Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Літературна казка

Популярність народних казок була дуже великою. Значні зміни відбуваються з появою аркуша і книжок. На передній план виходить авторська казка — казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких, як правило, відомі. Чим ця казка відрізнялася від народної?

Літературна казка, на відміну від народної, створена конкретним автором («Червона Шапочка» і «Кіт у чоботях» француза Шарля Перро; «Карлик Ніс» і «Каліф-лелека» німецького письменника Вільгельма Гауфа; «Русалонька» данця Ганса Крістіана Андерсена). Присутність автора в казці проявляється в його ставленні до героїв, оцінках подій тощо. Якщо народна казка подавала узагальнену думку народові, його ставлення до подій, героїв, ментальні ознаки, то казка літературна несла відображення особистості окремого автора.

Спочатку письменники створювали власні варіанти народних казок, чимало авторів збирали традиційні казки чи писали нові на основі традиційних. Серед таких письменників слід згадати Шарля Перро (Франція), братів Грімм (Німеччина), Олександра Афанасьева (Росія). Згодом письменники поступово відходили від народної казки, вигадували власних казкових героїв. У Андерсена ними могли стати й звичайні іграшки — олов’яний солдатик, порцелянова статуетка балерини і навіть велика штопальна голка. Олександр Пушкін створив таких героїв як Золота Рибка і жадібна стара, Царівна-Лебідь і тридцять три богатирі, Золотий Півник і Шемаханська цариця. Шведська письменниця Сельма Лагерлеф зробила героєм відомої на весь світ казки «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми» хлопчика на ім’я Нільс.

На відміну від казкових героїв народного епосу, персонажі літературної казки були більш наближені до життя: в характерах героїв з’являються складні поєднання вад та чеснот. Наприклад, Маленька Розбійніця із «Снігової королеви» Г. X. Андерсена. Жорстока дівчинка, яка, як з’ясувалося, мала в своєму серці добрі почуття, що розкрилися лише після того, як вона зустрілася з Гердою.

Літературна казка вказує на конкретне місце дії та конкретний час, у якому розгортаються події. Кай і Герда, герої казки Андерсена «Снігова королева», живуть у великому місті, дія казок про Гаррі Поттера, героя Джоан Роулінг, відбувається в школі чаклунів Хогвардс. У «Книзі джунглів» Кіплінга часто вказується навіть година доби: «На Сіонійські гори спав тихий задушний вечір».

Всі герої літературної казки діють залежно від обставин, а не назавжди закріплених за ними народною традицією рис характеру. Прикладом може бути поведінка героїв-тварин казок Р. Кіплінга про «Мауглі».

Проте літературна і народна казки мають багато спільного.

Джерелом для літературної казки часто була казка народна. Найяскравіший приклад — «Вступ до поеми Руслан і Людмила» О. С. Пушкіна, в якому поряд із фольклорними героями (русалка, Баба Яга, Кощій) діють вигадані письменником нові персонажі (тридцять три богатирі з морським дядьком). Спільною є і провідні функції казок — дидактична та естетична (у літературній часто додається ще й пізнавальна); спільна і головна думка: добро перемагає зло. Рушійною силою розвитку казкового сюжету як в народній, так в літературній казці виступає конфлікт добра і зла.

Як же виникли найвідоміші казки світу?

Колись міністерство освіти попрохало відому шведську письменницю Сельму Лагерлеф написати такий твір, який би ознайомив дітей Швеції з різними природними зонами країни, з її рослинами і тваринами. Так виникла відома на весь світ казка «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми».

Визначний казкар Шарль Перро підписував казки ім’ям свого сина, соромлячись того, що він, поважний академік, шановний вчений захоплювався простонародними оповідками і займався такою легковажною справою, як написання казок.

Англійський математик Чарлз Латуїдж Доджсон під іменем Льюїса Керролла видав відомі на весь світ книги про пригоди дівчинки Аліси в Країні Чудес та Задзеркаллі.

Деякі письменники створювали казки для своїх дітей чи внуків. Наприклад, англієць Алан Александер Мілн розповідав на ніч своєму синові про пригоди улюбленої іграшки — плюшевого ведмедика. Саме так народився Вінні Пух та його друзі.

Видатна шведська письменниця Астрід Ліндгрен також розповідала своїм онукам про пригоди кумедної дівчинки з великими черевиками на ногах, чудернацькими кісками та неймовірною кількістю ластовиння на обличчі. Лише згодом Пеппі Довгапанчоха і Карлсон, що живе на даху, стали улюбленцями дітей у багатьох країнах світу.

