Історія України. Міні-довідник. ЗНО

20. Україна в роки Першої світової війни

Україна в геополітичних планах країн Антанти і Центральних держав. Територіально-політичні плани ворогуючих держав щодо українських земель. Першу світову війну розпочали два військово-політичні блоки: Антанта (Велика Британія, Франція, Росія, згодом приєдналося ще понад 20 держав) і Троїстий союз, який у ході війни перетворився на Четверний (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія та Болгарія). У цій війні Україна стала об’єктом зазіхань агресивних держав Європи:

  • Російська імперія, володіючи більшістю українських земель, планувала захопити ще й Галичину, Буковину і Закарпаття. Крім того, вона прагнула ліквідувати організаційні центри українського визвольного руху. Свої грабіжницькі наміри російська пропаганда прикривала заявами про прагнення зібрати воєдино всі «російські» землі, до яких вона відносила й Україну;
  • Австро-Угорська імперія хотіла приєднати Волинь і Поділля;
  • Німецька імперія добивалася розширення територій за рахунок українських земель Сходу і Півдня. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком до розгрому Російської імперії.

Позиції українських політичних сил Наддніпрянської України та західноукраїнських земель щодо війни. В умовах війни перед українськими політиками постало питання, яку позицію зайняти щодо неї. Єдиної лінії представникам українських політичних сил виробити не вдалося. Спільне було те, що всі прагнули використати війну для поліпшення національно-культурного становища України:

  • Симон Петлюра у статті «Війна і українці» закликав всебічно підтримати Росію у війні проти Німеччини й Австро-Угорщини. Він надіявся, що після переможного закінчення війни російський уряд змушений буде надати Україні автономію (згодом зрозумів помилковість позиції). Марність цих сподівань показали вже перші дні війни. У Наддніпрянщині були закриті нечисленні українські газети, журнали, видавництва, «Просвіти». Чимало українських діячів, зокрема М. Грушевського було заслано. Лідер УСДРП В. Винниченко засудив війну;
  • Товариство українських поступовців (ТУП) закликало українців підтримати Російську імперію, 1916 р. у декларації «Наша позиція» закликало до нейтралітету, не підтримувати жодну з сторін, що воювали;
  • у 1915 р. в Харкові виникла організація «Юнацька спілка», деякі члени виступала за поразку Росії.

Українські політичні партії Галичини (УНДП, УРП, УСДП) створили 1 серпня 1914 р. Головну українську раду (ТУР) на чолі з К. Левицьким. Вона у своєму «Маніфесті» закликала до боротьби за визволення України шляхом всебічної підтримки Австро-Угорщини. Головні вимоги Ради в національному питанні були такі: утворення самостійної Української держави на територіях, які до війни належали Російській імперії, і національно-територіальна автономія західноукраїнських земель, об’єднаних в один коронний край. За ініціативою ГУР у серпні 1914 р. відбувається формування легіону Українських січових стрільців (УСС), який розглядався як зародок майбутньої національної армії.

4 серпня 1914 р. у Львові група українців — емігрантів з Наддніпрянської України — створила Союз визволення України (СВУ). Члени організації (Д. Донцов, А. Жук, М. Меленевський та інші) у програмному документі «Наша платформа» виступали за відокремлення України від Росії й створення незалежної демократичної Української держави у формі конституційної монархії.

ГУР і СВУ в 1915 р. об’єдналися у Відні в Загальну українську раду. Але СВУ проводила окрему роботу:

  • пропагандистську — видання брошур, преси, читання лекцій;
  • дипломатичну — налагодження відносин з урядовими колами країн Четверного союзу і нейтральних;
  • з полоненими-українцями у німецьких і австрійських концтаборах, яка сприяла зростанню їхньої національної свідомості;
  • адміністративно-організаційну — формування з українців органів місцевої влади на окупованій Німеччиною території Волині, Полісся, Підляшшя, заснування зокрема 134 шкіл.

Перебіг воєнних дій на території України. Російська армія виграла у серпні-вересні 1914 р. Галицьку битву в австро-угорського війська, взяла Львів і зайняла Галичину та Буковину. Це оцінювалося як завершення справи Івана Калити, який почав процес об’єднання московських земель. Протягом 1915 р. німецько-австрійські війська відвоювали майже всю Галичину та Буковину, захопили частину Волині.

