Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
УКРАЇНА на початку XX ст.
Документ 1.
Частка України у промисловому виробництві Російської імперії.
Джерело: О. Субтельний «Україна: Історія».
а) Кам’яне вугілля — 69,5%;
б) чавун — 51,8%;
в) залізна руда — 57,2%;
г) цукор — 84,8%.
СЛОВНИК!
Концентрація виробництва — зосередження виробництва водяному місці, на певній площі, в певному районі.
Запитання та завдання
1. Які галузі переважали в промисловому виробництві України?
2. Які наслідки для України мала така структура промислового виробництва?
Документ 2.
Особливості промислового розвитку Західної України.
Джерело: «Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства».
«Значну роль у промисловості західного регіону України відігравав іноземний капітал — австрійський, німецький, англійський, американський, французький, бельгійський. Створивши банки, акціонерні суспільства, синдикати, концерни й інші монополістичні об’єднання, іноземні підприємці заволоділи основними галузями промисловості Західної України, в першу чергу нафтової і озокеритової, хижацьки використовували природні багатства, нещадно експлуатували робітників і отримували небачено високі прибутки...
Фабрично-заводська промисловість західноукраїнських земель розвивалася односторонньо, у напрямку розширення здобичі й первинної переробки сировини, а не виробництва готової продукції. Спонукали її до цього диктаторська політика уряду Австро-Угорщини, а також іноземний капітал. Промисловий переворот у західному регіоні почався пізніше, ніж у Східній Україні, і відбувався повільніше. На початку XX ст. на всіх західноукраїнських землях налічувалося близько 100 фабрично-заводських, переважно дрібних підприємств, де працювало 62-63 тис. робітників із загального числа 300 тис. робітників, зайнятих різними видами промислової діяльності. Інші — близько 240 тис. — працювали у кустарних промислах, в маленьких ремісничих майстернях, удома.
У першому десятилітті XX ст. у промисловості західноукраїнських земель спостерігався певний підйом. Кількість зайнятого в промисловому виробництві і будівництві самодіяльного населення Галіції збільшилася в 1,5 раза, а питома вага його у всьому самодіяльному населенні краю підвищилася з 4,8 до 6,2%. Дещо зросла кількість зайнятих в торгівлі, на транспорті, в зв’язку... В той же час кількість зайнятих в сільському і лісовому господарстві не зменшилася, а навіть виросла на 12,5%. Аналогічна картина спостерігалася в Закарпатській Україні і на Буковині. Словом, західноукраїнська промисловість на початку XX ст. знаходилася в перехідному періоді від ремесла до фабрики.»
Запитання та завдання
1. Визначте особливості промислового розвитку Західної України.
2. Схарактеризуйте роль іноземного капіталу у розвитку західноукраїнської промисловості.
3. Як розвивалась фабрично-заводська промисловість? Поясніть, чому.
СЛОВНИК!
Монополія — велике виробниче об'єднання, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва й капіталу з метою становлення панування в будь-якій галузі господарства й отримання монопольно високого прибутку і надприбутку.
Концерн — одна з форм монополії, об'єднання самостійних промислових, фінансових, торговельних підприємств під загальним фінансовим керівництвом.
Картель — один з видів монополії, що характеризується союзом власників, заснований на угоді про встановлення обов'язкових для всіх учасників цін на товари, про умови найму робітників, про розподіл ринку збутів товарів.
Синдикат — один з видів монополії, об'єднання підприємців, яке здійснює всю комерційну діяльність (визначення цін, збут продукції) при збереженні виробничої та юридичної самостійності підприємств, що входять до нього.
Трест — один з видів монополії, за яким всі підприємства, що об'єднуються, втрачають свою комерційну та виробничу самостійність і підкоряються одному управлінню.
Документ 3.
Із звіту урядовця угорського міністерства землеробства Едмунда Егана про дослідження ним життя українських селян Закарпаття.
Джерело: В. Сарбей «Історія України (XIX — початок XX ст.)».
«Міг би хто подумати, що в цій стороні, забитій дошками від світу, хоча б життя дешеве. Куди там! Якраз навпаки! До половини зими з’їв кожен господар свої хлібні запаси, а до жнив харчується дорого купленими продуктами. За все платить він на 18-20% більше міських цін.
Русинський селянин не бачить цілий рік ні м’яса, ні яйця, хіба що вип’є декілька крапель молока, а на велике свято з’їсть шматок житнього або пшеничного хліба. В основному ж його живлення — це вівсяні відходи і — коли є — картопля. Не дивно, що коли в інших гірських країнах бачимо людей рослих, міцних і здорових, в русинському Підкарпатті знайдемо хіба що недокрівних, виснажених... привидів, ...нездібних до військової служби, карликових, золотушних (скрофулезних), віддавшихся від відчаю пияцтву... Відчай охоплює, дивлячись на цей вмираючий народ...»
Запитання та завдання
1. Схарактеризуйте життя українських селян Закарпаття.
2. Визначте причини тяжкого життя українського селянства у Закарпатті.
Документ 4.
Економічна експлуатація України.
Джерело: Н. Полонська-Василенко «Історія України», т. 2.