Сучасні літературні жанри фантастики та фентезі інколи також розглядають як казки. Серед відомих в усьому світі творів цих жанрів можна згадати: «Володаря перстенів» Дж. Р. Р. Толкіна, «Гаррі Поттера» Дж. К. Роулінг, пригоди Конана-кіммерійця Р. Говарда та багато інших.

Люди створюють казки вже тисячі років. З’являються нові й нові казкарі. Мабуть, казка не зникне ніколи, адже ніколи не скінчиться боротьба Добра і Зла.

Ганс Хрістіан Андерсен

(1805—1875)

Життя та творчість

Ганс Хрістіан Андерсен — датський казкар, романіст, поет і драматург — народився 2 квітня 1805 року в невеличкому провінційному містечку Оденсе в сім’ї чоботаря. Батько, незважаючи на свій фах, був людиною начитаною і свою любов до книги зумів передати сину. Потяг до творчості привів Ганса Христіана в 1819 році до столиці, де він, живучи надголодь, зміг закінчити школу й університет.

Перші три роки в Копенгагені Г. Андерсен пов’язує своє життя з театром: робить спробу стати актором, пише трагедії та драми. У 1822 році виходить п’єса «Сонце ельфів», написана за давньоскандинавським сюжетом. Драма виявилася незрілим, слабким твором, але привернула увагу дирекції театру, з яким на той час співпрацював автор-початківець. Рада директорів домоглася для Г. Андерсена стипендії й права безкоштовного навчання в гімназії. Сімнадцятирічний юнак потрапляє до другого класу латинської школи й, незважаючи на глузування товаришів, закінчує її.

У 1826-1827 роках виходять перші друковані вірші Г. Андерсена, а в 1829 році він досить вдало випробовує себе в жанрі подорожніх нотаток — книжка «Подорож пішки від Хольмен-капалу до східного мису острова Амагер» вразила сучасників свіжістю світосприйняття, багатою фантазією й життєрадісним гумором. Мандрувати Г. Андерсен любив протягом усього свого життя: він побував у Німеччині, Італії, Франції, Англії, Швеції, Португалії, Греції, Північній Африці, збирався до Америки. Його дорожні нотатки відзначалися точністю замальовок з натури в поєднанні з романтичною фантазією, мали пізнавальний й захоплюючий характер, були написані живою мовою. Спогади про подорож до Італії стали основою для написання першого роману Андерсена «Імпровізатор» (1834). Усього в 30-ті роки XIX століття видатний данець написав шість романів («Імпровізатор», «О. Т.», «Тільки скрипаль» та ін.), які мали незмінний успіх. Автора навіть порівнювали з В. Скоттом і В. Гюго. Але світове визнання йому здобули казки.

Із 1835 року Г. Андерсен починає періодично видавати казки, які в 1841 році увійдуть у книжку «Казки, що були розказані дітям». Ранні казки Г. Андерсена — це, як правило, літературні переробки народних казок, які він сам чув у дитинстві («Кресало», «Маленький Клаус і Великий Клаус», «Принцеса на горошині», «Дикі лебеді», «Свинопас» та ін.). Сюжет «Нового вбрання короля» було запозичено з іспанського джерела. А ось «Дюймовочка», «Русалонька», «Калоші щастя», «Ромашка», «Стійкий олов’яний солдатик», «Оле Лукойє», хоча й дещо пов’язані з фольклором, все ж таки є авторськими творами.

На тлі численних казкарів, яких породила епоха романтизму в різних країнах, казки Андерсена відрізняються відсутністю повчального характеру і, як здавалося критикам XIX століття, відсутністю належної шани до королівських осіб, які в казках Г. Андерсена ходять палацом у пантофлях (адже палац є їхнім домом), стелють постелі й варять гречану кашу.

Казки Г. Андерсена, з одного боку, є цілком антисоціальними, а з іншого — мегасоціальними. Вони вийшли за межі свого століття, стали постійними супутниками людства через бачення данським казкарем головного у будь-якій людині, нехай то буде король, королева, принцеса або селянин.

Усі романтичні герої Г. Андерсена не відмовляються від своєї справжньої поетичної природи, хоч би як важко їм велося. Слово «справжній» взагалі є ключовим в Андерсена. «Справжній» означає природний, істинний, правдивий. У «Калошах щастя» письменник змальовує вічну проблему незадоволення людей тим, що вони мають, споконвічне прагнення кращої долі.

Г. Андерсен є захисником простого й ясного погляду на світ, який, на його думку, і є справжнім. Такий погляд мають діти й художники. Тому саме малий хлопець стає відкривачем істини у «Новому вбранні короля», тому й осміяно дурненьку принцесу зі «Свинопаса», яка погналася за дорогими іграшками й відмовилася від справжніх, природних, і тому чарівних троянди й солов’я. І справжня принцеса завжди буде принцесою, навіть в одязі жебрачки («Принцеса на горошині»), тому що принцесою вона народилася (знову релігійний фаталізм).