В 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту під командуванням А. Брусилова провели операцію, відому під назвою «Брусиловський прорив», захопивши знову значну частину Галичини й Буковини.

1917 року російське військо відступило з усієї окупованої території.

Діяльність австрійської та російської адміністрацій у Галичині та Буковині. Галичину й Буковину царизм розглядав як частину Росії. На цих територіях було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, яке очолив граф Г. Бобринський, відомий українофоб. Він намагався знищити усі прояви українського життя: газети, журнали, книгарні, видавництва, партії, організації. Гонінь зазнала УГКЦ, митрополит А. Шептицький був заарештований і засланий на північ Росії. Тисячі українських діячів були вислані в Сибір. Вся політика російської окупаційної влади була спрямована на те, щоб знищити національні особливості галичан, русифікувати їх. Російський діяч П. Мілюков назвав це «європейським скандалом». Становище змінилося лише в 1917 р., коли Галицько-Буковинське генерал-губернаторство очолив відомий український діяч, історик Дмитро Дорошенко. Австрійська влада, використовуючи окремі факти співробітництва «москвофілів» з російською окупаційною владою, також здійснила масові репресії проти галичан, яких навіть звинувачували у своїх поразках. Таким чином, західноукраїнське населення опинилося між двох вогнів, зазнаючи переслідувань при владі обох сторін, які воювали.

Українці в арміях воюючих держав. Обидві сторони проводили мобілізації, зокрема до російської армії протягом війни залучили близько чотирьох мільйонів українців, до австро-угорської — понад 300 тисяч. Наші земляки опинилися у ворожих арміях, тисячами гинули за чужі інтереси, оскільки не мали власної держави.

Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців:

  • його початок припадає на вересень 1914 р., коли вони захищали в Карпатах Ужоцький перевал;
  • справжнє бойове хрещення січові стрільці пройшли 29 квітня — 2 травня 1915 р. у боях за гору Маківка;
  • відомими сторінками історії УСС стали бої на горі Лисоні поблизу Бережан на Тернопільщині (1916 р.);
  • біля села Конюхи у цьому ж краї (червень 1917 р.).

Австрійське та німецьке командування не раз відзначало героїзм УСС, навіть називали їхній полк «найкращим підрозділом всієї австро-угорської армії». Стрільці навіть у жорстоких умовах війни знаходили час для громадської та національно-культурної роботи. Першим командувачем УСС був М. Галушинський, згодом цю посаду обіймали Г. Коссак, А. Варивода, Ф. Кікаль, В. Вишиваний.

Суспільно-політичне становище населення впродовж війни. Після поразок російської армії в 1915 р. уряд змушений був допустити громадські організації до справи забезпечення армії продовольством і спорядженням, до опіки над шпиталями, біженцями та населенням з прифронтової зони. Виник ряд впливових організацій, зокрема Військово-промисловий комітет, Союз міст і земств, «Товариство допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від воєнних дій». У них активну роль відігравала українська інтелігенція.

Соціально-економічне становище населення впродовж війни. Промисловість, транспорт і фінанси не витримували перевантажень воєнного часу і розладнувалися. Вони не могли забезпечити потреби фронту й тилу. Швидко наростали продовольчі труднощі. Все це викликало загострення соціальних суперечностей, назрівання революційної кризи, особливо в Наддніпрянщині (повстання у с. Нижня Сироватка, Сумщина).

Соціально-економічні та політичні наслідки війни для українського суспільства:

  • розорення західноукраїнських земель, евакуація, виникнення проблеми біженців, депортованих, переміщених осіб;
  • значні людські втрати (близько півмільйона осіб), велика кількість поранених, полонених, інвалідів;
  • кризовий стан економіки, диспропорції у промисловості, інфляція;
  • скорочення кількосте мешканців, посилення селянських виступів;
  • послаблення Російської й Австро-Угорської імперій, що прискорило майбутні революційні події;
  • створення українських збройних сил, набуття воєнного досвіду;
  • порушення «українського питання» на міжнародному рівні.