«Основною метою російської економічної політики в Україні було увічнити положення України як сільськогосподарського району імперії, як постачальника сировини для російської промисловості і як ринку для її виробів. Внаслідок цього в Україні розвиваються тільки ті галузі промисловості, які не мали відповідних природних умов в Росії (цукрова промисловість), або ті, які поставляли сировину і напівфабрикати для російської індустрії (металургія, кам’яновугільна промисловість). Натомість давня галузь української промисловості — текстильна була штучно зупинена у своєму розвитку, а деякі види її (наприклад, бавовняна промисловість) і зовсім не могли існувати в Україні через різні митні і тарифні рогатки російського уряду. Ці тенденції російської економічної політики відобразилися також на залізничному будівництві: в першу чергу уряд будує (або сприяє будівництву) ті магістралі, які сполучали українські землі не з українськими містами, а з московським промисловим районом. Будівництво залізниць, крім того, було пов’язане із стратегічними планами імперії, які часто суперечили економічним потребам України. Так само інтереси України ігнорувалися і у області фінансовій, оскільки Україна вимушена набагато більше віддавати загальноросійському бюджету, ніж одержувати від нього (перед Першою світовою війною Україна давала більше 26% всіх державних прибутків і, покриваючи з них всі державні витрати на свої потреби, майже половину вилучених з неї коштів вимушена віддавати на потребі інших частин імперії). Слідством цього була серйозна затримка в економічному розвитку України. Тільки приплив закордонного капіталу (переважно французького, бельгійського й англійського) з кінця XIX ст. сприяв підйому української промисловості, зокрема, Донбасу і Кривого Рогу.»
Запитання та завдання
1. Визначте основну мету російської економічної політики в Україні.
2. Які галузі промисловості були добре розвинені в Україні, а які розвивались повільно. Поясніть, чому.
3. Напишіть тези до теми «Вияви економічної експлуатації України».
СЛОВНИК!
Інвестиція — довгострокове вкладення капіталу в промислові, сільськогосподарські, транспортні й інші підприємства з метою отримання прибутку.
ДОВІДКА
Соціально-економічний розвиток України на початку XX ст.
Джерело: О. Бойко «Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів».
«...Концентрація промислового виробництва сприяла процесу монополізації, і тому утворення монополій почалося спочатку саме у найбільш «концентрованих» галузях — металургійній, кам'яновугільній, залізорудній тощо. На початку сторіччя виростають могутні синдикати: «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Трубопродажа» (1902), «Гвоздь» (1903). Це були досить могутні об'єднання. Наприклад, утворений 1904 р. синдикат «Продуголь», до якого входило 18 окремих акціонерних товариств, контролював 75% видобутку кам’яного вугілля в Донецькому басейні. Однак, приносячи буржуазії надприбутки навіть у кризових умовах, монополії водночас гальмували господарський розвиток, заважали технічному прогресу, звужували сферу регулюючої дії ринкових відносин. Монополістичні об'єднання України були тісно пов'язані не тільки з російською буржуазією, а й з іноземним капіталом. Західну буржуазію приваблювали величезні природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, широкий ринок. Показово, що понад 25% іноземних інвестицій у промисловість Російської імперії припадає саме на Україну. Через це у вугільній промисловості 63% основного капіталу перебувало у володінні іноземних компаній, а в металургії — 90%. Могутній синдикат «Продуголь» фактично цілком контролювався французькими інвесторами. Це гальмувало і деформувало економічний розвиток не тільки Наддніпрянської України, а й усієї Російської імперії, адже місцевий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилася за кордон.
Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівномірний розвиток її регіонів. Якщо Південь України досить швидко перейшов на капіталістичні методи господарювання і бурхливо розвивав промислове виробництво, то південно-західний регіон орієнтувався головним чином на аграрний сектор, і тут домінував дрібнобуржуазний уклад. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України. Поступово вукраїнських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної. Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової. Характерно, що ці осередки промислового виробництва з часом набули загальноросійського значення. Цьому процесові сприяли значно швидші, порівняно із загальноімперськими, темпи розвитку важливих галузей промисловості. Протягом першого десятиріччя XX ст. в Україні частка промисловості в загальному обсязі продукції усього народного господарства сягнула 48,2%, тоді як еквівалентний загальноімперський показник становив лише 40%. Українські землі наприкінці XIX — на початку XX ст. стали одним з головних промислових районів Російської імперії...»
Документ 5.
Становище населення.
Джерело: М. Попович «Нарис історії культури України».
«Заданими П. П. Чубинського, в 70-ті роки весь маєток середнього селянина оцінюється в 415 крб., з яких будівлі і худоба відповідно в 138 та 125 крб., знаряддя — в 27 крб. Бідний мав худоби всього на 11 крб., а знарядь — на 5. Витрати заможного селянина на знаряддя були мало не вдвічі більші, ніж у середнього (43 крб.), а на худобу — мало не втричі більшими (350 крб.). На одяг селянин витрачав не дуже багато (60 крб. бідний, 160 — багатий). Десятина землі коштувала тоді 60 крб., корова від 34 до 42 крб. Земля швидко дорожчала: в 60-ті роки десятина коштувала 30-35 крб., у кінці століття — до 100 крб. на Полтавщині, в півтора рази дорожче на Чернігівщині.
