Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Гомер

(VIII—VII ст. до н. е.)

Життя і творчість

Гомер — найвидатніший і найлегендарніший співець античності і, мабуть, найвідоміший поет світу. Для численних поколінь знайомство з античною культурою і світовою літературою незмінно починається з гомерівських поем «Іліада» та «Одіссея». Герої цих поем — Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Гектор, Паріс, Пріам, Єлена Прекрасна, Пенелопа, Андромаха, Гекуба — давно стали хрестоматійними, міцно увійшли в ужиток західної та слов’янської культур.

Гомер, грецький поет, відповідно до давньої традиції, автор «Іліади» і «Одіссеї», двох великих епопей, що відкривають історію європейської літератури. Про життя Гомера в нас немає ніяких відомостей, а збережені життєписи і «біографічні» замітки є більш пізніми за походженням і часто переплетені з легендою (традиційні історії про сліпоту Гомера, про суперечку семи міст за право бути його батьківщиною).

Історико-географічний і мовний аналіз «Іліади» й «Одіссеї» дозволив датувати їх приблизно VIII ст. до н. е., хоча є спроби віднести їх до IX або до VII ст. до н. е. Вони, очевидно, були складені на малоазійському узбережжі Греції, заселеному іонійськими племенами, або на одному з прилеглих островів.

Нині безсумнівний той факт, що «Іліада» й «Одіссея» стали результатом довгих століть розвитку грецької епічної поезії, а зовсім не її початком. Існували, однак, не «праіліада» або «праодіссея», а якийсь набір сталих сюжетів і техніка додавання і виконання пісень. Саме ці пісні стали матеріалом для автора (або авторів) обох епопей.

Новим у творчості Гомера була вільна обробка багатьох епічних традицій і формування з них єдиного цілого з ретельно продуманою композицією. Багато сучасних учених дотримуються думки, що це ціле могло бути створене лише в письмовому вигляді. Яскраво виражене прагнення поета надати цьому об’ємному твору визначеної цілісності (через організацію фабули навколо одного основного стрижня, схожої побудови першої й останньої пісень, завдяки паралелям, що зв’язують окремі пісні, відтворенню попередніх подій і пророкуванню майбутніх). Але найбільше про єдність плану епопеї свідчать логічний, послідовний розвиток дії і цілісні образи головних героїв.

Реліктом традиційної манери створення подібних пісень було використання навіть у цьому новому епосі техніки, властивої усній поезії. Тут часто зустрічаються повтори і так званий формульний епічний стиль. Стиль цей вимагає вживання складних епітетів («швидконогий», «рожевострокатий»), що визначається, по-перше, властивостями описуваної особи або предмета, а по-друге — метричними властивостями самого епітета. Ми знаходимо тут стійкі словосполучення, що складають метричне ціле (інколи — цілий вірш) і являють типові ситуації в описі битв, бенкетів, зібрань і т. д. Формальність і архаїчність мови сполучається з традиційним розміром героїчної поезії, яким був гекзаметр.

«Іліада» й «Одіссея» мають безліч спільних рис, як у композиції, так і в ідеологічній спрямованості.

1. Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, характерними рисами якого є масштабність зображуваних подій, у яких беруть участь відомі історичні, легендарні або міфологічні герої. З цієї точки зору, «Іліада» і «Одіссея» є неперевершеним зразком героїчного епосу.

Сюжети обох поем базуються на матеріалі одного з найвідоміших давньогрецьких циклів міфів — Троянського. В основі цього циклу лежать події загально-грецького масштабу, які поєднують родове прокляття, що тяжіє над нащадками відомого героя Тантала, з легендарно-історичною боротьбою грецького народу з багатою малоазійською державою Троєю (Іліоном).

