26. УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945 рр.)

Факти:

Початок Другої світової війни. Приєднання Західної України, Південної та Північної Бессарабії та Північної Буковини до складу УРСР. Початок Великої Вітчизняної війни. Встановлення нацистського окупаційного режиму. Розгортання радянського партизанського руху. Діяльність ОУН. Утворення УПА. Визволення України. Депортація кримських татар та інших народів Криму. Перемога у Великій Вітчизняній війні.

Дати:

23 серпня 1939 р. - радянсько-німецький пакт про ненапад (пакт Молотова- Ріббентропа);

1 вересня 1939 р. - початок Другої світової війни;

17 вересня 1939 р. - вступ Червоної армії на територію західної України;

листопад 1939 р. - Східну Галичину і Волинь включено до складу УРСР;

2 серпня 1940 р. - Південну та Північну Бессарабію та Північну Буковину включено до складу УРСР;

22 червня 1941 р, - початок Великої Вітчизняної війни;

30 червня 1941 р. - проголошення Акта відновлення Української Держави;

грудень 1942 р. - початок звільнення України;

б листопада 1943 р. - визволення Києва;

січень - лютий 1944 р. - Корсунь-Шевченківська наступальна операція;

вересень - жовтень 1944 р. - Карпатсько-Ужгородська наступальна операція;

28 жовтня 1944 р. - визволення всієї території України;

9 травня 1945 р. - завершення Великої Вітчизняної війни, День Перемоги.

Персоналії: С. Тимошенко, М. Кирпонос, С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров, Р. Шухевич, О. Теліга.

Поняття та терміни: «план «Ост», «новий порядок», «Голокост», «колабораціонізм», «рух Опору», «депортація», «радянізація».

Ви повинні вміти:

● розпізнавати на карті українські землі, приєднані до УРСР в результаті реалізації радянсько- німецьких договорів 1939 р.; місця, пов'язані з початком та завершенням визволення України від німецьких загарбників, битв і військових операцій, окупаційні зони, на які була поділена Україна, території поширення та активних дій різних течій руху Опору;

● характеризувати суть гітлерівського плану «Ост», нацистський «новий порядок» в Україні, діяльність радянських партизан та українського визвольного руху;

● визначати наслідки радянсько-німецьких договорів 1939 р. для українських земель, політики радянізації новоприєднаних до УРСР територій, причини поразок Червоної армії у 1941 р., основні результати та наслідки війни для України й українського народу, внесок українського народу в перемогу над Німеччиною та її союзниками;

● описувати мобілізаційні заходи, процес окупації України, перебіг найважливіших військових подій 1941-1945 рр., депортацію кримських татар та інших народів Криму.

РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ДОГОВОРИ 1939 р. Від березня 1939р. в Москві тяглися безрезультатні переговори з представниками Великої Британії і Франції про створення системи колективної безпеки проти країни-агресора. Саме з того часу Сталін став подавати сигнали Німеччині про можливість порозуміння. 23 серпня в Москву прибув наділений необхідними повноваженнями міністр закордонних справ Третього рейху Й. фон Ріббентроп. Пізно ввечері було підписано радянсько-німецький договір про ненапад. До нього прикладався секретний додатковий протокол про розмежування «сфери обопільних інтересів» у Центрально-Східній Європі.

Диктатори поділили між собою Польщу. Гітлер зобов’язувався вторгнутися в Польщу першим, але більша частина території цієї країни опинилася в сфері радянських інтересів. Розмежувальна лінія і пролягала по Нареву, Віслі і Сяну.

1 вересня 1939р. Гітлер вдерся в Польщу. Маючи з нею договірні зобов’язання, Велика Британія і Франція 3 вересня оголосили війну Німеччині. Так почалася Друга світова війна.

Сталін змушений був потурбуватися про ідеологічне виправдання вже запланованого вторгнення в Польщу. Було можливим лише одне обґрунтування: «визвольний похід» Червоної армії на допомогу населенню Західної України і Західної Білорусії. Тому генсек відмовився на користь Німеччини від окупації Люблінського й частини Варшавського воєводств. За це він виторгував собі переведення Литви з німецької в радянську «сферу інтересів». Гітлер змушений був погодитися з радикальною зміною тієї статті пакту Ріббентропа-Молотова, в якій ішлося про поділ Польщі. Зміни знайшли-відображення в радянсько-німецькому договорі «Про дружбу і кордон» від 28 вересня 1939р.

