Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Ліро-епічні жанри фольклору

ІСТОРИЧНІ ПІСНІ

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Історичні пісні — це фольклорні твори, присвячені певній історичній події чи відомій історичній постаті. У цих піснях висловлюється ставлення народу до історичних подій або героїв.

Тематичні групи українських історичних пісень:

про боротьбу з турецько-татарськими нападниками;
про визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького;
про стихійні селянські повстання та їх героїв.

Приклади історичних пісень: «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль».

ДУМИ

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Думи — ліро-епічні твори про історичні чи соціально-побутові події. Це самобутні твори, які виконують речитативом у супроводі кобзи, бандури або ліри.

За змістом думи поділяють на тематичні групи, які обмежуються часовими рамками:

думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників та про турецьку неволю (XIV-XV ст. — рання козацька доба);
думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення (XVI ст. - поч. XVII ст. — доба Хмельниччини і Гетьманщини);
соціально-побутові думи (кін. XVII ст. — період Руїни, політичного занепаду).

Виникнення думи відносять приблизно до середини XV ст. Науковий термін «дума» вперше запровадив Михайло Максимович у 1-й половині XIX ст. Поява думи була пов’язана з розгортанням героїчної боротьби української народу проти турецько-татарських, а потім польсько-шляхетських загарбників. Думи відіграли значну роль у боротьбі українського народу за соціальне й національне визволення. Думи характеризуються відсутністю строф, дієслівним римуванням, імпровізаційністю; їм властиві стала композиція, розгорнутий сюжет, повільна епічна розповідь, постійні епітети тощо.

Незважаючи на гнучкість виконання дум, їх композиція є доволі стрункою і сталою, що характеризується властивими тільки цьому жанру рисами. Вона в абсолютній більшості текстів зберігає ті самі складові елементи, жанрову структуру. Як правило, в думі є три частини: заспів, або зачин («заплачка»), основна розповідь, закінчення («славословіє»). Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації — уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.

До найдавніших належать думи про боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників: «Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі» та ін. У думах цього циклу народ створив образи колективного героя-борця, захисника рідної землі.

Знаменита козацька ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ розповідає про дівчину Марусю, яка потрапила в полон до турків, стала дружиною турецького пана. Хоч вона й не витримала, змінила під тиском обставин віру, проте залишилася вірною своїй землі і, наражаючись на смертельну небезпеку, допомогла багатьом козакам, які перебували в полоні протягом 30 років, утекти з неволі. Дивно, вона не тікає з ними, але залишається в гаремі, оскільки це стало її способом життя. Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильний зв’язок з рідною землею.

БАЛАДИ

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Народна балада — це віршований твір з гострим драматичним сюжетом любовного, казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїко-патріотичного змісту, часто з елементами метаморфоз. Баладні пісні належать до цінних здобутків духовної культури нашого народу.

Балади поділяють на:

історичні;
міфологічні;
ліричні;
трагедійні;
розбійницькі;
сімейно-побутові.

Головні ознаки народної балади:

віршований ліро-епічний твір фольклорного жанру;
зосередження уваги на моральних проблемах;
напружений сюжет;
легендарність та фантастичність;
драматична, часто несподівана розв’язка;
наявність оповідача;
використання діалогів, повторів;
невеликий обсяг.

За своєю формою балада дуже схожа на ліричні пісні, але все ж таки існує різниця в сюжетній формі. На відміну від ліричних або будь-яких інших пісень, де є одна сюжетна лінія, в баладі їх можна налічити до кількох водночас. Суттєвою відмінністю також є поняття «епічного начала»: можна дізнатись про події та вчинки героїв, що передували наявній ситуації.

Історичні балади — це балади на історичні теми.

Найбільш відомими є балади «Козака несуть», «Туман яром», «Ой летіла стріла».

ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ

Маруся Чурай — легендарна поетеса-співачка з Полтавщини. Саме їй народ приписує авторство багатьох популярних пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Прилетіла зозуленька», «На городі верба рясна», «За світ встали козаченьки» та інших.

