Історія України. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

23. Встановлення комуністичного тоталітарного режиму в Україні

Причини вступу УСРР у СРСР. На початок 20-х рр. XX ст. УСРР була юридично незалежною державою. Але державний суверенітет її був досить вузьким. Всі радянські республіки мали спільне політичне керівництво. Правлячою була більшовицька партія, місцеві республіканські організації якої не мали автономії. Керівництво радянськими республіками здійснювалося з одного центру — ЦК РКП(б). Це робило їх залежними від настроїв Москви. Система угод між радянськими республіками характеризувалася як «договірна федерація». Насправді державні органи УСРР не мали автономії й підпорядковувалися Москві. Це дає підстави охарактеризувати УСРР на початку 20-х рр. як псевдодержаву. Те саме засвідчив і договір між УСРР і РСФРР, укладений у грудні 1920 р. У середовищі КП(б)У проявлялося відверте, цинічне ігнорування національної культури, презирливе ставлення до неї. Шовінізм викликав у населення і частини партійних працівників України прагнення до реального, а не декларативного суверенітету. Все це свідчило про нежиттєздатність договірної форми федерації.

Входження УСРР до складу СРСР. Більшовики розгорнули кампанію підтримки утворення союзної держави. У грудні 1922 р. процес юридичного оформлення СРСР вступив у завершальну фазу. 10 грудня в Харкові відбувся Сьомий Всеукраїнський з’їзд рад, який схвалив Декларацію про утворення СРСР і проект Конституції СРСР. І з’їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. На ньому було ухвалено декларацію і договір про утворення СРСР. До його складу увійшли Білоруська СРР, Закавказька Федерація, Російська Федерація й УСРР. Завершення оформлення СРСР було пов’язане з ухваленням Конституції, це відбулося 31 січня 1924 р. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ радянської України до СРСР.

Наслідки вступу УСРР у СРСР:

• втрата навіть формальної незалежності, повноваження стосувалися лише внутрішніх справ, культурно-освітньої сфери, місцевої промисловості, охорони здоров’я, сільського господарства, право на вихід зі складу СРСР було фікцією, бо цілком залежало від позиції ЦК партії більшовиків;

• закріплення територіальної цілісності України, хоча й в несправедливих щодо України кордонах, існування власного адміністративного апарату, визнання культурно-освітніх прав українців і національних меншин.

Масовий голод у південних губерніях УСРР (1921-1923 рр.). Економічне становище після кількох років війни було дуже складним;

• у 1921 р. воно погіршилося через посуху і неврожай, які охопили степові райони України. Урожай сягав лише 30 % від рівня 1916 р. за рахунок північних і правобережних земель, які постраждали значно менше;

• війська перекрили всі шляхи, що зв’язували північні області з південними;

• незважаючи на неврожай, на Півдні тривали хлібозаготівлі. Жодна з губерній, яка голодувала, не була звільнена від податку. Безперечно, головною причиною трагедії була політика влади, бо це була не перша і не остання посуха на Півдні України;

• хліб з України вивозили в Поволжя, що голодувало, промислові центри Росії, експортували за кордон;

• Москва фактично випробувала голод як ефективний засіб придушення повстанського антибільшовицького руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї, зробила кістлява рука голоду;

Антицерковна кампанія. Атеїстична влада скористалася голодом як зручним приводом для посилення репресій щодо духовенства:

• вилучалися коштовності із храмів нібито для закупівлі зерна за кордоном;

• держава спровокувала конфлікти між духовенством і чиновниками, що здійснювали конфіскації у культових спорудах;

• відбувалися арешти і розстріли священників і вірян;

• Ленін закликав: «Чим більшу кількість представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії нам... вдасться розстріляти, тим краще»;

• Терор щодо духовенства посилював соціальне напруження в суспільстві.

Це викликало величезні жертви: 1,5-2,0 млн померлих осіб. У той же час з інших районів Росії, Казахстану, де також голодували, переселяли людей в Україну. Лише з другої половини 1922 р. деяка допомога населенню районів, що голодували, почала надаватися міжнародними організаціями (більша частина пожертвувань йшла в Росію). Але голод в Україні був ліквідований тільки в 1923 р.

Причини та особливості впровадження непу в Україні: внутрішнє становище УСРР на початок 20-х рр. характеризується як господарська розруха. Керівництво й далі стояло на позиціях «воєнного комунізму» з його продовольчою розкладкою; але в країні вибухнула гостра криза, в основі якої було неприйняття широкими народними масами цієї політики. У лютому 1921 р. на території УСРР зафіксовано 118 значних повстань, спрямованих проти політики «воєнного комунізму». Незадоволення більшовицькою диктатурою наростало і в робітничому середовищі. Отже, РКП(б) зіткнулася з масовим опором ЇЇ політиці комуністичного будівництва.

X з’їзд цієї партії, який відбувся у березні 1921 р., відмовився від «воєнного комунізму».

Особливості:

• широко розрекламований неп у 1921 р. так і не прийшов в українське село (1922 р.);

• установлення високої ставки продподатку, при його вилученні застосовувалися репресивні заходи.

Неп в УСРР та його складові:

• першим і найголовнішим кроком до нової економічної політики (непу) була заміна продовольчої розкладки на продовольчий податок;

• допускалося застосування вільнонайманої праці в селянських господарствах, оренда землі;

• сприяння кооперації, гальмування розвитку великих індивідуальних господарств;

• у місті ця політика запроваджувалася швидше. У 1921 р. були скасовані заборони на дрібне приватне підприємництво і торгівлю. Частина націоналізованих підприємств передавалися в оренду, концесії;

• дозвіл найманої праці у промислових і торгових закладах;

• зміни в керівництві державною промисловістю: відмова від жорсткої централізації, трудових мобілізацій, широке впровадження економічних методів господарювання, господарського розрахунку. На цих засадах працювали державні підприємства, які об’єднувалися в трести. Зрівнялівка в оплаті праці відходила в минуле, натомість запроваджувалася відрядна оплата, що враховувала кількість і якість праці.

Але доки політична влада була в руках більшовиків, великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишалися державними, керівництво було спроможним тримати під контролем капіталістичні відносини в економіці. Отже, неп був реакцією на об’єктивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації.

Неп обмежувався сферою економічного життя. Відповідних політичних змін у суспільстві не відбувалося. Навпаки, тоталітарні тенденції посилювалися. У 1925 р. оголосила про «саморозпуск» Українська комуністична партія, єдина, крім РКП(б), політична партія.

Відбудова народного господарства. Процес стабілізації економічного та соціального життя в Україні:

• перехід до непу поклав початок відбудові народного господарства. До середини 20-х рр. виробництво електроенергії та продукції машинобудування перевищило довоєнний рівень, а от рівень чорної металургії був далекий від цього показника. Питома вага продукції промисловості України в СРСР становила майже 24 %;

• особливо швидко відбудовувалася легка і харчова промисловість. У цих галузях були досить сильні позиції приватного капіталу. Неп довів свою життєздатність. Приватновласницький сектор становив лише 5,7 %;

• підвищення продуктивності праці, підвищення рівня життя населення, але періодичні економічні кризи, зростання безробіття;

• можна вважати, що на кінець 1925 р. відбудова промисловості України закінчилася. Сільське господарство перевищило обсяг довоєнної валової продукції у 1926-1927 господарському році;

• у грудні 1925 р. черговий з’їзд РКП(б), який перейменував партію на ВКГІ(б), ухвалив рішення за короткий термін перетворити країну з аграрної в індустріальну, тобто взяв курс на індустріалізацію.

Наприкінці 20-х рр. відбувається згортання непу і перехід до директивної економіки.

Національна політика радянської влади в УСРР. Причини «українізації». Перехід до непу визначив зміст і напрями розвитку національної культури в 20-х рр. Держава прагнула за всяку ціну зберегти контроль над культурою, усіма проявами духовного життя:

• керівництво бачило, що без задоволення мінімуму національних потреб українського народу доля більшовизму буде під загрозою, тому потрібно знайти спільну мову з селянством, залучити на свій бік інтелігенцію;

• прагнення посилити контроль і вплив комуністичної партії в суспільстві через українську мову;

• створення позитивного, демократичного образу радянської влади на міжнародній арені;

• українізація мала замінити певний суверенітет УСРР, втрачений після входження до СРСР.

Саме ці обставини були основою політики «коренізації», яка після XII з’їзду РКП(б), що відбувся у 1923 р., стала впроваджуватися в усіх радянських республіках, а в Україні мала назву українізації.

Політика «коренізації» в УСРР (українізація):

• передбачала виховання кадрів із представників корінної національності;

• запровадження в роботу партійного, радянського та господарського апаратів рідної для населення мови;

• розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів із рідною мовою, видання преси, книг;

• розвиток національної культури під керівництвом партії, вивчення національної історії, традицій.