17 вересня Червона армія перейшла кордон і зайняла узгоджені з Німеччиною території Польщі.

Не бажаючи перетворювати радянсько-німецький дипломатичний союзна союз військовий, Велика Британія і Франція погодилися з інтерпретацією радянського нападу на Польщу як «визвольного походу». Навіть польський уряд обмежився протестами замість оголошення війни.

Отже, СРСР поглинув половину території Польщі, але залишився поза війною.

● Пакт Ріббентропа-Молотова 1939 р. - назва радянсько-німецького договору про ненапад з секретним додатковим протоколом, підписаним 23 серпня 1939 р. у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом.

ПОЧАТОК РАДЯНІЗАЦІЇ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ. Восени 1939 р. здавалося, що сподівання населення західноукраїнських земель на спокійне і щасливе життя в Радянському Союзі справджуються. Червона армія прийшла в 1939 р. на Західну Україну і в 1940 р. - в Бессарабію та на Північну Буко

вину з гаслами возз’єднання західноукраїнських земель з Українською державою у складі СРСР.

На підприємствах, які стали державними, були утворені профспілки радянського типу. З їх участю визначалося, що потрібне для відновлення виробничого процесу. Заявки негайно задовольнялися промисловими підприємствами східних областей України та інших союзних республік. Зарплата робітників істотно зросла. Безробіття зникло за кілька місяців. Ті, хто не міг працевлаштуватися на місці, відряджалися у східні області УРСР.

До кінця 1939 р. поміщицькі маєтки були поділені між селянами. Майже півмільйона селян Західної України одержали у користування понад мільйон гектарів землі, десятки тисяч коней і корів. Третина селянських господарств, які були найбіднішими, звільнялася від податків.

Проте дуже швидко населення західноукраїнських земель побачило справжнє обличчя тоталітарної держави. Радянізація західноукраїнських земель означала насамперед депортацію всіх осіб небажаного соціального походження, національності та умонастрою. Менш ніж за два роки кількість депортованих, згідно з даними польських дослідників, які працювали в радянських архівах, дійшла до 320 тис. осіб.

НАПАД НІМЕЧЧИНИ НА СРСР. НЕВДАЧІ ПЕРШОГО ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОЇ ВІЙНИ. На світанку 22 червня 1941 р. Німеччина та її союзники без оголошення війни почали наступ на трьох стратегічних напрямках. Група армій «Південь», яка повинна була окупувати Україну, складалося з трьох німецьких і двох румунських армій, а також танкової групи та механізованого корпусу угорської армії.

Групі армій «Південь» протистояли 80 дивізій Київського особливого й Одеського військових округів, розгорнутих у перший день війни відповідно у Південно-Західний і Південний фронти. Ці фронти за живого силою і технікою відчутно переважали противника. Зокрема, вони мали 5625 танків проти 850 в групі армій «Південь» і 2700 літаків проти 1300. Вся ця перевага зникла відразу після початку воєнних дій. У перші години війни противник завдав бомбового удару по 66 аеродромах Південно- Західного фронту і вивів з ладу 579 літаків. Залишилося тільки 359 машин, придатних до бою. Їх довелось перебазувати на далекі тилові аеродроми. У районі Луцьк - Броди - Дубно розгорілася танкова битва. Радянські танкові корпуси зазнали втрат, які перевищували втрати противника у 20 разів.

Червоноармійці, озброєні переважно трьохлінійками, не могли боротися на рівних з німецькими автоматниками. Не маючи досвідченого керівництва, вони легко піддавалися паніці і постійно потрапляли в «котли». За три тижні боїв зі 170 дивізій діючої армії на радянсько-німецькому фронті боєздатність зберігали тільки 70. Ворог просунувся на південному напрямку на глибину до 600 км і вийшов на підступи до Києва й Одеси. У вересні німці форсували Дніпро. На армії Південно-Західного фронту насунулася загроза оточення. Однак Сталін наказав утримувати Київ. 15 вересня чотири армії опинилися в «котлі». Більшої катастрофи історія війн не знала. У середині жовтня бої розгорнулися вже на підступах до Харкова і на Донбасі.

