27. ПОВОЄННА ВІДБУДОВА ТА РОЗВИТОК УКРАЇНИ В 1946 - НА ПОЧАТКУ 1950-х рр.

Факти:

Зовнішньополітична діяльність УРСР. Адміністративно-територіальні зміни. Відбудова промисловості. Голод в Україні 1946-1947 рр. Радянізація західних областей України. Боротьба ОУН та УПА. Розгортання ідеологічних кампаній.

Дати:

квітень 1945 р. - Україна стає співзасновницею ООН;

березень 1946 р. - «саморозпуск» УГКЦ;

1946-1947 рр. - голод в Україні;

квітень-липень 1947 р. - операція «Вісла».

Персоналії: Д. Мануїльський, О. Гончар, Й. Сліпий.

Поняття та терміни: «операція «Вісла», «ждановщина», «лисенківщина».

Ви повинні вміти:

• розпізнавати на карті зміни в адміністративно-територіальному устрої України;

• характеризувати зовнішньополітичну діяльність УРСР у повоєнні роки та політику влади щодо економічного, соціально- політичного, релігійного, культурного та повсякденного життя населення, хід операції «Вісла», процеси радянізації західних областей України;

• визначати причини та наслідки проведення операції «Вісла», розгортання ідеологічних кампаній, голоду в Україні, «саморозпуску» УГКЦ.

УКРАЇНА - СУБ'ЄКТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. У червні 1945 р. УРСР стала членом ООН. Восени 1945 р. Підготовча комісія ООН розробляла порядок денний першої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Першим віце-головою Підготовчої комісії був обраний тодішній нарком закордонних справ УРСР, відомий партійно-радянський функціонер Дмитро Мануїльський. Йдучи в цілому в дипломатичному річищі СРСР, Україна вступила до численних спеціалізованих органів і агентств ООН - Статистичної комісії, Комісії з прав людини, Комітету у справах біженців і переміщених осіб та інших, увійшла (тоді ще як непостійний член) до Ради Безпеки ООН строком на 2 роки (1948-1949). До 1950 р. УРСР стала членом 12 міжнародних організацій. Крім того, у цей період вона була членом 8 міжнародних організацій та їхніх органів. У 1951-1958 рр. Україна набула членства ще у 16 міжнародних організаціях та їхніх органах.

29 червня 1945 р., було підписано радянсько-чехословацький договір про включення Закарпатської України до складу УРСР. У листопаді 1945 р. його було ратифіковано Національними зборами Чехословацької Республіки і президією Верховної Ради СРСР, а 22 січня 1946 р. у складі УРСР було створено Закарпатську область з центром у місті Ужгороді. Крім неї, до західних областей належали: Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Дрогобицька (у 1959 р. об’єднана із Львівською), Станіславська (у 1962 р. переіменована на Івано- Франківську), Чернівецька, Ізмаїльська (існувала у 1940-1954 рр., увійшла в 1954 р. до складу Одеської області). Наприкінці 1945 р. територія УРСР збільшилась до понад 580 тис. км.

ВЛАДА ЗА ЧАСІВ ПІЗНЬОГО СТАЛІНІЗМУ. Користуючись у післявоєнний період безмежною особистою владою, Й. Сталін почав відверто ігнорувати керівні органи державної партії. З’їзди не скликалися аж до жовтня 1952 р. Понад п’ять з половиною років не скликалися пленуми ЦК. Не збиралося в повному складі навіть політбюро ЦК. У жовтні 1952 р. відбувся перший після війни XIX з’їзд державної партії, яка стала називатися Комуністичною партією Радянського Союзу (скорочено - КПРС). Політбюро ЦК на цьому з’їзді було перейменоване на президію і збільшилося з 11 до 25 осіб.

Від лютого 1944 р. по грудень 1947 р. уряд республіки очолював Микита Хрущов. Короткий період, з березня по грудень 1947 р., на вищій партійній посаді в Україні перебував Л. Каганович. Коли Сталін знову доручив цю посаду Хрущову, Раду міністрів очолив Д. Коротченко. Після цього Хрущов. перебував в Україні ще два роки. У грудні 1949 р. волею генсека він знову опинився в Москві, а першим секретарем ЦК КП(б)У став Л. Мельников.

Державна влада взяла курс на боротьбу з «буржуазним націоналізмом». Певна річ, зберігалася показна увага радянської держави до «титульних» націй. У повоєнні роки вперше проявився на державному рівні антисемітизм. Він став помітним під час кампанії з боротьби з космополітизмом, яка почалася від кінця 1948 р. Незабаром зазнало репресій усе керівництво Єврейського антифашистського комітету, який у роки війни займався збиранням фінансових коштів серед єврейських общин світу на користь Радянського Союзу. Сам комітет було розпущено, усі його періодичні видання заборонено.

