Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник
Народна казка
Із давніх-давен найпопулярнішим жанром серед дорослих і дітей, безумовно, була казка. Народна казка виникла так само, як і решта жанрів фольклору: спочатку казку створювала талановита людина з народу. Потім слухачі розповідали її іншим, щось відкидаючи, а щось і додаючи. Так народжувалася народна казка, яка дійшла до наших днів.
Жанрові особливості казки
Народна казка, як і інші жанри фольклору, має свої особливості.
Казка має свою специфічну будову: зачин, основну частину та кінцівку, причому в зачині та кінцівці виявляється традиційний образно-афористичний характер. Обов’язковою ознакою кожної народної казки є трикратне повторення подій, окремих речень. Казкові герої часто користуються чудодійними предметами: живою і мертвою водою, чоботами-скороходами, скатертю-самобранкою, килимом-літаком тощо.
Казка переносить читача у вигаданий світ. У казці можливо все, що неможливе в реальності, — дивні події, чарівні перетворення, несподівані перевтілення. Кожна казка закінчується обов’язковою перемогою добра і справедливості. Світ казки — це ідеальний світ.
Головні герої казок також ідеальні: вони молоді, красиві, розумні, добрі і з будь-яких випробувань виходять переможцями. Їхні образи прості для сприйняття, тому що втілюють, як правило, одну рису або ваду: кмітливий, мудрий, сильний і відважний, лінивий та грубий, хитрий та підступний тощо. Система образів у казці будується за принципом зіставлення: герої чітко поділяються на позитивних і негативних, і перші завжди перемагають останніх.
Особливістю побудови є ланцюгова композиція і триразові повтори. Події слідують одна за іншою в строгій послідовності, а напруження з кожним повтором зростає, підводячи до кульмінації і розв’язки — перемоги добра над злом.
Народні казки можна розподілити на три групи: казки про тварин (найдавніші казки), чарівні та побутові.
У казках про тварин конфлікти відображають життєві стосунки людей; дійові особи — тварини — традиційні образи (лисиця — хитра, підступна, вовк — дурний, заєць — полохливий). Наприклад, казки «Лисиця та журавель», «Бременські музиканти».
У чарівних казках наявні чаклунство, дива; зіткнення з чарівною силою; присутність чарівних героїв та предметів. Наприклад, казки «Царевна-лягушка», «Василиса Прекрасна», «Подорожі Синдбада-Мореплавця», «Чарівна лампа Аладіна».
У побутових казках в основі сюжету незвичайна подія, в якій відсутнє чарівництво, але присутня кмітливість, життєві конфлікти набувають соціально-побутового забарвлення.
Казка про тварин — один із найдавніших різновидів казки
Казки про тварин, що нерідко визначалися як байки, є чи не найдавнішою формою казкового епосу. Наприклад, у праслов’янських племен, як і в багатьох інших народів, у період зародження та розвитку мисливства з’явилися прозові оповіді про звірів.
Такий інтерес людей до тварин виникає вже у період формування тотемних уявлень, із чим і пов’язана поява особливих народних творів-замовлянь, магічних оповідей з метою приборкати хижих звірів, задобрити тотемних істот. Більшість учених схиляється до думки, що замовляння, міфічні оповіді, пов’язані з повір’ями про тварин, які передували відповідній групі казок, у минулому не мали алегоричного значення: в образах тварин зображувалися самі тварини. Ці оповіді мали вузьке практичне призначення. Існує думка, що, окрім накликання успіху перед полюванням, подібні оповіді про життя тварин створювалися і розповідалися з метою передачі молодому поколінню знань про звички і поведінку звірів, щоб, зустрівшись із тією чи іншою твариною, людина знала, як їй з нею поводитись.
Спочатку в оповідях фігурували лише дикі тварини, але з часом людина почала переходити від мисливства до скотарства, використовувати диких тварин, яких приборкували для виконання господарських потреб.
До розряду казок оповіді про звірів почали переходити тоді, коли у тваринному епосі з’являється специфічна художня алегорія.
Казки про тварин походили з різних джерел.
Джерела казок про тварин:
— тотемічні міфи, які пов’язували походження тієї чи іншої людської спільноти від тварини-тотема, що був покровителем роду і втілював душу померлого предка;
— міфи про перевтілення з людської подоби у тваринну (реїнкарнація), які з часом втрачали сакральну функцію і ставали джерелом сюжетів казок про тварин;
— фольклорні та літературні скарбниці різних народів («Панчатантра», байки Езопа, літературні твори середньовічної Європи).
Казки про тварин мають певні особливості. В основі сюжету лежить завжди хитрість, витівка, які викликають сміх. Симпатії завжди на боці слабкого, але кмітливого героя, що перемагає саме завдяки розуму.
Напочатку існування казок про тварин — саме казка могла виконувати магічну функцію (замовляли тварин — тотемних предків; їх розповідали перед ловами), але з часом на перший план висуваються дидактична та естетична. Казка починає засуджувати соціальні вади, вчити розрізняти добро і зло. Змінюється і аудиторія, на яку розрахована казка: доросла змінюється дитячою.