ПОДАЛЬШИЙ ХІД ВОЄННИХ ДІЙ. Радянсько-німецька війна в СРСР була названа Великою Вітчизняною. З моменту нападу Німеччини на СРСР радянсько-німецька війна стала найголовнішою частиною Другої світової. Велика Британія і США об’єднали свої воєнні зусилля з СРСР у боротьбі проти спільного ворога.

Бліцкриг у німецьких генералів не вийшов. У грудні 1941 р. вермахт зазнав жорстокої поразки під Москвою. На кінець 1941 р. в СРСР було сформовано до 400 нових дивізій. Проте керовані недосвідченими командирами і стратегами війська були непридатні для наступальних дій. Бої за Донбас у січні - березні 1942 р. не дали результату. З ініціативи керівників Південно-Західного фронту (С. Тимошенка, М. Хрущова) у травні 1942 р. в районі Харкова було проведено стратегічно безграмотну наступальну операцію. У результаті в оточення потрапили й були знищені три армії.

У травні війська Кримського фронту залишили під тиском противника Керченський півострів. До 200 тис. бійців потрапило в полон. Захисники Севастополя після 250-денної оборони 4 липня припинили опір.

Від кінця червня вермахт розпочав широкий наступ на південному напрямку. 22 липня 1942 р. відступаючі частини Червоної армії залишили Свердловськ і Червоноармійськ - останні населені пункти на території українського Донбасу. Ворог швидко просувався у двох напрямках - на Волгу в районі Сталінграда і на Кавказ. У серпні 1942 р. передові частини вермахту встановили прапор зі свастикою на вершині Ельбруса.

ПРИЧИНИ ПОРАЗОК ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ НА ПОЧАСОВОМУ ЕТАПІ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

• Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі однієї людини та її найближчого оточення життя мільйонів людей. Жорстка централізація й атмосфера страху в країні нищили ініціативу, гальмували розв’язання потрібних завдань, у тому числі на полі бою.

• Прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації. Переоцінка значення радянсько-німецьких договорів 1939 р. Ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ. Відсутність чіткого плану на випадок масштабних воєнних дій (перемогти ворога збирались «малою кров’ю» на його території).

• Неукомплектованість Червоної армії кадрами кваліфікованих командирів і спеціалістів через репресії проти військових.

• Антирадянські настрої радянських людей, які не бажали захищати радянську владу від ворога, з яким ще реально не познайомилися.

• Незавершеність заходів з інженерного зміцнення західних кордонів, в той час як оборонні споруди на старих кордонах були демонтовані.

• Невідмобілізованість Червоної Армії: боячись спровокувати напад Німеччини, Й. Сталін до самого фатального дня не дозволяв у повній мірі розгорнути в належному порядку армію в прикордонній смузі.

• Незавершеність процесу переозброєння. Якість радянської військової техніки поступалася німецькій.

• Розміщення основних сил Червоної армії на кордоні з Німеччиною, що зробило їх легкою мішенню під час раптового удару.

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ. Більшість населення України поставилася до окупантів з ворожістю. Але жителі західних областей, які відчули на собі страхіття радянізації, вітали німців як визволителів. Про плани нацистів іце ніхто не здогадувався. Генеральний план «Ост» було розроблено в 1940 р. в Імперському управлінні державної безпеки під керівництвом Гіммлера. Цей план передбачав германізацію території Польщі, країн Балтії, Білорусії, України і значної частини європейської Росії. Йшлося про ліквідацію істотної частини населення (зокрема у Західній Україні - 65 %) й онімечування тих, хто підходив за расовими стандартами. На родючих українських чорноземах колонізатори мали намір розмістити після війни поміщицькі і фермерські господарства ветеранів вермахту - офіцерів і солдатів.

Окупанти застосовували різні форми адміністративної організації загарбаних територій. Значну частину українських земель Гітлер віддав своєму союзнику І. Антонеску. З Одеської області, південних районів Вінницької і західних районів Миколаївської областей була сформована нова румунська провінція під назвою Трансністрія. Чернівецька та Ізмаїльська області теж були передані Румунії.

Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області утворили Дистрикт Галіція, який адміністративно підпорядковувався так званому Генерал-губернаторству (що об’єднувало більшу частину польських земель). Правобережжя, більша частина Лівобережжя і південні райони, що прилягали до Криму, утворили Райхскомісаріат Україна з цивільною адміністрацією. Східні райони України аж до узбережжя Азовського моря, як і Кримський півострів, перебували під військовою адміністрацією. На посаду райхскбмісара України призначили Е. Коха.

Загальне число радянських військовополонених до травня 1944 р. становило, за даними німецької статистики, 5,8 млн осіб. Нацисти здебільшого винищували їх голодом у таборах смерті. В Україні було організовано понад 230 таборів, у яких загинуло 1366 тис. військовополонених.

Після провалу бліцкригу в Німеччині виникла гостра нестача робочих рук внаслідок постійних мобілізацій. Вихід було знайдено у використанні примусової праці населення окупованих країн. З України було вивезено 2,4 млн молодих людей. їх називали остарбайтерами. Багато з них загинуло від непосильної праці, потрапило під бомби союзницької авіації або залишилося після війни на Заході.

• Остарбайтер (нім. Ostarbeiter - східний робітник) - німецький термін на означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

РАДЯНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ ОПОРУ. На території України широко розгорнувся партизанський рух. Найбільш активними виявилися партизанські загони під командуванням С. Ковпака і С. Руднєва, які базувалися у Спадщанському лісі на Сумщині. На їх основі утворилося Сумське партизанське з’єднання. На Чернігівщині вдало діяв загін О. Федорова, на основі якого теж утворилося велике з’єднання. На території Сумської і Брянської областей з осені 1941 р. О. Сабуров організував загін, який через півроку перетворився на велике з’єднання.

У червні 1942 р. з’явилося централізоване керівництво у вигляді Українського штабу партизанського руху (УШПР), який очолив Т. Строкам. Штаб налагодив регулярний зв’язок з партизанськими краями і зонами. Завданням УШПР було створення організаційних структур, у яких міг би розвиватися партизанський рух. Людей, які бажали стати партизанами, завжди вистачало, особливо після того, як окупанти почали полювати на молодь, щоб виконати завдання берлінських властей на поставку остарбайтерів. Під керівництвом УШПР проводились рейди великих партизанських загонів і з’єднань у тили ворога, зокрема С. Ковпака у Карпати, О. Сабурова - на Житомирщину, О. Федорова — на Волинь.

НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ РУХ ОПОРУ. Поряд з радянськими партизанами розгортали боротьбу націоналістичні сили, особливо в західних областях України. Провідну роль серед них займали дві фракції ОУН - під керівництвом А. Мельника і С. Бандери. Після вбивства радянським агентом Є. Коновальця Організація українських націоналістів розкололася на дві самостійні і навіть ворогуючі між собою фракції.

30 червня бандерівці проголосили у Львові Акт відновлення Української держави. Головою тимчасового уряду став Я. Стецько-Карбович. Берлін розцінив цю акцію як прояв політичного анархізму і поставив вимогу офіційно відкликати документ. Після відмови членів центрального проводу ОУН(б) німці засадили їх у концтабір.

Націоналісти пішли в підпілля і з осені 1942 р. взяли курс на створення Української повстанської армії. УПА призначалася для боротьби з нацистами, польськими (Армія Крайова) і радянськими партизанами. З весни 1943 р., коли в ліс пішла вся українська допоміжна поліція на Волині і в Поліссі, повстанська армія стала масовою.

Захищаючи населення, УПА не могла не вступати з окупантами у збройні конфлікти. Але провід ОУН(б) старався утримувати її у стані збройного нейтралітету, керуючись суто прагматичним бажанням зберегти сили для боротьби з Червоною армією. Ставало очевидним, що вона повернеться в Україну. З початку 1944 р. між УПА і окупаційними частинами вермахту остаточно склалися відносини взаємної неагресивності. Визнавши нову тактику націоналістів безпечною, гітлерівський уряд звільнив з концтабору С. Бандеру, А. Мельника та інших ватажків ОУН.

