16. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ (АВСТРО-УГОРСЬКОЇ) ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 19 ст.

Факти:

Національна політика австрійського уряду щодо українських земель. Розвиток кооперативного руху, трудова еміграція. Політизація національного руху й утворення перших політичних партій: Русько-української радикальної партії (РУРП), Української Національно-демократичної партії (УНДП), Української соціал-демократичної партії (УСДП). Діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта».

Дати:

1868 р. - створення у Львові товариства «Просвіта»;

1873 р. - створення у Львові Літературного товариства ім. Т. Шевченка (від 1892 р. - Наукового товариства ім. Т. Шевченка);

1890 р. - створення Русько-української радикальної партії;

1899 - створення УНДП.

Персоналії: Ю. Бачинський, М. Павлик, І. Франко.

Поняття та терміни: «трудова міграція», «українофіли», «москвофіли», «народовці», «партія», «нова ера».

Ви повинні вміти:

• характеризувати особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель у другій половині 19 ст., зміни в соціальному складі населення, основні течії суспільно-політичного руху (москвофіли та народовці); діяльність «Просвіт» та Наукового товариства ім. Т. Шевченка, процес утворення українських політичних партій у Галичині;

• визначати причини трудової еміграції українців, зародження кооперативного руху, особливості українського національного руху, напрями діяльності та здобутки провідних діячів західноукраїнських земель у національному русі другої половини 19 ст.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ. В українських землях, що перебували під владою імперії Габсбургів, домінувало сільське господарство. Тривалий час не розвивалися важка промисловість та видобування корисних копалин. Безземелля, малоземелля, злидні були характерними для тодішніх підавстрійських земель України. Після скасування кріпацтва в 1848 р. становище селян, які становили 95% західних українців, не поліпшилося. Трохи не половина придатної для обробки землі належала поміщикам, вони ж тримали ліси та луки. Значною підмогою, особливо для гуцулів та лемків, були карпатські ліси. Тут інтенсивно розвивалася традиційна деревообробна та соледобувна промисловості. У зв’язку з прикордонним становищем краю виникла потреба і в залізниці. У 1859 р. залізниця пролягла від Кракова до Перемишля, а вже за два роки - і до Львова. У 1872 р. через Перемишль було налагоджено залізничний зв’язок з Будапештом. У цьому регіоні ще в першій половині 19 ст. знайшли нафту й добували її з ручних «шибів». Перше свердлування здійснене в Бориславі 1862 р. і незабаром тут розпочався справжній нафтовий бум. Крім нафти, у місцевостях поблизу Борислава та Дрогобича видобували озокерит (гірський чи земляний віск) та газ. На рубежі 19-20 ст. ці родовища стали провідними в Австро-Угорщині і давали 5% світового видобутку нафти. Це сприяло піднесенню краю, поклало початок принциповим змінам у його соціально-економічному житті, проте не настільки істотно вилинуло на добробут українців. Ефективною формою протидії іноземному капіталу став український кооперативний рух, який сприяв економічному піднесенню нації та її політичному згуртуванню.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ 1850-1860 рр. Під впливом революційних подій у Європі другої половини 19 ст., а також у зв’язку з конституційними реформами початку 60-х років загострилося політичне становище в тій частині України, яка перебувала у складі Австро-Угорської монархії. Виразниками суспільно-політичного руху в краї стали течії москвофілів (русофілів) і народовців (українофілів). Москвофіли об’єднували частину греко- католицького духівництва й консервативної інтелігенції Галичини та Закарпаття. Порятунок від гніту імперії Габсбургів (не тільки австрійського, а й польського, угорського, румунського) вони вбачали в Російській імперії. їхню діяльність оплачував російський уряд, який планував у майбутньому поширити свій вплив у Карпатському краї, а потім і приєднати його до Російської імперії. Народовці були суспільно-політичною течією, яка органічно продовжувала традиції українського національного життя в західноукраїнських землях. На противагу москвофільській «Руській раді» народовці створили свою політичну організацію — «Народну раду» (1885 р.) на чолі з Юліаном Романчуком. До народовців належали здебільшого молоді українські письменники, вчителі, юристи (О. Барвінський, Ю. Романчук, К. Левицький, С. Смаль-Стоцький, К. Климкович та ін.). У січні 1861р. у Львові засновано перше в Галичині культурно-освітнє товариство «Руська бесіда». Згодом такі товариства виникли в інших містах Галичини. Вони утримували клуби, театральні трупи, читальні та бібліотеки, влаштовували концерти, літературно-музичні вечори, У Львові при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда» 1864 р. виник перший український театр на західноукраїнських землях. Заходами народовців така сама організація виникла 1869 р. в Чернівцях. Її активними членами, зокрема, були письменники Юрій Федькович, брати Сидір та Григорій Воробкевичі, Наталя Кобринська та ін. У 80-х рр. у Чернівцях створено Руське літературно-драматичне товариство.