Традиційні герої тваринного епосу: лис, вовк, ведмідь, заєць, собака, кіт, півень — є відображенням певного соціально психологічного типу:
лис — це алегорія хитрості, підступності;
вовк — обмеженості, недолугості;
ведмідь — вайлуватості та недоумкуватості;
заєць — боягузства.
Цей розподіл умовний, часто залежить від «національності» епосу (наприклад, у інших народів алегорією хитрості є кролик, пацюк, койот тощо).
Значна кількість казок про тварин побудована як діалог. Це надавало можливість давнім оповідачам драматизувати оповідь.
Особливістю композиції казок про тварин є кумулятивний принцип (події казки з розгортанням сюжету охоплюють все більше й більше коло персонажів).
Інколи в казках про тварин можна знайти уривки пісень, які свідчать про перевагу естетичної функції казки на певному етапі її розвитку.
У казках про тварин наявні і фантастичні елементи. Джерелом казкової фантастики з розвитком жанру поступово ставали міфологічні уявлення, анімістичні та тотемічні вірування, культ померлих та інші риси первісного світогляду, які з плином часу втрачали свою актуальність.
Згодом казки про тварин почали тяжіти до новелістичних творів (зокрема, суспільно-побутових казок). У багатьох із них у сюжеті поряд із тваринами центральні місця відводяться людям, майновий чи суспільний стан яких відіграє недругорядну роль. Ці твори набувають повчально-розважального характеру.
У творах такого типу народна фантазія наділяла тварин чинами, званнями, почестями, викриваючи та висміюючи за допомогою цього прийому людські та суспільні вади. Таким чином, народ виявляв своє ставлення до пороків — жорстокості, зажерливості, несправедливості, впертості, лінощів тощо. Ці твори характеризуються високим рівнем узагальнення, в них образ кожної тварини постає як сформований тип. Такі казки алегоричного характеру в жанровому плані є проміжними між казками про тварин та байками, до яких вони подібні за тематикою та художньо-образною структурою.
Література
1. Зуева Т. В. Волшебная сказка. — М., 1993.
2. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. — Л., 1998.
3. Русское народное поэтическое творчество. Пособие для вузов. Под. общей редакцией профессора П. И. Богатырёва. — М.: Учпедгиз, 1956.
Запитання для самоконтролю
1. Що таке фольклор?
2. Які жанри фольклору вам відомі?
3. Пригадайте від якого слова походить термін «література».
4. Які числа часто повторюються в народній казці?
5. На які групи поділяються народні казки?
6. Назвіть особливості та характерні риси казок про тварин.
7. Назвіть малі жанри фольклору.
8. Дайте визначення поняття «міфу».
9. Що спільного та відмінного між казкою та міфом?
Тестові завдання
1. Усна народна творчість — це
А загальнонародна словесна творчість дописемного періоду
Б загальнонародна словесна творчість різних часів, яка не має конкретного автора, створена і передана в усній формі
В колективна словесна творчість
Г збірка творів невідомих авторів
2. Як співвідносяться поняття «фольклор» та «усна народна творчість»?
А визначають одне й те саме явище, це синонімічні терміни
Б фольклор — ширше поняття, яке містить у собі усну народну творчість
В фольклор — це наука про усну народну творчість
Г фольклор та література — поняття взаємовиключні
3. Влучний вираз повчального змісту — це
А загадка
Б приказка
В прислів’я
Д скоромовка
4. Вирази типу «Жив-був собі...», «У тридев’ятому царстві жили-поживали, добра наживали...» тощо — це
А зачин
Б початок
В повтор
Г кінцівка
5. Приховане зображення людей в образі звірів використовується
А у казках про тварин
Б у побутових казках
В у фантастичних казках
Г в усіх різновидах народної казки
6. Міф — це
А історичний тип світогляду
Б розповіді про богів і героїв
В різновид фантастичної казки
Г жанр античної літератури
7. Головний подвиг Прометея це —
А перемога над німейським левом
Б викрадення вогню з Олімпу
В допомога Зевсу в боротьбі за владу
Г бій з орлом
8. Геракл був
А сином Зевса і земної жінки
Б сином кентавра Хірона
В сином богині правосуддя
Г сином Прометея
Якоб і Вільгельм Грімм
(1785—1863, 1786—1859)
Життя і творчість
Якоб та Вільгельм Грімм — німецькі вчені, філологи, які досліджували фольклор та вивчали мову рідного народу.
Але найбільше брати відомі публікаціями збірників казок. Якоб та Вільгельм є одними з найбільш відомих казкарів Європи, які вирішили підтримати німецьку культуру, «дати молоді та народові здорову поживу, від якої ніхто не відмовиться». Брати записували народні німецькі казки з уст різних оповідачів — чиновників, селян, дворян, які чули казки від своїх слуг, і з інших джерел — опубліковані твори з інших культур і мов (наприклад, із творів Шарля Перро), підготували й видали кілька збірок народних казок. «Хлопчик-Мізинчик», «Білосніжка і семеро гномів», «Спляча красуня», «Червоний капелюшок», «Попелюшка», «Вовк і семеро козенят», «Бременські вуличні музиканти», «Гензель і Гретель» та ін. у їхній обробці відомі в усьому світі.
