Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник
Томас Стернз Еліот
(1888—1965)
Життя і творчість
Томас Стернз Еліот — англо-американський поет, драматург і літературний критик. Один із тих, кого літературознавці називають новатором поезії XX ст., найяскравішим представником європейського модернізму. Звертався до інтелектуальної лірики (поетичний цикл «Чотири квартети», 1943). Автор філософсько-медитативних поем «Спустошена земля» (1922), «Порожні люди» (1925), поетичної драми у віршах «Смерть у соборі» (1935), книжки есе «Священний ліс» (1921).
Головними проблемами, що порушує у своїй творчості Т. С. Еліот, стали духовна криза сучасної цивілізації, трагізм існування та відчай людини у антигуманному суспільстві. Письменник розчарувався у суспільному прогресі. Він писав про «спустошену землю», на якій деградує людина, у моральному потенціалі якої поет зневірився.
Його творчість сповнена іронії, а інколи і сатири, глибокого песимізму і переконання у імовірній загибелі європейської культури. Єдиною протидією бездуховності та відчаю Т. С. Еліот вважав християнську релігію та віру.
Народився письменник у Сент-Луїсі (штат Міссурі, США). Дитинство та юність Томаса Стернза Еліота минули у Сполучених Штатах Америки, у заможній і інтелігентній сім’ї. Батьки виховували майбутнього письменника у пуританському дусі, отже він виріс в умовах суворої самодисципліни і стриманості. Закінчивши школу у Сент-Луїсі, хлопець у 1906 році вступив у Гарвардський університет. Великий вплив на нього у цей період справила романтична поезія Дж. Н. Г. Байрона, П. Б. Шеллі, Дж. Кітса, Д. Г. Россетті та А. Ч. Свінберна, тому перші спроби віршування Т. С. Еліота позначені наслідуванням саме цих поетів. Під час навчання майбутній письменник захоплювався середньовічною літературою, «Божественною комедією» Данте зокрема. На формування особистості Т. С. Еліота вплинули також лекції літературознавця І. Беббіта, який розвивав ідеї школи «нового гуманізму», заперечував сучасну цивілізацію у будь-яких її формах та виявах (демократія, індустріалізм, романтизм). Цей вплив мав вирішальне значення на визначенні ідейно-художнього змісту творчості майбутнього письменника. Книга А. Саймонса «Символізм у літературі», що відкрила Т. С. Еліоту поезію А. Рембо, П. Верлена і Жуля Лафарга, вірші якого, як згодом він зізнавався, справили на нього особливо сильне враження.
У період з 1910 до 1912 р. були в 1915 році створені і опубліковані найвідоміші вірші Еліота «Пісня кохання Дж. Альфреда Пруфрока», «Портрет дами», «Рапсодія вітряної ночі» та ін.
У 1914 році Т. С. Еліот залишив США і продовжував здобувати освіту у Німеччині, Сорбонні (Франція), у англійському Мертон-коледжі (1915), в Оксфорді, а згодом оселився у Лондоні. Письменник одружився і залишився у Британії назавжди, адже дружина відмовилася пливти через океан до США.
У 1919 році вийшла книжка віршів, які відзначалися розчаруванням у дійсності, як і попередні твори письменника. У своїй поетиці Т. С. Еліот використовує принцип поєднання різних видів мистецтва — музики, живопису, кінематографу. У деяких поезіях Т. С. Еліота виразно помітні сатиричні елементи («Гіпопотам», «Суїні, який випростався», «Суїні серед солов’їв» — усі ці вірші написані у 1920 р.).
Т. С. Еліот викладав, виступав як літературний критик і рецензент, брав участь у виданні часопису «Егоїст», видавав журнал «Крайтеріон» (1922-1939). Саме у ньому, у 1922 році, побачила світ його поема «Спустошена земля».
Поема складається з 5 частин. Вони об’єднані спільною темою нівелювання моральних цінностей. Це розповідь зневіреної людини про велике бажання віднайти внутрішній світ.
Поема сповнена алюзіями з Біблії, «Божественної комедії» Данте, давньогрецької міфології. Головного героя звуть Тіресій — так само, як міфологічного віщуна, до якого звертався за порадою Одіссей. У поемі відобразилися настрої повоєнного «втраченого покоління», його розчарування у суспільних ідеалах.
Із 1925 року поет літературний редактор, а потім і керівник видавництва «Фабер і Фабер». У цей період проявляється талант Т. С. Еліота — літературного критика.
У 1927 році Т. С. Еліот приймає католицтво і стає громадянином Великої Британії, здійснивши свої юнацькі прагнення. Через рік Томас Еліот визначить свою позицію так: англокатолик у релігії, класицист у літературі, рояліст у політиці. У творчості він проповідує християнські етичні норми («Попільна середа», 1930), а у суспільному житті — неприйняття буржуазної цивілізації.
У 1930-х рр. Т. С. Еліот працював у жанрі віршованої драми: «Скеля» (1934), «Убивство в катедрі» (1935), «Родинне свято» (1939).