Ціни взагалі залишались низькими: калач в 70-ті роки — 3 коп., хліб житній — 4,5 коп., пиріг — копійка, миска борщу — півтори копійки, галушок — 5 коп., порція печені або душенини — 15 коп., ковбаса м’ясна — від 15 до 30 коп., в’язка грибів — 15 коп., судак — 20 коп., короп свіжий — 50 коп. — 1 крб. Невеликі були і заробітки. Гончар, наприклад, в кінці століття заробляв по 30 коп., швець — 50—90 коп. У цукроварнях у костепальному цеху, де готувалось кісткове борошно, робітники ходили в дерев’яних сандалях по чавунних плитах, нагрітих до 100 градусів; в прес-транспортері бродили по кістку в гарячому шніцелі, а для вивантаження кістяної крупки залазили зовсім голими в смердючі квасильні чани. Якими були умови в шахтах із саночками або в гарячих цехах металургійних заводів, описувалось не раз.
Хлопці з українських сіл ішли на заробітки в місто, в нові промислові райони, на вугільні шахти Донбасу, щоб заробити грошей і повернутися додому. Там, у тих робітничих селищах, у гуртожитках на брудному шматті, вони жили абияк, нерідко хворіли на венеричні хвороби, пиячили. Слід зауважити, що на селі тоді пилось небагато, горілка була по дві з половиною — три копійки кухоль; на весілля на кілька днів бралося два-три літри горілки, бо за столом завжди пилося кругом з однієї чарки, тобто виходило по три-чотири чарки за вечір на кожного.
Місто лякало, і селяни, як правило, трималися громади до останнього, а якщо виїжджали, то прагнули осісти на нових землях старими українськими селами, і лише в крайніх випадках переселялися до робітничих селищ назовсім. Українське селянство брало велику участь у колонізаційних процесах, і чим далі, тим відсоток українців у загалі російських мігрантів був вищим.»
Запитання та завдання
1. Проаналізуйте наведені цифри. Які значні витрати були у селянина?
2. Порівняйте рівень життя селян та робітників. Зробіть висновки.
3. Визначте роль громади в житті українського села.
Документ 6.
Економічний стан селян Костянтиноградського і Полтавського повітів.
Джерело: Г. Плоткін «Матеріали і пізнавальні завдання з вітчизняної історії: Для учнів 11 класів загальноосвітніх закладів».
«Успіху протиурядової аграрної пропаганди серед селян сприяв, головним чином, тяжкий економічний стан населення. У цьому районі потреба була така значна і такий великий відсоток сільського пролетаріату, що пропаганда ідеї про спільність майна і неправильне володіння землею поміщиками відразу знайшла в селянах чуйних і у багатьох випадках фанатичних її прихильників, готових піти на що завгодно. Стан безземельних селян ще більш погіршав до весни 1902 р. Відносини землевласників і, головним чином, орендарів до навколишнього безземельного селянства мають в більшості випадків характер нічим не стисненої експлуатації. Маючи під боком у себе безземельних селян, цілі села,.. землевласники і орендарі надмірно утруднюють селян і експлуатують їх дешеву працю, ставлячи неможливі часом умови оренди їх землі, переважно ж практикуючи спосіб особистого відробітку, спосіб найважчий і якнайменше продуктивний для селянина.»
Запитання та завдання
Один з видатних державних діячів Росії міністр фінансів С. Вітте переконував царя зайнятися проблемами «селянського неустрою». Він говорив: «Там, де вівцям погано, погано і вівцеводам». Визначте, які чиннники зумовили даний висновок.
Документ 7.
Українські політичні партії.
Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».
А) Із програми Української демократично-радикальної партії (1905 р.).
«І. Загальнодержавні політичні справи.
1. Новий лад мусить забезпечувати загальнознані вже людські права і найперше — волю від кари на тілі, від кари на смерть та від кари вічною тюрмою — кари, що часом буває гірша за смертну; потім — незайманість особи, оселі й листування без судового декрету. Опріч того, кожна людина мусить мати волю:
а) оселятися і жити скрізь, добирати собі яке схоче діло й порядкувати своїм добром як схоче, без ніякого окремого дозволу;
б) вживати рідної мови в приватному й громадському житті;
в) говорити, писати й друкувати що хоче, відповідаючи тільки перед судом, коли зламала закон;
г) належати до якої хто хоче віри, або й ні до якої;
д) збиратися на збори, гуртуватися в спілки й товариства, страйкувати; громадянські права й повинності мусять бути рівні для всіх, всі привілеї класів, станів, полу, віри, нації мусять бути скасовані.
Кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краевою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах в межах цієї території. Кожна така автономна одиниця має право, рівне з правом кожної іншої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць.
Зразком, що об’єднуватиме ці автономні одиниці, є парламент, який складається з послів, оплачуваних з державних коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорціональної системи виборів, яка б давала заступництво і меншості. Право вибирати й бути вибраним має кожен громадянин 21 року без різниці статі, віри і національности.