За переказами, Маруся Чурай жила у першій половині XVII ст. і була дочкою полтавського козака. Вона щиро кохала парубка Григорія Бобренка, але його мати була проти цього кохання. Маруся вірно чекала свого Гриця з війни, а він, повернувшись, послухався матері й одружився з іншою. Глибока образа і біль від зради найдорожчої у світі людини породили жадобу помсти в душі дівчини. Вона заварила зілля й отруїла Гриця, хоч у деяких переказах йдеться, що хлопець сам випадково випив отруту, яку Маруся приготувала для себе. Історія непростих взаємин двох молодих людей, їхнього трагічного кохання стала основою пісень Марусі Чурай, у яких виявився неабиякий поетичний талант співачки.

Надзвичайно зворушливою є пісня «ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ». Її рядки пройняті тугою і глибоким сумом. Це згадка Марусі Чурай про рідну домівку. Дівчина пішла до Києво-Печерської лаври помолитися і дуже скучила за Полтавою, рідною матір’ю, за милим, який тепер далеко від неї. Дівоче серце болить і ллються сльози, коли дівчина думає про життя. Вона порівнює себе з билинкою, що росте у полі, «на пісочку, без роси, на сонці...». Дівчина готова полетіти до милого, але не має крилець. Твір насичений питальними реченнями, які підкреслюють трагічну долю ліричної героїні.

В останніх рядках пісні весь її душевний біль і жаль до себе, молодої і самотньої, проривається назовні, перетворюючись на волання:

Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Відізвися!

Я без тебе все горюю, прийди подивися.

Пісні Марусі Чурай є цікавим, оригінальним зразком української народнопісенної культури. Багато відомих письменників, серед яких Г. Квітка-Основ’яненко, І. Котляревський, Л. Боровиковський, С. Руданський, О. Кобилянська, В. Самійленко, Л. Костенко, використовували їх у своїй творчості. Значення пісенних творів «дівчини з легенди» визначив М. Стельмах: «Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду — вічність, бо велика любов і велика творчість — невмирущі».

ДУМКИ

ПРО УСНУ НАРОДНУ ТВОРЧІСТЬ

• «Бувають щасливо обдаровані натури і бувають так само щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант — це українці» (П. Чайковський).

• Українська пісня — «це — народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу...» (М. Гоголь).

• «Наша дума, наша пісня І Не вмре, не загине... / От де, люде, наша слава, / Слава України!» (Т. Шевченко).

• «Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава» (О. Довженко).

• «Жива душа народна, жива, неподоланна!» (О. Довженко).

• «Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу» (О. Довженко).

• «Народна пісня — духовне обличчя нації» (А. Міцкевич).

• Криниця та з живою, чистою водою —

То творчий дух народу, а хоч в сум повитий,

Співа до серця серцем, мовою живою (І. Франко).

• Народні пісні «і серед суспільності, і в науці... мають вироблену славу. Це одно з найцінніших наших національних надбань і один із предметів нашої гордості» (І. Франко).

• Пісня — «се — джерело, з якого на здоров’я довго ще будуть пити нащадки!» (П. Грабовський).

• «Ні в якій іншій країні дерево народної поезії не дало таких величезних плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так жваво й правдиво, як в українців... Справді, народ, який міг співати такі пісні і милуватися ними, не міг стояти на низькому рівні освіти» (Ф. Боденштедт, німецький перекладач і упорядник збірки «Поетична Україна»).

• «Українська народна поезія найбагатша і найкрасивіша в Європі. Вона відзначається великими мистецькими вартостями і поетичним натхненням, влучністю вислову та має в собі щось зворушливе, величаве, щось чутливо-чуле, сумовите й живописне» (А. Люкшич, хорватський учений і письменник).

• «Українська пісня... має так багато мистецьких вартостей, що їх не можливо перелічити. Це мистецтво глибоко народне тому, що з нього безпосередньо промовляє до нас своєрідна чиста душа українського народу. Гарна ця душа. Таке саме і її мистецтво» (З. Неєдли, чеський учений і громадський діяч).

• Українські пісні — це «розрізнені перлини великого намиста» (В. Гнатюк).