Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Джонатан Свіфт

(1667—1745)

Життя і творчість

Англійський сатирик, церковний діяч, публіцист, поет і письменник Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні в англійській родині. Батько Свіфта не дожив до народження сина, мати через деякий час назавжди від’їжджає до Англії, і Джонатана виховує його дядько, Годвін Свіфт, відомий дублінський адвокат. Дж. Свіфт здобув хорошу освіту — спочатку в школі графства Кілкені (1673-1681), потім у дублінському Трініті-коледжі (1682-1688), де йому надали ступінь бакалавра мистецтв у 1686 році.

Вибух насилля, що стався в Ірландії 1689 року, змусив Дж. Свіфта шукати притулок в Англії. До кінця того ж року Свіфт став секретарем сера Вільяма Темпла, дипломата у відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Дж. Свіфт залишався на цій посаді до загибелі сера Вільяма в січні 1699 року. Це були чи не найкращі часи в житті Дж. Свіфта: він мав можливість досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла; саме тут, у Мур-Парку, починається самостійна поетична діяльність Свіфта. У 1692 році йому надають ступінь магістра мистецтв у Оксфорді, нарешті, маєток Темпла стає основою сімейного щастя Дж. Свіфта (письменник-початківець знайомиться з Естер Джонсон, падчеркою управителя Мур-Парку, яка спочатку була його ученицею, а згодом стала дружиною).

У 1695 році Дж. Свіфт був висвячений у сан священика англіканської церкви й упродовж наступного року служив у Кілруті, на півночі Ірландії. Опинившись у центрі релігійних чвар, Свіфт починає писати один із відомих сатиричних творів — памфлет «Казка бочки», робота над яким тривала кілька років. «Казка бочки» вийшла у світ 1704 року без вказівки на ім’я автора, зчинивши галас довкола себе. Дж. Свіфт зажив слави дотепника , після того як його авторство було розкрито. В образах трьох братів — Петра, Мартина й Джека — автор піддає нищівній критиці три гілки християнства — католицьку, англіканську та пуританську.

У 1696 році письменник повертається до Мур-Парку, де пише сатиру «Битва книг». Твір був присвячений дискусії між прибічниками «давніх і нових книг», в якій на боці «давніх» брав участь і Темпл. Дж. Свіфт у сатирі виступає проти канонізації античної спадщини, але за її творче використання (передусім для подальшого розвитку сучасної англійської літератури).

Після смерті Темпла 1699 року Дж. Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковну парафію у Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь доктора богослов’я.

Його літературна популярність стала ще більшою після виходу серії нарисів «Папери Бікерстафа» (1708-1709), в яких він висміював якогось Джона Патріджа, що складав щорічний астрологічний альманах. Образ екстравагантного джентльмена Ісака Бікерстафа настільки припав до душі читачам, що близький до вігів есеїст Річард Стіл почав видавати від імені Бікерстафа повчально-сатиричний журнал «Базіка» (1709). Свіфт співпрацював у цьому журналі, виступав і як прозаїк, і як поет.

Через деякий час Дж. Свіфт, уже відомий політичний письменник, відходить від вігів і зближується з членами торійського кабінету, навіть кілька місяців (1710-1711) видає торійський журнал «Екзамінер». З вересня 1710 до червня 1713 року Дж. Свіфт перебуває в Лондоні. У цей час і розгорнулась його діяльність як торійського публіциста. У сфері літературних зв’язків найбільше значення мав невеликий гурток «Клуб Мартіна Скліблеруса (Писаки)». Докладні відомості про політичні й літературні події Лондона того часу дійшли до нас у листах Свіфта, які після його загибелі дістали назву «Щоденник для Стелли» й були адресовані другу всього його життя — Естер Джонсон.

На захист торі й велику підтримку уряду у своїх статтях та памфлетах у 1713 році Дж. Свіфт обійняв посаду декана в дублінському соборі Св. Патріка. Він залишає Лондон і повертається до Ірландії.

Третій період творчості Дж. Свіфта відкривається памфлетом «Пропозиція про загальне використання ірландської мануфактури» (1720), одразу після якого вийшов ряд інших памфлетів про Ірландію. На початку XVIII століття населення Ірландії було неоднорідним. Свіфт виступив на захист англо-ірландців, але цим самим він порушив питання про тяжкий стан всієї Ірландії. Центральне місце в ірландській публіцистиці Дж. Свіфта належить «Листам Сукнаря» (1724).