Державний парламент пильнує, щоб згадані права громадянина і нації були забезпечені скрізь по державі. Опріч того до парламенту належать тільки оці загальнодержавні справи: а) зносини з іншими державами; б) фінанси задля загальнодержавних справ; в) позадержавна торгівля і мито; г) загальнодержавна армія та справа війни і миру.
II. Лад на Україні.
5. Усіма справами на території України має порядкувати Українська Виборна Народна Рада (Сойм). Вона складається з послів, оплачуваних з краєвих коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорціональности виборів. Право вибирати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без різниці статі, віри і національности. Законодатний період мусить бути не довший як три роки; законодавство народне (референдум та ініціатива). Вибори і голосування мають одбуватися в показані в законі празникові дні. Українська Народна Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може ні відмінити, ні скасувати загальнодержавний парламент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам. Українська Народна Рада має право рішати всі ті справи, які не належать до державного парламенту. Вона, яко хазяїн краю, порядкує всіми землями й водами Української території.
Краєва конституція мусить дати право широкого самоврядування громадам сільським і городським і тим округам, у які громади могли б об’єднатися. Кожна така округа має свою окружну раду, з правом самоврядування в межах округи.
9. Краєва Народна Рада (Сойм), окружні ради і громади приручають виконувати свої постанови вибраним людям, одвічальним перед тими зборами, які їх вибрали.
Ця виборна влада і взагалі всі урядовці мусять бути краєві люде.
Урядові люде одвічальні перед судом, до якого може їх позвати кожен, минаючи їх зверхність.
Поліцією порядкують органи місцевого самоврядування.
Рівний для всіх, прилюдний, виборний суд з широкою компетенцією суда присяжних. Інститут умовного засудження. Всі безвинно обвинувачені чи засуджені мають право на відшкодування.
Мова в урядових, освітніх та інших інституціях уживається вкраїнська. Інші народности, що живуть на території України, мають рівне з українцями право задовольняти свої національні, культурні й економічні потреби і в урядових установах вживати своєї рідної мови. Ніяка віра чи церква не може бути краевою...
Освіта початкова має бути обов’язковою, безплатною і світською для всіх дітей. В середніх та вищих школах дітям, що мають видатний хист до науки, безплатна освіта і, коли треба, то й засоби до науки, життя з краєвих або громадських коштів. Автономія вищої школи... Справи просвітні мусять так упорядковуватися, щоб нарешті вся просвіта од нижчої до вищої зробилася всім доступною і безплатною. Кожна народність має право заводити школи з своєю мовою.»
Б) Із програми Української соціал-демократичної партії (ухвалена у 1905 р.).
«...Українська соціал-демократична партія перш за все і головним чином вимагає:
1) демократичної республіки, в якій найвища державна влада у всіх міжнародних і тих внутрішніх ділах, що стосуються всієї Російської держави, належить виключно одному виборному законодавчому зібранню народних представників;
2) автономії України з окремою державною інституцією (сеймом), якому належить право законодавства у внутрішніх справах населення тільки на території України;
3) загального, рівного, прямого виборчого права з таємним голосуванням для кожного громадянина старше 20 років; права кожного виборця бути обраним у всяку представницьку інституцію; пропорціонального представництва; плати (утримання) депутатам дворічного парламенту;
4) народного законодавства;
5) виборності і відповідальності чиновників, права для кожного громадянина притягти до суду всякого чиновника за його незаконні вчинки по службі звичайним судовим порядком, минувши безпосереднє начальство чиновника;
6) права кожної нації на культурне і політичне самовизначеня;
7) широкого самоврядування (автономії) місцевого і крайового для всього населення держави;
8) необмеженої свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків (забастовок);
9) недоторканності особи, житла і листування;
10) права вільного переїзду, знищення паспортів, повної волі промисловості і розпорядження своєю власністю;
11) знищення усяких привілеїв класів, верств (станів), походження, статі, релігії й нації;
12) рівноправності всіх мов у школах, судах, у крайових, громадських і державних інституціях;
13) проголошення релігії справою кожного громадянина;
14) виборності і незалежності суддів; суду присяжних; знищення всіх виключних і спеціальних суддів, безплатного судочинства та юридичної допомоги; знищення смертної кари, досмертного ув’язнення (замкнення в тюрму) і умовного осуду; матеріального забезпечення усім безвинно обвинуваченим, засудженим і арештованим;
15) заміни постійного війська народною міліцією; вирішувати питання про війну і мир має право тільки народне представництво, а міжнародні конфлікти (сутички) — третейський суд;
16) безплатного обов’язкового світського, загального і професійного навчання для всіх дітей до 16 років; їжі, одежі і підручників — безплатно для всіх бідних; передачі всієї народної освіти на Україні Українському сеймові; відповідного числа шкіл для кожної нації...»
В) Із платформи Союзу визволення України (1914 р.).
«Наша платформа
Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметів війни.
Українці добре розуміють, що у війні сій ходить головно о їх долю, ходить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставатися німими свідками теперішних подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність.
Обєктивна історична конечність вимагає, аби між західною Европою і Москівщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу було б се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль.
В розумінню сеї історичної конечності росийські Українці покликали до житя центральну загальнонаціональну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-політичних і соціально-економічних інтересів українського народу в Росії. Організацією сею є Союз визволення України.
