Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

ЛІТЕРАТУРА БАРОКО

Література бароко, його представники

Бароко (від італ. bаrоссо, фр. baroque — дивний, неправильний) — літературний стиль у Європі кінця XVI, XVII й частини XVIII ст. Термін «бароко» перейшов до літературознавства з мистецтвознавства через загальну схожість у стилях образотворчих мистецтв і літератури тієї доби. Вважають, що першим термін «бароко» щодо літератури використав Фрідріх Ніцше.

Цей художній напрям був спільним для переважної більшості європейських літератур. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття й безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії. Для бароко як стилю, породженого перехідною добою, характерним є руйнування антропоцентричних уявлень доби Відродження, домінування божественного начала в його художній системі. У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої самотності, «покинутості» людини в поєднанні з постійним пошуком «втраченого раю». У цих пошуках митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. Характерними ознаками цього напрямку були також відродження античної культури і спроба поєднання її з християнською релігією.

Одним із панівних принципів естетики бароко стала ілюзорність. Митець своїми творами повинен був створювати ілюзію, читача треба буквально приголомшити, змусити його дивуватися за допомогою введення до твору дивних картин, незвичних сцен, нагромадження образів, красномовства героїв. Поетика бароко характеризується поєднанням релігійності та світськості в межах одного твору, наявністю християнських та античних персонажів, продовженням і запереченням традицій Відродження. Однією з основних рис барокової культури є також синтез різних видів і жанрів творчості. Важливий художній засіб у літературі бароко — це метафора, яка є основою для вираження всіх явищ світу і сприяє його пізнанню. У тексті барокового твору відбувається поступовий перехід від прикрас і деталей до емблем, від емблем до алегорій, від алегорій до символу. Цей процес поєднується з баченням світу як метаморфози: поет повинен проникнути в таємниці безперервних змін життя.

Герой барокових творів — здебільшого яскрава особистість із розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо обдарований і досить шляхетний у своїх вчинках. Стиль бароко увібрав у себе філософські й морально-етичні уявлення про навколишній світ і місце людської особистості в ньому.

Серед найвизначніших письменників європейського бароко — іспанський драматург П. Кальдерон, італійські поети Маріно і Тассо, англійський поет Д. Донн, французький романіст О. д’Юрфе та деякі інші. Барокові традиції знайшли подальший розвиток у європейських літературах ХІХ—ХХ ст. У XX ст. з’явилася й літературна течія необароко, яку пов’язують із авангардною літературою початку XX ст. та постмодерною кінця XX ст.

Література

1. Літературознавчий словник-довідник. — К.: ВЦ «Академія», 2007.

2. Пуришев Б. Барокко // Литературная энциклопедия: В 11 т. — М., 1929-1939. Т. 1. — [М.]: Изд-во Ком. Акад., 1930.

Педро Кальдерон

(1600—1681)

Життя і творчість

Педро Кальдерон де ла Барка, іспанський драматург, народився 17 січня 1600 року в Мадриді. Він належав до давнього, але збіднілого дворянського роду. Навчався в коледжі й у Саламанкському університеті. Від початку 1620-х років став відомим у Мадриді як автор п’єс для театрів, а з 1625 року повністю віддався літературній діяльності. У 1637 році його прийняли до лицарського ордену Сантьяго. У 1638 та 1640 роках Кальдерон брав участь у воєнних діях, що їх вела Іспанія. Після смерті своєї коханої та неповнолітнього сина в 1651 році став священиком і отримав почесну посаду придворного капелана при королівському дворі, продовжуючи при цьому писати п’єси.

Глибокий знавець філософії, права, історії та теології, Педро Кальдерон де ла Барка останні роки життя жив усамітнено. У 1680 році він склав перелік своїх творів, який включав 111 комедій і 70 ауто (одноактних п’єс із прологом та інтермедією, що завершувалися танцями й музикою). На цей час відомо 120 комедій, 78 ауто та 200 п’єс малих жанрів.

Помер драматург 25 травня 1681 року.

Педро Кальдерон де ла Барка як драматург представляє школу Лопе де Вега. Але, на відміну від свого попередника, П. Кальдерон призначав свої п’єси для постановки не так у невеликих театрах на міських вулицях, як у придворному театрі, де можна було використовувати складну техніку й пишні декорації, різноманітні світлові ефекти й музичний супровід. Пізні п’єси П. Кальдерона більше нагадують оперу, ніж драматичну виставу.

Основна тема творчості П. Кальдерона — суперечність між людською волею та провидінням, з одного боку, свободи особистості та вимог суспільства, з іншого. Людина у П. Кальдерона вільна й залежна водночас.

Жанрова приналежність творів П. Кальдерона різноманітна: серед них є «комедії інтриги», «драми честі», народно-героїчні, релігійні драми, драми на міфологічні й історичні сюжети.

