Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Усна народна творчість

Фольклор (від англ. folklore), або Усна народна творчість, — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Традиційно виділяють три фольклорні роди, які мають певні жанри:

• Народний епос — розповідні фольклорні твори. Його жанри:

загадки — це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь-відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси і назва «загадка»: від «гадка» — думка, «гадати» — думати, мислити;
прислів’я — стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому узагальнено суспільний досвід;
приказки — стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища;
анекдоти — короткі усні гумористичні або сатиричні оповідання про якусь подію, випадок з дотепним, часто несподіваним чи парадоксальним фіналом;
казки — це фольклорні розповідні твори про вигадані, часом фантастичні події (види: казки про тварин, чарівні казки, соціально-побутові казки);
легенди — це оповиті казковістю і фантастичністю перекази про якусь визначну історичну подію чи особу, улюбленого персонажа (здебільш реального);
перекази — це народні оповідання про історичні події й особи (наприклад, про Хмельницького, Палія, Мазепу, Залізняка, Довбуша). Від легенд вони відрізняються тим, що в них менша роль належить фантастиці, більша — історії, а оповідь переважно реалістичного характеру;
байки — це невеликі, здебільшого віршовані оповідання повчального алегоричного змісту;
притчі — повчальні алегоричні оповіді, у яких хронологічно послідовне зображення подій і пригод підпорядковане моралізаційній частині твору;
міфи — це вигадані розповіді, які передають уявлення наших предків про всесвіт, природу, богів тощо.

• Народна лірика (пісні) — фольклорні невеликі поетичні твори, які співають:

календарно-обрядові пісні — це пісні, які виконують під час календарних свят, обрядів. Їх різновиди:
весняного циклу (веснянки, гаївки);
літнього циклу (русальні, купальські, жниварські);
зимового циклу (колядки, щедрівки);
родинно-побутові пісні — це пісні, які супроводжують родинні обряди. Їх різновидами є колискові, весільні, танцювальні, жартівливі, пісні-голосіння;
соціально-побутові пісні — пісні, у яких ідеться про соціальні й побутові події (козацькі, кріпацькі, рекрутські, чумацькі, бурлацькі (наймитські), стрілецькі);
коломийки — пісні, пов’язані з однойменним танцем, що мають дворядкову строфу, кожен рядок якої містить прикінцеву риму і налічує 14 складів.

• Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля).

Окрім того, побутує народний ліро-епос — фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики. Жанри:

балада (від прованс. balada — танцювальна пісня) — це невеликий віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту;
дума — це своєрідний імпровізаційно-речитативний епічний твір для голосу в супроводі бандури. Думи продовжують традицію билин часів Київської Русі, хоча за манерою виконання ближчі до народних планів, голосінь;
історична пісня — твір про важливу історичну подію, конкретних історичних осіб.

Ознаки фольклору:

усна форма побутування;
варіантність;
традиційність;
колективність;
анонімність.

Народна лірика

КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Календарно-обрядові — це пісні, які відображають кожен цикл хліборобської праці у різні пори року. Цікавою рисою цих пісень часто є імітування трудового процесу: зображають рухи, які символізують оранку, сівбу, жнива тощо.

Цикли:

зимовий (колядки: «Добрий вечір...», «Нова радість стала...»; щедрівки: «Щедрик, щедрик, щедрівочка...»);
весняний (веснянки: «Ой весна, весна — днем красна», «А в кривого танцю»);
літній (русальні: «Проведу я русалочки до бору», «У ржі, на межі...», «Ой біжить, біжить мала дівчина...»; купальські: «Ой вінку мій, вінку...», «Заплету віночок...», «Кругом Мареноньки...»; жниварські: «Маяло житечко, маяло...», «Там у полі криниченька»).

СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Соціально-побутові пісні — це великий масив епічних народнопісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.

За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутові пісні поділяють на такі цикли: козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін. Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об’єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

Приклади соціально-побутових пісень: «Ой на горі да женці жнуть...», «Гомін, гомін по діброві...», «Над річкою бережком...» тощо.

РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, у яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов’язані з її особистим життям, подіями в сім’ї, родинними стосунками.

За тематикою їх поділяють на три групи:

пісні про кохання (дошлюбні взаємини);
пісні про сімейне життя (родинні стосунки);
пісні про трагічні сімейні обставини, пов’язані з утратою членів сім'ї (вдовині, сирітські);
гумористично-сатиричні пісні.

Приклади: «Місяць на небі, зіроньки сяють...», «Цвіте терен, цвіте терен...», «Лугом іду, коня веду...» тощо.

РОДИННО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Родинно-обрядові пісні — найдавніші за походженням, пройшли багатовіковий розвиток і побутують у народі до наших днів. Родинно-обрядові пісні супроводжують людину все життя — від народження й до смерті.

Цикли:

весільні;
колискові;
плачі й голосіння.

Зміст