Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Марк Твен

(1835—1910)

Життя і творчість

На півдні Сполучених Штатів Америки несе свої води широка і могутня річка Міссісіпі. На її березі в маленькому сільці Флорида і народився 30 листопада 1835 року Семюель Ленгхорн Клеменс — майбутній письменник Марк Твен. Він став шостою дитиною в родині Джона Маршалла Клеменса і Джейн Ламптон. Коли Семюелю виповнилося чотири роки, батьки разом з дітьми переїхали в невелике містечко Ганнібал. Тут майбутній письменник провів своє дитинство, і потрібно сказати, що воно не було спокійним. Семюель був неспокійним хлопчиком, дуже схожим на свого знаменитого в майбутньому персонажа — Тома Сойєра. Незважаючи на слабке здоров’я, до 9-літнього віку він уже почав палити й очолив невелику зграю таких само, як він, вуличних хлопчаків. Природно найгіршим місцем на всій планеті для нього тоді була школа.

Утім, учився він, нехай навіть формально, недовго. Коли Семюелю виповнилося 12 років, помер його батько і з навчанням хлопчикові довелося попрощатися. Майбутній письменник пішов працювати. І перші свої гроші він заробив, улаштувавшись помічником складача в місцевій друкарні. Видавнича справа настільки захопила його, що майбутній письменник разом із братом узявся за випуск газети. Спочатку вони зайнялися цим у рідному Ганнібалі, пізніше переїхали до Мескатина і Кеокука розвивати видавничу справу в штаті Айова. Справи йшли, загалом, непогано, однак Семюелю постійно не вистачало грошей. У 1857 р. він повернувся на Міссісіпі і став учнем лоцмана, утілюючи свою дитячу мрію «пізнати ріку». У квітні 1859 року Семюел Ленгхорн Клеменс отримує права лоцмана і стає повноправним членом «річкового товариства». Він має високі заробітки і насолоджується справою, яка йому відверто подобається. Водити кораблі по руслу могутньої річки від міста до міста, підкорюючи потоки і течії, коли тобі тільки 24 роки, здавалося чудовим заняттям.

Однак ідилія тривала не довго. У 1861 році вибухнула війна між Північчю і Півднем. Семюелю Клеменсу довелося стати солдатом Конфедерації. Утім, що могло утримати молоду людину, яка ще з дитинства звикла бути вільною? Через два тижні він дезертирує з рядів армії жителів Півдня і спрямовує свій шлях на захід, до брата в Неваду. Саме пройшла чутка, що в диких преріях цього штату знайшли срібло і золото. Тут Семюель працював цілий рік на срібних копальнях. Паралельно з цим він писав гумористичні розповіді для газети «Терріторіал ентерпрайз» у Вірджині-Сіті й у серпні 1862 р. одержав запрошення стати її співробітником. Ось і довелося Семюелю Клеменсу шукати для себе псевдонім. Не довго думаючи, він згадав рідну річку і взяв собі як псевдонім вираз лотових на Міссісіпі, що викрикували «Мірка 2», що означало достатню глибину для безпечного плавання. От так на просторах Америки і з’явився письменник Марк Твен, який зумів у майбутньому здобути своєю творчістю світове визнання.

А поки що його протягом декількох років очікувало мандрування з газети в газету як репортера і фейлетоніста. Крім цього, він підзаробляв публічним читанням своїх гумористичних оповідань. Як кореспонденту «Альта Каліфорнія» йому вдається взяти участь у середземноморському круїзі на пароплаві «Квакер-Сіті», під час якого він зібрав матеріал для своєї першої книги «Простаки за кордоном». Її поява в 1869 році викликала деякий інтерес з боку читаючої публіки через рідкісне для тих років поєднання добротного південного гумору й сатири. Таким чином, літературний дебют Марка Твена відбувся. Крім цього, у лютому 1870 року він оженився на Олівії, сестрі свого друга Ч. Ленгдона, з яким познайомився під час круїзу.