В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищи державної самостійности українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв’зують з розбиттєм Росії у війні.
Національно-політичною платформою Союзу є державна самостійність України.
Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішнім устроєм політичним, однопалатною системою законодавства, громадянськими мовними і релігійними свободами для всіх національностей і віроісповідань, з самостійною українською церквою.
На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створенням з усіх земель, заселених українським народом Австрії, осібного автономного краю.
Одночасно зі збудуванням самостійної української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селянства...»
Запитання та завдання
Порівняйте програми партій, результати впишіть в таблицю. Зробіть висновки.
|
Назва партії |
Статус України |
Державний устрій |
Права громадян |
Особливості політичного життя |
Особливості соціального життя |
Документ 8.
Висловлювання М. Михновського щодо самостійності України.
Джерело: Ф. Турченко, В. Мороко «Історія України. Кінець XVIII — початок XX ст.».
«Державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин. ...Акт драми ще не наступив для нашої нації: вона переживає ще і дотепер довгий і важкий антракт у своїй історії... Антракт, власне, починається з 1654 р., коли українська республіка поєднувалася з московською монархією політичною унією. З того часу українська нація політично і культурно поступово завмирає...
В умовах, коли в українській державі відібране право бути державою, одиночні члени колишньої республіки позбулися всіх елементарних політичних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній малоімущий московський батрак. Уряд чужоземців розпоряджається на території колишньої Української республіки, немов у тільки що завойованій країні, висмоктує останні сили, висмикує кращих борців, збирає останній гріш з бідного народу...
Ми існуємо, ми відчуваємо своє існування і своє індивідуальне національне «я». Наша нація в своєму історичному розвитку часто була не солідарною між окремими своїми частинами, але нині весь колір української нації у всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від Карпат і до Кавказу». Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, чому були у нас і Берестечко, і Полтава...
Ми розуміємо, що боротьба буде важка і довга, що ворог нещадний і сильний. Але ми розуміємо і те, що це остання боротьба, що потім вже ніколи не наступить слушний час для нової боротьби. Ніч була довгою, але ранок наблизився, і ми не допустимо, щоб проміння свободи всіх націй заблищало на наших рабських кандалах! Ми розіб’ємо їх до сходу сонця свободи!»
Запитання та завдання
1. Напишіть тези до теми «Основні цілі брошури “Самостійна Україна”».
2. Яке значення мала брошура М. Михновського «Самостійна Україна» для українського національно-визвольного руху?
Документ 9.
Національний рух Галіції та Буковини.
Джерело: Ф. Турченко, В. Мороко «Історія України. Кінець XVIII — початок XX ст.».
А) Національний рух в Галіції.
«...Поява сильного і динамічного співтовариства в Галіції наклала відбиток, особливо після 1905 р., на українські землі в Росії. Так сформувалася концепція Галіції як «українського П’ємонту»: маленького краю з великою місією, покликаного стати географічною базою і плацдармом визвольної боротьби всього українського народу.
Для українського національного руху в Галіції двадцять п’ять років перед вибухом Першої світової війни були періодом неухильного просування на всіх фронтах. Один з тодішніх польських публіцистів влучно охарактеризував такий розвиток подій як «українське завоювання». Завоювання було в першу чергу внутрішнім і полягало в проникненні в широкі маси українців сучасної національної свідомості. Це досягалося через постійно розширювану мережу народних суспільств: освітніх, професійних, господарських, напіввійськових і ін. Участь у таких суспільствах, місцеві філіали яких досягали кожного містечка і села, давали селянам нове відчуття людської гідності...
У політичній сфері тепер стало можливим почати систематичне, настирне настання на польську гегемонію в Галіції...
Східноукраїнський історик і громадський діяч Дмитро Дорошенко, який після десятилітньої перерви на початку літа 1914 р. знову приїхав у Галіцію, був уражений досягненнями українського руху: «Як все повиростало, як розширилося! Коли я побачив львівських знайомих, почув їх настрої, дізнався про надії і плани, те просування, яке зробило українське життя в столиці краю за ці десять років, представилося мені зовсім ясно: українці вже ставали тут в Галіції державною нацією, вони вже були на дорозі до того, щоб відчувати себе господарями на своїй рідній землі».
Б) Національний рух в Буковині.
«Маленька Буковина почала відроджуватися на початку 80-х років, стаючи все ближче до галицького і загальноукраїнського життя... У 80-х роках вперше провели буковинські українці своїх депутатів в Буковинський сейм, а після виборів 1911 р. мали їх 17 з 53 депутатів. До парламенту у Відні висилала Буковина 5 депутатів, які звичайно виступали разом з українськими послами з Галіції. Перед війною Буковина на 300 тисяч українського населення мала З українські гімназії, 1 вчительську семінарію, українська народна школа була в кожному селі. Широко були розвинені читальні по селах, «Січі» і кооперативи.»
Запитання та завдання
Порівняйте національний рух в Галичині та Буковині, відокремте загальне та особливе.
Документ 10.
Постанова зборів селян Сумського повіту Харківської губернії.
Джерело: «Революція 1905-1907 рр. на Україні. Збірник документів і матеріалів».