«ПРОСВІТА» І ЛІТЕРАТУРНЕ ТОВАРИСТВО ІМ. Т. ШЕВЧЕНКА. Важливим суспільно-політичним і національно-культурним заходом народовців було проведення щорічних ювілеїв Т. Шевченка. Роковини Кобзаря стали в Галичині справжнім народним святом. З ініціативи народовців у Львові були створені Літературне товариство ім. Т. Шевченка (1873), пізніше у 1892 р. реформоване в Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Було створено також товариство «Просвіта», яке видавало популярні українські книжки, відкривало читальні, спрямовуючи свій уплив на селян. Перше товариство з такою назвою було створено у Львові 8 грудня 1868 р. За кілька років з’явилися його філії та читальні в повітових містах і селах по всій Галичині й Буковині. Основним у діяльності «Просвіти» було поширення письменності, освіти в широкому розумінні цього слова, національної свідомості.

УТВОРЕННЯ ПЕРШОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ В УКРАЇНІ - РУРП. У другій половині 70-х років у громадське життя Галичини прийшло, нове покоління діячів. Його очолювали студенти Львівського університету Іван Франко та Михайло Павлик. Притаманний молоді радикалізм, а також уплив Михайла Драгоманова зумовили, критичне ставлення цих діячів не тільки до москвофільства, а й до народовства. Молоді радикали, захоплені соціалістичними ідеями, робили наголос насамперед на соціальних проблемах, прагнули надати українському національному рухові нового, європейського характеру. Через свої часописи «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ» вони прагнули залучити до політичної діяльності народні маси Галичини та Буковини. У жовтні 1890 р. радикали утворили першу в Україні політичну партію - Русько-українську радикальну партію (РУРП). Засновниками й лідерами новоствореної партії були І. Франко, М. Павлик, В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький та ін. У своїй діяльності РУРП прагнула обстоювати соціальні інтереси українських селян Галичини й водночас захищати національні права українського народу. РУРП належала першість в аргументації вимоги політичної самостійності України. Один з молодих членів радикальної партії Юліан Бачинський видав публіцистичний твір «Україна ірредента» (1895), у якому з позиції соціалістичних ідей обґрунтовував історичну правомірність домагань українців на окрему незалежну державу

УТВОРЕННЯ УНДП ТА УСДП. Не поділяючи соціалістичних ідеалів молоді, народовці прагнули досягти піднесення українського руху легальним способом, тобто діючи в межах законів Австро-Угорщини. Так, 1890 р. лідери народовців О. Барвінський, Ю. Романчук, галицький митрополит С. Сембратович за підтримки В. Антоновича уклали з польськими політичними колами й австрійським урядом компромісну угоду, яка дістала назву «нової ери». Внаслідок політики «нової ери» й справді певного мірою було легалізовано українське культурне життя, були виконані майже всі обіцянки уряду. Активно впроваджувався фонетичний правопис, що дало можливість поширювати сфери використання літературної української мови, розгорнуло свою діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка, яке видавало «Записки НТШ», тощо. Однак ні про яке задоволення політичних прав українців не йшлося. Власне, тому «нова ера» у відносинах з австрійськими урядовими колами тривала недовго. Це змусило Ю. Романчука й «Народну раду» вже 1891 р. відмовитися від новоерівської політики. Вони зблизилися з тим крилом радикальної партії, яке поступово відмовлялося від соціалістичних ідей на користь національної ідеї. Наслідком такої співпраці стало створення у 1899 р. Української Національно-демократичної партії (УНДП), яка перетворилася на провідну політичну силу українства в краї. Соціалістична течія суспільно-політичного руху Галичини також почала спиратися на українську національну ідею. У програмі новоствореної Української соціал-демократичної партії (УСДП), заснованої 1899 р. Миколою Ганкевичем, навіть ішлося про «вільну державу українського люду, вільну республіку», але на практиці ця партія дбала насамперед про розв’язання соціальних питань.