Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Література XX століття

Михайло Коцюбинський

(1864-1913)

Михайло Михайлович Коцюбинський — видатний український письменник, найвизначніший майстер імпресіонізму в українській літературі початку XX ст., громадський діяч.

Його називали Сонцепоклонником, бо понад усе любив сонце, квіти і дітей. М. Коцюбинський одним з перших в українській літературі усвідомив потребу реформаторства літератури в напрямі модерної європейської прози. Новаторство позначилося на стилістиці творів, жанровій системі. Як реаліст Михайло Коцюбинський звертав у своїх творах увагу на змалювання зовнішніх подробиць, бачених у житті. Натомість як натуралістичний імпресіоніст, а пізніше як психологічний імпресіоніст, він змальовував найтонші й найглибші порухи людської душі. Цей стиль психологічного імпресіонізму такий самобутній, що його можна вважати виробленим самим письменником. Яскравим зразком імпресіоністичного стилю є новела Коцюбинського «Intermezzo» — один з найкращих його творів. Її вважають вершиною імпресіоністичного письма М. Коцюбинського.

Як талановитий письменник-новатор звертався до різних жанрів літератури: дитячі оповідання («Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник»); казки («Хо»); оповідання для дорослих («П’ятизлотник», «Для загального добра», «Дорогою ціною», «Сміх», «Persona grata», «В дорозі»); новели («Лялечка», «Intermezzo», «На камені», «Сон»); етюди («Цвіт яблуні», «Невідомий»); повісті («Fata morgana», «Тіні забутих предків»); нариси («Хвала життю!» та ін.); цикл мініатюр «На острові»; поезії в прозі та ін.

INTERMEZZO

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: епос (з ознаками драми).

Жанр: психологічна новела з жанровими ознаками поезії у прозі, має яскраво виражений ліричний характер.

Тема: роль митця і призначення мистецтва в суспільстві.

Ідея: погляди на митця і його ставлення до народу, моральне обличчя митця, на мистецтво і його суспільну роль; заклик до людини оновитися духовно, стати гармонійною частиною Всесвіту й зусиллями своєї волі витіснити дисгармонію, зло, що панує у світі.

Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.

Дійові особи в «Intermezzo» — це символи суперечливих почуттів і переживань. Їх можна поділити на дві групи: образи, які наповнюють душу позитивними емоціями (сонце, жайворонки, ниви); почуття, які вносять смуток, породжують нервовість, стрес (утома, людське горе, залізна рука города).

Композиція: за імпресіоністичною логікою композиція новели мозаїчна, змонтована з багатьох різних епізодів, у яких розкривається химерна гра настроїв героя.

Основні композиційні вузли новели:

вихідний момент — утома ліричного героя і виїзд за місто;
розвиток почуття — відпочинок на природі;
кульмінація — зустріч із селянином;
резюме — приплив нових сил, заклик протистояти злу.

В основі твору зіставлення двох протилежних світів — людського, дисгармонійного, утіленого в образі міста, і гармонійного, досконалого світу природи.

Сюжет у творі особливий, внутрішній. Головну сюжетну канву становить розвиток думок і почуттів ліричного героя. Певні події теж передані через роздуми й переживання ліричного героя. Усі одинадцять частин пов’язані між собою образом митця — учасника й оповідача зображуваного. Дія твору відбувається в душі ліричного героя і є однією з рис імпресіонізму. На першому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах. У Коцюбинського дійові особи — це не люди, а почуття, точніше, символи суперечливих почуттів, які постійно ведуть боротьбу в душі героя. Природа в новелі бере безпосередню участь у розвиткові сюжету, супроводжує ліричного героя, гармонує з його переживаннями й думками. Конфлікт твору своєрідний. Він пролягає у філософсько-психологічній площині. Ліричний герой цілком відданий людям, художник чесний і дуже сумлінний. Кульмінаційний момент — зустріч митця із селянином.

Твір написано у монологічній манері, розповідь ведеться від першої особи. Зміст новели — своєрідний поетичний знімок внутрішнього стану митця.

Проблематика:

душевної рівноваги;
повноцінного життя;
специфіки творчого процесу;
митця і суспільства;
гармонії людини і природи.

Художній напрям, стиль: новелу вважають вершиною імпресіоністичного письма М. Коцюбинського.

Примітки

«Intermezzo» — це синтез різних видів мистецтв — музики, живопису, театру. Від музики — назва, звукові образи, багата палітра метафор, що викликають музичні асоціації, поетизують красу природи. Описи природи вражають своєю мальовничістю; часто письменник малює словами, і виразна яскрава картина постає перед читачем. Від театру — дійові особи, окремі драматичні сцени.