Важливе значення мало те, що ключовим у справі українізації наркоматом освіти в 1924-1927 рр. керував Олександр Шумський, а в 1927-1933 рр. — Микола Скрипник. Вони зробили чимало для ліквідації пригнобленого становища, в якому український народ перебував до революції.

Наслідки українізації, її вплив на суспільство й українську культуру:

• сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників національної інтелігенції, зокрема повернувся в Україну видатний історик М. Грушевський, актор М. Садовський, приїхали галицькі діячі;

• кількість українців у держапараті зросла з 35 до 54 %, в апараті ЦК партії 42 % володіли мовою народу;

• на діловодство українською мовою перейшло 75 % місцевих державних установ і організацій;

• рідною мовою навчалися у 25 % вишів, 50 % технікумів, 85 % початкових шкіл, 97 % дітей у школах;

• українською мовою видавалося до 89 % періодичних видань, ставили п’єси близько 75 % театрів;

• відбувся стрибок у розвитку культури («Відродження», згодом «Розстріляне відродження»);

• забезпечено культурно-національні права нацменшин (1927 р. — визнані росіяни, 1924 р. — утворення Молдавської автономії);

• українці перетворилися на модерну урбанізовану та консолідовану націю, що порушило рівновагу між комуністичним режимом і українським національним рухом.

Суспільно-політичне життя. Ліквідація багатопартійності. Але це явище більшовиками підпорядковувалося основному завданню — перебудові культури в Україні на засадах комунізму. Українізація допускалася лише тією мірою, якою не суперечила інтересам найвищого партійного керівництва. Багато українських керівників, будучи росіянами або російськомовними, чинили опір українізації. Повільний хід дерусифікації партійних структур визначив характер і темпи українізації в цілому.

У самому середовищі КП(б)У існувало невдоволення диктатом Москви в усіх сферах життя. У 1926 р. О. Шумський піддав критиці політику більшовиків, спрямовану на насадження на керівних постах представників неукраїнської частини населення. Він піддав критиці керівника КП(б)У Л. Кагановича, вимагаючи замінити його українцем, але сам поплатився посадою. Молодий економіст Михайло Волобуєв аргументовано довів, що Україна, як і за часів царизму, залишається економічною колонією Росії. Виступи цих діячів були проявом національно-комуністичних поглядів, прихильники яких прагнули примирити комуністичні ідеї із завданнями національного відродження України. Ці погляди не отримали підтримки у керівництві партії, а їх автори були критиковані, згодом репресовані. Така ж доля очікувала більшість членів УКП, яка існувала протягом 1920-1925 рр. таким чином, крім більшовицької партії інших не існувало, зміцнюється тоталітарний режим.

Отже, українізація створила своєрідну соціально-політичну ситуацію, котра стимулювала сплеск національно-комуністичних настроїв в Україні. За сприятливих умов вони могли втілитися в національну форму суверенної радянської державності в Україні. Але наприкінці 20-х рр. ці тенденції були перервані.

Утворення Кримської АСРР. У жовтні 1921 р. у південній частині Таврійської губернії (на півострові) створена Кримська АСРР, яку всупереч логіці адміністративно віднесли до РСФРР. Проіснувала до 1945 р.

Молдавська АСРР. 12 жовтня 1924 р. утворена Молдавська АСРР у складі УСРР, до складу якої увійшли 11 районів Лівобережжя Дністра, центром стала Балта, згодом — Тирасполь. Метою її створення був тиск на Румунію, довести, що молдавани зовсім окремий народ від румунів, щоб зрештою приєднати Бессарабію до СРСР. Населення автономії наполовину складалося з українців. Ліквідована в 1940 р.

Кампанія з ліквідації неписьменності дорослих. Одним з важливих завдань культурно-освітньої роботи була ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Ставилося завдання не лише навчити робітників і селян читати, писати та рахувати, а й прищепити їм комуністичну ідею. Уся навчальна література мала забезпечити поєднання елементарної освіти з вихованням відданості новому ладові, непримиренності до його противників. З 1921 р. — створення шкіл для ліквідації неписьменності (лікнепи), з 1923 р. — товариство «Геть неписьменність!», очолював Г. Петровський. 70 % дорослих у містах і 50 % у селах навчилися грамоті — кінець 20-х рр.

Українське національне відродження 20-х рр. Особливості розвитку української культури. Освіта. Наприкінці 1925 р. поза школою залишалося ще понад 40 % дітей шкільного віку. Українці серед студентів вишів становили лише трохи більше половини, хоча їх було 80 % від усього населення республіки.

Наука. Всеукраїнську академію наук у 20-х рр. очолювали визначні природознавці В. Липський і Д. Заболотний. Особливо плідно діяв історико-філологічний відділ, у якому працювали видатні мовознавці Агатангел Кримський і Сергій Єфремов. Дедалі більшою ставала ідеологізація діяльності наукових установ.

Література. Найпомітнішою постаттю в літературі того часу був Микола Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов), лідер Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). У літературній дискусії 1925-1928 рр. про шляхи розвитку української літератури він наполягав на недоцільності однобічної орієнтації на російську культуру, закликав брати найкраще з європейських досягнень. Письменник був розкритикований генеральним секретарем ЦК КП(б)У (1925-1928 рр.) Л. Кагановичем. Інші видатні письменники — П. Тичина, В. Сосюра, М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара, В. Підмогильний, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, М. Куліш.

Образотворче мистецтво. Тривала діяльність художників оригінальної школи послідовників М. Бойчука, в творчості яких у неповторний синтез зливалися елементи староукраїнського та візантійського живопису. Засяяв талантом молодий графік В. Касіян (літографія «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська мати», 1923 р.). Продовжував плідно працювати Ф. Кричевський («Життя», триптих «Любов. Сім’я. Повернення», 1925—1927 рр.). В архітектурі досягненням слід вважати зведення в тодішній столиці УСРР Харкові будівлі Держпрому (1925-1928 рр.). У галузі скульптури плідно працював І. Кавалерідзе, пам’ятники Г. Сковороді в Лохвиці, Т. Шевченку в Полтаві. У театральному мистецтві виділявся театр ім. І. Франка під керівництвом Г. Юри й, особливо, театр «Березіль», на чолі якого стояв видатний режисер Лесь Курбас. Наприкінці 20-х рр. прославився своїми фільмами «Звенигора», «Арсенал» кінорежисер Олександр Довженко.

Політика більшовиків щодо релігії та церкви в Україні. Існування УАПЦ влада дозволяла поки гривав неп і діяв курс на українізацію. Офіційно проголошено свободу совісти, відокремлено церкву від держави і школу від церкви. У 1921-1923 рр. під приводом боротьби з голодом відбулося відкрите пограбування храмів. Протягом 20-х рр. не припинялася атеїстична пропаганда.

Хронологічний довідник

1920 р., 28 грудня — підписання союзного робітничо-селянського договору між УСРР і РСФРР у Москві. Взаємне визнання суверенітету та незалежності республік (на папері).

1921 р., 8-16 березня — X з’їзд РКП(б). Перші кроки до скасування політики «воєнного комунізму». Заміна продрозкладки продподатком. Початок непу (тривав до 1928 р.).

1921 р., 27 березня — сесія ВУЦВК. Ухвалення декрету про заміну продрозкладки продподатком.

1921 р., травень — суд. процес над членами ЦК УПСР.

1921 р., 28 серпня — остаточний розгром махновців. Перехід загоном Н. Махна (близько 80 осіб) через Дністер — на територію Румунії.

1921 р., 18 жовтня — одноосібне рішення Москви про створення у складі РСФРР Кримської АСРР.

1921 р. — знищення більшовиками нац. культ.-осв. о-цій «Просвіт».

ЦК КП(б)У зафіксував на території України 118 значних повстань проти політики «воєнного комунізму».

1921-1923 рр. — голод у пд. губ. України через політику рад. влади та посуху. Жертвами стало 1,5-2 млн осіб.

1922 р., 31 березня — поч. роботи в Києві театру «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса.

1922 р., серпень-жовтень — висилка близько 70 укр. учених у пн. p-ни Росії.

1922 р., 30 грудня — І Всесоюзний з’їзд рад, який проголосив створення СРСР. Ухвалення Декларації та Договору про створення СРСР. До його складу ввійшли 4 республіки: РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР.

1922 р. — створення в Одесі кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). З 1938 р. — Одеська кіностудія художніх фільмів.

1923 р., 12 квітня — постанова ВУЦВК про проведення адмін.-терит. реформи. Створення округів і р-нів замість губ., пов. і волостей.

1923 р., 17-25 квітня — XII з’їзд РКП(б). Розгляд нац. питання на з’їзді набрав форми широкої дискусії й поклав початок політиці «коренізації» (в Україні — українізація).