Найвідоміша п’єса П. Кальдерона «Життя — це сон» (бл. 1635) включає елементи релігійно-філософської драми, драми честі й навіть комедії інтриги (характерний мотив: жінка, переодягнена чоловіком, переслідує невірного коханця). У ній П. Кальдерон намагається знайти відповіді на питання: що таке людина і як вільно вона може вирішувати свою долю, яким має бути «досконалий правитель», завдяки якому в світі, де діють різноспрямовані сили, все-таки підтримується мир і злагода? Головний герой драми, принц Сехизмундо, за наказом свого батька, з дитинства був ув’язнений у вежі, спорудженій у глухому й недоступному для людей місці. Батько, король-звіздар Басиліо, повірив у пророцтво зірок, за яким його новонароджений син повинен був стати тираном. Коли Сехизмундо виріс, батько, вирішивши перевірити правдивість пророцтва, наказав приспати сина й перенести його до палацу, наділивши його на якийсь час королівською владою. Але до ролі правителя Сехизмундо не був готовим. Здобувши довгоочікуванну свободу, він почав поводитись, підкоряючись винятково своїм інстинктивним бажанням, знищуючи все, що стоїть на заваді їх здійсненню. Тоді слуги Басиліо знову приспали його й перенесли назад у вежу. Він не в змозі був зрозуміти, де проходить межа між його реальним існуванням і сном. Усвідомивши на власному досвіді істинність думки про те, що «життя — це сон», Сехизмундо духовно перероджується і стає готовим до того, щоб гідно зіграти роль короля, яку йому наяву, а не уві сні пропонують повсталі піддані Басиліо. Зійшовши на престол на хвилі народного гніву, Сехизмундо жорстоко придушив повстання, стримав власні бажання, відмовився з державних міркувань від одруження з коханою дівчиною й помирився з батьком. Так у світі відновлюється порядок, якого найбільше бажали сучасники П. Кальдерона.

Переродження героя полягає в тому, що він розуміє необхідність відмовитися від спокус земного життя задля життя вічного. В останньому своєму монолозі він говорить:

Отже, я переконався

В тому, що все щастя людське,

Зрештою, як сон, минає,

І я хочу скористаться

Щастям тим, що час дарує...

У драмі «Життя — це сон» втілилися художні особливості барокового мистецтва: підкреслена контрастність, яка втілюється передусім у протиставленні (палац — вежа; людина — звір; свобода — неволя тощо); пишна, навіть надмірна метафоричність, яку бачимо, наприклад, у монолозі Росаури на початку твору;

О гіппогрифе ярий,

Який примчався вітрові до пари,

Куди на горе наше,

Безлуска рибо і безкрилий пташе,

Мій коню, в шалі тому

По лабіринту плутанім, крутому

Цих скель стрімких і голих

Летиш крізь зарості, немов на сполох?

(Перекл. М. Литвинець)

У цій драмі авторові вдалося виразити з надзвичайною глибиною не лише свої переконання, а й світогляд усієї епохи, яку він представляв. У ній утверджується характерна для доби бароко думка про минущість земного життя.

Література

1. Історія світової літератури. — К., 2000.

2. Пуришев Б. Барокко // Литературная энциклопедия: В 11 т. — М., 1929-1939. Т. 1. — [М.]: Изд-во Ком. Акад., 1930.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні художні особливості літератури бароко.

2. Що було спільного, а що відмінного між епохами Відродження та бароко?

3. Як художні особливості барокової літератури втілились у драмі «Життя — це сон»?

4. Які риси характерні для героя барокових творів? Як вони втілені в образі Сехизмундо?

5. Як можна визначити жанрову форму п’єси «Життя — це сон»?

Тестові завдання

1. На який період припадає розвиток у мистецтві Європи стилю бароко?

А XIV — початок XV ст.

Б кінець XVI, XVII й частину XVIII ст.

В ХІХ—ХХ ст.

Г I—V ст. до н. е.

2. У якому пункті названо риси, характерні для барокової літератури?

А прагнення вразити читача, пишна метафоричність, підкреслена схильність до контрасту й антитези

Б ясність естетичного мислення, простота і конкретність; відкриття світу й людини, прагнення до пізнання всього, що пов’язане з людиною, пошуки шляхів до щастя людини

В розвиток жанрів героїчного епосу, куртуазної поезії та куртуазного роману, релігійної драми

Г принципи правдоподібності, простоти і зрозумілості

3. Визначте основну ідею драми «Життя — це сон».

А неможливість порозуміння між батьками і дітьми

Б несправедливість влади монарха

В перевага особистих інтересів над суспільними

Г минущість земного життя

4. Установіть хронологічну послідовність написання літературних творів.

А «Метаморфози»

Б «Життя — це сон»

В «Гамлет»

Г «Пісня про Роланда»

5. Установіть відповідність між назвою епохи та назвою літературного твору, коли він був написаний.

1 античність

2 Середньовіччя

3 Відродження

4 бароко

А «Євгеній Онєгін»

Б «Декамерон»

В «Божественна комедія»

Г «Прометей закутий»

Д «Життя — це сон»

6. Установіть відповідність між назвою літературного твору та іменем його автора.

1 «Книга пісень»

2 «Рубайят»

3 «Метаморфози»

4 «Життя — це сон»

А Данте Аліг’єрі

Б Педро Кальдерон де ла Барка

В Омар Хайям

Г Франческо Петрарка

Д Публій Овідій