Якоб Людвіг Грімм і Вільгельм Карл народилися (відповідно) 4 січня 1785 і 24 лютого 1786 року в Ханау поблизу міста Франкфурт. Раннє дитинство минуло у сільській місцевості. Велика родина (у сім’ї було дев’ятеро дітей, лише шість із яких вижило) після смерті батька, який помер, коли старшому синові Якобу виповнилося 11 років, та дідуся залишилися з матір’ю, яка змушена була надіятися тільки на себе.
Брати здобули освіту: спочатку в гімназії Фрідріха в місті Кассель, а потім у Марбурзькому університеті, де вивчали філософію і право. Завдяки Фрідріху Савіньї, який заснував історично-юридичну школу університету, що об’єднувала юристів, лінгвістів та істориків, у братів з’явився інтерес до минулого. Свої перші лінгвістичні та філологічні дослідження, які в майбутньому стануть законом Грімм та зібранням і виданням народних казок, вони почали у двадцятирічному віці. Цікаво, що казки, які набули надзвичайної популярності, по суті є побічним продуктом лінгвістичних досліджень братів.
Відшукував казки старший із братів — Якоб. Завданням Вільгельма було надати їм літературної форми та дитячого стилю.
Хвиля інтересу до німецького фольклору, яка була викликана публікацією Ахима Людвіґа фон Арніма і Клеменса Брентано колекції народних пісень «Чарівний ріг хлопчика» у 1805-1808 роках змусила братів розпочати збирання народних казок у 1807 р. Але на відміну від попередніх публікацій, Грімм намагалися не модернізувати мову оригіналів.
У 1812 році брати Грімм опублікували збірник, що складався з 86 німецьких казок під назвою «Дитячі й сімейні казки». У 1814 році опублікували другий том із 70 казок. Друге видання «Kinder und Hausmarchen» («Дитячі й сімейні казки») в 1819-1822 рр. було збільшене до 170 казок. Ще п’ять видань опубліковані протягом життя письменників, у яких були додані або вилучені деякі казки. В сьомому виданні 1857 р. міститься 211 казок.
У 1816-1818 рр. брати Грімм опублікували два томи німецьких легенд (усього 585 творів). Ця книжка не була настільки ж популярна, як казки.
Згодом брати зацікавилися давніми мовами та їх впливом на німецьку. Якоб почав спеціалізуватися на історії та структурі німецької мови. Опісані ним зв’язки між словами стали відомі як закон Грімм.
У останні роки життя брати працювали над словником німецької мови — Deutsches Worterbuch, перший том якого опубліковано в 1854 році.
Якоб був неодружений, а Вільгельм узяв шлюб із Доротеєю Вілд, дочкою фармацевта, від якої в 1825 році брати почули розповідь про червоний капелюшок.
Вільгельм помер у Берліні 16 грудня 1859, а Якоб продовжував роботу над словником і пов’язаними з ним проектами до самої смерті в Берліні 20 вересня 1863 року.
Поховані брати в Берліні на цвинтарі при церкві Св. Матвія.
«Пані Метелиця»
Якоб та Вільгельм Грімм — жили наприкінці XVIII — на початку XIX століття, збирали німецький фольклор, записували народні казки. Записуючи казки вони намагалися якомога точніше передати народну мову, відобразити народне розуміння щастя, добра та зла. Завдяки їхній праці понад двісті народних казок стали доступними для всіх. Одна з них — «Пані Метелиця».
У казці «Пані Метелиця» відображені ставлення народу до праці, пошана до старших, піднесення духовних і моральних цінностей.
Так званий «шляховий» сюжет, що характерний казкам різних народів, простежується і в цій казці. Пасербиця і дочка мачухи здійснюють один і той же шлях: через колодязь потрапляють до фантастичного світу, в якому відбуваються дивовижні події. Обидві зустрічають на своєму шляху пічку з хлібом, яблуню і пані Метелицю. Наприкінці казки кожна героїня отримує по заслугах.
В усіх ситуаціях пасербиця проявляє витримку, старанність, доброту. За що й отримує винагороду. А ледача і горда дочка мачухи залишається ні з чим. Мудра пані Метелиця покарала мачуху та її дочку за погані вчинки.
Казка «Пані Метелиця» належить до типу чарівних. В основі її сюжету лежать фантастичні пригоди пасербиці та рідної доньки: потрапляння у колодязь, що привело до фантастичного персонажа — пані Метелиці, робота в неї, повернення додому та винагорода для пасербиці — дощ із золота, покарання для ледащиці — рідної доньки — дощ зі смоли. Пані Метелиця, як справжній казковий герой, наділена надприродними здібностями — вона викликає сніг, вибиваючи подушки. Крім пані Метелиці в казці діє ще одна фантастична істота — Півник, який співає і проголошує перемогу пасербиці та ганьбу ледащиці. В творі наявні чарівні предмети: колодязь, пічка та яблуня, які розмовляють, подушки, з яких, коли їх вибивають, йде сніг.