1923 р., 20 вересня — остаточно перестав існувати апарат нар. комісаріату закордонних справ УСРР.

1923 р., кінець — створення в Харкові добровільного респ. т-ва ім. В. Леніна «Геть неписьменність!» під головуванням Г. Петровського.

1924 р., 31 січня — ухвалення Конституції СРСР на II з’їзді рад Союзу РСР.

1924 р., 12 жовтня — утворення Молдавської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки у складі УСРР з центром у Балті. Увійшли землі Придністров’я, де українці становили більшість.

1924 р., 20 жовтня — відкриття в Харкові першої в Україні радіостанції.

1925 р., 3 березня — саморозпуск УКП на ост. з’їзді. В УСРР залишилася лише одна партія — КП(б)У як складова частина РКП(б).

1925 р., березень — початок літ. дискусії щодо шляхів розвитку укр. л-ри. Виступи Миколи Хвильового про необхідність окремішнього розвитку укр. к-ри. Тривала до 1928 р.

1925 р., 3-10 травня — IX Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові, який вніс зміни в текст Конституції УСРР, закріплювалося входження України до складу СРСР.

1925 р., 18-31 грудня — XIV з’їзд РКП(б). Перейменування партії на ВКП(б). Проголошення курсу на індустріалізацію.

1925 р., кінець — завершення відбудови промисловості України.

1926 р., січень — поч. діяльності літ. об’єднання Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Входили провідні укр. письменники, фактичний лідер — М. Хвильовий. Самоліквідувалася о-ція 28.01.1928 р.

1926 р., 25 травня — вбивство в Парижі Симона Петлюри рад. агентом Самуїлом Шварцбардом. Головою Директорії в еміграції став Андрій Лівицький.

1926 р., 28 вересня — більшовицькою владою закрито Києво-Печерську лавру.

1926-1927 р. — завершення відбудови сільського господарства України.

1927 р., 8 листопада — початок будівництва Дніпрогесу в Запоріжжі.

1927 р., 2-9 грудня — XV з’їзд ВКП(б). Виключення Л. Троцького з партії. Проголошення курсу на колективізацію сільського господарства.

1927 р. — початок будівництва Київської кіностудії — на той час найбільшої в Європі.

1928 р., початок — виступ економіста Михайла Волобуева в журналі «Більшовик України» із статтею «До проблеми української економіки», де він аргументовано доводив, що Україна залишається екон. колонією Росії.

1928 р., 4 вересня — постанова РНК УСРР про затвердження нового укр. правопису, над яким кілька років працювала комісія визначних мовознавців з України і з-за кордону під керівництвом наркома освіти М. Скрипника. Діяв до 1933 р. На думку багатьох найвидатніших суч. мовознавців, найкращий правопис за всю історію.

1928 р. — на екрани кінотеатрів вийшов фільм Олександра Довженка «Звенигора» (ВУФКУ, сценаристи Майк Йогансен і Юртик — Юрій Тютюнник).

Поч. випуску фільмів на київській кінофабриці, з 1957 р. — Київська кіностудія худ. фільмів ім. О. Довженка.

Персоналії

Бойчук Михайло (30.10.1882, с. Романівка, тепер Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. - 13.07.1937) — видатний живописець-монументаліст і педагог, один із основоположників укр. монументального мистецтва. 1908 удосконалював свою майстерність у Парижі. 1917 — проф. УАМ, з 1924 — худ. ін-ту в Києві. Б. створив школу художників-монументалістів, т. зв. бойчукістів (Т. Бойчук, К. Гвоздик, С. Колос, І. Падалка та ін.), вміло поєднував впливи візантійського живопису з традиційними елементами укр. малярства. Під його керівництвом виконано розписи Луцьких казарм у Києві (1919), санаторію ВУЦВК на Хаджибеївському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933-1935). Б. — автор портретів Б. Лепкого і С. Жеромського (поч. XX ст.), ряду декорацій для вистав «Молодого театру» Л. Курбаса у Києві (1918). 1937 заарештований і засланий у концтабір, де й загинув.

Волобуєв Михайло (24.01.1900, Миколаїв - 20.06.1972, Ростов-на-Дону, нині у РФ) — учений-економіст. Екстерном закінчив екон. відділ Харківського ін-ту професійної освіти. У 20-х рр. — наук. працівник науково-дослідного інституту ВУАН у Харкові. 1928 опублікував у журналі «Більшовик України» дві статті під назвою «До проблем української економіки», в яких обґрунтовано доводив, що Україна за рад. влади, як і в часи Рос. імперії, залишається екон. колонією Росії. Через деякий час В., зазнавши переслідувань з боку офіційних рад. о-цій, був змушений написати спростування своєї теорії та засудити свої попередні погляди як помилкові, згодом репресований (1933-1938). Згодом завідував кафедрою Ростовського фін.-екон. ін-ту.

Гринько Григорій (30.11.1890, с. Штепівка Лебединського пов. Харківської губ., тепер Лебединського р-ну Сумської обл. - 15.03.1938, Москва) — рад. політ. і гром. діяч. Навчався у Московському ун-ті. Один із засновників партії боротьбистів. Г. був членом Всеукраїнського рев. комітету (грудень 1919 — лютий 1920). 1920 став членом ЦК КП(б)У, нарком освіти УСРР (1920-1922), голова Держплану УРСР, один із зачинателів українізації. Г. з 1926 працював у Москві, 1930-1937 — нарком фінансів СРСР. 1937 арештований, розстріляний за процесом «право-троцькістського блоку».

Довженко Олександр (10.09.1894, с. Сосниця, нині Чернігівська обл. - 25.11.1956, Москва) — видатний кінорежисер, письменник, гром. діяч, художник. 1914 закінчив Глухівський (тепер Сумська обл.) учительський ін-т, 1917-1919 навчався в комерційному ін-ті та УАМ (Київ), 1922-1923 удосконалював майстерність у худ. училищі Берліна, де працював дипломатом. Брав участь в укр. нац. русі, мало не розстріляний більшовицькою владою. 1923-1926 працював художником-ілюстратором газети «Вісті ВУЦВК» у Харкові. 1926-1928 Д. — режисер і сценарист Одеської кіностудії («Звенигора», 1928), 1929-1941 — Київської кінофабрики («Арсенал», 1929, за власним сценарієм, як і всі наступні фільми; «Земля», 1930, визнаний 1958 одним з 12 найкращих фільмів всіх часів і народів; «Іван», 1932; «Аероград», 1935; «Щорс», 1939).

Драй-Хмара Михайло (спр. Драй; 28.09.1889, с. Малі Канівці Золотоніського пов. Полтавської губ., тепер Чорнобаївського р-ну Черкаської обл. - 19.01.1939, Якутія, РФ) — визначний поет, літературознавець. Навчався на іст.-філол. ф-ті Київського ун-ту (1910-1915). Д.-Х. був проф. Кам’янець-Подільського держ. ун-ту (1918—1923), викладав українознавство, мовознавство в ін. вишах. Вірші почав писати з 1918. Д.-Х. належав до відомого гурту неокласиків. Д.-Х. 4.09.1935 арештований, загинув у концтаборах на Колимі.

Єфремов Сергій (псевд. Ромул, С. Охріменко, С. Ярошенко, Р. Дніпровенко, Липовчанин, Земець, Киянин та ін.; 18.10.1876, с. Пальчик Звенигородського пов. Київської губ., нині Катеринопільського р-ну Черкаської обл. - 10.03.(за ін. даними 31.03) 1939, Вологда, РФ) — визначний гром.-політ. і держ. діяч, літ. критик, історик літератури. З 1919 — академік УАН, 1922-1928 був віце-президентом ВУАН, вів величезну наук. роботу. Автор монографій про видатних укр. письменників «Марко Вовчок» (1907), «Тарас Шевченко» (1914), «Співець боротьби і контрастів» («Іван Франко», 1913), «Михайло Коцюбинський» (1922), «Іван Нечуй-Левицький», «Іван Карпенко-Карий» (обидві — 1924), «Панас Мирний» (1928) та ін. Однією з найвизначніших праць Є. було видання «Щоденника» і «Листування» Т. Шевченка (1927-1928), а також монументальна двотомна праця «Історія українського письменства» (1911). Важливим для розуміння ситуації 20-х рр. є «Щоденник» Є.

Зеров Микола (26.04.1890, Зіньків Полтавської губ., нині Полтавська обл. - 3.11.1937, Сандармох, Карелія, РФ) — визначний поет, перекладач і вчений-літературознавець. Закінчив іст.-філол. ф-т Київського ун-ту (1914), учителював, викладав у київських вишах (з 1923 проф. Київського ін-ту нар. освіти, колишній ун-т), редагував часопис «Книгар» (1919-1920). З. належав до літ. гурту неокласиків. Арештований 1935, згодом розстріляний. З. — автор зб. поезій «Камена» (1924), зб. літ.-крит. статей «До джерел» (1926), «Від Куліша до Винниченка» (1929), курсу лекцій з історії укр. л-ри, численних статей, перекладів та ін.