У 1930 році розпався перший шлюб Т. С. Еліота. Він приїздить до Америки, викладає у Гарварді, університеті Вірджинії. Бере участь у Другій світовій війні як уповноважений із цивільної оборони.
Велику увагу письменник приділяв молодим поетам, консультував видавництва.
У 1948 році отримав Нобелівську премію «за видатний новаторський внесок у сучасну поезію».
Тільки через 10 років після смерті першої дружини у 1947 році Т. С. Еліот одружився вдруге. Його обраницею стала Валері Флетчер.
За своє життя Томас Еліот створив і залишив майбутнім поколінням величезну творчу спадщину, яка, за словами члена шведської академії А. Естерлінга, мала «здатність врізатися у відомість нашого покоління з гостротою алмазу». Хоча Т. С. Еліот залишається одним із найпесимістичніших поетів XX ст., його вплив на сучасну літературу важко переоцінити.
Українською мовою поезію Т. С. Еліота перекладали Г. Кочур, Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич, О. Мокровольський, О. Гриценко, Ф. Неуважний, Ю. Лісняк, М. Стріха, М. Габлевич, В. Діброва, О. Тарнавський та ін.
Помер письменник 4 січня 1965 року у Лондоні. Похований, за заповітом, у селищі Іст Кокері.
«Ранок біля вікна»
Т. Еліот у своїх віршах порушував проблеми, які глибоко хвилювали його. Поезія «Ранок біля вікна» передає глибокий сум поета, відчуття катастрофічності сучасної цивілізації. Героєм вірша стає людина міста.
Слід зауважити, що у вірші, який увійшов до збірки «Пруфрок та інші спостереження», розкривається тема людини, яка стає в’язнем великого міста, де все просто кричить про безнадію, безвихідь, ворожість. У ньому «смутні» душі покоївок проростають без надії, коричневі хвилі туману зривають із перехожого безпричинну усмішку, а тротуари бризкають на нього гряззю.
У картині, змальованій поетом, немає нічого піднесеного: тротуари, низки дахів, грязюка, гуркіт тарілок вражають буденністю і непривабливістю. Людина у цьому урбаністичному світі не вміє бачити красу, адже з дитинства дивиться на світ із підвальної кухні, з якої побачити можна хіба що вичовганий тротуар.
Місто сумне, бо живуть у ньому люди зі смутними душами, які не мають причини для усмішки. Тому, коли вона, безпричинна, з’являється на їх обличчі, то «висне в повітрі / І щезає над низкою дахів».
Картина, змальована поетом, звичайно, гротескна. Але саме цей прийом увиразнює трагедію особистості, яка руйнується у вирі урбаністичної метушні. Вірш присвячений основній темі поезії Т. С. Еліота — скорботі, переживанням, злиденності світу і людини, неминучості відплати за розтрату життя.
«Суїні серед солов'їв»
Вперше вірш «Суїні серед солов’їв» опублікований у «Літтл ревью» у вересні 1918 року.
Суїні — це горила, один із ліричних героїв збірки Т. С. Еліота «Вірші». Саме так — «Суїні, який випростався» пропонував називати сучасну людину Т. С. Еліот замість Homo sapiens.
«Суїні серед солов’їв» (1920) належить до віршів сатиричного плану, герой якого символізує нице начало в людині. З метою іронічного ефекту людина в тому чи іншому образі вимальовується на фоні паралельної міфологічної чи історичної, літературної ситуації. Таку ситуацію створюють два епіграфи: крик вмираючого Агамемнона з трагедії «Орестея» Есхіла: «Ой, горе! Вразили мене на смерть!», у якій розповідається про давньогрецького героя Агамемнона, що зумів перемогти троянців на полі бою, але загинув від рук дружини та її коханця вдома. Другий епіграф — цитата з анонімної п’єси часів Шекспіра: «Що мені говорити про Солов’я? Соловей співає про гріх перелюбу». Назва вірша аналогічна підзаголовку «Пісні кохання Дж. Альфреда Пруфрока», що є у рукописі: «Пруфрок серед жінок». У вірші іронічно змальовуються прагнення жалюгідної людини до щирих почуттів.
Т. С. Еліот використав жаргонне значення англійського слова «соловей» — повія. Поет повертається до античної поетичної традиції. Соловей та ластівка в ній — і жертви, і вбивці. Їх страждання і злочин — результат пристрасті як явища, що порушує гармонію та правила життя.
Сюжет вірша дуже простий. Горила Суїні проводить час у будинку розпусти в оточенні двох дівчат — Рахіль і якоїсь «дами в іспанськім плащі».
Цих дам, наслідуючи античну традицію (соловей — жертва), Т. С. Еліот зображує і жертвою чоловічих брудних бажань, і як таких, що здатні на злочин. «У неї і в леді в іспанською плащі / Сьогодні зловісно-таємничий вигляд; / Втомлений чоловік чує худе, / Відхиляє запропонований ними гамбіт».