Згідно з цими міфами, син верховного бога Зевса герой Тантал (героями звались діти, народжені від тимчасових шлюбів богів та богинь із земними жінками й чоловіками), допущений до бенкетів олімпійських богів, вирішив перевірити їхню прозорливість. Він запросив їх до себе і почастував м’ясом зарізаного ним власного сина Пелопа. Боги жорстоко покарали за це не тільки самого Тантала, кинувши його у потойбічний світ Аїд, де він, стоячи по підборіддя у воді з навислими над ним соковитими плодами, не може втамувати ні голод, ні спрагу; але наклали прокляття і на весь його рід. Ідея невідворотності покарання всіх членів роду, де скоєний злочин проти божественних настанов Правди і Справедливості, була наріжним каменем олімпійської міфологічної свідомості. Це прокляття тяжіє і над одним із головних героїв «Іліади», аргоським царем Агамемноном, воєначальником всього грецького війська під Троєю, який змушений був принести в жертву свою доньку Іфігенію, щоб відбувся цей похід, і який був задуманий вдома власною дружиною Клітемнестрою після переможного повернення з-під Трої.

Другий мотив Троянського циклу міфів — похід греків до Трої і її десятирічна облога з метою визволення найвродливішої жінки Греції Єлени (доньки Зевса від цариці Леди), яка стала дружиною спартанського царя Менелая — брата Агамемнона. Коли ж Зевс вирішив покарати людей і героїв за їх безчестя, він винайшов хитромудрий план розпочати війну між греками й троянцями. Зібравши великий бенкет з приводу шлюбу між морською богинею Фетідою і царем Пелеєм, батьком майбутнього героя Ахілла, Зевс не запросив на нього лише одну богиню — богиню чвар Еріду. Розсерджена Еріда кинула на стіл бенкетуючим золоте яблуко з надписом «Найкрасивішій», за яке почалася суперечка між олімпійськими богинями: дружиною Зевса Герою та його доньками Афіною — богинею мудрості та Афродітою — богинею кохання. Вирішити цю суперечку Зевс доручив троянському царевичу Парісу, який віддав яблуко Афродіті, котра закохала Єлену в Паріса, що прибув в гості до Менелая. Паріс викрав дружину Менелая і повіз її до Трої. За закликом Менелая і його брата Агамемнона ображені греки вирішили силою повернути Єлену. Так почалась десятирічна війна з Троєю, в якій взяли участь майже всі грецькі царі та герої: Ахіллес, Агамемнон, Менелай, Одіссей, Аякс, Діомед, Нестор, Філоктет та інші. Така міфологічна мотивація Троянської війни. Насправді ж причиною її виникнення було торгівельно-економічне суперництво між Троєю і Грецією, для якої життєво необхідними були малоазійські та причорноморські землі.

У своїх поемах Гомер дотримується міфологічної версії виникнення війни. Про це свідчить не тільки наявність у них міфологічних героїв і самої Єлени серед троянців, але й богів, котрі беруть активну участь у змальованих подіях на боці греків (ахейців) або на боці троянців залежно від ставлення до рішення Паріса щодо золотого яблука. Так, ображені цим рішенням Гера та Афіна незмінно перебувають на боці греків, а Афродіта зі своїм коханцем Аресом, Аполлон, Посейдон, Артеміда допомагають троянцям.

2. Характерна організація сюжету навколо центрального образу, невелика часова довжина розповіді, побудова фабули поза залежністю від хронологічної послідовності подій, присвята пропорційних за обсягом відрізків тексту важливих для розвитку дії моментів, контрастність сцен, розвиток фабули шляхом створення складних ситуацій, що явно сповільнюють розвиток дії, а потім їх блискавична розв’язка, насиченість першої частини дії епізодичними мотивами й інтенсифікація основної лінії наприкінці, зіткнення головних конфронтуючих сил тільки наприкінці оповідання (Ахілл — Гектор, Одіссей — наречені), використання порівнянь.

В епічній картині світу Гомер зафіксував найважливіші моменти людського буття, усе багатство дійсності, у якій живе людина. Важливим елементом цієї дійсності є боги; вони постійно присутні у світі людей, впливають на їхні вчинки і долі. Хоч вони і безсмертні, але своїми переживаннями і поведінкою нагадують людей, отже, це уподібнення піднімає і ніби освячує все, що властиво людині. Майстерність Гомера полягає у відборі епізодів та їх побудові у захоплюючі сюжети, що розгортаються в епічні картини воєнних дій і соціального життя Давньої Греції таким чином, що поеми стають неперевершеними поетичними енциклопедіями того часу.