13 січня 1953 р. газета «Правда» оголосила про викриття терористичної групи лікарів, у складі якої було названо спочатку дев’ять, а потім п’ятнадцять відомих спеціалістів. Приблизно половина з них була євреями. Їм інкримінувалося вбивство у 1948 р. Л. Жданова, замах на життя багатьох воєначальників. Перебіг «справи лікарів» свідчив про те, що її режисер за допомогою партапарату готував радянське суспільство до репресій, зіставних за масштабами з репресіями 1937-1938 рр. Але 5 березня 1953 р. режисера зупинила власна смерть.

ВІДБУДОВА ПРОМИСЛОВОСТІ. Українська промисловість відбудовувалася дорить швидко, якщо порівняти досягнуті результати з масштабами руйнувань. Об’єкти, потрібні центральному керівництву, не відчували труднощів з фінансуванням. Відбудовані підприємства починали одразу працювати па загальносоюзний народногосподарський комплекс. Відновлювали свої потужності «Азовсталь», «Запоріжсталь», Харківський тракторний завод тощо. До кінця 40-х років було відновлено довоєнний рівень промислового виробництва у вартісних показниках. За фізичними обсягами рівня виробництва 1940 р. вдалося досягти лише в середині 50-х років.

У відновленні Дніпрогесу брали участь 120 підприємств СРСР. У березні 1947 р. дав електричний струм перший генератор Дніпрогесу. 1950 р. в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж напередодні війни. У 1948 р. виник грандіозний «Сталінський план перетворення природи», який вимагав величезних капіталовкладень на спорудження дніпровських електростанцій і каналів від Дніпра в посушливі місцевості Південної України і в Крим.

Статистичні дані свідчать, що післявоєнна п’ятирічка виконана достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15 % порівняно з 1940 р. Проте натуральні показники багатьох виробництв дають підстави вважати, що довоєнного рівня вдалося досягти лише в наступній, п’ятій п’ятирічці (1951-1955).

ГОЛОД 1946-1947 рр. Зима 1945-1946 рр. видалася малосніжною. Весна й літо 1946 р. на півдні України виявилися найбільш посушливими за останні півсотню років. Отже, погодні умови складалися навіть гірше, ніж у 1921 р. У середньому по Україні врожайність зернових не перевищила 3,8 центнера з гектара. На півдні колгоспники не змогли повернути посіяного. Однак виняткові погодні умови не вплинули на розміри хлібозаготівельного плану. У листопаді 1946 р., коли стало зрозуміло, що з України витиснули все наявне зерно, але хлібозаготівельного плану не викопали, М. Хрущов звернувся до Сталіна з проханням припинити тиск. У відповідь Й. Сталін і Д. Жданов висунули вимогу покінчити з «небільшовицьким ставленням» до державних завдань і виконати план.

Залишені без допомоги південні області республіки пережили трагічну зиму 1946-1947 рр. У Одеській, Ізмаїльській, Кіровоградській, Миколаївській і Херсонській областях голод тривав аж до нового врожаю. Кількість хворих на голодну дистрофію у червні перевищувала мільйон осіб, кількість померлих від голоду серед госпіталізованих дійніла до 102 тис. осіб. Однак дані про чисельність жертв неповні.

СТАНОВИЩЕ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. Радянська держава завжди розв’язувала свої економічні проблеми за рахунок села, а під час післявоєнної розрухи - тим більше. Тиск держави на колгоспи взяли на свої плечі сільські жінки. Перед війною частка чоловіків серед працездатних колгоспників становила 49 %, а в останньому воєнному році - трохи більше 20 %. У МТС катастрофічно не вистачало техніки, запчастин, пального. Коней у колгоспах залишилося мало, і орати часто доводилося на селянських коровах, які після цього різко знижували надої. Наслідки катастрофічної посухи село подолало не одразу. Однак поставки зерна державі довели до 92 % довоєнного рівня. При меншій врожайності і менших посівних площах це означало підвищення частки продукції, відчужуваної у колгоспів. Порівняно з довоєнним рівнем істотно зросли поставки технічних культур, передусім цукрових буряків. Щоб активізувати підневільну працю, застосовувалася політика батога і пряника. Пряником було «соціалістичне змагання». Політика батога виявилася, зокрема, у виданому з ініціативи М. Хрущова 21 лютого 1948 р. указі президії Верховної Ради СРСР, назва якого вичерпно характеризувала зміст: «Про виселення з Української PCP осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Цей указ став для місцевої влади засобом шантажу й залякування колгоспників.