«Intermezzo» — твір імпресіоністський. Тут не стільки зображуються події, як описуються враження від них; автор більше орієнтується на почуття. Новела мовби зіткана з яскравих фарб, звуків, думок, настроїв. У творі переважають називні та безособові речення, внутрішні монологи. Твір має присвяту: «Кононівським полям».

ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: епос.

Жанр: повість.

Тема: зображення життя гуцулів на межі ХІХ-ХХ ст.; відтворення поетичного світу давніх гуцульських традицій, міфологічного світосприйняття і світовідчуття гуцулів; сильних і нестримних почуттів; органічної єдності з природою.

Ідея: гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів; засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

Герої: Марічка Гутенюк та її родина; Іван Палійчук та його родина; Палатна — дружина Івана Палійчука; Юра, сусід Палійчуків, мольфар; щезник, нявка, чугайстир.

Композиція: композиція твору складається з низки епізодів, що через долю головних героїв передають дух життя гуцулів, їхній органічний зв’язок із природою, язичницьку суть вірувань, звичаїв та обрядів. Сюжет твору розвивається в психологічному ключі через показ не стільки зовнішніх, скільки внутрішніх подій життя Івана Палійчука. Може, саме тому фольклорне тло стало органічною частиною твору, підказало найточніші поетичні засоби творення образів.

Поетика твору розвивається у двох напрямках. З одного боку, автор використовує традиційний сюжет, з другого — вдається до складніших форм художньої умовності. Особливість твору полягає в підході до зображуваного, у способах сприйняття і передачі образів навколишнього світу. І тут автор виступає як імпресіоніст.

У творі письменник зображує ніби два світи — зовнішній і внутрішній. Причому часто зовнішній світ не деталізується, а передається точними влучними штрихами. Описи, яких у повісті немало, подаються ніби й реалістично, але в них більше уваги приділяється враженню героя, ніж просто реальному пейзажу. Захоплення внутрішнім світом героя починає сприйматися читачем як реальний світ. У цьому полягає імпресіоністична структурність повісті — відмова від традиційного сюжету, зосередження оповіді на внутрішньому конфлікті. Враження від навколишнього світу, матеріалізовані у почутті, настрої, переживаннях, становлять організуючий центр повісті Коцюбинського як твору імпресіоністичного. Імпресіонізм Коцюбинського слід розуміти як особливий стиль, близький до реалістичного напряму розвитку літератури. Письменник виробляє і свої специфічні засоби зображення. Йдеться про імпресіоністичний пейзаж у повісті «Тіні забутих предків». Напівтони, надзвичайність функції світлотіні — ось що відзначає пейзаж М. Коцюбинського-імпресіоніста.

Проблематика:

гармонії людини і природи;
життя і смерті;
вічності й сили кохання;
протиборства добра і зла;
сенсу життя і щастя людини;
вірності й зради;
вірності кохання і деспотизму антигуманних звичаїв;
ролі праці в житті людей;
стосунків батьків та дітей;
язичництва і християнства.

Художній напрям, стиль: модерний твір, у якому яскраво простежується імпресіоністична манера подачі матеріалу.

Примітки

Повість Михайла Коцюбинського написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В основу повісті ліг мандрівний сюжет про закоханих з ворожих родин, подібний до фабули трагедії Шекспіра «Ромео і Джульетта». У творі розповідається про кохання Івана й Марічки, українських Ромео і Джульетта. Яскраво передано побут і життя гуцулів.

Повість «Тіні забутих предків» має багато спільного з написаною в той же час «Лісовою піснею» Лесі Українки. Зокрема, є подібні риси в образах Івана й Лукаша, Марічки й Мавки. Ідея повісті — гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів; засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами. За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» кінорежисер Сергій Параджанов разом з Іваном Миколайчуком створили чудовий фільм, який приніс всесвітню славу українському кіномистецтву.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

• «Михайло Коцюбинський — письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце», як сам про себе казав... Уся його проза... — це світлий, відкритий простір для душі й духу» (О. Логвиненко).

• «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п’ят... був справжнім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку...» (С. Єфремов).

• «У Коцюбинського [«Тіні забутих предків»] реальне і міфічне займають два плани: у зображенні суспільного життя домінує реальний компонент, у змалюванні життя особи — міфічний» (М. Кіяновська).

• «Гуцульщині «Тінями забутих предків» Коцюбинський поставив в українському письменстві пам’ятник» (А. Крушельницький).