Гуманізація міфів є визначною рисою епопей Гомера: він підкреслює важливість переживань окремої людини, збуджує співчуття до страждання і слабкості, будить повагу до праці, заперечує жорстокість і мстивість; звеличує життя і драматизує смерть (прославляючи, однак, смерть за Вітчизну).

«Одіссея»

«Одіссея» оповідає про те, як Одіссей, цар Ітаки, острова на заході Греції, після довгих і небезпечних блукань і пригод повернувся додому до своєї дружини Пенелопи. На відміну від «Іліади», дія якої розвивається переважно в Трої та навколо неї і викладається як послідовне оповідання, в «Одіссеї» місце дії часто змінюється. Ми переносимося з Трої до Єгипту, опиняємося в Північній Африці і на Пелопоннесі, потрапляємо на Ітаку і на далекий захід Середземного моря. Дія починається на десятому році після захоплення Трої. Гнів богів не дозволив Одіссею повернутися додому. З морською німфою Каліпсо живе він на фіалковому острові на далекому заході. Афіна, незмінна заступниця Одіссея, домагається нарешті в Зевса дозволу виручити Одіссея. Змінивши вигляд, Афіна з’являється на Ітаці, де Пенелопі і її синові Телемахові досаджає буйний натовп наречених, всього 108 чоловік, що примушує царицю вибрати одного з них у чоловіки (вони думають, що Одіссей помер, проте Пенелопа усе ще продовжує сподіватися на його повернення). Афіна спонукає Телемаха вирушити в похід і спробувати добути які-небудь звістки про батька. Телемах відпливає на Пілос (західна окраїна Пелопоннесу), у столицю Нестора.

Нестор дружньо приймає Телемаха, розповідає йому, чого довелось зазнати деяким вождям греків на зворотному шляху з Трої, і залишає гостя на ніч у своєму палаці. Ранком Телемах виїжджає на колісниці в Лакедемон (Спарту), в царство Менелая і Єлени, що знову живуть у мирі і злагоді. Вони влаштовують на честь Телемаха розкішний бенкет і теж розповідають йому про пригоди грецьких царів, у тому числі про хитрощі з дерев’яним конем (вигадка Одіссея, що призвела до захоплення Трої) і про те, як Менелаю вдалося знайти у Єгипті чарівника Протея. Але ніяких відомостей про Одіссея в них немає.

Місце дії знову переміщається на Ітаку. Пенелопа тужить через розлуку із сином, наречені готують засідку, щоб убити Телемаха. Боги на Олімпі збираються на нараду. Афіна знову говорить про порятунок Одіссея, і Зевс посилає Гермеса, вісника богів, щоб той передав Каліпсо повеління відпустити Одіссея. Каліпсо кориться. Одіссей швидко будує пліт і відпливає на схід, у напрямку Ітаки. Владика морів Посейдон, гніваючись на Одіссея за те, що він засліпив його сина, циклопа Поліфема, насилає жорстоку бурю і вщент розбиває пліт, однак за допомогою Афіни Одіссею неймовірними зусиллями вдається дістатися до берега.

Ранком він просинається, почувши дівочі голоси. Це з’явилася Навсікая, царівна Схерії, країни, де живуть феаки, зі своїми служницями. Одіссей молить їх про допомогу, і Навсікая прихильно відповідає йому, наділяє їжею й одягом, розповідає йому про себе і свою родину. Служницям вона зізнається, що за таку людину вона б охоче вийшла заміж. Навсікая вказує Одіссею дорогу до столиці, де Одіссей милується чудовим палацом і садом у феаків. Він входить у парадну залу і молить царицю Арету і Алкіноя допомогти йому повернутися на батьківщину, вони ж люб’язно приймають його.