Дія казки відбувається в двох світах — реальному, де живуть люди, та у фантастичному підземному царстві — місці, де живе пані Метелиця.
Сюжет казки побудовано традиційно: казка починається із зачину («Жила на світі одна вдова»), далі на долю героїв випадають певні випробування (стрибання у колодязь, виконання завдань яблуні та пічки, робота в пані Метелиці). Подолавши всі перешкоди, пасербиця, носій добра та чеснот, нагороджена. А рідна дочка, уособлення лінощів, покарана. Отже, у фіналі казкової історії зло (несправедливе та жорстоке ставлення до пасербиці), як завжди, покарано, вади (лінощі, грубість рідної доньки) викрито. Завершеність казці надає кінцівка, яка коротко підсумовує оповідку: «І справді, смола так пристала до ледащиці, що не відмилася, скільки вона жила на світі». Отже, добро перемогло зло — традиційна головна думка казки. Добро там, де працьовитість і людяність. Потрібно завжди захищати слабких від несправедливості. Цьому і навчає казка.
Важливе місце в казці посідає магічне число 3: роботяща пасербиця й ледача донька проходять в підземному царстві потрійне випробування.
У казковому світі «Пані Метелиці» є місце й для традиційного казкового прийому — перебільшення або гіперболи. На її основі створюється фантастичний образ казкової героїні — пані Метелиці (вона має дуже великі зуби).
Сюжет казки, в основі якого стосунки мачухи та пасербиці, поширений, мандрівний.
Література
1. Енциклопедія літературних героїв. «АГРАФ» — М., 1997.
2. Казки народів світу. — К.: Веселка, 1989.
3. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007.
Легендарна історія Київської Русі як сюжетна основа билин. Втілення в них уявлень про патріотизм, героїзм, ідеальних народних героїв
Билини — народні епічні героїко-патріотичні речитативні пісні, які створювалися у XI—XVI століттях і відображали історичну долю Русі та присвячувалися історичним подіям з життя народу, захисту країни від ворогів, різним соціально-побутовим явищам.
Назва жанру з’явилася лише у XIX столітті, а до цього часу вони називалися «старини». У билинах змальовується легендарна історія Київської Русі та Російської Півночі. Героями билин були богатирі, які були родом із народу. Вони уособлювали народне уявлення про патріотизм, мужність, добро. Улюбленим народним героєм-захисником був Ілля Муромець, селянський син, народний захисник, який мав силу від матері-землі.
Величні пісні-билини (старини) пережили віки. У народу (крім могутнього і безстрашного Іллі Муромця) були й інші улюбленці: благородний і сміливий Добриня Микитич, хитрий та вигадливий Альоша Попович.
Головною ознакою билини є її герой — богатир. Кожний із богатирів виступає одночасно і як людина з власним характером і долею, і як істота надлюдська (як герой міфу): наодинці б’ється з ворожим військом, перемагає чудовиськ, а коли втамовує спрагу, то чаркою у півтора відра. При цьому кожен із них є персонажем не однієї окремої билини, а билинного епосу в цілому, бо може виступати як головний герой кількох билин, а згадку про нього співець міг вставити до кожної.
У героїчних билинах майже не зустрічається образ жінки, тема кохання воїна та дівчини. Уся увага у творі зосереджується на оповіді про боротьбу з кочівниками, битви та далекі важкі походи. Герої билин із великою повагою ставляться до батьків, хреста, рідної церкви, матері-землі та київського князя. Для них вірними товаришами, на яких можна покластися у скрутну хвилину, є вірний кінь, меч булатний, натягнута стріла. З ними воїни розмовляють, як з бойовими друзями.
Вже сама назва жанру підкреслює, що розповідають ці твори про події стародавні, але не вигадані, а реальні (хоча і легендаризовані), які пережила Київська Русь. Тому і починалися билини із вказівки на точний час і місце дії.
Хоча з’явилися билини дуже давно, багато століть народ бережно зберігав їх, передаючи із покоління в покоління. Лише у XIX столітті вчені-фольклористи почали записувати їх і вивчати.
У билинах є багато казкових елементів, у них переплелись правда і вимисел, історична реальність і фантастика, хоча у їх основу були покладені реальні події.
Билини виконувалися, як правило, чоловіками у супроводі музичного інструменту. Пізніше билини втратили музичний супровід, чітку віршовану структуру, римування.
Власне, їх не співали, а промовляли.
Билинний вірш неримований, з трьома-чотирма наголосами на рядок і обов’язковим дактилічним закінченням, тобто наголосом на третьому від кінця рядка складі; якщо ж останнє слово в рядку не відповідає цій вимозі, додавався ще один склад, наприклад: «...по полям, по широк-и-им». За обсягом билини найдовші серед усіх жанрів слов’янської писемності, а серед билин найдовші так звані контаміновані, тобто з’єднані з кількох сюжетів про одного і того самого богатиря.