Наступною успішною книгою Семюеля Клеменса став написаний у співавторстві з Чарльзом Ворнером роман «Позолочене століття». Твір, з одного боку, не дуже вдалий, тому що стилі співавторів серйозно різнилися, але з іншого боку — він припав до смаку читачам настільки, що його назвою охрестили час правління президента Гранта. А в 1876 році побачила світ нова книга Марка Твена, що не тільки закріпила його позиції як видатного американського письменника, але й назавжди внесла його ім’я в історію світової літератури. Це були знамениті «Пригоди Тома Сойєра». По суті, письменникові і видумувати нічого не довелося. Він згадав дитинство в Ганнібалі і своє життя в ті роки. І от на сторінках книги з’явилося містечко Санкт-Петербург, у якому легко можна впізнати Ганнібал, як утім, і риси безлічі інших дрібних населених пунктів, розкинутих по берегах Міссісіпі. А в Томі Сойєрі можна легко впізнати юного Семюеля Клеменса.

Успіх книги перевершив усі сподівання. Книга, наповнена простим гумором і написана доступною мовою, сподобалася широкому колу звичайних американців. Адже в Томі багато хто впізнавав себе в далекому й безтурботному дитинстві. Це визнання читачів Марк Твен закріпив наступною книгою, також, по суті, не розрахованій на витончені розуми літературних критиків. Повість «Принц та злидар», яка вийшла в 1882 році, переносить читачів у Англію епохи Тюдорів. Захоплюючі пригоди сполучаються в цій повісті з мрією простого американця розбагатіти. От ти був жебраком і раптом — уже багатий, і золотою печаткою королівства колеш горіхи. Простому читачеві це сподобалося.

Історична тема зацікавила письменника. У передмові до свого нового роману «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» Марк Твен написав: «Якщо хто-небудь схильний засуджувати нашу сучасну цивілізацію, що ж, перешкодити цьому не можна, але непогано іноді провести порівняння між нею і тим, що робилося на світі раніш, а це повинно заспокоїти і вселити надію».

До 1884 року Марк Твен був уже відомим літератором і до того ж ще й став успішним бізнесменом. Він заснував видавничу фірму, номінально очолену Ч. Л. Вебстером, чоловіком його племінниці. Однієї з перших книг, опублікованих власним видавництвом, стали його «Пригоди Гекльберрі Фіна». Твір, який, за визнанням критиків, став найкращим у творчості Марка Твена, задумувався як продовження «Пригод Тома Сойєра». Однак він вийшов набагато складнішим і багатограннішим. Позначилося те, що письменник створював його протягом майже 10 років. А роки ці були наповнені постійним пошуком кращої літературної форми, шліфуванням мови і глибокими роздумами. У цій книзі Марк Твен вперше в американській літературі використав розмовну мову американської глибинки. Колись допускалося її вживання тільки у фарсі і сатирі на звичаї простолюду.

Серед інших книг, випущених видавництвом Марка Твена, можна назвати «Спогади» вісімнадцятого президента США В. С. Гранта. Вони стали бестселером і принесли родині Семюеля Клеменса бажане матеріальне благополуччя.

Видавнича фірма Марка Твена успішно існувала аж до відомої економічної кризи 1893-1894 років. Бізнес письменника не витримав жорстокого удару і збанкрутував. Але справи і до цього останнім часом йшли не блискуче. Ще в 1891 році Марк Твен із метою економії коштів був змушений перебратися в Європу. Час від часу він приїжджає до Сполучених Штатів Америки, намагаючись виправити своє матеріальне становище. Після розорення він довго не визнає себе банкрутом. Зрештою йому вдається домовитися з кредиторами про відстрочку виплати боргів. Це він зміг зробити тільки в 1898 році. За цей час Марк Твен написав кілька творів, серед яких його найсерйозніша історична проза — «Особисті спогади про Жанну д’Арк» (1896), а також «Роззява Вільсон» (1894), «Том Сойєр за кордоном» (1894) і «Том Сойєр-сищик» (1896). Але жоден із них не зміг домогтися того успіху, що перші книги Марк Твена.