Сорокові роки XIX століття стають плідним періодом у казковій творчості Андерсена. До збірки «Нові казки» (1844-1848) увійшли найзначніші й найвідоміші казки: «Снігова королева», «Гидке каченя», «Соловей», «Тінь», «Дівчинка з сірниками». Казки Андерсена стають складнішими, глибшими, мають подвійного адресата: захопливістю фабули вони приваблюють дітей, а глибиною змісту — дорослих. Його казки написано простою мовою, наближеною до народної, зрозумілою для дітей. Але за удаваною простотою приховується філософський підтекст, який є незрозумілим дітям, але цікавить дорослих.

Збірки останнього етапу творчості письменника вийшли під назвою «Історії» (1852-1855) та «Нові казки та історії» (1858-1872). Це справді були дивовижні історії про навколишній світ, риси реальності дедалі більше проникають у казки письменника, героями яких стають сучасники автора: звичайні люди зі своїми повсякденними турботами і проблемами, видатні вчені й художники. Г. Андерсен хоче привернути увагу читача до майже казкових можливостей людини.

У 1855 році з’являється автобіографічна книжка «Пригоди мого життя», яка стала продовженням і доповненням першого варіанта автобіографії «Казка мого життя» (1847). Зі сторінок цих книжок постає образ видатної людини, великого фантазера, який зумів через усе своє життя пронести дитячу закоханість у таємничий світ казки й щедро поділитися цим зі своїми читачами.

Помер видатний данський письменник, засновник літературної казки, 4 серпня 1875 року в Копенгагені.

«Снігова королева»

Більшість читачів із дитинства звикли думати, що Г. X. Андерсен дитячий письменник, тому що писав казки. Він дійсно писав казки, але вони призначалися, в першу чергу, для дорослих, а вже потім для дітей.

Казка для Г. Андерсена була чимось набагато більшим, ніж фантастична оповідка для розваги та повчання. У казці письменник зумів показати своє бачення і пізнання світу. Будуючи казкові сюжети на основі традиційних казкових конфліктів Добра і Зла, Правди і Кривди, Працелюбства та Ледарства Г. Андерсен намагався за допомогою фантастики змусити читачів подивитися на життя з незвичної точки зору.

Не слід забувати, що джерелом казки є реальне життя. Зворотний зв’язок життя і казки в прагненні останньої навчити жити правильно, у відповідності із загальнолюдськими цінностями.

Г. Андерсен вважав, що казка не пов’язана з уявленнями про веселе, радісне, зовнішньо благополучне життя: у його казках, на відміну від фольклорних, щасливий кінець скоріше виключення, ніж правило. Радість і щастя в прагненні добра, у вмінні дати відсіч темним силам. І хоч казки данського казкаря здебільшого зрозумілі дітям, письменник порушує в своїх творах важливі, дорослі життєві проблеми.

В основі казки «Снігова королева» лежить традиційний казковий конфлікт Добра і Зла. У казці зло персоніфіковане: воно має конкретне ім’я — сатана.

Життєва проблема, яку поставив казкар у «Сніговій королеві», більш ніж серйозна: що буде, якщо людина опиниться під владою сатани? Як вона тоді дивитиметься на світ? Що буде з цим світом? Що може врятувати цей світ? Отже, порушені справжні дорослі проблеми.

Оповідання перше — найважливіше для розуміння всього ідейно-художнього задуму. У ньому розповідається про те, як сатана намагався нашкодити світу, створеному Богом, направляючи промені свого дзеркала на Сонце. Після невдачі цього задуму дзеркало розбивається на друзки, які спрямовані вже проти людства: потрапивши в око, вони змінюють картину світу на прямо протилежну, потрапивши до серця, знищують в ньому все людське. Сатана хоче, щоб людина побачила речі в спотвореному вигляді. Зло поселяється в серці.

Каю не поталанило: він був поранений одразу в серце й око. Хлопчик, раптово захоплений злом, починає шукати вади у всьому живому і ознаки досконалості в мертвому. Все починається з малого: хлопець бешкетує, не слухається старших. Але це — тільки початок хибного шляху.

Що ж змінюється, коли Кай підпадає під владу сатани? Як він дивиться на світ?

По-перше, повністю змінюється характер хлопця.