Будучи партизанською армією, УПА не могла йти на відкриті бої з Червоною армією, коли остання дійшла до території Західної України. Однак швидкоплинні сутички траплялися часто. З лютого 1944 р. по травень 1945 р. загинуло 92,8 тис. бійців УПА. Добровільно, розраховуючи на обіцяну амністію, здалося органам державної безпеки і внутрішніх справ 41,8 тис. бійців УПА і учасників підпілля ОУН. У лютому 1945 р. УПА очолив Роман Шухевич (Тарас Чупринка).

ПОЧАТОК ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ. У другій половині 1942 р. радянська економіка подолала наслідки територіальних втрат. Вона почала випереджати німецьку промисловість за випуском бойової техніки в кількісному і нерідко в якісному виразі. Істотну роль у забезпеченні потреб Червоної армії відіграли американські поставки за ленд-лізом. Формувалися нові армії, покликані забезпечити перелом у війні. Оборона Сталінграда допомогла виграти час і зібрати резерви, необхідні для контрнаступу.

Контрнаступ під Сталінградом розпочався 19 листопада 1942 р. Він закінчився оточенням і розгромом знесилених тривалими боями німецьких військ. Втрати ворога на сталінградському напрямку становили 800 тис. осіб. Контрнаступ переріс у загальний наступ по всьому фронту від Ленінграда до Кавказа.

18 грудня 1942 р. окупанти були вибиті з перших українських сіл на Луганщині. До квітня 1943 р. німців відкинули на 700 км від лінії їх максимального просування. Була звільнена значна частина Харківщини і Донбасу. Влітку 1943 р. Гітлер спробував перехопити стратегічну ініціативу. Однак розпочатий ним 5 липня наступ на Курській дузі провалився. Радянські війська перейшли у контрнаступ і в серпні очистили від ворога Лівобережну Україну та весь Донбас. У вересні вони вийшли на Дніпро на 700-кілометровому фронті. З осені 1943 р. в межах України зосередилася майже половина радянських військ - 30 загальновійськових, 10 танкових і 7 повітряних армій, Чорноморський флот і три військові флотилії. Вісім з десяти гвардійських армій діяли на українських фронтах.

З боку Німеччини та її союзників у воєнних діях брали участь дві потужні групи армій - «Північна Україна» і «Південна Україна». Вони включали найбільш боєздатні сили вермахту і всі есесівські танкові частини.

БИТВА ЗА УКРАЇНУ. 20 жовтня Ставка Верховного головнокомандування реорганізувала Воронезький фронт у Перший Український, Степовий - у Другий Український, Південно-Західний - у Третій Український і Південний - у Четвертий Український. Сталін дав вказівку зайняти столицю УРСР до жовтневих свят. Київ справді взяли на світанку 6 листопада, але ціною колосальних жертв. Загалом під час форсування Дніпра та визволення Києва загинуло 417 тис. воїнів.

Наприкінці грудня 1943 р. Перший Український фронт мав 10 армій загальною чисельністю понад 800 тис. бійців. З такими силами він здійснив Житомирсько-Бердичівську операцію. Від кінця січня 1944 р. війська Першого і Другого фронтів розпочали й успішно завершили Корсунь-Шевченківську операцію з ліквідації десяти німецьких дивізій; що потрапили в оточення.

Навесні і влітку 1944 р. фронт провів Рівненсько- Луцьку і Проскурівсько-Чернівецьку наступальні операції, в ході яких було визволено західні області України. У липні в арміях Першого Українського фронту зосередилося понад мільйон бійців. З такими силами була розпочата Львівсько-Сандомирська операція. Розвиваючи наступ, війська фронту оточили і майже повністю знищили в районі Бродів вісім дивізій противника. Серед них - 14-у гренадерську дивізію СС «Галичина», створену українськими колабораціоністами. На західному березі Вісли неподалік від Сандомира було утворено великий плацдарм.

Війська Другого Українського фронту наприкінці 1943 р. вийшли на підступи до Кіровограда та Кривого Рогу. Після розгрому німців під Корсунь-Шевченківським вони форсували Південний Буг, почали швидко просуватися до Дністра й захопили плацдарм на його правому березі в районі Могилева-Подільського. Розвиваючи наступ з плацдарму, війська вийшли 26 березня 1944 р. на державний -кордон і перенесли бойові дії на територію Румунії.