Бажаючи зміцнити контроль компартійно-радянських органів над колгоспним виробництвом, Хрущов здійснив укрупнення артілей. Наприкінці 1950 р. в УРСР залишилося 19 295 артілей, тобто на 42 % менше, ніж їх існувало на початку року. Укрупнені колгоспи легше піддавалися політичному контролю з боку райкомів партії і економічному контролю з боку МТС.

РОЗГРОМ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ. Радянізація Західної України почалася, як і в передвоєнні роки, з репресій. 1 листопада 1944 р. номер митрополит Андрей Шептицький. Це полегшило задуману Сталіним ліквідацію греко-католицької церкви. Духовенству і віруючим було запропоновано злилися з Російською православною церквою. Після того як вищі ієрархи греко-католицької церкви відмовилися розглянути таку пропозицію, за справу взялися органи державної безпеки. Новопризначений митрополит Й. Сліпий у квітні 1945 р. був заарештований з групою єпископів за стандартним звинуваченням у співробітництві з німецькими окупантами. У березні 1946 р. їх засудили на великі строки до таборів у віддалених регіонах СРСР. У цьому ж місяці ініціативна група віруючих на чолі з священиком Г. Костельником зібрала у Львові собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р. і підпорядкування галицької церкви московському патріарху Алексію. У Закарпатті відповідне рішення було прийняте в 1949 р. На Пряшівщині, тобто за межами СРСР, під радянським тиском унія була ліквідована у 1950 р.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ. Політику радянізації здійснювали руками тих, хто добровільно або під тиском їхав на постійну роботу в західні області. Масштаби таких переселень були істотними. Зі східних областей України, а також з інших республік у. край прибували десятки тисяч апаратних працівників, спеціалістів народного господарства, працівників медичних і культурно-освітних установ. У прийнятому в березні 1946 р. законі про п’ятирічний план окремим пунктом формулювалося завдання перетворити Львів на великий промисловий центр. У 1946-1947 рр. в Дрогобицькій області (в 1959 р. об’єднана із Львівською) було відкрито газові родовища, а в 1949 р. - побудовано найбільший тоді в СРСР і Європі магістральний газопровід Дашава-Київ. У 1951 р. західноукраїнський газ почала одержувати Москва.

У північній частині Львівської і на півдні Волинської областей було знайдено промислові запаси вугілля. З 1949 р. у Львівсько-Волинському вугільному басейні почалося шахтне будівництво. У 1950 р. було відкрите найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Незабаром тут почалося будівництво великого гірничо-хімічного комбінату. Були реконструйовані хімічні комбінати у Калуші і Стебнику, Солотвинський соляний рудник у Закарпатті. Став до ладу потужний цементний завод у Миколаєві Дрогобицької області.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СЕЛА. У західних областях налічувалося десятки тисяч хуторів і тисячі дрібних сіл. У травні 1945 р. з ініціативи Хрущова з’явилася компартійно-радянська постанова про утворення земельних общин, які мали регулювати користування угіддями, утворювати супряги, щоб допомагати господарствам у обробці землі. За 1945 р. було організовано близько 240 тис. супряг. Влаштовувалися екскурсії в колгоспи східних областей, щоб селяни переконалися у перевагах колективного господарювання і розповіли про це односельцям. На заможних селян держава скеровувала вістря податкового тиску. З початком колективізації поширилося пряме розкуркулення заможних господарств. Суцільна колективізація стала здійснюватися тільки з 1948 р. Вона відбулася у стислі строки. До середини 1950 р. в 7190 колгоспах було об'єднано 98 % селянських господарств.

ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА». 28 квітня 1947 р. розпочалася акція «Вісла», тобто примусове виселення українців у глиб Польщі, їх переселяли із так званого Закерзоння, тобто з давніх українських земель (Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина), що опинилися па польському боці лінії кордону. У січні 1947 р. військові відділи на території південно-східних воєводств одержали наказ скласти списки українських сімей, що не переселилися у 1944— 1946 рр. Через місяць, заступник начальника Генштабу С. Моссор вже запропонував план переселення українців у західні землі. Польська влада застосувала принцип колективної відповідальності українців. Фактично кожного українця було потрактовано як співучасника УПА, як «націоналіста». Це розв’язувало польським воякам руки. У цій акції було задіяно шість польських дивізій та відділи органів польської служби безпеки. Одночасно війська НКВС і чехословацької армії заблокували східні й південні кордони Польщі. На збирання людям давали всього 2-3 години, брати з собою в дорогу дозволялося лише найнеобхідніше. Селян довго тримали у пересильних пунктах. На нових місцях, як правило, переселенцям виділяли найгірші землі. Не лише влада, а й сусіди ставились до них переважно вороже, вважали й називали їх «українськими бандитами». Переселення близько 150 тис, осіб знелюднило Бескиди.