Вчені знайшли у билинах багато цікавого, наприклад те, що в них відбилися цілі історичні епохи — від самої давньої, коли народ ще обожнював незрозумілі йому сили природи (саме у цю епоху виникли перші сюжети про Святогора), до епохи «історичної», коли у центрі народної поезії вже стояла людина, здатна підкорити собі світ.
Давньоруські билини про Іллю Муромця. Билина «Ілля Муромець і Соловей-розбійник»
Билини — жива пам’ять про культуру Київської Русі.
Розквіт державності Київської Русі припадає на правління Володимира. Йому постійно доводилося докладати багато зусиль, щоб захистити свою землю від набігів кочівників. У містах (Київ, Новгород, Ростов, Суздаль) розвивалися ремесла і торгівля, створювалися пам’ятки писемності й культури. Найбільшого розквіту досягла держава за правління Ярослава Мудрого. Столиця Київської Русі — древній Київ стояв на березі Дніпра. Місто було оточене міцною стіною, а в’їжджали до нього через Золоті ворота. Але міжусобні війни та набіги кочівників привели державу до розпаду. Події, які стосувалися історії Київської Русі, її боротьби з ворогами знайшли своє відображення в героїчних піснях, які називали билинами. У них відобразилися відчай та надії простих людей.
Відомі два цикли билин: новгородський (головні герої Садко, Василь Буслаєв, які народились та жили у Новгороді) та київський (головні герої Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович, Київський князь Володимир, присутність останнього була обов’язковою). Загальною рисою героїв була їх винятковість, вони мали риси, яких не було у звичайної людини.
Композиція билин. Билина починалася, як правило, з заспіву, хоча його могло і не бути. Він не був прямо пов’язаний зі змістом, але настроював на певний лад. «А хто б нам сказав про старовину, про старовину, про бувальщину...». Далі йшов зачин — початок розповіді: «У славетному місті Муромі, // У селі було Карачаровім // Жив собі Іван Тимофійович...». Основна частина билини розповідала про події і вчинки героїв. Вінчала розповідь кінцівка: «Отут Іллі і славу співають» або «На тому билина і скінчилася».
Художній світ билин мав певні особливості:
1. Розмірений плавний билинний вірш, який, як правило, не мав рими.
2. При описі усього, що пов’язане з головним героєм билини, використовуються гіперболи (навмисне перебільшення): «Ще лати були двадцять сім пудів, нагрудник був і десять пудів...».
3. Особливий билинний героїчний світ створювали епітети: «могутній богатир», «буйна голова», «завзятість молодецька», «дружинушка хоробрая», «сон богатирський», «меч булатний» тощо.
4. Використовувалася велика кількість повторів.
5. Вживалося багато слів зі зменшувально-пестливими суфіксами.
Билини в поетичній формі відобразили боротьбу народу із зовнішніми та внутрішніми ворогами, монголо-татарською навалою зокрема.
Ілля Муромець — центральний герой київського циклу билин. Він простий селянський син із села Карачарова. Найвідоміша билина київського циклу — «Ілля Муромець і Соловей-розбійник».
Богатир наділений високими моральними якостями: самовідданий патріот своєї землі. Багато ворогів здолав герой: Каліна-царя, Солов’я-розбійника, Ідолище Погане. Він не дав їм здолати себе, виходячи завжди на захист батьківщини і одержуючи кожного разу перемогу.
Це богатир, наділений надзвичайною силою (розчистив ліс від дубів), яка надає йому впевненості у своїх силах, витримки та почуття власної гідності, що допомагає йому не схилятися навіть перед Київським князем. Він не тільки страж рідної землі, а й захисник сиріт та вдів.
Серед подвигів Іллі слід зупинитися на звільненні від ворогів міста Чернігова (билина «Ілля Муромець і Соловей Розбійник»). Ілля показав себе не тільки справжнім бійцем, безкомпромісною, але водночас безкорисливою і скромною людиною. Звільнивши місто від ворогів, Ілля відмовляється від пропозиції чернігівців залишитися у місті воєводою, бо він не прагне ані влади, ані слави. Його головна мета: «Послужити більше, князю мій, вірою правдою оборонять Русь святую, віру християнську православную». Ці слова розкривають сенс життя цього богатиря. Недарма, його силу, справедливість, високі моральні якості відмічає навіть ворог Іллі — Соловей Розбійник.
Література
1. Русские богатыри: былины и героические сказки / Сост. и предисл. Г. И. Карнауховой; пересказ И. В. Карнауховой; худож. Н. Кочергин. — М.: Оникс, 2008.
2. Юдин Г. Н. Муромское чудо: о святом богатыре Илье Муромце, Петре и Февронии, епископе Василии и окаянном змее / рис. автора. — М.: Эллис Лак, 1995.
3. Яхнин Л. Л. Мифы и герои Древней Руси / Л. Л. Яхнин; худож. В. Пуховский. — М.: Стрекоза-Пресс, 2007.
Запитання для самоконтролю
1. Коли створювалися билини?
2. Дайте визначення жанру билини.
3. Визначте особливості жанру билини.
4. Назвіть складові билинної композиції.