«Ми, селяни Сумського повіту Харківської губернії, зібравшись 29 травня 1905 року в кількості близько п’яти тисяч чоловік, одноголосно ухвалили: нинішній чиновницький (самодержавний) лад не може покінчити з важким і безвихідним положенням народу.
Тому ми вимагаємо:
1. Негайного скликання Засновницьких зборів, вибраних загальною, рівною і таємною подачею голосів. Засновницькі збори негайно ж повинні вирішити питання: продовжувати війну чи ні, яким чином вирішити земельне питання, а саме: слід відбирати всі землі (дворянські, монастирські, удільні, кабінетні) чи ні.
2. Негайного звільнення всіх осіб, які постраждали через політичні і релігійні переконання.
3. Свободи слова, друку, зборів, союзів і страйків.
4. Негайної відміни інституту земських начальників і сільських поміщицьких стражників як таких, які перешкоджають вільному обговоренню і з’ясуванню наших потреб.
А поки всі наші основні вимоги не будуть задоволені, ми відмовляємося виконувати всі державні повинності, а саме: платити податки, податі, не поставляти запасних, новобранців і інше, оскільки ці повинності накладені на нас без нашої волі.»
Запитання та завдання
1. Визначте, в чому полягали вимоги:
а) політичні;
б) економічні.
2. Про що свідчить той факт, що селяни висували не тільки економічні, але й політичні вимоги?
Документ 11.
З донесення пристава поштової поліцейської ділянки міста Одеси начальнику Одеського жандармського управління про прибуття повсталого броненосця «Потьомкін» в одеський порт.
Джерело: В. Сарбей «Історія України (XIX — початок XX ст.)».
«У ніч з 14 на 15 червня цього року прибув в Одеський порт і зупинився за бренватором військовий броненосець «Князь Потьомкін», матроси якого в 5 годин ранку цього числа звезли з броненосця на берег Нового пола труп матроса Григорія Вакуленчука, на грудях якого шпильками приколена прокламація, написана на ремінгтоні, такого змісту: «Міста Одеси жителі, перед вами лежить тіло убитого матроса Григорія Вакуленчука, вбив його старший офіцер ескадреного броненосця «Великий князь Потьомкін Таврійський» за те, що він сказав, що борщ не годиться. Присягаємося, друзі робочі, і скажемо: «Пухом земля тобі!» Помстимося кровопивцям, кровожерним вампірам, смерть кровопивцям, смерть гнобителям, да здравстуєт свобода, один за всіх, а все — за одного! Екіпаж “Потьомкіна”.»
Броненосець «Потьомкін»
Запитання та завдання
1. З якою метою броненосець «Потьомкін» прибув до Одеси?
2. Які лозунги проголосили повсталі матроси в Одеському порту?
3. У чому історичне значення повстання на броненосці «Потьомкін»?
Документ 12.
Вплив революції 1905 р. на український рух.
Джерело: Н. Полонська-Василенко «Історія України», т. 2.
«Року 1905 засновано нову — Українську Радикально-Демократичну Партію; гаслами її були: автономія України та земельна реформа. Членами парти були видатні особи: С. Єфремов, Б. Грінченко, Ф. Матушевський, Д. Дорошенко та інші.
Кінець 1905 року позначився значними полегшими для українського руху. В серпні 1905 року університетам повернено автономію. Наприкінці року засновано Вищі Жіночі Курси у Києві, Харкові, Одесі та інші високі школи! В університетах України засновано катедри українознавства. Українські земства порушили знову питання про дозвіл викладати в народних школах українською мовою. Українські театральні трупи дістали дозвіл влаштовувати вистави по всіх містах. Засновувалися українські товариства, клюби, «Просвіти», які вели українознавчу роботу серед малосвідомих людей; засновували філії по селах, організували бібліотеки, читальні, концерти.
Року 1905 з’явилася перша газета українською мовою: «Хлібороб»; її видавав у Лубнах В. Шемет.»
Запитання та завдання
1. Який вплив мали революційні події 1905 р. на розвиток українського руху?
2. З’ясуйте, чи вплинули революційні події на розвиток національної самосвідомості українського народу. Якщо так, то яким чином?
Документ 13.
З програми Української трудової фракції у II Державній Думі (1907 р.).
Джерело: «Українська суспільно-політична думка в XX ст. Документи і матеріали», т. 1.
«Тим часом політичне відокремлення від Росії кого-небудь з її безправних народів — у тому числі й України — ми визнаємо за неможливе і необачне.
Не говорячи вже про те, що таке відділення порушить загальну політичну рівновагу Європи.., це політичне відділення... вимагало б такої напруги економічних сил, якої така держава не змогла б витримати. Далі, якби такій державі і пощастило, вона, звичайно, мала була б підпасти під економічну і політичну залежність від сильніших сусідів... З іншого ж боку, народи, які складають сучасну Росію, за сотні років загального життя дуже багато внесли в загальнодержавний культурний і матеріальний капітал — і не можуть відректися від нього. Не творити нові держави за старими зразками повинні тепер народи Росії, вони повинні йти до такої перебудови Російської держави, як вже там воно не склалося, — щоб кожному народу була забезпечена свобода самостійного розвитку і життя на своїй землі...