Каганович Лазар (22.11.1893, с. Кабани, нині Чорнобильського р-ну Київської обл. - 26.07.1991, Москва) — рад. парт. і держ. діяч. 3 1911 належав до РСДРП, брав активну участь у більшовицькому русі. Квітень 1925 - липень 1928 — ген. секретар ЦК КП(б)У, проводив сталінську лінію. Довів до розколу КПЗУ, добився арешту, а згодом і знищення її провідних членів. Був одним з гол. винуватців Голодомору 1932-1933.

Касіян Василь (1.01.1896, с. Микулинці, нині у складі Снятина Івано-Франківської обл. - 26.06.1976, Київ) — визначний графік, художник і педагог. Автор літографії «Гуцул з квіткою», естампу «Карпатська мати» (1923), серії «Донбас» (1931), творів книжкової графіки. Шевченківська премія (1964) за багаторічну мистецьку творчість на шевченківську тематику.

Квірінг Еммануїл (13.09.1888, с. Фрізенталь Новоузенського пов. Самарської губ., тепер с. Новолипівка Федоровського р-ну Саратовської обл., РФ - 26.11.1937, Москва) — рад. парт. і держ. діяч. Народився у родині нім. колоніста, жовтень 1918 — березень 1919 — секретар ЦК КП(б)У. 1919-1920 очолював Катеринославський, а 1921-1923 — Донецький губком КП(б)У, квітень 1923 — березень 1925 — перший секретар ЦК КП(б)У (березень-квітень 1925 — ген.), чинив опір політиці українізації. Репресований.

Кричевський Федір (22.05.1879, Лебедин, тепер Сумської обл. - 30.07.1947, Ірпінь Київської обл.) — відомий художник, педагог. Один із засновників і перший ректор Укр. AM (1917). Триптих К. «Життя» (Любов. Сім’я. Повернення) є яскравим прикладом укр. модернізму.

Курбас Лесь (Олександр; 25.02.1887, Самбір, тепер Львівська обл. - 3.11.1937, Сандармох, Карелія, РФ) — визначний театр. діяч і режисер. Навчався на філос. ф-ті Віденського і Львівського ун-тів. 1912-1914 — актор театру Т-ва «Руська бесіда». У вересні 1915 організував трупу «Тернопільські театральні вечори», 1916 на запрошення М. Садовського переїжджає до Києва. У серпні 1917 - квітні 1919 К. працював у «Молодому театрі», у червні 1920 утворив Кийдрамте, а в березні 1922 Мистецьке об’єднання «Березіль». 1926 театр переїхав у Харків. 5.10.1933 К. було усунуто від обов’язків мистецького керівника театру «Березіль», згодом його позбавили звання нар. артиста УСРР, яке було йому присвоєне 1925. Наприкінці 1933 арештований, згодом розстріляний. Поставив на сцені п’єси «Чорна пантера і білий ведмідь» В. Винниченка, «У пущі» Лесі Українки, «Драматичні етюди» О. Олеся, «Цар Едіп» Софокла, більшість творів М. Куліша та ін. В історію укр. театру К. увійшов як його реформатор, організатор, режисер, який шляхом експерименту прищеплював йому нові ідеї та форми.

Липський Володимир (11.03.1863, с. Самостріли Волинської губ., нині Корецького р-ну Рівенської обл. - 24.02.1937, Одеса) — визначний учений-ботанік. 1886 закінчив фізико-математичний ф-т Київського ун-ту. 1894-1917 — співробітник ботанічного саду в Петербурзі (з 1914 — Петроград). Після повернення в Україну працював у Києві й Одесі. Л. з 1919 — академік УАН, 1922-1928 був президентом ВУАН, з 1928 — директор Одеського Ботанічного саду. Знав майже всі європейські мови і багато сх. мов, що допомогло у численних експедиціях, зібрав унікальні гербарії, описав 4 нові роди і бл. 220 нових видів рослин. Л. 1930-1931 досліджував водорості Чорного моря (зібрані дані сприяли організації першого в Україні заводу з виробництва йоду).

Малевич Казимир (23.02.1878, Київ - 15.05.1935, Ленінград, нині Петербург, похований під Москвою) — видатний художник. Дитячі та юнацькі роки провів по селах і містечках Поділля, Харківщини, Чернігівщини. Малювати вчився у М. Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895-1897), удосконалював свою майстерність у Москві (1904-1910). Брав участь у виставках об’єднань художників «Бубновий валет» (1910) і «Ослиний хвіст» (1912). Був одним із засновників абстрактного мистецтва, 1915 започаткував новий модерністський напрям — супрематизм («Чорний квадрат на білому тлі», «Біле і чорне»). 1927 переїхав до Києва, де зусиллями М. Скрипника йому були створені нормальні умови для творчості. Публікував статті на мистецьку тематику, викладав у Київському худ. ін-ті. Поч. репресій в Україні проти інтелігенції змусив М. повернутись у Ленінград. Автор картин: «Купальниці» (1908), «Дачник» (1909-1910), «Жнива» (1912), «Динамічна композиція» (1915), «Дівчата в полі» (1928-1932) та ін.

Раковський Християн (13.08.1873, Градец, тепер Болгарія - 11.09.1941, Орел, РФ) — політ. і держ. діяч. З січня 1919 до липня 1923 очолював РНК УСРР (з перервами). Р. ставив під сумнів навіть саме існування укр. народу, але до кінця 1921 змінив свої погляди, вимагав розширення політ. та екон. самостійності УСРР. У квітні 1923 критикував позицію Й. Сталіна з нац. питання. Р. був послом СРСР у Великій Британії (1923-1925) і Франції (1925-1927). Після повернення до СРСР був репресований, 1938 засуджений до 20 років ув’язнення, згодом розстріляний.

Скрипник Микола (25.01.1872, слобода Ясинувата Катеринославської губ., тепер місто Донецької обл. — 7.07.1933, Харків) — рад. парт. і держ. діяч. Навчався у Петербурзькому технологічному ін-ті з 1900, відрахований за рев. діяльність (розпочав з 1897). 15 разів арештований поліцією, 7 разів перебував на засланні (відбув 6 років з присуджених 34-х, утікаючи із заслання). Учасник жовтневого перевороту в Петрограді. У грудні 1917 С. викликаний у Харків, став членом першого маріонеткового уряду (т. зв. Нар. секретаріату) рад. України, з березня 1918 очолив його (до квітня). Намагався створити окрему КПУ, але, за наполяганням В. Леніна, у липні 1918 КП(б)У стала складовою частиною рос. партії більшовиків. С. очолював наркомат внутр. справ (1921), юстиції (1922-1927), освіти (1927-1933). Особливо плідною була діяльність на останньому місці роботи. С. активно сприяв проведенню українізації, організував масштабну допомогу в налагодженні освіти укр. мовою у місцях компактного проживання українців поза межами України (Кубань, Казахстан). У вересні 1928 діяч затвердив новий правопис, нормативи якого максимально наближалися до специфіки укр. мови. Під керівництвом С. здійснювалася велика робота з вироблення укр. наук. термінології. Академік ВУАН (з 1929, філософія, соціологія, право). Автор понад 810 наук. і публіц. статей, брошур, збірників.

Сосюра Володимир (6.01.1898, Дебальцеве, тепер Донецька обл. - 8.01.1965, Київ) — визначний поет. У листопаді 1918 — лютому 1920 воював у складі армії УНР, 1920 — у Червоній армії. 1922-1923 навчався у Харківському ком. ун-ті ім. Артема, 1923-1925 — на робітфаці Харківського ін-ту нар. освіти (колишній ун-т). У 1920-х рр. С. створив неперевершені зразки інтимної лірики, здобув славу дуже популярного поета, видавши зб. віршів «Поезії» (1921), «Червона зима» (1922), «Осінні зорі» (1924), «Юнь» (1927), «Коли зацвітуть акації» (1928) та ін. У Лисичанську (Луганська обл.) 1966 споруджено пам’ятник С.

