Історія України. Пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва

6. Вишгородська ікона Богородиці (візантійська традиція). Перша половина XII ст.

Вишгородська ікона Богородиці була намальована в Константинопольському монастирі Студіон невдовзі після приходу до влади першого імператора династії Комнінів — Олексія Комніна.

На початку XII століття ікона Богородиці передається до Києва — як придане княжні з роду Мономаховичів. Ікона сповнена ніжної любові матері, тож тут міг приховуватися натяк юній княжні: так само кохати судженого царевича.

Не лише чуда при іконі, а й її визначні мистецькі риси, глибока духовно-психологічна насиченість сприяли популярності Вишгородської ікони в усій Київській державі. На іконі, як вона виглядає тепер, є лики Богородиці й Христа.

Лики обох святих доволі світлі, без смаглявості й коричневості, які пізніше стали ледь не нормою для пізньовізантійських та московсько-суздальських ікон. Колір ликів золотисто-рум’яний із кораловими та помаранчевими відтінками.

Характерними рисами комнінівського стилю письма є малі вуста Марії, прямий тонкий ніс, очі без означення зіниць, опушені, ніби набряклі від сліз, повіки, тонкі брови, а також смужки на її шиї. Лик Христа Дитяти світліший за Маріїн, наче освітлений не ззовні, а зсередини. Його губки стулені для поцілунку матері. Лівою ручкою Ісус обняв за шию матір і міцно притискається до її щоки.