Картина, яку змальовує поет, викликає відразу. Суїні та дівчата — обливають одне одного кавою, сидять на підлозі, позіхають, підтягують панчохи і стягують скатертину зі столу. До горили, який регоче без тями, сідає на його розставлені коліна дама в іспанськім плащі. Цей плащ, єдиний натяк на романтичність, увиразнює той різкий дисонанс із пристрасними почуттями відомих коханців у плащах, які діяли у творах Данте, В. Шекспіра, Дж. Донна, Р. Браунінга, А. Теннісона, мотиви з яких пародійно застосував Т. С. Еліот у «Пісні кохання Альфреда Пруфрока», і тваринною хіттю сучасних коханців. Пристрасть у вірші «Суїні серед солов’їв» виступає як хіть, порок, а не як чарівна чуттєвість або піднесена любов. «А солов’ї за Серцем Святим, / Заливаються за базилікою, / Як заливалися в кривавім гаю, / Глушачи зойк Агамемнона / Й цвіркаючи рідким / На саван, і так осквернений». Таким чином, Т. С. Еліот проводить асоціативну паралель між Агамемноном та сучасним героєм, образ якого поет змальовує у похмурих тонах, називаючи його «вартовим рогових воріт». Рогові ворота є атрибутом царства Аїда.
Похмурий образний ряд та стогін царя Агамемнона, який обрамлює текст поезії, виступає символом «занепаду Заходу», засудженням оргії плоті, яка знедуховлює людину, перетворюючи її на тварину.
У поемі «Порожні люди» (1925) відобразилися найхарактерніші риси епохи Т. С. Еліота і розкрилася провідна тема його творчості. Цей твір закріпив за поетом славу «поета відчаю».
Як і у вірші про Суїні, творові передують два епіграфи. Перший, «Містер Курц померла», взято з повісті Дж. Конрада «Серце пітьми». Він пов’язаний із темою втраченої віри. Саме такою поганою англійською мовою служниця повідомляє про смерть білого містера Курца, якого одне плем’я у Конго вважало за бога. Якщо він помер, то значить, богом він не був. Так виникає тема зневіри, оманливих вірувань. Другий епіграф, «Шеляг для старого Гая», пов’язаний зі старовинною англійською традицією: кожного року 5 листопада спалювати опудало Гая Фокса, одного із змовників, що намагалися підірвати англійський парламент. Напередодні 5 листопада діти ходять з опудалом і прохають подати шеляг. Потім опудало спалюють. Цей епіграф натякає на схожість героїв поеми, «порожніх людей», із опудалом Гая Фокса, а також тугу за життєдайним вогнем для «порожніх людей», від якого вони мають очиститися або згоріти, якщо більше ні на що не здатні.
Хто ж вони, ці «порожні люди»? Так поет називає своїх сучасників, які зневірилися, в душах яких лише порожнеча і солома, у душах немає інших почуттів крім відчаю, самотності і пустки. «Порожні люди» ходять у «царині смерті». Їх світосприйняття викривлене і спотворене, живуть вони у «мертвій країні».
У поемі декілька складних образів. Перший із них — образ Смерті. Люди не вірять і в безсмертя. Невіра в безсмертя, за Т. С. Еліотом, і є смерть. Тому «порожні люди» вже мертві, хоча і живуть на землі.
Ми люди порожні,
Спустошені люди,
Соломою випхані,
Купчимось,
І мозки солом’яні хилим.
Як шелести, шепоти наші
Тихенько й подібно
Тріщать шарудінням безсилим,
Як вітер в сухій ковилі...
(Переклад В. Коротича)
Другий — образ Очей. Цей образ автор вірша запозичив у Данте. Потрапити до раю неможливо, якщо не зустріти і не витримати погляду Беатріче. «Порожні люди» бояться цих очей, але прагнуть їх побачити. «Порожні люди» сліпі, і повернути їм зір можуть тільки очі любові, очі Беатріче. Ще одним образом, який несе в собі велике змістове навантаження, є образ Тіні. Це — символ втрати волі й нерішучості. Саме Тінь створює картину Апокаліпсису світу «порожніх людей», які знищили духовність, природу, віру. Навіть коли вони роблять спробу пригадати молитву, на неї падає Тінь, перетворюючи її на нісенітницю.
Поема закликає людство схаменутися, зупинитися і спробувати виправити скоєне.
Література
1. Зарубіжна література: Посібник-хрестоматія. 11 клас. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2003.
2. Ковбасенко Ю. І. Світова література: Підручн. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. (академічний рівень, профільний рівень). К.: Грамота, 2011. — 336 с.
3. Ларина, Гитун «Лауреаты Нобелевской премии». ООО «Дом славянской книги», — 2005.
4. Шалаева Г. «Кто есть кто в истории цивилизации». — Москва. — «Эксмо», 2008.
Запитання для самоконтролю
1. Які факти біографії Т. С. Еліота можна вважати визначальними для формування його як митця?
2. Назвіть імена митців, творчість яких вплинула на Еліота.
3. Які твори принесли письменникові всесвітнє визнання?
4. Визначте головний пафос вірша «Ранок біля вікна».
5. Яка головна думка поезії «Суїні серед солов’їв»?
6. Яка провідна тема творчості Т. С. Еліота розкривається у поемі «Порожні люди»?
7. За що Т. Еліот отримав Нобелівську премію?
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України