Тичина Павло (27.01.1891, с. Піски, нині Бобровицького р-ну Чернігівської обл. - 16.09.1967, Київ) — видатний поет. Походив з родини сільського дяка, де виховувалося 13 дітей. Навчався у Київському комерційному ін-ті (1913-1917). Уже перші твори («Золотий гомін», 1917, «Пам’яті тридцяти», 1918), зокрема перша поет. зб. «Сонячні кларнети» (1918) стали помітним явищем в укр. л-рі, наступні — «Плуг», «Замість сонетів і октав» (обидві — 1920), «В космічному оркестрі» (1921), «Сковорода. Уривки з симфонії» (1923), «Вітер з України» (1924) закріпили за Т. славу найвизначнішого укр. поета. 1923-1934 жив і працював у Харкові, з 1934 до кінця життя — у Києві. У 20-х рр. належав до «Гарту», ВАПЛІТЕ, з 1934 — до СПУ. Яскравий талант Т. був деформований умовами тоталітарного режиму. Щоб вижити, він був змушений написати такі твори як зб. «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «І рости, і діяти» (1949), «Ми — свідомість людства» (1957), «Комунізму далі видні» (1961) та ін. Деякі дослідники вбачають у писаннях Т., що «вихваляють» рад. лад, певні поет. пародії, глибоку іронію. 1943-1948 — нарком (з 1946 — міністр) освіти УРСР. Т. залишив чимало перекладів, відомі також його літературознавчі твори. Академік ВУАН (з 1929, мова і література). Герой Соц. Праці (1967). Держ. (Сталінська) премія СРСР (1941). Респ. премія УРСР ім. Тараса Шевченка (1962) за вибрані твори в трьох томах. Творчість Т. належить до вершинної укр. поезії XX ст.

Хвильовий Микола (спр. Фітільов; 13.12.1893, с. Тростянець Харківської губ., тепер районний центр Сумської обл. - 13.05.1933, Харків) — відомий письменник, публіцист. Закінчив Богодухівську (нині Харківська обл.) гімназію (1916). Воював на фронтах громадянської війни у повстанському загоні УНР, згодом у Червоній армії. З 1919 — член КП(б)У. 1921 почав друкуватися, переїхав до Харкова. Належав до літ. о-цій «Гарт» (з 1923), ВАПЛІТЕ (1925-1927). Ініціював літ. дискусію (1925-1928), закликав орієнтуватися на «психологічну Європу», висунув гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!», яке набрало політ. звучання. Змушений був «каятися», «визнавати помилки». X. видавав часописи «Літературний ярмарок» (1928-1930), «Політфронт» (1930-1931). На знак протесту проти арешту свого товариша М. Ялового покінчив життя самогубством. X. — автор зб. поезій «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1923), зб. оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924), романів «Вальдшнепи», «Санагорійна зона», «Сентиментальна історія», публіц. праць «Камо грядеши?» (1925), «Думки проти течії» (1926), «Апологети писаризму» (1926) та ін.

Чубар Влас (22.02.1891, с. Федорівка Катеринославської губ., тепер с. Чубарівка Пологівського р-ну Запорізької обл. - 26.02.1939, Москва) — рад. парт. і держ. діяч. З 1920 — голова Вищої ради нар. господарства, у липні 1923 очолив РНК УСРР. Був слухняним виконавцем авантюрних більшовицьких планів.

Шумський Олександр (2.12.1890, с. Рудня Борова Житомирського пов. Волинської губ., тепер с. Нова Борова Володарськ-Волинського р-ну Житомирської обл. - 18.09.1946) — відомий політ. діяч. Навчався на вечірньому відділенні ун-ту ім. Шанявського (Москва, з 1911), Московському ветеринарному ін-ті (1915). Учасник Першої св. війни. Входив до складу УСДС (з 1908), УПСР (1917-1919), боротьбистів (1919-1920), з 1920 — у КП(б)У. Член УЦР. У січні 1918 Ш. з прихильниками рад. ладу намагався здійснити переворот, тим самим допомогти військам М. Муравйова, що наступали на Київ. 1919 працював у рад. органах влади, був на підпільній роботі. Ш. — повпред (посол) УСРР у Польщі (1921-1923). З вересня 1924 до лютого 1927 Ш. — нарком освіти, активно проводив політику українізації, порушив питання про усунення Л. Кагановича з посади ген. секретаря ЦК КП(б)У і заміщення його українцем В. Чубарем. 1927 звільнений з посади, займав другорядні пости в Москві. Ш. був заарештований 13.05.1933 за звинуваченням у приналежності до «УВО», перебував в ув’язненні та на засланні. 1946 намагався повернутися в Україну, дорогою з Саратова (РФ) до Києва був убитий за особистим розпорядженням Й. Сталіна, Л. Кагановича і М. Хрущова.

Юра Гнат (8.01.1888, с. Федвар, тепер с. Підлісне Олександрійського р-ну Кіровоградської обл. - 18.01.1966, Київ) — визначний режисер і актор. Сценічну діяльність розпочав 1904 в аматорському гуртку. 1913-1914 Ю. грав у театрі «Руська бесіда» (Львів), 1917-1919 — актор і режисер «Молодого театру» (Київ) і Першому держ. драм. театрі УСРР ім. Т. Шевченка. 1920 Ю. став одним із співзасновників створеного у Вінниці укр. драм. театру ім. І. Франка (з 1926 — Київський академічний укр. драм. театр ім. І. Франка), до 1961 — худ. керівник і режисер (з 1954 — разом з М. Крушельницьким).

Терміни та поняття

Безробіття — явище, коли частина економічно активного населення не може застосувати свою робочу силу, стає резервною армією праці.

«Березіль» (від давньослов’янської назви першого місяця весни — березня) — укр. театр, який був заснований у березні 1922 Лесем Курбасом як мистецьке об’єднання «Б.» (МОБ) навколо групи акторів колишнього «Молодого театру» (створений 1918). Працював 1922-1926 у Києві, а 1926-1933 у Харкові. У різні роки в театрі працювали Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Степан Шагайда та ін. актори. «Б.» з його чіткою нац. та мистецькою позицією постійно зазнавав критики, яка звинувачувала театр у націоналізмі, в б-бі з політикою більшовиків. Наприкінці 1933 Лесь Курбас був заарештований, а театр переформовано і перейменовано у Харківський держ. драм. театр імені Тараса Шевченка.

Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) — літ. о-ція 1925-1928 в УСРР. Стояла на засадах творення нової укр. л-ри шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської к-ри. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!», членами Микола Яловий, Микола Бажан, Олесь Досвітній, Іван Сенченко, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін. 1927 видавали журнал «ВАПЛІТЕ». Погляди М. Хвильового зумовили критику о-ції з боку парт. і держ. діячів УСРР. Внаслідок постійних переслідувань ВАПЛІТЕ змушена була «саморозпуститись».

Воєнно-господарський союз — об’єднання рад. республік на території колишньої Рос. імперії, формується протягом 1919-1921, починається з військ. органів, після сформованої єдиної армії була створена єдина фінансова система. Керівництво найважливішими галузями нар. господарства здійснювалося з єдиного центру — ВРНГ РСФРР, закони якої діяли і в УСРР. Фактично він сформувався уже до закінчення воєнних подій громадянської війни. 28.12.1920 було підписано двосторонній договір, який підтвердив ті міжреспубліканські відносини, які склалися в умовах «воєнного комунізму», тобто в.-г. с. Керівництво найважливішими сферами життя України здійснювалося з Москви, за УСРР формально лишалося право на окремі військ. формування. Він був нежиттєздатним, бо зберігав старі імперські відносини рос. центру і нац. регіонів.

Грошова реформа (від укр. «грошова» і лат. «перетворюю, поліпшую») — здійснені державою перетворення в грошовому обігу. В СРСР проведені 1922-1924, 1947 та 1961. У незалежній Україні — 1996.

«Договірна федерація» — в офіційних рад. документах поч. 20-х рр. відносини між рад. республіками визначались як федеративні, побудовані на системі двосторонніх і багатосторонніх угод, система цих угод характеризувалася саме як «д. ф.», а фактично Україна — псевдодержава. Вона існувала кілька років на поч. 20-х рр. на території колишньої Рос. імперії. Формальна незалежність України та ін. республік обмежувалася нею. Реально Україна не мала «автономії», тому це поняття пишеться в лапках.

Індустріалізація (від лат. «діяльність, старанність») — система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки й зміцнення оборони країни, процес створення вел. машинного виробництва в усіх галузях господарства країни. Уперше курс на індустріалізацію був проголошений більшовиками 1925 на XIV з’їзді ВКП(б). Відбувалася в СРСР і Україні наприкінці 20-30-х рр., У роки перших п’ятирічок.

Конфедерація (від лат. «об’єднання, спільність, сумісність» і «союз») — форма держ. устрою, за якої кожна держава, що належить до союзу, зберігає незалежність, має свої органи держ. влади й управління, але водночас створює спец. органи для координації діяльності в певних сферах (військ., зовнішньополітичній тощо).

Концесія (від лат. «надання, дозвіл, згода») — 1) договір передачі на певних умовах і певний строк громадянам або юрид. особам, здебільшого іноземним, права експлуатації лісів, надр, підприємств тощо, які належать державі або місцевим органам; 2) підприємство, яке діє за її договором.

