14. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ КІНЦЯ 18 - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 19 ст.

Факти:

Національне відродження. Відкриття університетів. Зміни в освіті. Поява «Історії русів». Розвиток літератури, мистецтва.

Дати:

1805 р. - відкриття університету в Харкові;

1834 р. - відкриття університету в Києві.

Персоналії: П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Максимович, М. Остроградський, В. Каразін.

Ви повинні вміти:

• характеризувати основні явища і процеси розвитку культури цього періоду, творчі здобутки видатних вітчизняних науковців та митців;

• визначати умови та особливості розвитку культури кінця 18 - першої половини 19 ст., причини культурних зрушень у першій половині 19 ст.

ОСВІТА. До мережі установ народної освіти, що сформувалася в першій половині 19 ст., належали: парафіяльні школи, повітові училища, гімназії, ліцеї та університети. Парафіяльні школи призначалися для людей «найнижчих станів», повітові училища - для дітей дворян, купців, урядових службовців, ремісників та інших заможних жителів міст, гімназії, ліцеї та університети - головним чином для дітей дворян. Початкову освіту давали парафіяльні школи та повітові училища. У 1856 р. в Україні діяло 1320 парафіяльних та повітових шкіл і училищ. Середню освіту давали гімназії, що відкривалися в усіх губернських і окремих повітових містах. Першою в Україні в 1804 р. відкрилася Одеська комерційна гімназія, яка мала давати водночас середню загальну і спеціальну освіту. Протягом першої половини 19 ст. в Україні було відкрито 19 гімназій, тож на кінець 19 ст. працювало 129 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.

На початку 19 ст. єдиним вищим навчальним закладом в Україні лишалася Київська академія. Проте від другої половини 18 ст. Київську академію заходами імперського уряду було перетворено на становий духовний навчальний заклад, а 1817 р. взагалі закрито. У Харкові зусиллями Василя Каразіна й коштом місцевого дворянства, купецтва та міщанства у 1805 р. засіювано університет. Структура університету зазнавала численних реорганізацій і лише в 50-х роках усталилася. Навчання провадилося на чотирьох факультетах: історико- філологічному, фізико-математичному, юридичному, медичному. У 1834 р. відкрито університет у Києві (з офіційною назвою «Університет св. Володимира») у складі філософського та юридичного факультетів з чотирирічним строком навчання, перший з яких мав двоє відділень: історико-філологічне і фізико-математичне. Першим ректором університету став професор Михайло Максимович. Більшість перших викладачів і професорів університету були переведені з Волинського ліцею. У першій чверті 19 ст. в Україні з’явилися вищі навчальні заклади, що об’єднували гімназійний та університетський курси: Волинський ліцей у Кременці, Рішельєвський ліцей в Одесі, Гімназія вищих наук у Ніжині. Так, Рішельєвський ліцей мав чотири відділи: фізико-математичний, камеральний, юридичний і загальних предметів. У 1828-1855 рр. при ньому існував Інститут східних мов (арабської, турецької і перської), який готував перекладачів для військових і адміністративних установ. Згодом Рішельєвський ліцей реорганізовано в Новоросійський університет (1865 р.)

ПАМ'ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ ТА ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА, ОБОВ'ЯЗКОВІ ДЛЯ РОЗПІЗНАВАННЯ

1 Живописні твори Т. Шевченка:

1а «Автопортрет». 1840;

16 Офорт на історичну тематику «Дари в Чигрині 1649 року» (з альбому «Живописна Україна». 1844);

1в «Катерина». 1842.

2 Картина «Дівчина з Поділля» В. Тропініна.

НАУКА. Науково-дослідні роботи зосереджувалися в університетах і ліцеях. Активно розвивалися в Україні природничі та точні науки. Видатним організатором математичної освіти в першій половині 19 ст. був Тимофій Осиповський - професор Харківського університету, який відіграв велику роль у розвитку математики, фізики й астрономії. Вій створив тритомний курс математики, який довгий час був основним вітчизняним підручником, виховав цілу плеяду математиків. Вагомий внесок у розвиток математичної науки належить Михайлу Остроградському. Його глибокі наукові праці, присвячені

теоретичним питанням аналітичної геометрії, математичного аналізу, теорії чисел, аналітичної механіки, протягом кількох десятиліть визначали математичне життя Росії.

У 1810 р. Василь Каразін висунув проект створення мережі метеорологічних станцій і використання їх спостережень (передбачення посух, похолодань, бур тощо). У с. Кручик на Харківщині він творив першу в Україні метеорологічну станцію. Окрім того, цього вченого та громадського діяча називають винахідником сушильних апаратів, технології видобування селітри, конструктором сільськогосподарських машин.

Відомим ученим-природознавцем був М. Максимович, який опублікував чимало наукових праць з ботаніки, серед яких відома двотомна книга «Основи ботаніки».

Значний поступ зробила історична наука. Справу Дмитра Бантиш-Каменського продовжив Микола Маркевич - автор однієї з узагальнювальних праць з історії України, п’ятитомної «Історії Малоросії», у якій історію України висвітлено від найдавніших часів до кінця 18 ст. Вона вийшла друком у 1842— 1843 рр.

У 1835 р. за ініціативою М. Максимовича в Києві було створено Тимчасовий комітет з розшуку старожитностей, який координував та спрямовував археологічні дослідження. У 1845 р. його функції передано новій установі - Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, яка зібрала неоціненний документальний матеріал з історії України. У цій комісії працював, зокрема, Т. Шевченко, запрошений до неї як художник для зарисовування археологічних пам’яток.