Наступного дня феаки влаштовують бенкет, на якому феакійський співак Демодок декламує сказання про героїв і богів. Алкіной просить Одіссея назвати себе і повідати про свої пригоди. Одіссей починає свою захоплюючу розповідь із моменту відплиття від Трої. Він розповідає про свої зустрічі з багатьма дивними народами і чудовиськами: про лотофагів, чия їжа змушує забути про вітчизну; про однооких гігантів циклопів; про Еола, володаря вітрів, що живе на плавучому острові, оточеному мідною стіною; про людожерів лестригонів; про чарівницю Кірку, чий чаклунський напій перетворює людей на тварин: вона протягом року утримувала Одіссея і його супутників у себе на острові; про примар у Краї тіней, серед яких Одіссею довелось зустрітися і зі своєю матір’ю Антиклеєю, і з деякими соратниками по Троянському походу. Далі Одіссей оповідає про Сирен, що зачаровують моряків своїм співом (Одіссей зумів устояти проти них лише тому, що наказав веслярам прив’язати себе до щогли, а вуха своїх супутників наповнив воском); про всепожираюче морське чудовисько Сциллу і про виникаючий по сусідству грізний вир Харибду (вираз «між Сциллою і Харибдою» означає спритність Одіссея, що зумів прослизнути між ними); про фатальних корів Сонця, що стали причиною загибелі останніх товаришів Одіссея, і, нарешті, про гостинну Каліпсо, на пустельному острові якої він побував, втративши всі кораблі і супутників. Одіссей розповідає до глибокої ночі, і феаки з задоволенням його слухають. Щедро обдарувавши свого гостя, вони відправляють його додому на швидкохідному кораблі. Одіссей занурюється в глибокий сон, а вийшовши з забуття, з’ясовує, що повернувся на Ітаку, де не був майже 20 років.

Тут на Одіссея вже чекає Афіна. Богиня попереджає його про небезпеку, що підстерігає його в палаці: знахабнілі наречені, що втратили терпіння, готові вбити царя, якщо той з’явиться відкрито. Афіна надає Одіссею образу старого жебрака, а сама вирушає в дорогу, щоб викликати Телемаха з його поїздки по материковій Греції. Одіссей приходить до ґречного свинопаса Евмея, що, хоч і не впізнає свого пана, однак обходиться з ним досить люб’язно. Повертається Телемах і за допомогою Афіни навідується до батька. Удвох вони складають план, як занапастити наречених. Телемах прямує в палац, а Одіссей іде туди дещо пізніше, усе ще в зміненому образі. Деякі зі слуг і наречених грубо поводяться з Одіссеєм, а з професійним жебраком Іром йому доводиться вступити в двобій. Одіссей розмовляє з Пенелопою і вводить її в оману своїм вимислом. Стара нянька Евріклея впізнає свого вихованця по шраму на нозі, але Одіссей забороняє їй розголошувати це. Пенелопа розповідає Одіссею, якого вона ще не впізнає, про свій дивний сон і попереджає, що має намір провести серед наречених змагання, щоб визначити, за кого з них їй вийти заміж.

Наступного дня Пенелопа розпоряджається улаштувати випробування сили і спритності наречених: її чоловіком стане той, хто зуміє зігнути тугий лук Одіссея, нав’язати на нього тятиву і пустити стрілу так, щоб вона пройшла через 12 кілець — отворів для рукоятки у виставлених у лінію сокирах. Багато наречених зазнають невдачі, Одіссею ж вдається це зробити. Він скидає з плечей рам’я, встає на порозі зали і за допомогою Телемаха і двох вірних рабів винищує наречених. Потім Пенелопа для надмірно самовпевненого Одіссея вигадує свою хитромудру перевірку того, чи перед нею дійсно її чоловік, але і тут Одіссей перший, і Пенелопа з радістю приймає свого давно втраченого чоловіка.

Уранці Одіссей вирушає відвідати свого старого батька Лаерта. Однак родичі наречених пускаються за ним слідом. Одіссей, якому допомагають його батько і син, а також кілька відданих слуг, відбиває їхній натиск. Афіна з дозволу Зевса втручається і відновлює на Ітаці мир і спокій.

Таким чином, хоча за мовою, стилем, метрикою й окресленням героїв «Одіссея» надзвичайно схожа з «Іліадою», проте сюжетом, настроєм і загальною атмосферою вона нагадує скоріше казку або романтичну повість, ніж героїчний епос. Центральний персонаж — Одіссей — справжній герой, однак головні свої подвиги він робить не на полі бою, не у військовому поході, а серед чарівників, чудовиськ і ворогів у себе на батьківщині. Тому спритність і хитрість потрібні йому не менше, ніж сила і відвага.