Твір був спрямований проти патенту, який було видано британським урядом англійському купцю Буду на право чеканити дрібну (і неповноцінну) монету в Ірландії. До патенту Вуда в Ірландії поставилися негативно, керуючись мотивами політичного та економічного характеру. Ірландський парламент та його виконавчі органи вжили проти монети Вуда ряд заходів, які вимагали підтримку бойкотом ірландців. «Листи Сукнаря» допомагали цьому бойкотові й примусили лондонський уряд скасувати патент Вуда. Дж. Свіфт став національним героєм.

Головною книгою життя Дж. Свіфта стають «Мандри до різних країн світу Лемюеля Гуллівера» (1721-1725), що були видані в Лондоні в 1726 році.

Останнє десятиліття творчої діяльності великого сатирика після виходу «Мандрів до різних країн світу Лемюеля Гуллівера» (1726-1737) було позначене великою активністю. Дж. Свіфт пише багато різних публіцистичних та сатиричних творів, серед яких не останнє місце належить памфлетам на ірландську тему. Виступи Дж. Свіфта на захист Ірландії, як і раніше, знаходять відгук у серцях людей і їх підтримку. Його обирають почесним громадянином Дубліна (1729). У цей період Дж. Свіфт пише багато поезій. Його вірші позначені тематичною різноманітністю. Провідним жанром віршів є політична сатира, як правило, пов’язана з Ірландією («Клуб Легіон», 1736). Підсумок своєї творчої діяльності Дж. Свіфт підбиває в одному з найбільш значущих своїх поетичних творів — «Віршах на смерть доктора Свіфта» (1731, видані 1738).

Дж. Свіфт помер 19 жовтня 1745 року в Дубліні. На його могилі вирізьблена складена ним епітафія: «Тут покоїться тіло Джонатана Свіфта, доктора богослов’я, декана цього кафедрального собору, жорстоке обурення не може більше терзати його серце. Проходь, подорожній, і наслідуй, якщо зможеш, сміливого захисника свободи».

«Мандри Гуллівера»

За жанром. «Мандри Гуллівера» — це сатиричний філософсько-політичний роман, що посідає вагоме місце в розвитку мистецтва доби Просвітництва. Своєрідність жанрової природи твору полягає в поєднанні романної та памфлетної форм, що підкреслює специфічну особливість свіфтовського роману — виразно відчутні публіцистичні засади.

Головною темою «Мандрів» є мінливість зовнішнього вигляду світу природи та людини, зображена у вигляді фантастичного та казкового середовища, до якого потрапляє Гуллівер під час своїх мандрів. Роман складається з чотирьох частин, у кожній з яких розповідається про перебування героя в тій чи іншій країні (у ліліпутів, велетнів, у Лапуті, у країні гуінгнімів). Твір має яскраво виражені риси роману-подорожі пригодницько-фантастичного характеру. Це приваблює перш за все дітей. Уводячи казкові та фантастичні мотиви в їх особливій художній функції, Дж. Свіфт не обмежується нею, розширює її значущість за допомогою пародії, на основі якої будується сатиричний гротеск. Текст «Мандрів» пронизаний алюзіями, ремінісценціями, натяками, прихованими й явними цитатами.

Зображуючи Ліліпутію, Дж. Свіфт висміює все те, що його не задовольняє в сучасній Англії. Закони, звичаї, устрій Ліліпутії — це гігантська карикатура на монархічну Британію. Таким мізерним і смішним створінням постав імператор Ліліпутії. Маленька людина з маленькою душею. Саме про таких Дж. Свіфт пише наприкінці свого роману: «Мене вже не обурюють адвокати, кишенькові злодії, полковники, неуки, лорди, картярі, політичні діячі, лікарі, донощики, лжесвідки, зрадники й подібні до них люди, бо вони неминуче зло. Та коли я бачу, як який-небудь виродок починає ще й величатися, отоді мені вже уривається терпець. Я ніколи не спроможусь зрозуміти, як до всіх мерзенних вад... додаються ще й гордощі».