«Коренізація» — політика більшовиків у мовно-культурному питанні, спрямована на залучення на бік рад. влади інтелігенції та селянства корінних національностей (у тому числі українців). Сприяла створенню видимості гармонійного та вільного розвитку республік у складі СРСР. Запроваджена на XII з’їзді РКП(б) 1923, її укр. видозміна називається «українізація».

Криза збуту (від гр. «вихід, закінчення» і укр. «збут») — неможливість реалізувати третину пром. товарів 1923 через «ножиці цін». Її об’єктивною основою була невідповідність між темпами розвитку промисловості та сільського господарства. Важливою причиною її виникнення було і відсутність твердої валюти, і знецінення паперових грошей — радзнаків. Влада захопилася можливістю легкої наживи, це був рецидив «воєнного комунізму». Її було ліквідовано після втручання найвищих парт. і держ. органів шляхом зниження цін на пром. товари, підвищення на сільськогосподарські, введення твердої валюти.

Націонал-комунізм — течія у ком. русі, яка намагалася примирити ком. ідеї із завданнями нац. розвитку. Започаткували цей напрям Шахрай, Лапчинський, Мазлах, дехто відносить до нього і Миколу Скрипника, який не раз виявляв подібні погляди. Активними прихильниками цієї течії у 20-х рр. були Олександр Шумський і Михайло Волобуєв, які критикували політику більшовиків за насадження на найвищих посадах неукраїнців, хибну кадрову політику, екон. експлуатацію України.

Нееквівалентний обмін (від лат. «нерівноцінний» і укр. «обмін») — несправедливий обіг сільськогосподарських і пром. товарів на користь других. Через нього уже 1923 виникла криза збуту і «ножиці цін». Держава проводила його, бо хотіла за рахунок селянства нагромаджувати ресурси для відбудови і форсованого розвитку промисловості, у цілому вийти з кризи. Восени 1923 селяни змушені були продавати вчетверо більше хліба, ніж до війни, щоб придбати таку ж кількість пром. товарів — це його наслідок. Держ. і госп. апарат, зорієнтований на виконання команд центру, проявив своє безсилля і невміння діяти екон. методами, бо він проводив саме н. о. Він був дещо виправлений після втручання найвищих парт. і держ. органів СРСР у середині 20-х рр., щоб не допустити нових селянських повстань.

Нова економічна політика (неп) — екон. політика більшовиків 1921-1928, що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму»; відмова від негайного переходу до комунізму, при цьому політ. влада цілком зберігалася в більшовиків. Один з осн. елементів — продподаток, передбачався комплекс заходів для денаціоналізації частини підприємств, легалізація торгівлі, допускалася оренда, дрібна прив. власність, розширилася сфера товарно-грошових відносин, скасування зрівнялівки в оплаті праці робітників, створювався ринок робочої сили та ін.

«Ножиці цін» — політика завищення цін на пром. товари і заниження цін на сільськогосподарські продукти з метою отримання додаткових прибутків.

Оренда (з лат. «здаю в найми, наймаю») — найм певною особою чи о-цією в ін. особи чи о-ції майна (землі, будинків, підприємств тощо) у тимчасове користування на певний термін за певну плату; плата за користування таким майном.

Продовольчий податок (продподаток) — твердий (фіксований) податок для селян, прийшов на зміну продрозкладці у березні 1921 після рішень X з’їзду РКП(б). На підставі рішень цього форуму ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили декрети і розпорядження спрямовані на його впровадження. Після його виконання селянин отримував право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх, що створювало екон. стимули для розвитку господарства. Це був перший і найголовніший крок до нової екон. політики.

Розруха, господарська розруха — стан економіки після кількарічної війни, госп. руїна. Найбільш руйнівним чинником, що впливав на її сільськогосподарську складову, була прод. політика більшовиків, зокрема продрозкладка. У пром. складовій було падіння виробництва до 10 %, наприклад, працювала лише одна доменна піч, у транспортній знищено близько 4-х тисяч кілометрів залізничних колій. Вона була спричинена багаторічною війною, але була б набагато меншою, якби не більшовицька політика «воєнного комунізму».

Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР, Радянський Союз) — держава з ком. тоталітарним режимом, яка проіснувала з 30 грудня 1922 до 8 грудня 1991. До складу СРСР усі ці майже 70 років входила Україна (більша частина чи в суч. кордонах).

Трест (від англ. «довіра») — одна з структурних ланок управління в окремих галузях промисловосте та в будівництві за часів командної соц. економіки, система главків була ліквідована, держ. підприємства об’єднувалися в т., а вони працювали на господарсько-розрахункових засадах.

Тоталітарний режим, тоталітаризм (від фр. «сукупність, повнота», яке в свою чергу походить від лат. «весь, цілий») — політ. лад, за якого держ. влада зосереджується в руках певної групи (найчастіше політ. партії), яка знищує дем. свободи, повністю підпорядковує всі сфери життя своїм інтересам і утримує контроль над с-вом методами терору, політ. й духовного закабаления.

Українізація — тимчасова політика ВКП(б), здійснювана в Україні у 1920 — на поч. 30-х рр., укр. різновид політики коренізації. Її суть полягала у тому, щоб управлінські структури оволодівали мовою і к-рою місцевого населення, а також поповнювалися за рахунок його представників. Це мало забезпечити моск. центрові контроль над Україною не тільки силовими, а й адмін.-політ. засобами. Однак в офіційних документах декларувалося, що осн. метою цієї політики є сприяння розвиткові укр. мови та к-ри. На 1923 тільки 797 з 11 826 відповідальних працівників парт.-держ. апарату УСРР заявили, що знають укр. мову. Нац. склад держ. апарату республіки був переважно неукраїнським. Найактивнішими діячами у. були Олександр Шумський і Микола Скрипник, які посідали пост наркома освіти УСРР у 1924-1927 і 1927-1933 відповідно. Найвищі посади продовжували займати неукраїнці. З 1927 став помітним процес згортання у., з 1930 почалося масштабне цькування нац. інтелігенції, з 1933 у. була остаточно припинена, а її активні діячі або прихильники були репресовані.

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) — незалежна укр. церква, яка організаційно оформилася на Всеукраїнському православному соборі у Києві 14-30 жовтня 1921. Становлення УАПЦ відбувалося в контексті нац. відродження України як поступка рад. влади в процесі українізації. Очолювали УАПЦ митрополит Василь Липківський (1921-1927), митрополит Микола Борецький (1927-1930), митрополит Іван Павловський (1930-1936). Церква проіснувала дев’ять років, останніх два роки під жорстоким пресом, 1930—1936 існувала під назвою «Укр. православна церква». Її прихильниками були бл. сім млн осіб, знищена більшовиками, більшість кліру і значну частину мирян репресовано.

Унітаризм (від лат. «єдність») — держ. устрій, який характеризується централізованим керівництвом адмін.-терит. одиницями і відсутністю самоврядних засад. Згідно з Конституцією України, ухваленою 28 червня 1996, Україна є унітарною республікою.

Хлібозаготівельна криза — проблеми із продажем хліба селянами державі через низькі заготівельні ціни. Причиною її було намагання вирішити проблеми за рахунок села. Відбулася вона 1928\1929 і вирішення її силовим шляхом означало закінчення непу.

Централізм (від лат. «центральний») — принцип о-ції системи управління, що полягає в підпорядкуванні місцевих органів, ланок управління та установ центр., не враховуючи особливостей та інтересів регіонів і обл.

Тести

23.1. Зібрання, на якому було ухвалено рішення про скасування «воєнного комунізму» і перехід до нової економічної політики:

А X з’їзд РКП(б) (березень 1921 р.).
Б VI Всеукраїнський з’їзд рад (грудень 1921 р.).
В VII Всеукраїнський з’їзд рад (грудень 1922 р.).
Г І Всесоюзний з’їзд рад (грудень 1922 р.).

23.2. Прочитайте й укажіть період, про який ідеться.

«З 11 тис. підприємств, розташованих в Україні, працювало 2552, з 57 доменних печей — лише одна».

А до Першої світової війни
Б період Першої світової війни
В 1917-1920 рр.
Г початок 20-х рр.

23.3. Фільми, які поставив Олександр Довженко в 1927 і 1929 рр.:

А «Вася-реформатор» і «Арсенал».
Б «Вася-реформатор» і « Сумка дипкур’єра».
В «Звенигора» і «Арсенал».
Г «Сумка дипкур’єра» і «Звенигора».

23.4. Найголовніший крок у переході від політики «воєнного комунізму» до нової економічної політики:

А дозвіл іноземцям брати деякі підприємства у концесію.
Б заміна продовольчої розкладки продовольчим податком.
В скасування заборони на дрібне приватне підприємництво.
Г скасування загальної трудової повинності.