Зірка письменника невблаганно котилася до схилу. До кінця XIX століття в США починають публікувати зібрання творів Марка Твена, зводячи тим самим його в розряд класиків давно минулих днів. Однак запеклий хлопчисько, що сидить усередині літнього, уже зовсім сивого, Семюеля Клеменса, і не думав здаватися. У XX століття Марк Твен увійшов з гострою сатирою на сильних світу цього. Бурхливий революційний початок століття письменник ознаменував творами, покликаними викривати неправду і несправедливість: «Людині, що ходить у пітьмі», «Сполучені Лінчуючі Штати», «Монолог царя», «Монолог короля Леопольда в захист його панування в Конго».

Однак це все було не те. Для американців Марк Твен уже був класиком «легкої» літератури. А хто, скажіть, слухає класиків? У 1901 році він одержав почесний ступінь доктора красного письменства від Єльського університету. У наступному році — почесний ступінь доктора права від Міссурійського університету. Він дуже пишався цими званнями. Для людини, яка у 12 років покинула школу, визнання її таланту ученими знаменитих університетів було дуже важливим.

У 1906 році Марк Твен диктує особистому секретареві Пейну історію свого життя. Через рік письменника знову відзначили ученим ступенем — почесним ступенем доктора красного письменства від Оксфордського університету.

24 квітня 1910 року у віці 74 років Марк Твен помирає через хворобу серця.

Його останній твір — сатирична повість «Таємничий незнайомець» — був опублікований посмертно в 1916 році за незавершеним рукописом.

Том Сойєр і Гекльберрі Фінн, зійшовши зі сторінок творів видатного американського письменника Марка Твена, продовжують жити поруч зі своїми однолітками. Образи веселих розбишак захоплюють і дорослих, повертаючи їх у країну дитинства.

ЦЕ ЦІКАВО

На одній карикатурі столітньої давності, де зображені відомі оповідачі смішного, Марк Твен представлений у костюмі блазня. Відвідувачі таких «лекцій», а заодно і читачі справді сприймали Твена просто як гумориста. Ось який випадок трапився з Марком Твеном одного разу.

Зустрічаючись з читачами, письменник розповідав багато смішних історій, веселив аудиторію. У невеличкому містечку він гуляв вуличками перед виступом. Його зупинив перехожий і розповів про свого дядька, який ніколи не сміється, навіть не усміхається. Марк Твен запропонував привести дядька на його лекцію. Ввечері молодий чоловік і його дядько сиділи в першому ряді. Письменник намагався тримати їх в полі зору. Він розповів кілька смішних історій.

Зал сміявся, а знайомий ні разу не усміхнувся. Тоді Марк Твен згадав найсмішніші історії. Зал заходився від сміху, а вираз обличчя літньої людини не змінився. Нарешті знесилений оповідач покинув сцену. А через деякий час розповів другові цю історію.

— О, сказав друг, — не хвилюйся. Я знаю цього старого. Уже багато років він абсолютно глухий. Якщо вже глухого привели на виступ, то родичі надіялись, що сміх Марка Твена і хвору I людину зцілить.

Книга «Пригоди Тома Сойєра» теж пронизана гумором. Оптимізм Тома Сойєра, його веселість передається читачеві і створює загальний життєрадісний настрій. Сміх Марка Твена — це потік бурхливої та веселої енергії. Письменник повчає читачів, сміючись із вад людей і недоречностей їхнього життя. Його гумор спрямований на подолання всього, що заважає людині.

Марк Твен колись писав: «Можна смішити читача, але це пусте заняття, якщо у глибині книги не лежить любов до людей. Багато хто не розуміє, що від гумориста вимагається така ж здібність бачити, аналізувати, розуміти, як і від автора серйозних книг... Тільки той гумор буде жити, що виростає із правди життя».

Марк Твен — майстер гумору.

Молода симпатична дама цікавиться у Марка Твена, — чи правда, що людина походить від мавпи.

— Так.

— Всі, всі і навіть я?

— Так, але від дуже гарненької.

Одного разу банкір запитав М. Твена:

— Чим пояснити, що ви такий розумний, але у вас так мало грошей?

— Бачите, — відповів знаменитий письменник, — природа любить рівновагу. —- В середньому у нас з вами порівну.