Тому Свіфт вибирає саме сатиру як засіб боротьби з людськими вадами. За допомогою цього засобу автор прагне знищити все хибне, нікчемне, безглузде.

Країна велетнів Бробдингнег змальовується автором як ідеальна монархія, яка протистоїть недосконалій Англії, а її король — як мудрий правитель, який засуджує війни й у своїх діях керується принципами вищої моралі.

Подорож Гуллівера до Лапути з відвідуванням Великої Академії — це в’їдлива сатира письменника на псевдонауку його часів з її відірваністю від реального життя. Заключна частина роману знайомить читача з останньою мандрівкою Гуллівера — до країни з розумними кіньми й здичавілими представниками людства — йеху. Все це результат глибокого розчарування автора в можливостях позитивного розвитку людського суспільства.

Подвійна художня функція фантастики — наочність та гротескна пародія — опрацьовується Дж. Свіфтом у руслі античної і гуманістичної традиції. У співвідношенні з цією традицією мотиви групуються навколо схеми вигаданої мандрівки. Щодо Гуллівера, то надана схема спирається також на англійську прозу XVII століття, в якій широко показані розповіді мандрівників епохи великих географічних відкриттів. З описів морських подорожей XVII століття Дж. Свіфт запозичує мандрівний колорит, який дає фантастиці ілюзію зримої реальності. Ця ілюзія збільшується ще й завдяки тому, що в зовнішньому вигляді між ліліпутами та велетнями, з одного боку, і самим Гуллівером та його світом — з другого, існує співвідношення величин. Кількісні співвідношення підтримуються якісною різницею, які встановлює Свіфт між розумовим і моральним рівнем Гуллівера, його свідомістю і відповідно свідомістю ліліпутів, бробдингнежців, йеху, гуінгнімів.

Кут зору, під яким Гуллівер бачить чергову країну своїх мандрів, заздалегідь точно встановлений: він визначається тим, наскільки її мешканці більші чи менші за Гуллівера в розумовому та моральному плані. Ілюзія правдоподібності, яка охоплює гротескний світ «Мандрів», з одного боку, наближує його до читача, з другого — маскує памфлетну основу твору. Казкова фабула разом із правдоподібним пригодницьким колоритом морської мандрівки становить конструктивну основу «Мандрів». Сюди можна включити й автобіографічний елемент — сімейні розповіді та особисті враження Дж. Свіфта про незвичайну пригоду його раннього дитинства.

Предметом сатиричного зображення в «Мандрах» є історія. Дж. Свіфт залучає до неї читача на прикладі сучасної для нього Англії. Перша й третя частини сповнені натяків, і сатира в них має більш конкретний характер, ніж у двох інших частинах. У «Мандрах до Ліліпутії» натяки органічно вплетені до розгортання подій. Історична алюзія у Свіфта не відрізняється хронологічною послідовністю, вона може належати до окремої особи й вказувати на малі біографічні подробиці. Так, наприклад, у другій частині опис минулих смут у Бробдингнезі має на увазі соціальне потрясіння XVII століття; в третій частині, яка розпадається на окремі епізоди, метою сатири є не тільки вади англійського політичного життя, але й безмірні претензії експериментально-математичного природознавства. До канви фантастичної розповіді цієї частини входять і натяки на злобу дня, і багатопланова алегорія про острів, що літає.

У гротескно-сатиричному описі всіх трьох країн, які відвідує Гуллівер перед своєю останньою мандрівкою, є контрастний момент — мотив утопії, ідеального суспільного ладу. Мотив утопії виражається як ідеалізація предків. Він надає розповідям Гуллівера особливого ракурсу, за якого історія постає перед читачами як зміна поколінь, що деградують, а час повернено назад.

Протест проти відсутності свободи належить до головних тем «Мандрів». Тим більш значущим є те, що зачарований інтелектом гуінгнімів Гуллівер відчуває тільки відразу до істот, подібних до себе, яких він бачить «прив’язаними за шию до колоди». Так Дж. Свіфт випробовує сміхом раціоналізм просвітників і там, де вони шукали безмежну перспективу для розвитку особистості, бачить можливості її виродження.

