Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Євген Маланюк

(1897-1968)

Євген Филимонович Маланюк — видатний поет української еміграції, культуролог, літературний критик.

Його перу належать 10 поетичних збірок — «Стилет і стилос» (1925 р.), «Гербарій» (1926 р.), «Земля й залізо» (1930 р.), «Земна Мадонна» (1934 р.), «Перстень Полікрата» (1939 р.), «Влада» (1951р.), «П’ята симфонія» (1954 р.), «Остання весна» (1954 р.), «Серпень» (1959 р.), «Перстень і посох» (1972 р., видана після смерті), а також «Книга спостережень» у 2-х томах, що містить літературознавчі, культурологічні, літературно-критичні та публіцистичні статті й есе, котрі друкувалися в еміграційних часописах.

Творча спадщина Є. Маланюка в повному обсязі поки не видана.

Могутній розум та винятково прониклива інтуїція Є. Маланюка, якими він був наділений, були спрямовані на осмислення України — її минулого та сучасного. Він був аристократом духу, а тому й не міг змиритися з упослідженістю Батьківщини.

Для того щоб допомогти їй вийти з безчестя, він зробив усе, що може зробити людина його масштабу, — заглибившись в історію, віднайшов і показав головні причини негараздів. Дав діагноз хвороби, шо підточувала національний організм — «малоросійство». Попередив, що в роки державності (він вірив у неї попри все) ця проблема лишиться найголовнішою для «державних мужів». Прогноз виявився точним.

УРИВОК З ПОЕМИ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: громадянська лірика.

Жанр: вірш.

Мотиви:

• спогад поета про запорозьке козацтво, колишню славу рідного краю;
• возвеличення історичної пам’яті українського народу;
• розкриття найкращих рис вдачі козаків-українців;
• заклик до пробудження в українців почуття національної свідомості, психології переможця;
• віра в силу й безсмертя рідного народу.

Художні особливості:

• епітети: «залізна голова», «п’яний сміх», «запорозька кров»;
• метафори: «народ мій жбурне»; «рокоче запорозька кров»;
• порівняння: «херсонські прерії — мов Січ»;
• алюзії: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти», «Вставайте! Кайдани порвіте!»;
• інверсія народ мій.

Примітки

«Уривок з поеми» слугує яскравим прикладом «козацької лірики». Перед читачем з’являються імена Б. Хмельницького, І. Мазепи, М. Залізняка, І. Гонти, а також образи січовика, отамана, Січі.

Використавши козацьку тематику, Є. Маланюк провів паралелі із XX ст., апелюючи до народної пам’яті, що закарбувала на своїх сторінках славні звитяги та перемоги українських козаків.

Поет намагався пробудити в читача психологію переможця, згадуючи колишню доблесть прадідів, що «уміли кинуть п’яний сміх / В скривавлене обличчя — муці», у жилах котрих «рокоче запорозька кров». Навіть тоді, коли «держава рухнула», у козаків не опустились руки: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти!»

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

«Маланюкова поезія залишиться... доказом суворої сили українського слова, його здатності бути не лише мелодійним, ніжним, барвистим, гнучким, вигадливим, — а й згустком волі і думки, що концентруються в пекуче почуття» (І. Дзюба).