Працюючи редактором газети, М. Твен отримував багато непридатних для друку рукописів. Одного разу його не на жарт розсердив один опис. М. Твен написав автору наступного листа: «Дорогий друже! На жаль, відсутність місця змушує нас відмовитися від вашого твору, та не втрачайте надії. Незабаром ми придбаємо кілька кошиків для паперу. Ми з задоволенням помістимо туди і вашу працю».

Марк Твен повернувся із подорожі в Європу. Хтось попросив письменника поділитися своїми враженнями про Францію. Він сказав:

— Там немає зими, немає літа і немає духовності. А так — прекрасна країна.

Приїхавши в один із лондонських готелів, Марк Твен побачив у книзі записів приїжджих замітку: «Лорд Л. з камердинером». Письменник в свою чергу написав: «Марк Твен з валізою».

Марк Твен написав одному юнакові, який жалівся, що батьки його не розуміють: «Потерпіть! Коли мені було 14 років, мій батько був такий тупий, що я ледве з цим мирився. Та коли мені виповнився 21 рік, я вражений тим, наскільки цей старий чоловік порозумнішав».

— Як пишуться популярні книги?

— О, це дуже просто! — відповів письменник. — Для цього досить мати папір і перо, а потім без всяких зусиль можете молоти все, що спаде на думку. А проблема якраз в тому, що на думку спаде.

Коли Марк Твен працював редактором газети, до нього прийшов якийсь автор. Під оком у нього був великий синець. Марк Твен уважно прочитав рукопис. Піднявши голову, співчутливо запитав:

— О, сер, я вас прекрасно розумію. В якій же редакції ви запропонували свій твір, перш ніж прийти до мене?

Працюючи редактором журналу, багато часу письменник витрачав на читання рукописів. Якось, подивившись на переповнений паперами кошик, він, зітхнувши, сказав: «Шкода, що я не був редактором журналу в ті часи, коли люди писали на кам’яних плитах. Яку віллу збудував би я з присланих рукописів».

Афоризми Марка Твена.

• Якби людина створила людину, вона б повстидалася плодів своєї праці.

• Часто буває, що людина, яка ні разу в житті не збрехала, береться судити про те, що правда, а що брехня.

• Дружба — це таке святе, міцне і постійне почуття, яке можна зберегти на все життя, якщо не пробувати просити гроші в борг.

• Трапляється, що у людини немає поганих звичок, зате є щось гірше.

• Правильно вести себе легше, ніж придумати правила поведінки.

• Він був скромний, як газета, коли возвеличує свої заслуги.

• Жалійте живих, заздріть мертвим.

• Якщо нас не поважають, ми дуже ображені, але в глибині душі ніхто по-справжньому себе не поважає.

• Коли приходить горе, воно само про себе турбується, але щоб відчути всю глибину радості, необхідно з кимсь поділитися нею.

• Людина подібна до місяця — у неї також є темний бік, який вона нікому ніколи не показує.

• Клімат залежить від людей, які живуть навколо нас.

• Якщо ти підбереш голодну собаку і зробиш її життя ситим, вона ніколи тебе не вкусить. В цьому принципіальна різниця між собакою і людиною.

«Пригоди Тома Сойєра»

Повість Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» читають уже понад століття діти й дорослі. У чому ж секрет такого стійкого інтересу до дитячої книжки?

Сам Марк Твен не вважав себе дитячим письменником, та й інші його твори, навіть «Принц і злидар» під визначення «дитяча література» не підпадають. Але більша частина читачів вважають його письменником дитячим. Причина, мабуть, криється у надзвичайній популярності «Пригод Тома Сойєра». У книзі поєдналися романтика пригод, живий гумор, цікавий сюжет із несподіваними поворотами — все, що найбільше приваблює читачів.

