. Г. (1916-1942рр.) – учасників київського підпілля, які жили у цьому будинку. Ця вулиця знаходиться в Шевченківському районі, на Лук’яновці. Починається від вулиці Пархоменко і тягнеться до вулиці Мельникова. Попередня назва – Кагатная була змінена в 1971 році.

Висновок

Історія антифашистської боротьби в Києві і області під час війни знайшла досить широке висвітлення і в літературі, і в наукових працях, і навіть в кіно. Слід водночас відзначити, що в багатьох виданнях має місце тенденційний підхід до висвітлення історії підпільної партизанської боротьби, перебільшується її розмах і організованість, замовчуються деякі негативні факти, що мали місце, тощо. Але, хоча це і не дає в повній мірі вивчити діяльність підпілля, проте надає поштовх до глибинного опрацювання теми підпілля. Працювавши над цією роботою я дійшла висновку, що київське підпілля – це дуже важка і заплутана, але й водночас надзвичайно цікава тема, яка потребує детального вивчення. А, що стосується сім’ї Хохлових, то можу сказати, що безперечно – це одні з тих людей, завдяки яким відбулася перемога над фашистською Німеччиною. Ми не маємо право забувати ні про них, ні про інших, хто боровся за нашу свободу і незалежність.

Використана література:

1. Подвиг на віки місто-герой Київ Книга пам’яті України (2000р.)

(Редакційна колегія: Тимчик А. К.; Биструшкин О. П.; Іващенко В. Г.; Панченко П. П.; Ясеєв Г. Є.; Вишневський Р. Г.; Зарубицький О. Г.; Колпаков Н. М.)

2. Газета „Молода гвардія” №195 2 жовтня 1983 р.

3. Київщина в роки Великої Вітчизняної війни (Київське обласне книжково-газетне видавництво 1963р.)

4. Газета „Вечирній Київ” 23 квітня 1987р.

5. Центральний державний архів громадських об’єднань України (фонд №1 опис №22 справи №104; №115; №284; №331.)

6. „Непокірна земля Київська 1941-1944рр.” (Чайковський А. С.; Денісенко П. К.)

7. „Історія Київських вулиць” (редакція „Київське сонце” 1997р.)