Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Габріель Гарсіа Маркес

(нар. 1928 р.)

Життя і творчість

Гарсіа Маркес — один із найвідоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури «магічного реалізму». Він народився 6 березня 1928 року в провінційному колумбійському містечку Аракатака поблизу річки Магдалени. Батько майбутнього письменника був телеграфістом, доброю й чуйною людиною. Серед головних чинників та життєвих обставин, що визначили майбутній світогляд та коло творчих інтересів письменника, він згодом підкреслить вплив материних батьків, у родині яких він виховувався (його бабуся Транкіліна знала безліч неймовірних історій і була неперевершеною оповідачкою; дідусь Ніколас, полковник у відставці, ветеран громадянської війни 1899-1903 років, — був мужньою і доброзичливою людиною), а також фантастичну атмосферу місцевості, де він жив, історія та побут якої були овіяні численними міфами та легендами.

Смерть діда у 1936 році змінила дивовижний, часом фантастичний світ дитинства Гарсіа Маркеса — він переїздить з рідної Аракатаки до міста Сапакіри, де вчиться в інтернаті. Саме тут спогади дитинства й туга за рідною домівкою спонукають хлопчика взятися за перо — він починає писати.

Із 1946 року Гарсіа Маркес — студент юридичного факультету в Боготі — столиці Колумбії. Санта-Фе-де-Богота (повна назва столиці) у 1947 році стає місцем видання першого друкованого твору письменника.

У 1948 році через складну політичну ситуацію у столиці Гарсіа Маркес змушений покинути улюблене місто та переїхати до Картахени. Тут він ще деякий час займається юриспруденцією, але згодом переключається на журналістську діяльність: 1950-1954 роки — Гарсіа Маркес — репортер з розділу хроніки. З 1954 року він знов у Боготі вже як журналіст.

Перші художні публікації Гарсіа Маркеса насправді не були дуже вдалими. Це насамперед стосується його повісті «Опале листя» (1951), в якій він змалював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку. Цей твір був знаменний ще й тим, що започаткував одну з провідних тем усієї подальшої творчості письменника, а саме — тему самотності, відчуженості людини у світі. Подальша письменницька кар’єра Гарсіа Маркеса зазнавала як успіхів, так і тимчасових занепадів. Одне з його оповідань 1955 року «Якось після суботи» здобуло національну премію Колумбії. Письменницька слава приходить до Гарсіа Маркеса в 1967 році, коли з’являється його роман «Сто років самотності», що мав неймовірний успіх і був поставлений критиками за глибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд із сервантесівським «Дон Кіхотом». У романі, навіяному біографічними образами дитинства, а також історичним контекстом життя країни, змальовані шість поколінь роду Буендіа — від його заснування і До повного виродження. Причиною цього виродження стає замкнутість, ізольованість від часу та проблем, якими живуть решта людей, а в більш глибокій смисловій перспективі роману вимирання роду Буендіа символічно знаменує деградацію, духовний занепад людства, котре все більше індивідуалізується і усамітнюється, втрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає основною запорукою виживання і розвитку. Саме у зв’язку з романом Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» чи не вперше з’являється й термін «магічний реалізм».

Ще одна провідна тема творчості Гарсіа Маркеса — це проблема влади, її філософського та психологічного обґрунтування та причин її переродження в некеровану законами і мораллю деспотичну тиранію. Ця тема проходить через багато творів письменника, з яких у першу чергу слід назвати збірку «Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабцю» (1972), романи «Генерал у лабіринті» (1989) і «Осінь патріарха» (1975).

Видатний внесок письменника в розвиток латиноамериканської літератури XX століття був відзначений у 1982 році Нобелівською премією: «За романи та оповідання, в яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту».

Основними стильовими рисами творів Гарсіа Маркеса є взаємопроникнення елементів реальності та фантастики, поєднання філософських здобутків сучасної латиноамериканської культури з мотивами та образами індіанської, негритянської та іспанської міфології, експресивний метафоризм, тяжіння до символічних узагальнень та притчевої манери оповіді, лаконізм та «снайперська точність мовлення».

«Сто років самотності»

«Сто років самотності» — роман-притча, в якому автор намагається застерегти людей від можливого лиха, нагадати їм про мораль, відповідальність, про важливість збереження вічних законів добра, істинного кохання, взаємодопомоги.