В «Одіссеї», яку за жанром можна визначити як пригодницько-фантастичну поему, Гомер вперше в світовій літературі створює неперевершений взірець жіночої вірності — образ Пенелопи, яка двадцять років чекає повернення свого чоловіка. Він же використовує і дуже поширений в подальшій художній творчості прийом щасливої кінцівки: адже чекання Пенелопи винагороджується поверненням мудрого, як і раніше, могутнього й люблячого Одіссея.

Дружині Одіссея Пенелопі, щоб зберегти любов до чоловіка і вірність йому під час його тривалої відсутності, доводиться витримати не менш героїчну боротьбу. Гомер ясно показує, що Пенелопа, на свій жіночий лад, настільки ж розумна і винахідлива, як і її чоловік. Телемах — справжній материнський розбалуваний хлопчик на початку поеми, проте дорослішає на очах під керівництвом Афіни.

Серед другорядних персонажів — багато чітко змальованих фігур: чесні слуги, такі, як Евмей і Евріклея; Лаерт, свого роду сільський Пріам; Антиклея, що тужить за сином, з яким вона була розлучена; зарозумілі ватажки наречених; ніжна Каліпсо; підступна і прекрасна Кірка; простодушні і дикі циклопи; царі, цариці і їхні дочки, моряки, раби, душі померлих, чарівники, чудовиська — цілий багатонаселений світ, частково реальний, частково фантастичний.

Узагалі говорячи, у порівнянні з «Іліадою», боги «Одіссеї» більш величні й миротворні. Афіна тут просто чарівна. На противагу трагічній кінцівці «Іліади», у фіналі «Одіссеї» тріумфує поетична справедливість: добрі нагороджені, лихі знищені. Останнє слово залишається за богами.

«Іліада»

«Іліада» розповідає про один із центральних епізодів Троянської війни — гнів Ахілла і його трагічні наслідки. Грандіозна поема «Іліада», яка налічує 15 693 віршованих рядки, розповідає лише про 51 день десятого року облоги Трої незадовго до її падіння.

Своєрідність цієї поеми полягає вже в структурі її композиції, адже вона народжується, наповнюється подробицями й деталями, розгортається у всеосяжну картину життя, звичаїв, моральних засад, культури античного світу із маленького зернятка, із піщинки в плині часу — гніву Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником усіх греків Агамемноном.

Вже дев’ять років грецька армія осаджає Трою. В одному з останніх набігів на сусідні області греки захопили Хрисеїду, дочку жерця бога Аполлона. Агамемнон, головнокомандувач грецького війська, зробив бранку своєю наложницею. Розгніваний Аполлон насилає на греків мор.

За настановою Ахілла, одного з найхоробріших поміж греків, Агамемнон погоджується на зборах усього грецького війська повернути Хрисеїду батькові, але вимагає натомість Брисеїду, бранку Ахілла. У відповідь на цю образу Ахілл хапається за меч, але богиня Афіна, що бажає перемоги грекам, утримує його. Ахілл ображає Агамемнона, називаючи його безсоромним корисливим боягузом. Ахілл розгніваний несправедливістю Агамемнона: адже він несе на собі головний тягар війни (він бере участь у всіх боях, він завжди попереду, в той час як Агамемнон не розуміє своєї помилки).

Нестор, найстарший і наймудріший із грецьких царів, намагається примирити тих, що сваряться, але зазнає невдачі. Одіссей, найбільш люб’язний і дипломатичний із грецьких вождів, відвозить Хрисеїду до батька, Агамемнон забирає Брисеїду, а Ахілл просить свою матір, морську богиню Фетіду, ублагати царя богів Зевса подарувати перемогу троянцям, щоб греки відчули, наскільки усі вони залежать від доблесті Ахілла. Незважаючи на заперечення своєї дружини Гери, що прихильна до греків, Зевс відповідає згодою. Він насилає на Агамемнона сон, і той скликає раду вождів. Бажаючи з’ясувати настрій війська, Агамемнон пропонує відразу повернутися додому. Прийнявши цю пропозицію всерйоз, воїни вже біжать до кораблів, але тут Одіссей, корячись Афіні, зупиняє їх переконливою мовою. Усе військо, за винятком Ахілла і його супутників, готується до битви.