Дружелюбний, гостинний, допитливий і веселий хлопчика, який любив природу і прекрасне, перетворюється на самовпевненого, злого, вічно незадоволеного. У ньому з’являється насмішкуватість, злорадність, він стає боязким і пригніченим, він більше не бачить прекрасних троянд, а замість них милується неживою красою сніжинок.

По-друге, ще до викрадення його Сніговою королевою, він відштовхує від себе героїв, які уособлюють добро: щиру, віддану добру Герду, яка разом із ним розділяла любов до природи і живої краси, бабуню Герди, яка розуміла мову птахів і звірів, навчала чемності та доброго ставлення до людей.

По-третє, він не може прохати допомоги у Бога. Замість «Отче наш», молитви, яку він хоче прочитати, коли його санчата вже прив’язані до саней Снігової королеви, в його голові крутитися таблиця множення.

Все це означає, що вмирає його душа. Врятувати її може тільки диво.

Г. X. Андерсен за допомогою казки підказує: дива — це віра, любов та почуття прекрасного. І ці дива знаходяться в серцях людей. А сатана проти цих чудес безсилий.

Які ж дива можна побачити в казці? Вони походять від Добра та його антиподу — Зла, отже, сатани.

Ті, що від Добра — непомітні, неефектні, але здатні мертве перетворити на живе, зробити людей і світ навколо краще. Наприклад, серце Кая оживає завдяки однієї сльози Герди, Маленька Розбійніця знаходить у своєму серці милосердя, добро і співчуття після спілкування з Гердою. Чим ближче Герда до справжнього дива — порятунку Кая, тим більш непомітними, неяскравими стають її помічники та все, що її оточує. Наприклад, після дивного саду старої та позолоченої карети принца та принцеси Герда потрапляє до хатинки, в якій навіть паперу немає і господиня нічим не примітна. Але допомога фінки дуже важлива.

Дива від Зла більш ефектні: сяючий крижаний палац, сани, що літають, чарівне дзеркало, різноманітні перетворення сніжинок. Але вони перетворюють живе на мертве і спотворюють все навколо. Тільки нічого в сатани не виходить.

У чому ж справа?

Перед тим, як Герда засинає у палаці принца і принцеси, вона думає: «Які добрі всі люди і тварини!» Але ми знаємо, що це не зовсім так. Та стара, яка затримала дівчинку в своєму чарівному палаці, керувалася лише егоїстичним прагненням — залишити собі живу іграшку — Герду. Маленьку Розбійніцю також важко назвати цілком позитивною і доброю. Але Герда дивилася на людей поглядом, не спотвореним злом, який перетворює людей, робить їх кращими. Це підтверджує фінка: «Не бачиш, що їй служать і люди і тварини».

Після того, як до ока та серця Кая потрапляє уламок дзеркала, Герда не змінює ставлення до друга: вона згадує тільки гарне. У Розбійніці вона також бачить тільки гарне, і та дійсно стає кращою. Перед цією вірою Герди в людину зло безсиле.

Мабуть, кожен, хто уважно читав казку, замислювався над епізодом, в якому Кай складає слово «Вічність». Це завдання Снігової королеви, яке він не може виконати. Імовірно, пояснення може бути таким: його душа ще жива, скло в його серці ще не остаточно перетворило його на уламок криги. Він живий і тому слово «вічність», яке в даному випадку є символом смерті, йому незрозуміле. Ось і не може він виконати завдання. Але слово склалося після того, як Герда повертає його до життя, а слово «вічність» набуває іншого значення. Воно стає синонімом слова «життя». Казкар робить висновок: людина з крижаним серцем нагадує дитину, яка загубилася у вічності, в безмежному просторі.

За виконання завдання (складання слова «вічність») Снігова королева обіцяє винагороду: весь світ і пару ковзанів. Несподівана пропозиція, але цілком зрозуміла: навряд чи дитині потрібний увесь світ, а що робити з ковзанами — вона знає. Г. Андерсен хоче дати ще один урок і дітям і дорослим: все велике починається з малого: як гарне, так і погане. Спокусившись ковзанами, дитина захоче чогось ще, потім ще. Але герої цінують зовсім інше: самовідданість, вірність, силу волі, наполегливість Герди у досягненні мети допомагають їй подолати навіть такого серйозного супротивника, як Снігова королева і повернути Каєві любов до всього живого, відмовившись від можливості вічно керувати усім світом, але не мати гарячого людського серця. Почуття перемагають холодний розум, уособленням якого є Снігова королева.

Не має сумнівів у тому, що Кай і Герда користуються любов’ю автора, адже саме вони допомогли йому донести до читача його погляди на життя.

Література

Гренбек Б. Ханс Крістіан Андерсен. Життя. Творчість. Особа. Переклад з данського. — М., 1979.