Що ж стало поштовхом до написання письменником роману «Пригоди Тома Сойєра»? Спочатку «Пригоди Тома Сойєра» задумувалися письменником як дошкульна пародія на тогочасну дитячу літературу (так звані «книги для недільних шкіл»), яка в сентиментальному стилі змальовувала ідеальних «чемних», вихованих хлопчиків та дівчаток. Заслуга Марка Твена полягає не лише в тому, що він виступив проти такої літератури, а й у тому, що в образі невтомного шибеника Тома зумів із неперевершеною художньою майстерністю втілити свої педагогічні ідеї. Але книга все ж є пародією на «страшні» дитячі книжки. Це розповідь про людей, які живуть у провінції, вони заражені нудьгою, святенністю, дурними забобонами, але разом із тим — це поема про доволі добрих людей. «Чудні забобони, згадувані далі, — писав у передмові письменник, — були дуже поширені серед дітей і негрів на Заході за тих часів, про які йдеться в цій оповіді, — тобто тридцять-сорок років тому».

Із перших сторінок повісті читач поринає у світ дитинства з його пустощами і бешкетуванням, першим коханням та хлопчачими жартами та розвагами.

Том Сойєр — звичайний хлопчик, якому не до смаку життя за правилами. Він жартівник і пустун. Розмірене життя зразкового хлопчика зі зразкової сім’ї протирічить його бунтарському духові. Він непосида, вигадник і фантазер, любить читати книжки про шляхетних розбійників, шукає пригод у реальності і сам наповнює своє життя подіями, незважаючи на всі застереження дорослих. Його не лякають небезпеки, він сам постійно наражається на небезпеку і радіє своїм витівкам. Для нього життя — продовження улюблених книг та ігор. Том — романтик, готовий бачити в буденному надзвичайне, щодня «здійснювати подвиги». Йому ніколи нудьгувати.

Том уміє радіти, дивуватися звичайним, здавалося б, речам, дивитися на буденні події як на пригоду. Він зміг перетворити на свято фарбування паркану, зумів зробити грандіозною подією видалення зуба. Звичайний жук стає учасником захопливої гри, а дохла кішка на мотузці — частиною його скарбів. У світі Тома так багато таємниць і пригод.

Для того щоб краще висвітлити позитивні риси свого героя, письменник подає повний його антипод — зведеного брата Тома Сіда. Зразковий, на перший погляд, тихенький і слухняний Сід насправді виявляється наклепником, навушником. Зрадником та лицеміром. У той час як Том, неслухняний, негідний, на перший погляд, хлопчисько, у дійсно небезпечних, складних ситуаціях виявляється сміливим, рішучим, чесним і справедливим.

Том — надійний товариш, який уміє зберігати таємниці і по-справжньому дружити. Том розсудливий, благородний і сміливий. Він уміє подолати страх, опанувати себе і не впасти у відчай, незважаючи на юні роки, у нього є відчуття відповідальності. Про це свідчить і поведінка Тома у печері, коли він заблукав разом із Беккі, і його виступ на суді проти вбивць лікаря. І хоча Тома пригнічує школа та церква, але все ж таки йому вдається жити вільним і щасливим життям.

Том і Гек — не запеклі бешкетники, хоча саме так сприймають їх мешканці міста, забороняючи своїм дітям спілкуватися з безпритульним Геком. Для них прикладом є такі діти, як Сід — виховані. Саме такі, на думку городян, стають добропорядними американськими громадянами. Мешканці міста навіть не підозрюють, що насправді добрими людьми стануть якраз Том і Гек. Саме вони допомагають людям і навіть рятують їх, як оту вдову, яка ледве не стала жертвою справжніх злодіїв. Якщо б Гек не покликав на допомогу, вдову вбили б. Якби не невгамовність Тома, Беккі залишилася б у печері, якщо б хлопці не пішли на цвинтар, Мефа Поттера стратили б за злочин, якого він не коїв.

Хоробрість, мужність, кмітливість і рішучість — ці недитячі риси вдачі Тома приваблюють як дітей, так і дорослих. Всі події, пов’язані з Томом, роблять роман захоплюючим і незабутнім. Том Сойєр і Гек Фін не залишають байдужими багато поколінь читачів, подаючи приклад того, як виховати у собі ті людські якості, які властиві Тому Сойєру.

Запитання для самоконтролю

1. Чому Том мешкає в будинку тітоньки Поллі? Ким вона йому доводиться?

2. Що стало поштовхом до написання письменником роману «Пригоди Тома Сойєра»?

3. Які факти з особистого життя Марка Твена свідчать про автобіографічність твору?