23.5. Укажіть правильне твердження.

А атеїстичне керівництво більшовицької партії оголосило релігію своїм історичним союзником
Б неп стояв на перешкоді відродженню селянського підприємництва у сфері переробки сільськогосподарської продукції
В з перших же кроків українізація зіткнулася з опором партійного і державного апарату
Г Влас Чубар був провідником націонал-комуністичного напряму

23.6. Прочитайте рядки життєпису письменника й укажіть його.

«Роки життя— 1893-1933. Народився в с. Тростянець Харківської губернії у родині вчителя. Навчався в Охтирській гімназії. Пережив еволюцію від бійця повстанського загону армії УНР до члена РКП(б). Гучне визнання прийшло у 1923 р. із виходом збірки новел «Сині етюди». Автор роману «Вальдшнепи». Лідер українського письменницького руху 20-х рр. Був автором гасла «Геть від Москви! Дайош Європу!» Застрелився».

А Кость Буревій
Б Григорій Косинка
В Микола Куліш
Г Микола Хвильовий

23.7. Причини і суть кризи збуту 1922-1923 рр.:

А виробництво промислових товарів випереджало сільськогосподарські, склалися завищені ціни на промислові товари.
Б виробництво промислових товарів випереджало сільськогосподарські, склалися завищені ціни на хліб та інші продукти.
В виробництво сільськогосподарських товарів випереджало промислові, склалися завищені ціни на промислові товари.
Г виробництво сільськогосподарських товарів випереджало промислові, склалися завищені ціни на хліб та інші продукти.

23.8. Керівник КП(б)У в 1925-1928 рр.:

А Лазар Каганович.
Б Еммануїл Квірінг.
В Станіслав Косіор.
Г Дмитро Мануїльський.

23.9. Сутність поняття «українізація»:

А добровільне вивчення української мови, запровадження двомовних шкіл, підготовка працівників державних органів, які розуміють українську мову.
Б запровадження державності української мови, здобуття вищої освіти тільки українською мовою, підготовка і висування кадрів української національності у партійні та державні органи.
В запровадження навчання, видання книг і преси українською мовою, підготовка кадрів української національності у партійні та державні органи, запровадження діловодства українською мовою.
Г обов’язковість української мови для партійних і державних працівників, запровадження навчання в школах лише українською мовою, організація культосвітніх закладів, видання книг і преси українською мовою.

23.10. Зібрання, на якому було ухвалено рішення про початок коренізації:

А VI Всеукраїнський з’їзд рад (грудень 1921 р.).
Б VII Всеукраїнський з’їзд рад (грудень 1922 р.).
В XII з’їзд РКП(б) (квітень 1923 р.).
Г II Всесоюзний з’їзд рад (січень 1924 р.).

23.11. Назва плану утворення союзної держави, за яким усі радянські республіки мали увійти до складу РСФРР, а також його ініціатор(и):

А автономізація, Йосиф Сталін.
Б конфедералізація, група грузинських більшовиків.
В кооперація, Микола Кондратьєв.
Г федералізація, Володимир Ленін.

23.12. Головна мета плану ГОЕЛРО, ухваленого VII Всеросійським з’їздом рад (грудень 1920 р.):

А забезпечення безробітних робочими місцями на будівництві електростанцій.
Б забезпечення населення Росії й України електроенергією.
В перетворення енергетичної галузі на основну експортну галузь радянської економіки.
Г створення в Росії, Україні та інших радянських республіках умов для індустріалізації.

23.13. Укажіть правильне твердження.

А договірна форма федерації довела свою життєздатність
Б кількість шкіл з українською мовою викладання у 1930 р. зменшилася до 35 %
В у лютому 1921 р. зафіксовано 118 значних повстань, спрямованих проти політики «воєнного комунізму»
Г терор щодо духовенства послаблював соціальне напруження в суспільстві

23.14. Прочитайте рядки життєпису культурного діяча й укажіть його.

«Роки життя — 1882-1937. Народився в с. Романівка на Тернопільщині. Навчався у Віденській академії мистецтв. Прагнув витворити новий монументальний стиль. Видатний художник і педагог. Репресований разом з багатьма послідовниками».

А Михайло Бойчук
Б Іван Їжакевич
В Іван Падалка
Г Іван Труш

23.15. Завдання, яке ставила влада, запроваджуючи українізацію:

А перебудова культури в Україні на ідеологічних засадах марксизму.
Б поширення культурних досягнень українських діячів культури в інших радянських республіках, передусім у РСФРР.
В розбудова української державності та незалежності.
Г утвердження національної свідомості та патріотизму серед українців.

23.16. Народ, який отримав автономію у складі УСРР з 1924 р., а також територію, де вона розміщувалася:

А євреї, теперішні Київська та Черкаська області.
Б молдавани, теперішні Вінницька й Одеська області, а також територія Молдови.
В поляки, теперішні Житомирська та Хмельницька області.
Г росіяни, теперішні Донецька та Луганська області.

23.17. Учений, який у 1922-1928 рр. був президентом ВУАН, а також назва науки, якою він займався:

А Сергій Єфремов, літературознавство.
Б Агатангел Кримський, мовознавство.
В Орест Левицький, історія.
Г Володимир Липський, біологія.

23.18. Причини зростання обсягів промислового виробництва:

А залучення іноземних інвестицій, централізація управління.
Б зниження цін на сільськогосподарську продукцію, допомога з-за кордону.
В націоналізація підприємств важкої промисловості, запровадження загальної трудової повинності.
Г скасування заборон на приватне підприємництво, економічні методи господарювання, запровадження оренди.

23.19. Галузь промисловості, яку в 20-х рр. відбудовували найшвидше, та причина цього:

А вугільна, оскільки Донбас був головним джерелом вугілля в СРСР.
Б електроенергетика як нова галузь, якій приділялася значна увага.
В легка і харчова, оскільки в них були доволі сильні позиції приватного капіталу.
Г металургія, якій надавалися значні капіталовкладення, бо вона працювала в цілому на СРСР.

23.20. Укажіть правильне твердження.

А Олександр Довженко був видатним режисером театру
Б неп упроваджувався швидше на селі, починаючи з 1921 р.
В Микола Скрипник у 1925-1928 рр. очолював КП(б)У
Г у 1925-1926 рр. у промисловості державний сектор становив понад 86 %

23.21. Прочитайте факти життєпису діяча культури й укажіть його.

«Роки життя — 1887-1937. Закінчив Тернопільську гімназію і Львівський університет. Організатор і режисер «Тернопільських театральних вечорів», Молодого театру, театру «Березіль». Репресований більшовицьким режимом».

А Микола Бенцаль
Б Мар’ян Крушельницький
В Лесь Курбас
Г Степан Шагайда

23.22. Укажіть правильне твердження.

А керівництво КП(б)У не орієнтувалося на центр, а захищало національні інтереси українського народу
Б селяни під час непу без вагань вибирали колективне господарство
В українізація Сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників національної інтелігенції
Г Харківський тракторний завод у 1921 р. випустив перший український трактор

23.23. Завдання, які вирішувала радянська влада в галузі культури:

А запровадження загальної обов’язкової середньої освіти.
Б згортання політики українізації.
В ліквідація неписьменності серед дорослого населення.
Г створення системи університетської освіти.

23.24. Діячі, які належали до прихильників національного відродження, наркомів освіти у 20-х рр.:

А Григорій Гринько, Микола Скрипник, Влас Чубар.
Б Микола Скрипник, Влас Чубар, Олександр Шумський.
В Влас Чубар, Олександр Шумський, Григорій Гринько.
Г Олександр Шумський, Григорій Гринько, Микола Скрипник.

23.25. Укажіть правильне твердження.

А Михайло Волобуєв аргументовано довів, що за радянської влади Україна перестала бути економічною колонією Росії
Б жодну з голодуючих губерній України не було звільнено від податку, що спричиняло численні жертви
В особливо палким прихильником сталінського плану «автономізації» був Християн Раковський, за іронічним висловом Йосифа Сталіна, «липовий українець»
Г сильними були позиції приватного капіталу в машинобудуванні та вугільній промисловості

23.26. Прочитайте факти життєпису діяча культури й укажіть його.

«Роки життя — 1894-1956. Народився на Чернігівщині. Закінчив Глухівський учительський інститут. Найвидатніший український кінорежисер. Поставив кінострічки «Звенигора» і «Арсенал». Світову славу йому приніс фільм «Земля» (1930 р.). Автор багатьох кіноповістей. Похований у Москві».

А Олександр Довженко.
Б Лесь Курбас.
В Микола Куліш.
Г Гнат Юра.

23.27. Укажіть правильне твердження.