Брат Гектора Паріс (це він став причиною війни, оскільки викрав Єлену, дружину спартанського царя Менелая) викликає Менелая на двобій, для того щоб переможець заволодів Єленою вже остаточно і війна припинилася. Після першого обміну ударами, де перевага виявилася на боці Менелая, у сутичку втручається Афродіта, божественна покровителька Паріса, і рятує свого улюбленця. Троянці, за підступним впливом свого ворога Афіни, порушують установлене перед двобоєм перемир’я і тим самим стають винною стороною. Нарешті, у момент, коли троянці жорстоко тіснять греків, Агамемнон направляє до Ахілла посланців з пропозицією повернути Брисеїду і нагородити його багатими дарунками, якщо герой знову вступить у бій. Ахілл відмовляється.

Троянці нападають на грецький табір, Гектор здається непереможним. Гера, яка побоюється, що троянці здобудуть остаточну перемогу, наряджається і прикрашається, бажаючи відвернути увагу Зевса від бою. Зевс і Гера усамітнюються на горі їда. Греки знову перемагають. Зевс прокидається, у люті виявляє вчинок Гери і знову допомогає троянцям. Греки в жаху втікають. Патрокл, найближчий друг Ахілла, надягає його обладунки, однак на бій з Патроклом виходить Гектор і вбиває юного героя.

Ахілл клянеться помститися за смерть друга. Фетіда просить Гефеста, бога ковальської справи, скувати її синові нову зброю й обладунки. Ахілл виходить на поле бою й убиває безліч троянців, вступає в бій з богом ріки Скамандром і, нарешті, зустрічається з Гектором, якого йому доводиться довго переслідувати. Наздогнавши ворога, Ахілл за допомогою Афіни безжалісно розправляється з ним, за ноги прив’язує тіло Гектора до своєї колісниці і, тріумфуючи, тягне його тіло у табір греків, тим часом як рідні Гектора — Пріам, його дружина Гекуба й Андромаха, вірна дружина Гектора, гірко оплакують смерть сина й чоловіка.

Тільки після загибелі Патрокла вщухає гнів Ахілла на ахейців, повертаючись тепер на троянців, і він мириться з Агамемноном, який визнає свою провину, пояснюючи її засліпленням, насланим Зевсом, Долею і богинею помсти Еринією (пісня XIX). Завершується «Іліада» драматично напруженою і зворушливою сценою викупу тіла Гектора, коли невмолимий Ахілл поступово проймається співчуттям до батьківського горя старого Пріама й не тільки віддає йому тіло сина, а й обіцяє дванадцятиденне замирення для достойного поховання троянського героя.

Троянці віддають Гектору останні почесті, і поема завершується віршем «Так ховали вони конеборного Гектора тіло».

Отже, головною рушійною силою сюжету «Іліади» є гнів Ахілла. Поема завершується, коли вичерпується гнів героя. У той же час цей гнів органічно вводить у структуру оповіді численні батальні сцени, сцени життя олімпійських богів, описи кораблів (пісня II), озброєння (щит Ахілла — пісня XVIII), генеалогічні довідки тощо. На цьому тлі виразно вимальовуються постаті численних героїв і головних олімпійських богів, які в поемі надзвичайно олюднені, з’являються поряд з героями, вступають із ними в переговори, допомагають їм порадами, б’ються поряд із ними і навіть між собою (пісні V, XX, XXI).

Для більш виразного змалювання героїв Гомер використовує не тільки урочисто-монументальний стиль оповіді, (віршовий розмір — гекзаметр-шестимірник, тобто шестистопний дактиль), але й такі прийоми, як постійні епітети (Ахілл богосвітлий, прудконогий; Феб дальносяжний; Зевс темнохмарий, громовладний; Афіна ясноока; Гектор шоломосяйний); повтори цілих віршів або їх частин; неспішні, урочисті промови.

Гомерівському епосу притаманні також такі риси, як об’єктивність і докладність опису всіх речей, які опиняються в полі зору поета; традиційність світоглядних і моральних засад; величність і врівноважена спокійність; героїзм зображуваних подій і поведінки персонажів, які позбавлені суто егоїстичних рис і дріб’язковості.