5. Схарактеризуйте художній світ билин.
6. Які цикли билин вам відомі?
7. Дайте загальну характеристику героям билин.
8. Визначте риси характеру Іллі Муромця.
Жанр балади
Народна балада — фольклорний віршований ліро-епічний твір фантастичного, історико-героїчного чи соціально-побутового змісту з напруженим, драматичним сюжетом, з елементами надзвичайного. Балада має певний сюжет і, як правило, включає в себе діалог, пейзажний зачин і кінцівку. Сюжет розвивається динамічно, напружено. Балади мають спільні теми й сюжети (історичні, соціальні та побутові) та легендарних героїв.
Народилася балада на півдні Європи, у Провансі у ХІІ—ХІІІ століттях, як танцювально-хорова пісня. Вона була ритмічною, динамічною і швидкою. Отже, зрозуміло, чому слово «балада» походить від прованського слова, яке перекладається як «танцювати». Протягом століть цей жанр неодноразово змінювався. У середньовічній поезії — це народна танцювальна пісня про кохання з обов’язковим рефреном, який потім зник. Із часом текст балади набув самостійного значення, а сюжет збагатився елементами казкового, фантастичного. Героями балади були різні магічні істоти, феї, благородні лицарі. Балада перестала бути танцювальною і перетворилася на пісню про шляхетне кохання. Зазвичай сюжетною основою ставала розповідь про трагічну подію у житті людини, яка відбувалася у таємничих обставинах і надовго залишала слід у душі героя. У XIX столітті балади були оброблені і записані англійськими поетами і романістами.
Фольклорні балади співалися. Римування майже завжди перехресне (зрідка — паралельне). У давнину вокальне виконання балад поєднувалося з танцями (лат. ballare — танцювати).
Народні балади можна умовно розподілити на групи: страшні, історичні, любовні, трагічні, сімейно-побутові, розбійницькі.
Фольклорні балади про Робін Гуда
У Великобританії широко відомі англійські та шотландські балади про Робін Гуда.
Наприкінці XI століття Вільгельм Завойовник наказав провести перепис усього населення Англії, її земель і міст. За результатами перепису, більшість селян, які потрапили на його сторінки, перетворювалися з вільних людей на віланів-кріпаків. У XII столітті англійські селяни були, в основному, покріпачені. Найвищими суддями стали феодали — власники землі.
Ще в XI столітті були видані «Лісові закони», що забороняли під страхом смертної кари простому люду полювати в лісах, тому що вся дичина належала королю і феодалам.
Народ, який ще пам’ятав колишню волю, таке життя вважав жахливим і несправедливим. А священики й ченці стверджували, що світ — чудовий і влаштований відповідно до Божої волі, тому простій людині слід змиритися зі своєю долею.
Суди, варта, солдати, в’язниці, шибениці змушували людей приховувати свій гнів і образу. Та весь народ продовжував жити надією на кращі часи, на захист доброї і благородної людини, непереможної у боротьбі зі злом. Так народилася легенда про Робін Гуда — захисника пригноблених.
Доволі часто за століття, що минули з часів поширення балад про Робін Гуда, ставилося питання чи має цей герой народних балад реальний прототип. Є свідчення, що у Робін Гуда він дійсно був. Його ім’я не збереглося: це один з англійських «лісових братів», який жив на межі ХІІ—ХІІІ століть. У середньовічній Англії було чимало людей, які стали розбійниками через «милість» королівського або феодального суду. Несправедливо ображені, оголошені поза законом, вони рятували своє життя, ховаючись у лісах і горах та нападаючи на багатих мандрівників. Серед них міг бути чоловік на ім’я Робін Гуд, який перетворився у народній уяві на захисника простого народу, який страждав від норманських завойовників.
Спираючись на суперечливі відомості про знаменитого розбійника, одні історики стверджували, що він жив у XII столітті, інші вважали, що наприкінці XIII — на початку XIV століть. У різних легендах і баладах йшлося про те, що Робін Гуд був селянським сином, а інколи зустрічалися натяки на його благородне походження. Записувати балади почали тільки у XV столітті.
Робін Гуд, якого створила народна уява став ідеалом і опорою для тих, хто вів боротьбу з лордами. Він — борець за справедливість, найкращий стрілець із луку, найсильніший.
Кожна балада про славного Робіна — епізод із пригодою. Серед його лісових товаришів виділяється комічний персонаж — «здоровань зі здорованів» коваль Крихітка Джон.
Англійський простолюд дуже страждав від королів, лицарів, священиків, які не залишали йому нічого для життя, забираючи все зароблене селянами для війни один з одним та свого розкішного життя. Тому Робін, який все забирав у багатіїв та віддавав селянам, перетворився на народного героя. У свідомості простого люду він був реальним, живим захисником пригноблених.
Забиті, пограбовані феодалами і королівськими чиновниками селяни вклали в образ Робін Гуда свою палку мрію про справедливість. Прості люди, що не бачили справедливості у реальному житті, чинили праведний суд над гнобителями у своїй уяві за допомогою благородного розбійника Робін Гуда.