ЛІТЕРАТУРА. Українську літературу від кіпця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нових героїв і нового мовного оформлення - твори, па відміну від давніх, написані сучасною українською літературною мовою. Найяскравіші представники літератури кінця 18- 40-х рр. 19 ст. - І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка та ін. Основні творчі методи літератури цього періоду - це просвітительський реалізм і романтизм; основні жанри - бурлескно-травестійна поема, байка, балада, соціально-побутова п’єса, сентиментальна повість.

Григорію Квітці-Основ’яненку належить слава основоположника художньої прози в новій українській літературі, одного із засновників жанру соціально-побутової комедії. Прозові твори Квітки склали дві збірки «Малоросійських повістей» (1834, 1836-1837 рр.), до яких увійшли найвідоміші повісті «Конотопська відьма», «Маруся». Славу драматурга принесли п’єси «Сватання на Гончарівні» та «Шельменко-денщик». Як письменник Петро Гулак-Артемовський уславився байками та романтичними баладами, започаткувавши в новій українській літературі відповідні жанри. Так, хрестоматійною є його байка-казка «Пан та собака» (1818 р.). Гулак-Артемовський був також майстром літературного перекладу. Євген Гребінка писав романи та повісті російською мовою, більшість яких спіткало забуття. Справжню літературну славу здобув кількісно невеликим українськомовним доробком - байками. Кілька десятків цих творів були настільки оригінальними й мовно вишуканими, що стали окрасою класичної української літератури.

У 40-60-х рр. 19 ст. тематика літературних творів пов’язана з найгострішою суспільно-політичного проблемою тих років - кріпацтвом і пошуком шляхів боротьби з ним. Розширюється і поновлюється ідейно-художня й жанрова палітра літератури. Утверджується принцип художньої правди як вірності самому життю, його фактам і типовим образам; видозмінюється художній погляд на світ і спосіб його зображення - основним творчим методом став реалізм, який у творчості Т. Шевченка набув гостро-викривального спрямування. Не втрачає позицій і романтизм. Провідними жанрами цього періоду були поетичні (Т. Шевченко, П. Куліш, Ю. Федькович) та прозові (П. Куліш, Марко Вовчок). Центральною постаттю в літературному процесі того часу був Т. Шевченко.

АРХІТЕКТУРА. Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими (стриманими) й чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення. Перший етап розвитку класицизму в архітектурі пов’язують з широким розгортанням містобудівельної діяльності, палацово-садибного будівництва, здійснюваного здебільшого царськими вельможами, поміщиками й козацькою старшиною. Яскравими зразками класицизму в архітектурі кінця 18 ст. - початку 19 ст. є палац Петра Рум’янцева в Качанівці па Чернігівщині та палац Кирила Розумовського в Батурині. Другий етап характеризується розширенням забудови міст, їх переплануванням і- подальшим удосконаленням старих міських планів і будівельних заходів. Для третього, останнього, етапу доби класицизму характерним в Україні був поступовий розпад його стильової єдності.

Показово, що творцями найяскравіших зразків цієї архітектури були майстри-іноземці. Група архітекторів (переважно італійського походження) розбудовувала Одесу. На початку століття в Одесі працював майстер Тома де Томон, француз з походження, а в Києві — прибулий з Петербурга Варфоломій Беретті. Його будівля Київського університету стала чи не найяскравішою пам’яткою епохи на українському ґрунті.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО. У синтезі з архітектурою розвивається й монументальна скульптура. Найвизначнішим скульптором російського класицизму є Іван Мартос з Ічні на Чернігівщині. Для України він створив декілька яскравих пам’ятників, серед яких найвідоміший - пам’ятник градоначальнику та генерал-губернатору Рішелье в Одесі.

Якщо вихідці з України Дмитро Левицький і Володимир Боровиковський відіграли істотну роль у розвитку російського живопису, особливо портрета, то Василь Тропінін своєю творчістю відкрив цілу епоху нового портрета в українському живописі першої чверті 19 ст. Найціннішими творами живописця є портрети подільських селян-кріпаків, а також жанрові твори з життя українського села початку 19 ст. Справжнім живописним шедевром портретного мистецтва Тропініна є «Дівчина з Поділля».

У першій половині 19 ст. набув популярності пейзаж, кращими зразками якого є пейзажі Василя Штернберга - «Садиба Г. Тарновського в Качанівці», «Переправа через Дніпро під Києвом», «Вітряки в степу». До знаних пейзажистів належить Іван Сошенко. Новою сторінкою в історії національного пейзажу першої половини століття стала творчість Т. Шевченка, проте до цього жанру він звертався здебільшого в графічних техніках. У Львові пейзажеві майже цілком присвятив свою діяльність вихованець Віденської академії Антон Лянґе.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО - ХУДОЖНИК. Найвищим досягненням мистецької культури 19 ст. є творчість Тараса Шевченка. Митець активно працював у портретному жанрі, про що свідчать, зокрема, автопортрети 1840-1841 років, портрети Маєвської, Пантелеймона Куліша, княгині Кейкуатової. Помітне місце в його малярській спадщині належить картинам жанрового характеру на українську тематику, серед яких привертають увагу «Селянська родина» та «Катерина» 1842 р. Шевченко-художник досконало володів різними жанрами і різною технікою, за життя був поцінований як майстер гравюри. Свою першу гравюру, ілюстрацію до трагедії Шекспіра «Король Лір», він зробив уже 1843 року. Після відвідання України в 1843 році Шевченко задумав здійснити видання альбому, аби розповісти в ньому про Україну, красу її природи, про звичаї українського народу, архітектурні пам’ятки, історію. 1844 р. в Петербурзі Тарас Шевченко видає альбом «Живописна Україна». Історичне минуле України художник показав в офорті «Дари в Чигирині 1649року», на якому зображено події, коли до Богдана Хмельницького в Чигирин прибули посли від трьох сусідніх держав з дарами.