Справедливими й на сьогодні залишаються слова античного філософа Діона Хризостома (Златоуста) про те, що Гомер кожній людині, незалежно від її віку, дає рівно стільки, скільки вона в змозі взяти.

На думку відомого французького поета і теоретика Нікола Буало, в творіннях Гомера прихований неоціненний скарб, і вони на всі віки залишаються джерелом насолоди і видатних уроків мудрості, добра, справедливості й краси.

ЦЕ ЦІКАВО

Для еллінів (греків) творець «Іліади» й «Одіссеї» був предметом гордощів, уособленням мудрості й художньої досконалості, майже богом. Слово «поет» у них асоціювалось зі словом «Гомер», а поеми «Іліада» і «Одіссея» вважались священними. Відомо, що в першій половині VI століття до н. е. афінський законотворець Солон звелів виконувати поеми Гомера на державних святах Панафіней, а в другій половині цього ж століття за розпорядженням тирана Пісістрата спеціальна комісія із чотирьох осіб зробила перший запис гомерівських поем. Відтоді освіта в античності починалася з поем Гомера й ними ж закінчувалась. Видатний грецький філософ Платон так оцінив значення Гомера для Греції: «...Цьому поету Греція зобов'язана своїм духовним розвитком».

Щит Ахілла

Дослідники творчості поеми Гомера «Іліада» стверджують, що на щиті Ахілла автор зобразив світ таким, яким його уявляли греки. Що ж було зображено на щиті? «Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море, сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць...»; на щиті знайшлося місце для незліченних сузір’їв. Це Плеяди, Гіади, Оріон, Ведмедиця.

На щиті зображені два великих міста. В одному з них можна побачити сцени з буденного та святкового життя людей: весілля та учти, суперечки через пеню за вбитого чоловіка. Описане навіть судове засідання з цього приводу.

В іншому місті триває облога. Мури міста захищають і жінки, і діти, і старі люди. Військо ж іде на бій. На чолі воїнів — Арей та Афіна Паллада. Обидва війська зустрілися, і почалася кривава битва.

Далі зображені мирні поля з орачами за роботою, владареві лани, які обробляють женці та снопов’язи. Поряд із ланом жінки готують вечерю і приноситься жертва.

Картини виноградника з важкими гронами, обведеного тином олив’яним, хлопці та дівчата, які з піснею несуть грона у кошиках, череда круторогих биків у супроводі пастухів та собак прудконогих, напад двох левів на череду, отари овець, хліви, курені, місце для танців із веселими хлопцями та дівчатами, божественний співець і скоморохи — всі ці картини зображують звичайні людські справи, з яких і складається життя. А на самому краї щита «кульгавий митець незрівнянний» зображує океанські хвилі.

Щоденна праця, відпочинок, свято, війна, служіння богам — ось складові людського життя у світі, який будується на землі з великими океанськими просторами, над якою небо з незчисленними зірками та сузір’ями.

Цікаво, що такий щит, який викував Ахіллу Гефест, з’явився приблизно у VIII столітті до нашої ери. До нього був маленький, який міг захистити тільки одну людину. Щит мав тільки одну ручку — посередині, тому і був невеличким через те, що тримати його було важко. Великий щит мав дві ручки, тому був більшим, міг закрити не тільки одну людину, отже, сильними могли себе відчути і ті, хто не міг дозволити собі замовити щит. Дослідники вважають, що саме з цього почався шлях греків до демократії.

Двобій Ахілла і Гектора

Перед початком двобою супротивники тричі оббігають місто: Гектор тікає, а Ахілл намагається його наздогнати. Усі спроби Гектора вкритися за мурами Трої марні: Ахілл відганяє його від воріт і жене далі. Гомер порівнює Ахілла з мисливським собакою, який жене звіра. У цю ситуацію втручаються боги. З дозволу Зевса Афіна йде до Гектора і голосом його брата Дейфоба умовляє прийняти виклик, обіцяючи підтримку. Коли ж супротивники зійшлися, Гектор все зрозумів і прийняв свій жереб, встановлений богами. Першим кидав спис Ахілл, але влучити у Гектора йому не вдається. Зброю підбирає Афіна і таємно повертає Ахіллу. Гектору також не вдалося ушкодити свого ворога. Але другий кидок Ахілла був вдалим: він влучив у незахищене щитом та шоломом місце — у шию. Гектор, вмираючи, просить не знущатися з його тіла, але Ахілл не слухає його, бо досі гнівався через смерть Патрокла, вбитого Гектором. Тому найсильніший воїн ахейського війська прив’язав тіло свого супротивника до колісниці і погнав коней. Побачивши це, матір Гектора та уся Троя вжахнулися.