У XVI столітті з окремих пісень про улюбленого героя було складено поема у 8-ми частинах («Діяння Робін Гуда»).
Робін Гуд великодушний, щедрий, щирий і незрадливий товариш. Він має веселу вдачу, невтомний, дотепний, кмітливий, спритно вислизає з усіх пасток, які його підстерігають на кожному кроці, вміє викрутитися з будь-якого лиха й халепи. Ідеальний герой для народу.
Робін Гуд боровся з несправедливістю незалежно від того, від кого вона походила: діставалося від нього і завойовникам-норманам, і саксам, які несправедливо ставилися до своїх віланів, і до священників, яким не прощав брехні і лицемірства. Не спускав Робін Гуд і хабарникам-урядовцям, і криводушним суддям.
Але до короля Англії Ричарда І Робін ставиться шанобливо. Легенди зробили благородного розбійника сучасником цього правителя. Ричард мало часу проводив у країні: багато років провів у хрестових походах та у полоні німецького імператора. На престолі в той час правив розбещений принц Джон. Тому на повернення короля народ покладав надії, сподіваючись на полегшення своєї долі. Так образ короля став омріяним, наділеним ідеальними рисами. Ідеалізований він і в народних баладах: безмежно хоробрий, розумний, вправний у бою і водночас непохитно справедливий. Отже, не слід дивуватися, що бунтівник Робін Гуд покірливо схиляється перед своїм королем Ричардом Лев’яче Серце і виявляє готовність служити йому вірою і правдою. Однак войовничий король знов вирушає в похід. Робінові Гудові та його друзям доводиться знову тікати в ліси, де безстрашний ватажок вільних стрільців знаходить свою смерть. Справедливість не перемагає в баладах, так само як не перемагає вона і в житті.
ЦЕ ЦІКАВО
Із початку XV століття Робін Гуд не раз згадується як історична особа. Його ім'я називає шотландська хроніка Эндрю Уинтоуна (XV століття). У середині XV століття Вальтер Боуер, роблячи доповнення до хроніки каноніка Фордуна, під датою 1266 рік заносить інформацію, що «між людьми, позбавленими власності, був знаменитий розбійник Робін Гуд, якого народ любить виставляти героєм своїх ігор і театральних вистав, і історія якого, що оспівується мандрівними співаками, цікавить англійців більше інших історій».
Латинська «Історія Великобританії» (1521) Джона Мейра відносить життя Робін Гуда до часів царювання короля Ричарда Лев'яче Серце (1157-1399) і стверджує, що Робін Гуд стояв на чолі сотні «вільних стрільців», подолати яких були неспроможні урядові загони. Робін Гуд, за словами Мейра, грабував тільки багатіїв, нагороджував бідняків, не робив ніякого зла жінкам; діяння й пригоди цієї людини «вся Британія оспівує у своїх піснях».
Що ж до літературного прототипу Робіна Гуда, то їм, імовірно, є Гервард — герой середньовічної латинської хроніки XII століття «Діяння Герварда». Пригоди й сам образ Герварда дуже нагадують пізній цикл балад про Робіна Гуда. Гервард стояв на чолі загону «вільних стрільців», ховався з ними в лісі. Розповідається про сварку його з абатом, злим радником короля, І про примирення з королем, про смерть від руки жінки тощо.
Література
1. Зюмтор Поль. Опыт построения средневековой поэтики. — СПб. — 2002.
2. Краткая литературная энциклопедия: В 9-ти томах. Т. 1. — М., 1962.
3. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів. — К., 1997.
4. Морозов М. М. Баллады о Робин Гуде // Избранные статьи и переводы. — М.: ГИХЛ, 1954.
5. Современный словарь-справочник по литературе / Сост. и науч. ред. С. И. Кормилов. — М., 2000.
6. Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. Т. 1: А—Г. — К., 1988.
Запитання для самоконтролю
1. Дайте визначення поняття «фольклорна балада».
2. Що вам відомо про історію виникнення цього жанру?
3. Назвіть причини виникнення такого героя як Робін Гуд?
4. Що вам відомо про історичні умови, які сприяли появі цього образу?
5. Що ви знаєте про прототип героя?
6. Дайте характеристику головного персонажа балад про Робіна Гуда.
7. У чому причини того, що образ цього героя популярний і до тепер?
Сербська народна балада «Смерть матері Юговичів»
Серби, як і інші народи, створювали протягом століть пісні, балади, легенди, сказання. У сербських баладах оспівувався героїзм, який, у розумінні цього народу, є найбільшою цінністю. У баладах відображено важливі події з національної історії сербського народу, особливе місце в них відведено Косовській битві. 15 червня 1389 року на Косовім Полі стояли два війська. Турецькі загони очолював султан Мурад із двома синами, сербські загони — князь Лазар із тестем Югом-Богданом і двома зятями — Мілошем Обіличем та Буком Бранковичем. Турецьке військо було втричі більшим, але рішучість сербів відстояти рідну землю врівноважувала сили. Через деякий час серби почали тіснити турків, однак загін Вуко Бранковича несподівано відступив за річку Ситницю, за ним побігли сусідні загони. Військо сербів було розбито, загинули в бою Мілош і Юг-Богдан із синами, а князь Лазар був захоплений у полон і страчений.