...Один тільки є вихід з цього становища. На наше глибоке переконання, — це рішуча і кінцева перебудова державного управління на національну і територіальну (краєву) автономію всіх країн Російської імперії, населення яких повинне отримати права самовираження і самоврядування...
Щодо економічних справ, то в першу чергу ми ставимо наділ народові землею, якою користувалися б тільки ті, хто прикладає до неї свою працю...
Щодо робочої справи, то ми вимагатимемо восьмигодинного робочого дня, охорони праці жінок і дітей, страховки на старість...»
Запитання та завдання
1. Чому члени трудової фракції не бажали відділення України від Росії?
2. Які вимоги висували члени фракції з приводу майбутнього устрою України?
3. Поміркуйте, чому діяльність трудової фракції не схвалювалась царським урядом.
Документ 14.
З промови депутата від Катеринослава Григорія Петровського на засіданні IV Державної думи з національного питання.
Джерело: Ф. Турченко, В. Мороко «Історія України. Кінець XVIII — початок XX ст.».
«... У Росії великоросів лише 43%. Це значить, менше половини населення, а тим часом всю решту Росії визнано інородчеською. Таким чином, більшість населення в Росії не має права і можливості говорити рідною мовою і зазнає нескінченне насильство і гніт.
Тепер нашому націоналізму великороса і поміщицькому патріотизму немає, здається, рівних в Європі, і не тільки в Європі, але навіть в Азії. У всьому світі не знайти нічого гіршого, нічого ганебнішого ніж, що витворяють у нас над пригноблюваними народностями. Ніде на земній кулі немає такої дикої середньовічної установи, як смуга єврейської осілості.
У цій клоаці розвиваються всякі здирства, і лише на ґрунті такого огидного кріпацького порядку можуть виникати такі безсоромні потворні справи, як справа Бейліса.
Переслідуються особливо слов’янські нації: білоруси, українці і поляки...
Чорносотенці і їх лакеї називають Росію великою слов’янською державою, мабуть, тільки тому, що в цій великій державі практикується найбільше пригноблення слов’янських народностей. Арешти, обшуки, штрафи, поліцейські переслідування за таємне навчання рідній мові, скажіть, де це ще збереглося? Де це може бути в XX ст.?
Наприклад, таке безневинне явище, як музичне суспільство в Полтаві, там поліцмейстер заборонив говорити українською мовою. Директор Миргородської гімназії, проглядаючи програму одного концерту, сказав, що якщо буде сказано хоча б одне слово на безглуздому українському діалекті, то не буде жодного учня на цьому концерті. У Лебединській чоловічій гімназії директор також забороняє говорити на українській мові, і, під час доведення якоїсь теореми з алгебри на цій мові, учню була поставлена двійка. Можливо, ви скажете, це дрібниця, але ви знаєте, що через ці двійки у нас в середніх навчальних закладах молодь кінчає життя самогубством.»
Запитання та завдання
1. Напишіть тези до теми «Національний гніт в Російській імперії».
2. Чи справедливо називати Російську імперію «великою слов’янською державою»?
Документ 15.
З Наказу про селянське землекористування і землеволодіння (9 листопада 1906 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Росії», т. 2, кн. 2.
«Маніфестом нашим від 3 листопада 1905 р. викупні платежі, які збирали з селян за надільні землі, відміняються з 1 січня 1907 р. З того часу відзначені землі звільняються від обмежень, які лежали на них через викупний борг; селяни одержують право вільного виходу з общини, із закріпленням у власність окремих ділянок домогосподарів, які переходять до приватного володіння, з суспільного наділу...
...1. Кожен домогосподар, що володіє надільною землею за громадським правом, може у будь-який час вимагати закріплення за собою в приватну власність частини, яка належить йому, з певної землі...
4. Домогосподарів, за якими закріплені в приватну власність ділянки громадської землі.., зберігають за собою право користуватися в незмінній частині тими сінокосами, лісовими й іншими угіддями, які надаються на спеціальних підставах...
Вимоги про закріплення в приватну власність частини з громадської землі ставляться через сільського старосту общини, яка за ухвалою, прийнятою більшістю голосів, зобов’язана в місячний термін з дня надання заяви вказати ділянки, перехідні в приватне володіння домогосподаря, а в деяких випадках визначається розмір належної з нього доплати і постійна його частина в угіддях...»
Запитання та завдання
1. Визначте мету аграрної реформи. Назвіть її головні напрямки.
2. Чому П. Столипін наважився скасувати общину?
Документ 16.
З промови П. Столипіна в Державній думі 10 травня 1907 р.
Джерело: «Хрестоматія з історії Росії», т. 2, Кн. 2.
