Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Володимир Сосюра

(1898-1965)

Формування В. Сосюри як зрілого поета припадає на пореволюційні часи. У 1921 р. вийшла збірка «Поезії», це була друга його книжка. Перша, «Пісні крові» (1918 р.), не збереглася. Цього ж року з’являється поема «Червона зима». У 20-х роках XX ст. виходять також збірки «Осінні зорі» (1924 р.), «Сьогодні» (1925 р.), «Золоті шуліки» (1927 р.), «Коли зацвітуть акації» (1928 р.).

За десятиліття між 1922 та 1932 роками В. Сосюра був членом багатьох літературних організацій — Пролеткульт, «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.

Наприкінці 1920-х років з боку критики все частіше чуються вислови про неправильну політичну орієнтацію поета. У цей важкий час В. Сосюра майже не пише, займається перекладами. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце» (1931 р.).

У 1936 р. поета знову приймають до Спілки радянських письменників (у 1934 р. В. Сосюру «за націоналістичні ухили» виключають з партії та зі Спілки письменників). Наступного року з’являється збірка «Нові поезії». У 1939 р. — збірка «Люблю».

Збірки воєнних та повоєнних років: «В годину гніву» (1942 р.), «Під гул кривавий» (1942 р.), «За мир» (1953 р.), «На струнах серця» (1955 р.), «Солов’їні далі» (1957 р.).

У 1960 р. завершує поему «Розстріляне відродження», розпочату в довоєнний час і опубліковану в 1988 р. в журналі «Вітчизна». В останнє десятиліття життя поета побачили світ збірки поезій «Близька далина» (1960 р.), «Поезія не спить» (1961 р.), «Осінні мелодії» (1964 р.), «Весни дихання» (1964 р.).

Поема «Мазепа», розпочата у 1929 р. та закінчена в 1959 р., потрапила до списку заборонених творів і була надрукована аж у 1988 р. До останнього дня поет залишався людиною активною, діяльною, життєлюбною.

Доволі драматичною була доля вірша «Любіть Україну». Знайшлися «критики», які в патріотичному вірші «Любіть Україну», написаному ще в 1944 році й не раз друкованому, уміщеному навіть у збірці, що відзначена премією, розгляділи крамолу. Тоталітарний режим, що панував на території СРСР, придушував будь-які прояви національного духу. Тож не дивно, що в 1951 році в газеті «Правда» з’явилася розгромна стаття, спрямована проти вірша В. Сосюри як нібито ворожого радянській людині. В. Сосюру перестають друкувати, він живе під загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 року. Насправді поезія «Любіть Україну» — це патріотичний вияв душі митця, заповітне слово В. Сосюри і своєрідний національний гімн. У ньому розвинуто традиції патріотичної лірики Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка та інших поетів; висловлено почуття любові до України за допомогою найрізноманітніших тропів із притаманним В. Сосюрі ліризмом, теплом, схвильованістю.

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: громадянська лірика.

Жанр: вірш-послання.

Тема: зображення поетичного образу України, її краси й величі.

Ідея: возвеличення палкої любові українців до рідного краю; заклик українців любити рідну землю: «Любіть Україну!»

Віршовий розмір: амфібрахій.

Художні особливості: емоційно-схвильований заклик — «любіть Україну», виражений двічі риторичним звертанням, загострює увагу читача, передає емоції автора, є також ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору. Авторові вдалося створити унікальний зоровий образ України. В. Сосюра не випадково використовує епітет «солов’їна». Саме він розкриває красу рідного слова, синівську любов до рідної мови.

В. Сосюра обережно використовує зображально-виражальні засоби, ніби побоюється збитися на фальшиву пишномовність, пустопорожній пафос.

Поодинокі епітети влучні, точні, викликають цілу симфонію асоціацій: вишнева Україна, мова солов’їна, хмари пурпурові, весни світлі і щирі (усі епітети, крім першого, інверсовані, що підсилює звучання і зміст означуваного ними слова). Нечисленні порівняння («Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води», «Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками») доповнюють поетичний образ рідної землі; так само, як і метафора «в просторів солодкому чарі», яка образно і сконденсовано передає красу отчого краю, його природи.

Серед порівнянь особливе смислове навантаження має вислів «як та купина, що горить — не згора», своєрідний перифраз біблійної неопалимої купини як символу безсмертя народу, Батьківщини, яких не поневолити фашистам.

Такою — живою, реальною, зримою — постає Україна у вірші, що закінчується зверненням до молоді знову у формі заклику (юначе! дівчино!) до серця кожної людини.

Автор використовує один з найпоширеніших художніх засобів — метонімію, тобто заміну понять на основі їх зв’язку, перенесення назви одного явища на інше — звісно, багнети і грім канонад уособлюють народ, армію, яка принесла визволення від фашистів (поезія написана в 1944 році).

Простота художніх засобів і їх довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрий серцем на добро, добрі вчинки — тим ти звеличиш і прославиш своє ім’я, свою Україну у віках.

Примітки

Патріотичний вірш «Любіть Україну», написаний у 1944 р., у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. В. Сосюру перестали друкувати, він жив під загрозою арешту, яка зникла тільки зі смертю Сталіна 1953 року. Проте поет вистояв, бо любив Україну, а вірш продовжував жити своїм повнокровним життям.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ

• «Як не можна уявити весни без березневої безпосередньості, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри» (М. Бажан).

• «Чарівні й загадкові прості образи переповнювали його щомиті, рвали душу з душі, розлітаючись кольоровими світами радості й печалі» (В. Моринець).