ЦЕ ЦІКАВО

Слово «ліліпут» — новоутворення Дж. Свіфта. Воно походить від англійського слова «little» — «маленький» і «put» — за часів Дж. Свіфта мало зневажливе значення і перекладалося з іспанської як «зіпсований». Тобто, слово «ліліпут» можна дослівно перекласти як «маленька зіпсована людина».

Література

1. Муравьев В. С. Джонатан Свифт. — М., 1968.

2. Урнов Д. М. Робинзон и Гулливер: судьба двух литературных героев. — М., 1973.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні ідеї й особливості світогляду епохи Просвітництва.

2. У чому полягала ідея «природної людини»?

3. Розкажіть про історію створення трагедії Й. В. Гете «Фауст». Хто був прообразом її головного героя?

4. У чому полягає значення протистояння Фауста і Мефістофеля?

5. Які нові для літератури свого часу теми розкриває Даніель Дефо в своєму романі «Робінзон Крузо»?

6. Як утілюється в романі «Робінзон Крузо» просвітницька ідея «природної людини»?

7. Визначте ознаки пригодницького роману в творі Даніеля Дефо.

8. Дайте визначення поняття «сатира».

9. Яким чином у зображенні фантастичної країни Ліліпутії Дж. Свіфт відобразив сучасну йому англійську дійсність?

10. Як виявляється мотив утопії в романі «Мандри Гуллівера»?

Тестові завдання

1. Позначте століття, на яке припадає епоха Просвітництва.

А XVII ст.

Б XIX ст.

В XVI ст.

Г XVIII ст.

2. Позначте пункт, у якому наведено основні риси Просвітництва.

А цікавість до античної культури, культ людської особистості; центральна постать епохи — митець, який виборював право вдосконалювати світ за своїми законами

Б прагнення митців змінити світ за допомогою знань, ідея про досконалу природу людини й важливість виховання, ідея освіченої монархії, важлива роль митців та науковців, енциклопедичні знання

В руйнування антропоцентричних уявлень і домінування в художній системі божественного начала, суперечність між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлюють ворожі людині стихії, болісне переживання особистої самотності, «покинутості» людини в поєднанні з постійним пошуком «втраченого раю»

Г орієнтація на античне мистецтво, утвердження принципу правдоподібності, поділ літератури на високі та низькі жанри, дотримання в літературних творах закону трьох єдностей

3. Позначте ім’я персонажа трагедії Й. В. Гете «Фауст» — коханої головного героя.

А Єлена

Б Офелія

В Лаура

Г Маргарита

4. Як довго Робінзон Крузо перебував на безлюдному острові?

А чотирнадцять місяців

Б двадцять вісім років

В чотири роки

Г вісімдесят років

5. Визначте жанр твору Дж. Свіфта «Мандри Лемюеля Гуллівера».

А сатиричний філософсько-політичний роман

Б роман-хроніка

В памфлет

Г епопея

6. Доповніть речення.

«Ліліпутія — це ... крізь зменшувальне скло сатири».

А Іспанія

Б Франція

В Німеччина

Г Англія

7. Установіть історичну послідовність написання творів, у яких діяли такі персонажі.

А Гуллівер

Б Беатріче

В Гамлет

Г Журден

8. Установіть історичну послідовність виникнення літературних напрямків, до яких належить творчість таких письменників.

А Дж. Боккаччо

Б Вергілій

В Дж. Свіфт

Г Ж. Б. Мольєр

9. Установіть відповідність між іменами персонажів просвітницької літератури та їх характеристиками.

1 Фауст

2 Робінзон Крузо

3 Лемюель Гуллівер

4 Мефістофель

А мандрівник, якому довелося побувати у фантастичних країнах

Б людина, яка, долаючи труднощі життя поза цивілізацією, поповнює свої знання про довколишній світ, глибоко усвідомлює значення праці в житті людини

В утілення «духу заперечення»

Г буржуа, який понад усе прагнув стати шляхтичем

Д учений, який відчуває постійний творчий неспокій, прагне до пошуку нових знань, проникнення в глибинну сутність життя

10. Установіть відповідність між авторами та персонажами їхніх творів.

1 Дж. Свіфт

2 Д. Дефо

3 Й. В. Гете

4 Ж. Б. Мольєр

А П’ятниця

Б Дорант

В Єгу

Г Валентин

Д Санчо Панса