Косове Поле в народних легендах стало символом всесербської нескореності турецьким завойовникам, хоча ще п’ять віків після цієї битви серби знаходилися під гнітом Османської імперії. У своїх дітей вони виховували не почуття гіркоти від поразки, а прагнення загинути за Вітчизну, гордість від можливості вмерти за рідну землю.
Народ склав легенди й епічні пісні про хоробрих воїнів, їх мужність і жертовність. Саме такою є сербська народна балада «Смерть матері Юговичів».
Михайло Старицький писав: «Між всіма європейськими народностями слов’яни, а серед останніх серби й українці особливо багаті своєю народною поезією; в їх думах і піснях відбилось усе бурхливе минуле цих багатостраждальних народів, сповнене трагічної боротьби за волю».
Дійсно, сербські могутні лицарі — захисники знедоленого народу своїм завзяттям нагадують українського козака, що мстить за наругу над його краєм, над вірними друзями, рідними, сербські балади нагадують українські народні пісні, думи. Адже сербський і український народи терпіли від гніту поневолювачів, від нападів ворогів, зокрема турків. Звідси — однакова символіка, спільна лексика, мовні образи, стильові особливості.
У баладі «Смерть матері Юговичів» розповідається про матір, в якої дев’ять синів, чоловік і зять пішли на війну боронити рідний край. Вона просить у бога дати їй «крила лебедині» й «очі соколині»: жінка хоче полетіти на Косове поле, щоб зустріти своїх рідних, що й збувається. Зазначимо, що художній прийом сербських народних пісень, де людина бажає стати птахою, щоб полетіти до своїх найдорожчих людей, властивий і для українського пісенного фольклору.
Якби мала я орлині крила,
Якби я вміла літати,
Полетіла б я у степ широкий
Свого милого шукати.
Подібні поетичні образи можна зустріти у «Слові про похід Ігоря». Ярославна прагне зозулею полетіти до свого чоловіка й обмити його криваві рани. У сербських народних піснях цей народний символ набув дуже широкого узагальнення. Мати Юговичів тут є символом знедоленої Сербії, яка ридає над убитими своїми дітьми.
Балада «Смерть матері Юговичів» має характерні ознаки фольклорної балади. В ній поетизується старовина, її звичаї та мораль. Сюжет балади — трагічний. У його основі одна визначна подія: битва при Косові. В центрі сюжету — історія матері, яка втратила синів на полі бою. У творі поєднується реальність та легенда: перетворюються на легенду історичні події. Доля персонажів трагічна: дев’ять синів та десятий Юг-Богдан загинули у бою за батьківщину, їх балада зображує у героїчному плані.
Поетика билини також фольклорна. Використовуються діалоги (діалог між свекрухою і невісткою), монологи, звертання (звертання матері), часто повторюються окремі фрази. На розкриття ідейно-художнього змісту впливає символіка кольорів, традиційна для фольклорних творів: чорний крук, червона кров, біла пшениця, біла піна — ці кольори увиразнюють трагедію та героїчну боротьбу народу. Традиційними для творів усної народної творчості є і засоби художньої виразності: епітети («очі соколині», «крила лебедині», «кінь буланий», «гірка сльоза»), метафори (серце розірвалось). Багато разів у баладі використовуються повтори («Дав їй Бог, узяла всіх дев’ять.., Та тверде старенька мала серце, і сльози гіркої не зронила».). Ще одна фольклорна традиція — використання символіки чисел (Дев’ять синів, дев’ять соколів, дев’ять добрих коней, дев’ять удовиць...). Магічними тут є числа «3» і «9», дев’ять є потроєнням трійки і означає «усе». Символічним у творі є права рука, яку круки принесли матері з поля бою. Права рука є символом влади, і розповіддю про праву руку хороброго воїна Дем’яна народ висловив своє ставлення до втрати сербами незалежності після битви на Косовім Полі.
Ця балада виховувала у душах юних сербів любов до рідної землі, патріотизм, гордість за прадідів та повагу до матері.
Література
1. Балади / Упоряд. і прим. О. І. Дея, А. Ю. Ясенчук. Відп. ред. Д. В. Павличко. — К.: Дніпро, 1987.
2. Бусел С. В. Вивчення жанру балади: Система уроків // Всесвіт. л-ра та культура в навч. закл. України. — 2001.
3. Краткая литературная энциклопедия: В 9-ти томах. Т. 1, — М., 1962.
4. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів. — К., 1997.
Запитання для самоконтролю
1. Визначте риси фольклорної балади у творі «Смерть матері Юговичів». Обґрунтуйте свою відповідь прикладами з тексту.
2. Які символи зустрічаються в баладі «Смерть матері Юговичів»? Поясніть їх значення.
3. Яку роль відіграють фантастичні події у творі?
4. Що надає трагічного характеру сюжету балади?
5. Що зближує сербську народну баладу з українськими козацькими думами?