ЗБРОЙНИЙ ОПІР ОСЕРЕДКІВ ОУН І УПА. У серпні 1943 р. бандерівська ОУН внесла принципові поправки до своїх програмних документів. Бандерівці проголошували рівність у правах усіх громадян майбутньої Української держави незалежно від їхньої національності, підтверджували право національних меншин вільно розвивати свою культуру.

У відкритих боях, зважаючи на явну перевагу противника в чисельності та озброєнні, бійці УПА, як правило, зазнавали поразок. Тому закордонний провід ОУН на чолі з С. Бандерою ухвалив рішення про виведення великих підрозділів УПА з України через Словаччину в Західну Німеччину і Австрію. Підрозділи, які виявили бажання залишитися, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, здатні діяти автономно. Вони складалися переважно з місцевих жителів, які користувалися підтримкою населення. Повстанці відстоювали зі зброєю в руках приватну власність і свою релігію, право жити так, як завжди, а не працювати на державу в ненависних колгоспах. Рух опору пішов на спад тільки після 5 березня 1950 р., коли НКВС за допомогою, агентури натрапив на схрон, де переховувався Р. Шухевич. Командарм загинув у нерівному бою.

Щоб позбавити бандерівців підтримки населення, загони НКВС спалювали села, виселяли людей з місцевості, де знаходилися бази УПА, ув’язнювали «бандпосібників» або депортували їх у Сибір цілими сім’ями. Всього було вивезено 65 906 сімей, в яких налічувалося 203 662 чоловіків, жінок і дітей.

НАСЛІДКИ РАДЯНІЗАЦІЇ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

• Радянізація західноукраїнських земель супроводжувалася, як і радянізація основної частини України, масовими репресіями. Зсув масових репресій у цьому регіоні на два десятиліття призвів до того, що в добу «перебудови» його населення (так само як населення республік Балтії) виявило найбільшу непримиренність до радянської влади і комуністичної ідеології. Отже, найголовнішим наслідком радянізації західноукраїнських земель слід уважати особливо активну участь їх населення в національно-визвольному русі, безпосереднім наслідком якого стала суверенізація України.

• Головним аспектом радянізації була колективізація сільського господарства. На відміну від основної частини України, де колективізація села на переламі 20-х і 30-х рр. супроводжувався переважно «глухим» спротивом (саботажем), тут опір набув збройних форм завдяки сприятливим природним умовам і наявності в регіоні повстанських структур ОУН і УПА. Десятирічне протистояння ОУН і УПА збройним силам наддержави було можливим тільки тому, що національно- визвольна боротьба поєднувалася з соціально- економічною боротьбою селянства.

• Важливим наслідком радянізації регіонів, які перебували на кордоні з Європою, було швидке подолання їхньої віковічної економічної відсталості. Тоталітарна влада, яка зосереджувала у своїх руках всі економічні ресурси наддержави, спромоглася за короткий термін індустріалізувати основну частину західноукраїнських земель. Індустріалізація регіону здійснювали, враховуючи наявні тут корисні копалини (нафта, газ; вугілля, сірка).

• Важливою складовою радянізації були заходи, пов’язані з ліквідацією неписьменності й створенням мережі загальноосвітніх і вищих навчальних закладів з українською мовою викладання.

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ. Важливим здобутком післявоєнної п’ятирічки в культурному житті було запровадження обов’язкового 7-річного навчання і створення 1300 шкіл на 400 тис. учнівських місць. Відкрилися нові вищі навчальні заклади. Найбільшими серед них були Ужгородський державний-університет і Чернівецький медичний інститут. У трьох відділах Академії наук УРСР почали свою діяльність 44 інститути, у тому числі 20 нових. У 1946 р. було здійснено пуск першого в УРСР атомного реактора, а в 1948-1951 рр. розроблено першу в СРСР електронно-обчислювальну машину. Металеві конструкції всіх відбудовуваних об’єктів зварювалися за технологією, відпрацьованою спеціалістами Інституту електрозварювання АН УРСР.

У літературу прийшли молоді письменники, збагачені життєвим досвідом недавньої війни. Великого громадського звучання набули книги Олеся Гончара (особливо роман «Прапороносці»), Віктора Некрасова (роман «В окопах Сталінграда»), твори Максима Рильського, Юрія Яновського. Продовжували свою творчість художники М. Глущенко, М. Дерегус, О. Шовкуненко, композитори К. Данькевич і Д. Хлебанов, актори А. Бучма, Н. Ужвій, Г. Юра, Ю. Шумський та ін.

На трьох кіностудіях у Києві, Одесі і Ялті випускалися фільми, які йшли в загальносоюзний прокат.

Весь арсенал культури був підпорядкований агітаційно-пропагандистським завданням державної партії.