Шість армій, з яких складався Третій Український фронт, після форсування Дніпра визволили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. У взаємодії з військами Четвертого Українського фронту вони провели Нікопольсько-Криворізьку, Березнеговато-Снігурівську й Одеську операції.

Четвертий Український фронт у складі дев’яти армій розпочав свою бойову біографію розгромом угруповання противника на річці Молочній, яке захищало найбільш укріплену ділянку так званого Східного валу вздовж Дніпра. У жовтні 1943 р. було звільнено Мелітополь і Генічеськ, Після цього, війська фронту подолали Турецький вал і вийшли на Перекопський перешийок. У Північній Таврії вони повністю розгромили вісім дивізій ворога.

У січні-лютому 1944 р. війська фронту взяли участь в Нікопольсько-Криворізькій операції, а з 8 квітня розпочали Кримську операцію з метою ліквідації 17-ї армії ворога у складі п’яти німецьких і семи румунських дивізій. 9 травня було визволено Севастополь, і 200-тисячне угруповання ворога припинило існування. Після цього Четвертий Український фронт був розформований.

ВНЕСОК УКРАЇНИ В ПЕРЕМОГУ. Радянсько-німецький театр воєнних дій з 22 червня 1941 р. став найголовнішим у Другій світовій війни і залишався ним до кінця. Тут Німеччина та її союзники втратили 10 млн солдатів і офіцерів із загальної кількості втрат в 13,6 млн. Радянська армія розгромила 607 дивізій противника, тоді як збройні сили США і Британської імперії завдали поразки 176 дивізіям.

За роки війни учасникам бойових дій було вручено 7 млн орденів та медалей. З них 2,5 млн припало на уродженців України.

Матеріальні втрати СРСР становлять до 40 % сукупних втрат, заподіяних всім учасникам Другої світової війни разом узятим. Матеріальні втрати України дорівнюють приблизно 40 % загальносоюзних втрат. Співвідношення цих цифр висуває Україну на сумне перше місце серед країн, які матеріально постраждали від війни.

Число тих, хто загинув у Другій світовій війні, оцінюють в 50 млн осіб.

Сукупні втрати громадян України оцінюються в діапазоні від 7 до 8 млн людей.

Свідченням визнання вкладу України в перемогу Об’єднаних Націй над світовим фашизмом стала її участь у заснуванні ООН. 25 червня 1945 р. в Сан- Франциско відбулося урочисте підписання Декларації про створення Організації Об’єднаних Націй. 47 учасників конференції проголосували за прийняття України до ООН.

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ В РОКИ ВІЙНИ. Вже на другий день після вторгнення німецьких військ в СРСР президент АН УРСР О. Богомолець зустрівся з командуючим Південно-Західним фронтом М. Кирпоносом, щоб опрацювати плай допомоги вчених діючій армії. У тематичні плани науково-дослідних інститутів були внесені істотні корективи.

Науковці Українського фізико-технічного інституту в Харкові почали виробляти у власних майстернях хімічний запалювач для пальної суміші в пляшках, що використовувалися у боротьбі з танками. Наукові установи й вузи медичного профілю включилися в розгортання лікувальної роботи для потреб фронту.

Після евакуації у східні регіони країни академічна наука показала свої великі можливості в допомозі фронту. Безумовним лідером серед установ АН УРСР був Інститут електрозварювання під керівництвом академіка Є. Патона. Вчені інституту застосували на танкових заводах Уралу ефективний спосіб автоматичного дугового зварювання під флюсом, що сприяло різкому підвищенню продуктивності праці.

Більше половини членів Спілки письменників України пішли на фронт і працювали військовими кореспондентами у фронтових, армійських або дивізійних газетах. Активно працювали у діючій армії понад сто концертних бригад, створених артистами українських театрів.

Після звільнення України від окупантів почалася швидка відбудова мережі культурно-освітніх установ. Наприкінці 1945 р. вже діяло понад 30 тис. шкіл. У 150 вищих навчальних закладах, які повернулися з евакуації, навчалося майже 140 тис. студентів. З весни 1944 р. у Києві відновила свою діяльність Академія наук УРСР.