Отже, незважаючи на великі людські та матеріальні втрата, розкол національного руху, придушення опозиційних сил, Перша світова війна сприяла визріванню свідомосте українського народу, перетворенню його на повноцінну націю, готову до створення власної держави.

Хронологічний довідник

1914 р., серпень — створення у Львові Головної української ради; створення Союзу визволення України; формування легіону УСС.

1914 р. — Галицька битва.

1915 р. — утворення Загальної української ради.

1916 р. — Брусиловський прорив.

Персоналії

Вишиваний Василь (Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотринген; 1895, Пула, Австро-Угорщина, нині Хорватія - 1948, Київ) — військовий діяч, політик, дипломат, поет, архікнязь з династії Габсбургів. Брав участь у 1-й світ. Війні, 1918 очолював УСС. Вважався неофіційним претендентом на трон у разі утворення незалежної монархічної України. Арештований 1947 у Відні рад. спецслужбами, загинув у в’язниці.

Галушинський Михайло (26.09.1878, с. Звиняч, тепер Бучацького р-ну Тернопільської обл. - 25.09.1931, Львів) — гром.-політ. і військ. діяч, педагог. Закінчив Тернопільську гімназію, навчався у Львівському (1898-1900) і Віденському (1900-1901) ун-тах. З 1909 — директор Рогатинської (нині Івано-Франківська обл.) гімназії, визначний організатор гімназійної освіта в Галичині. На початку Першої св. війни Г. став першим командувачем легіону УСС (до 14.03.1915).

Донцов Дмитро (10.09.1883, Мелітополь Таврійської губ., нині Запорізька обл. — 30.03.1973, Канада) — визначний публіцист, політ. діяч, літ. критик. Навчався у Петербурзькому та Віденському ун-тах. 1914-1918 — голова і активний член СВУ.

Жук Андрій (1880, с. Вовчок, тепер Потавської обл. - 1968, Відень) — гром.-політ. діяч. Член РУП, емігрував з Рос. імперії. 1914 Ж. — один з гол. діячів СВУ, з 1915 — ЗУР. Був дипломатом Укр. Держави, з 1930 відійшов від політики. Автор іст., публіц. праць, статей у часописах.

Левицький Кость (18.11.1859, Тисмениця, тепер Івано-Франківська обл. — 12.11.1941, Львів) — визначний гром.-політ. і держ. діяч, публіцист. Л. 1899 був співзасновником, а згодом головою УНДП. На поч. Першої світ. війни Л. став головою ГУР, а з травня 1915 — ЗУР. 9.11.1918 політик став головою уряду ЗУНР — Держ. Секретаріату (до поч. 1919).

Терміни та поняття

Галицько-Буковинське генерал-губернаторство — тимчасова адмін.-терит. одиниця, створена царським урядом наприкінці 1914 на окупованих рос. військами землях Галичини та Буковини з центром у Чернівцях, існувала до середини 1917. Очолювали рос. військ. генерал-губернатори Г. Бобринський (1914-1915) і Ф. Трепов (1916). Окупаційна влада проводила послідовну антиукраїнську політику, закривала всі укр. заклади, запроваджувала росіянізацію. Відбувалися масові депортації укр. інтелігенції (у т. ч. митрополита УГКЦ А. Шептицького) углиб Росії. У серпні 1917 внаслідок відступу рос. військ з Галичини і Буковини було ліквідоване.

Евакуація (від лат. «спорожняю») — 1) вивезення з місцевості, що перебуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха, з театру воєнних дій у тил населення, поранених, полонених, а також матеріальних засобів; 2) відведення військ з р-нів, які вони раніше займали на основі укладених угод, договорів тощо.

Мобілізація (від лат. «рухомий») — 1) призов військовозобов’язаних запасу в армію під час війни; 2) переведення збройних сил держави на о-цію і склад воєнного часу; 3) зосередження сил і засобів для досягнення певної мети.

Світова війна — надзвичайний стан, до якого спонукали світ, спільноту міждержавні суперечності, що нагромадилися на попередніх етапах сусп. розвитку. Крайнє загострення цих суперечностей, що не могли бути розв’язані ін. методами призводить до застосування зброї. Найбільш жорстокими і спустошливими в історії людства були Перша й Друга с. в.