Гомер до вчинку Ахілла ставиться негативно: «він на Гектора діло замислив негідне». Опис сцени знущання над Гектором і материнської скорботи — це внесок давнього співця у засудження війни, яка вбиває молодих і сильних, робить людину жорстокою та негуманною.

Обидва персонажі заслуговують на шану і захоплення. Вони є уособленням ідеалу людини, героя, воїна.

Гомер, дотримуючись правил давньої епічної поезії, не висловлює своїх уподобань. Інколи дуже важко зрозуміти, кому з героїв — Ахіллу чи Гектору він віддає перевагу. Цю думку підтверджують епітети, якими наділяє Гомер героїв. Поет вживає той самий епітет як для характеристики Гектора («Слави сягли ми великої — Гектор поліг богосвітлий»), так і для характеристики Ахілла («взяв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий»). Гектор Гомера — більш людяний, йому, на відміну від Ахілла, притаманні хвилини сумнівів, вагань. Але він вміє перебороти сам себе. Ахілл благородний, але водночас жорстокий, таким його робить війна. Гомер доводить, що війна — це жахлива подія, яка заволодіває всіма, навіть тими, хто не бажає брати у ній участь, і змінює людину не на краще.

Пріам у Ахілла

Пріам прийшов до Ахілла з проханням віддати тіло сина для поховання. Він побачив Ахілла, богоподібну людину, і припав до його ніг. Пріам навіть цілував руки воїна, ті самі, які вбили його синів. Пріаму вдалося розчулити Ахілла згадками про батька героя. І два мужніх чоловіка плачуть, оплакуючи кожен своє. Ахілл погоджується віддати тіло Гектора і навіть обіцяє затримати військові дії на 11 днів, щоб Троя змогла поховати царського сина. Ахілл пропонує вечерю і відпочинок для Пріама, щоб вранці той забрав тіло сина додому.

У цій сцені ми бачимо іншого Ахілла: людяного, здатного на милосердя, співчуття, покірного волі богів, страждаючого через загибель друга Патрокла.

Пріам виступає у ролі людини, яка змушена просити. Але він не втрачає при цьому почуття гідності і викликає повагу з боку Ахілла.

Ця сцена також відображає війну, яка вбиває молодих і позбавляє старих втіхи і надії на продовження роду.

Література

1. Гомер. Іліада. — М.: Правда, 1984.

2. Гомер. Одіссея. — М.: Правда, 1984.

3. «Іліада»: вигадка і правда // Тема. — 2001.

4. «Іліада»: міфологічна основа // Тема. — 2001.

5. Катеренчук Наталя. Безсмертні герої поеми Гомера «Іліада»: 9 кл. // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2000.

6. Лосев А. Ф. Гомер. — М., 1960.

7. Мельничук Л. Гомер «Іліада». Образи Ахілла та Гектора в поемі: За програмою 1998 р.: 8 кл., уроки 9—12 // Зарубіжна література. — 2001.

8. Султанов Ю. І. «Тільки ж на світ зайнялось і рум’яная Еос засяяла...»: До вивчення «Іліади» та «Одіссеї» Гомера. 8 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 1999.

9. Шалагінов Б. Б. Гомерів Епос // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2002.

10. Шестаков С. О происхождении поэм Гомера. — Казань, 1892.

11. Шталь И. В. «Одиссея» — героическая поэма странствий. — М.: Наука, 1998.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте тематику поеми Гомера «Іліада».

2. Яких правил давньої епічної поезії дотримується Гомер у поемі?

3. Яким греки уявляли собі світ, згідно оздоблення щита Ахілла?

4. Порівняйте образи Ахілла і Гектора.

5. Яка головна думка поеми «Іліада» Гомера?