Перед нами розгортається оповідь про історію роду Буендіа. Хосе Аркадіо Буендіа — перший з роду — віднаходить разом з друзями місце в Колумбії і створює тут нове поселення. Серед поселенців панує шанобливість, братерство, усі живуть мирно, мають гарні буди ночки, здається, «усім однаково дістається навіть сонячне проміння». Ніщо не віщує лиха, але воно з’являється. Спочатку ніхто не здогадується, що це лихо приховане в циганові Мелькіадесі. Він, як Мефістофель, весь час спокушає старійшину роду Буендіа — то знайомить його з дією магнітного поля, то підбурює на створення золота з простого металу, то приносить звістку про те, що Земля кругла. Усе це вражає мешканців Макондо, але тільки Хосе Аркадіо Буендіа до всього цього є діло. Він по-справжньому вміє захоплюватися свіжими, новими ідеями.

Маркес подає образи представників роду в іронічно-пародійному світлі. Читаєш ніби серйозні речі, здається автор по-філософськи осмислив» проблему життя, кохання — і раптом якийсь пародійний, навіть абсурдний «випад», наприклад, тридцять два повстання полковника Ауреліано або ж — Ремедіос, яка злітає на простирадлах.

Усі Буендіа красиві, мужні, щедрі та в той же час є у них вада — гордість. До того ж вони не вміють повністю віддаватися почуттям. Так, у прекрасної Ремедіос є божественна краса, але почуття її атрофовані. Вона піднімається в небо, зникає, як хмаринка. Була — і немає. Краса заради краси...

Циган Мелькіадес колись записав на санскриті літопис роду, і тільки за декілька хвилин до загибелі Ауреліано Буендіа все ж таки розшифровував загадкове циганське пророцтво. Усі Буендіа самотні, вони не живуть повним, гармонічним внутрішнім життям, тому автор карає цей рід тим, що не дозволяє йому прожити ще хоча б одне — два століття — «тим родам людським, які покарані на сто років самотності, не судилося пройти земний шлях двічі».

Створюючи роман «Сто років самотності», Г. Маркес мав на увазі насамперед версію розвитку свого народу, але твір виявився набагато більш значущим, оскільки змалював історію людства через історію народу і сім’ї.

Історія сім’ї Буендіа — це історія становлення людського суспільства: від патріархального укладу, де вагому роль відіграє жінка, до громадянської війни, на якій стає героєм воїн полковник Ауреліано Буендіа, і до розвитку капіталістичних відносин. На перший погляд, родині Буендіа через віддаленість від світу вдалося жити окремим життям і самим творити історію. Але надто вже схожа ця історія на багато інших. У малому повторюється велике. Так і в розвитку подій роману можна побачити історію майже біблійну: кровозмішення — вбивство — ісход — новий світ — відкриття законів природи і підкорення її — розвиток економічний — війни і революції, а потім усвідомлення безглуздя існування і думки про наближення кінця. Але усі ці етапи показано через історію роду, який дав початок цілому народові. Ці люди жили, як уміли. Вони кохали й ревнували, народжували дітей і гинули на війнах. Але головне — вони побудували Макондо — спочатку селище, а потім місто. І робили це з добрими намірами. Адже й прізвище автор дібрав для родини промовисте: «Буенос діас», що означає «добрий день». Тоді чому ж так страшно склалася історія роду? У романі часто з’являється натяк на фатум, який тяжіє над родом і керує їхніми діями. Та чи тільки фатум? Адже змінивши себе, людина змінює свою долю. А хто з Буендіа хотів цього? Вони йшли своїм шляхом, покликані власними інтересами — хто до чого. І цікаво, що саме Ауреліо Буендіа, мудрець, який навчився багато чого, в тому числі й санскриту, розшифрувавши пророцтво Мелькіадеса, сприяв загибелі роду. Чи не попередження це? Кінець роману розповідає про кінець роду Буендіа. І чи тільки про цей рід? Ауреліо Бабілонья розшифровує пергаменти, «і все, що у них записано, ніколи більше не повториться, бо тим родам людським, які приречені на сто років самотності, не судилося двічі з’являтися на землі».

Отож Маркес у романі «Сто років самотності» відтворює історію людства через історію народу і роду, аби зрозуміти долю світу, великі закони його існування.

Література

1. Кутейщикова В. Н.,Осиповат Л. С. Новий латиноамериканский роман 50-70-е годи. — М., 1983.

2. Мелик-Пашаев А. А. Современний словарь-справочник по искусству. — М., 1999.