Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Василь Стус

(1938-1985)

Василь Стус — видатний українець і видатний поет XX століття. Його ім’я — символ незнищенності людського духу, національної гідності й мистецького самоствердження попри всі заборони, переслідування, арешти, заслання, тюрми й табори.

В. Стус належав до опозиційно настроєної національно-свідомої молодої інтелігенції, яка одверто протиставила себе тоталітарному режимові. Йому випало жити в надзвичайно складний час. Час, коли людина мала вибирати: мовчати попри всі утиски та приниження, щоб вижити, чи зберегти в собі Людину, навіть ціною власного життя. Василь Стус вибрав друге.

Органічно національний і самобутній поет, В. Стус відтворив найприкметніші риси своєї доби. Він успадкував і синтезував глибинні джерела художнього образотворення, водночас спираючись на світову модерну поезію і філософію екзистенціалізму.

Поетичні збірки: «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Палімпсести».

Перша в Україні збірка вибраних поезій В. Стуса «Дорога болю» вийшла у 1990 р., а 1991 р. за цю збірку Василеві Стусу присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).

ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: філософська лірика.

Жанр: вірш-медитація (молитва).

Мотив: звернення ліричного героя до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу.

Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробуваннях самоідентичності, неповторності своєї долі.

Віршовий розмір: дактиль.

Римування: перехресне.

Художньо-стильові особливості: епітети: «гнів пречистий»; «мале людське життя»; риторичне звертання: «Господи...»; метафори: «вірою тугу розвіюю», «надією довжуйого в віки».

Примітки

В основу вірша «Господи, гніву пречистого...» покладено канон, запропонований християнським богословом VIII ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання потрібного в Бога».

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ВАСИЛЯ СТУСА

• «Поетичне слово стало причиною Василевої біди, за його Слово його тяжко покарано. Але воно ж, Слово, віддячилося тим, що додало сили і гордості за найтяжчих умов» (І. Дзюба).

• «Я боровся за демократію — це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; моя любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури кваліфікувалися як націоналізм» (В. Стус).