А діяльність радянських і зарубіжних організацій допомоги голодуючим була відчутною в Україні від початку голоду
Б літературно-художні об’єднання у 20-х рр. відразу ж забороняли
В у 1925 р. в Україні діяло понад 11300 виробничих сільськогосподарських кооперативів
Г Микола Хвильовий був прихильником відриву України від Радянської Росії

23.28. Владні структури, які забезпечували керівництво так званою «договірною федерацією» УСРР і РСФРР на початку 20-х рр.:

А відповідні владні структури радянської Росії.
Б спеціальні федеративні органи за участю представників обох республік з кількісною перевагою російських урядовців.
В спеціальні федеративні органи за участю представників обох республік на паритетних засадах.
Г українські владні структури здійснювали самостійну політику в усіх питаннях.

23.29. Наслідки підписання союзного робітничо-селянського договору між УСРР і РСФРР:

А закріплення державної самостійності УСРР, визнання її з боку радянської Росії.
Б підтвердження «військово-політичної» єдності України та Росії, закріплення обмеженості державного суверенітету УСРР.
В сприяння подальшому обмеженню державного суверенітету України, передача у спільне з Росією керівництво питань зовнішньої торгівлі, пошти і телеграфу, праці, шляхів сполучення.
Г сприяння розширенню державного суверенітету України, надання незалежності у вирішенні військових, господарських і фінансових питань.

23.30. Група населення, що чинила опір проведенню українізації:

А більшість населення, що у важких післявоєнних умовах не сприймали ідей відродження української культури.
Б державні чиновники та партійні функціонери, переважно не українці, яким інтереси українського культурного відродження були чужі, наприклад, Дмитро Лебідь, виступив з «теорією боротьби двох культур».
В значна частина селянства, яка в силу своєї неосвіченості, не розуміла важливість процесу відродження української мови та культури.
Г українська інтелігенція, що не хотіла співпрацювати з більшовиками, вважаючи політику українізації тимчасовою й обмеженою.

23.31. Головна причина політичної кризи на початку 1921 р.:

А діяльність опозиційних до КП(б)У політичних партій.
Б масовий антирадянський повстанський рух.
В міжнародне невизнання УСРР як незалежної держави.
Г політика «воєнного комунізму», що призвела до господарської розрухи.

23.32. Назва зібрання, на якому було взято курс на індустріалізацію:

А І Всесоюзний з’їзд рад (грудень 1922 р.).
Б II Всесоюзний з’їзд рад (січень 1924 р.).
В XII з’їзд РКП(б) (квітень 1923 р.).
Г XIV з’їзд РКП(б) (грудень 1925 р.).

23.33. Статус КП(б)У на початку 20-х рр.:

А автономна одиниця у складі РКП(б).
Б незалежна самостійна політична партія.
В обласна організація РКП(б).
Г формально самостійна партія, що залежала від РКП(б).

23.34. Укажіть правильне твердження.

А губернії, які голодували в 1921-1923 рр., влада звільнила від продподатку
Б Сергій Єфремов у 20-х рр. емігрував за кордон
В літературна дискусія відбулася у 1922-1925 рр.
Г наприкінці 1925 р. поза школою залишалося ще 40 % дітей шкільного віку

23.35. Сутність поняття «унітаризм»:

А державний устрій, для якого характерні самоврядне управління адміністративно-територіальними одиницями та високий ступінь автономізму.
Б державний устрій, для якого характерні централізоване керівництво адміністративно-територіальними одиницями та відсутність самоврядних засад.
В союзна держава, яка складається з державних утворень, що мають певну політичну самостійність.
Г союзна держава, яка складається з державних утворень, що мають майже повну політичну самостійність, узгоджуючи між собою лише зовнішню політику.

23.36. Ставлення більшовиків до розвитку культури в УСРР у роки непу:

А невтручання, оскільки вважали, що їхня економічна політика автоматично приведе до відповідних змін у культурі.
Б підпорядкування культури догмам марксизму, підтримка тих діячів культури, які поділяли ідеї партії, критика тих, хто висловлював інші думки про розвиток культури.
В піклування про створення умов для вільного розвитку національної культури, задоволення права усіх верств населення на культурну самореалізацію.
Г повний контроль над розвитком культури, заборона усяких організацій, що не були цілком більшовицькими, масові репресії щодо діячів культури.

23.37. Укажіть сутність території, розташованої на південь від суцільної жирної лінії на карті.

А територія, на якій будували електростанції згідно з планом ГОЕЛРО
Б територія Молдавської автономії у складі УСРР
В територія, уражена голодом у 1921-1923 рр.
Г українська територія, яка у 1925 р. була приєднана до РСФРР

23.38. Художник, автор картини «Життя». Триптих (Любов. Сім’я. Повернення), поданої нижче.

А Олександр Богомазов.
Б Михайло Бойчук.
В Олексій Кокель.
Г Федір Кричевський.

23.39. Місто, в якому 1925-1928 рр. зведено будівлю Держпрому, зображену нижче.

А Дніпропетровськ.
Б Київ.
В Одеса.
Г Харків.

23.40. Графік, автор літографії «Гуцул з квіткою», естампу «Карпатська мати», зображених нижче.

А Василь Касіян.
Б Іван Падалка.
В Микола Самокиш.
Г Василь Седляр.

23.41. У якому уривку з історичного джерела відображено одну з причин упровадження в Україні на початку 1920-х рр. політики «коренізації»?

А «Від російської літератури нам треба тікати якомога швидше, тому що вона тяжить над нами в віках... Вигодовувати на ній наше молоде мистецтво — це означає затримати його розвиток...»
Б «Замість того, щоб... розвивати зв’язок з культурою братнього російського народу ...частина інтелігенції скочується на позиції занепадницької буржуазної культури. Ці митці відриваються від народу, захоплюючись техніцизмом...»
В «Зростання української культури та української інтелігенції йде швидкими темпами і якщо ми не візьмемо в руки цього руху, він може піти мимо нас. ...віддавати цей рух у руки чужих нам елементів не можна ні в якому разі...»
Г «Наше завдання: добити контрреволюційні елементи, викрити націоналістичні ухили, розгорнути роботу з виховання партійних мас, а також широких мас у дусі пролетарського інтернаціоналізму...»

23.42. Установіть відповідність між діячами культури і галузями, у яких вони досягли значних успіхів.

1 Михайло Бойчук
2 Олександр Довженко
3 Лесь Курбас
4 Микола Хвильовий
А живопис
Б кінематограф і література
В література
Г музика
Д театр

23.43. Установіть відповідність.

1 Михайло Волобуєв
2 Василь Липківський
3 Микола Скрипник
4 Олександр Шумський
А генеральний секретар ЦК КП(б)У в 1925-1928 рр.
Б економіст, автор статті «До проблеми української економіки»
В митрополит УАПЦ (1921-1927 рр.)
Г нарком освіти УСРР у 1924—1927 рр.
Д нарком освіти УСРР у 1927-1933 рр.

23.44. Установіть відповідність.

1 автокефалія
2 індустріалізація
3 коренізація
4 тоталітарний режим
А договір передачі іноземцям державних підприємств
Б повне самоврядування церкви, її незалежність
В політика залучення на бік влади діячів культури
Г прискорений розвиток важкої промисловості
Д система влади з повним контролем партії чи групи осіб над народом

23.45. Установіть послідовність подій.

А входження УСРР до складу СРСР
Б початок політики «коренізації» в УСРР
В проголошення курсу на індустріалізацію
Г рішення про початок непу

23.46. Укажіть губернії УСРР, у яких відбувався голод у 1921-1923 рр.

1 Донецька
2 Запорізька
3 Катеринославська
4 Київська
5 Подільська
6 Сумська
7 Чернігівська

23.47. Укажіть основні завдання українізації.

1 виховання кадрів з представників корінної національності
2 впровадження в роботу державного, партійного апарату рідної для населення мови
3 перебудова української культури на національних засадах
4 підтримка національної церкви
5 приєднання до УСРР всіх територій, населених українцями
6 розвиток української мови на території інших радянських республік
7 розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів рідною мовою

23.48. Укажіть галузі, які перебували у віданні українського уряду після входження до складу СРСР.

1 армія і флот
2 зовнішньополітичні відносини і зовнішня торгівля
3 освіта
4 охорона здоров’я
5 соціальне забезпечення
6 транспорт
7 фінанси

23.49. Укажіть основні риси нової економічної політики.

1 вільна внутрішня торгівля при збереженні державної монополії на зовнішню
2 господарський розрахунок на рівні трестів
3 державний контроль над усіма сферами виробництва і розподілу
4 колективна власність на землю, на основі якої створювалися колгоспи
5 передача дрібних підприємств в оренду та приватну власність при збереженні великої промисловості в руках держави
6 планово-адміністративні методи керівництва народним господарством
7 продовольча диктатура, насадження колгоспів