«Я вважаю, що земля, яка розподілялася б між громадянами і відчужувалася б у одних і передавалася б іншим місцевим соціал-демократичним присутственим місцям, — що ця земля набула б скоро ті ж властивості, як вода і повітря. Нею б стали користуватися, так, але покращувати її, прикладати до неї свою працю з тим, щоб результати цієї праці перейшли до іншої особи, — цього ніхто не став би робити. Взагалі, стимул до праці, та пружина, яка примушує людей трудитися, була б зламана. Кожен громадянин — а між ними завжди були і будуть дармоїдствуючі — знатиме, що він має право заявити про бажання одержати землю, прикласти свою працю до землі, потім, коли заняття це йому набридне, кинути її і піти знову бродити по білому світу. Все буде порівняно, — прирівняти всіх можна тільки до нижчого рівня. Не можна людину ледачу прирівняти до працелюбної, не можна людину тупоумну прирівняти до працездатної.
...Націоналізація землі представляється уряду згубною для країни... Де ж вихід? ...Але перш ніж говорити про способи, потрібно ясно уявити собі мету, а мета уряду... підняти селянське землеволодіння, воно бажає бачити селянина багатим, достатнім, оскільки де достаток, там, звичайно, і освіта, там і справжня свобода.
Але для цього необхідно дати можливість здатному, працелюбному селянину, тобто солі землі російської, звільнитися... від тих теперішніх умов життя, в яких він в даний час знаходиться. Треба дати йому можливість укріпити за собою плоди праць своїх і надати їх в невід’ємну власність. Хай власність ця буде загальна там, де община ще не віджила, хай вона буде подвірна там, де община вже нежиттєва, але хай вона буде міцна, хай буде спадкова. Такому власнику-господарю уряд зобов’язаний допомогти радою, допомогти кредитом, тобто грошима.
...Пробувши близько 10 років у справі земельного устрою, я дійшов глибокого переконання, що в справі цій потрібна наполеглива праця, потрібна тривала чорна робота; <...> Супротивникам державності хотілося б вибрати шлях радикалізму, шлях звільнення від історичного минулого Росії, звільнення від культурних традицій.
Вам потрібні великі потрясіння, нам потрібна ВЕЛИКА РОСІЯ!»
Запитання та завдання
1. Схарактеризуйте політичну програму П. Столипіна.
2. Як ви розумієте заключну фразу виступу П. Столипіна: «Вам потрібні великі потрясіння, нам потрібна Велика Росія»?
3. Про які риси державного діяча засвідчує програма, запропонована П. Столипіним?
Документ 17.
Оцінка істориками аграрної реформи П. Столипіна.
Джерело: «Історія українського селянства», т. 1.
«Представники радянської історичної науки змушені були рахуватися з постулатами панівної в СРСР марксистсько-ленінської ідеології. Населенню всіляко нав’язувалася теза про абсолютно шкідливий характер приватної власності на землю, що неминуче призводило й до негативного висвітлення столипінського землевпорядкування.
Складніше оцінювати дослідження сучасних істориків. На регіональному рівні з’явилися праці, які надмірно ідеалізують результати столипінської реформи, голослівно перебільшують внаслідок її впровадження врожайність хлібів тощо. Наприклад, В. Бочаров зробив висновок, що на Катеринославщині відбулася «докорінна перебудова традиційного аграрного устрою». У зв’язку з цим нагадаємо, що соратник Столипіна О. Кривошеїн наприкінці 1908 р. з трибуни Державної Думи відкинув тезу, згідно з якою указ від 9 листопада 1906 р. став ледве не вирішенням аграрного питання. За його словами, таке твердження було «далеким від істини». Окрім цього, необхідно зауважити, що багато дослідників обходять питання якісної сторони справи. Однією тільки зміною форми землеволодіння, на що більше всього й орієнтувалася правляча бюрократія, домогтися радикальних зрушень у сільському господарстві було неможливо. Саме катеринославські земські діячі, де частка хутірських і відрубних господарств була чи не найбільшою в Україні, залишили американський павільйон на всеросійській сільськогосподарській виставці в Києві напередодні Першої світової війни «з похиленими головами», їх вразила оснащеність фермерів США сільськогосподарською технікою, забезпеченість кредитами, досконалість широкої мережі кооперативних об’єднань та наявність розгалуженої промислової інфраструктури — від місцевих і портових елеваторів до транспортних комунікацій.
Що стосується П. Столипіна, то його перевага була в тому, що він обіймав, окрім голови уряду, ще й ключову посаду «в системі устрою російського життя» — міністра внутрішніх справ, яка давала йому можливість впливати на діяльність губернаторів і взагалі на внутрішню політику...»
Запитання та завдання
1. Використовуючи знання з історії України, згадайте, як селяни поставились до реформи П. Столипіна. Чому історики вважають підсумки реформи суперечливими?
2. Чи згодні ви, що радикальних зрушень у сільському господарстві не можливо досягти тільки змінивши форми землеволодіння? Що ще для цього потрібно?
3. Дайте власну оцінку аграрній реформі П. Столипіна.
Документ 18.
Розвиток культури України.
Джерело: «Історія світової та української культури: Підручник для вищих закладів освіти».
«На межі ХІХ-ХХ ст. в Україні позначилися кількісно-якісні зміни. Культурне життя в кожну епоху складається під впливом певних історичних, суспільних та політичних умов. У цей період у всіх галузях культури проступали ознаки пошуків нових шляхів, панує відчуття наростаючих принципових змін. Відбувається інтенсивне творення духовних цінностей у літературі, мистецтві, архітектурі, науці. Зростає престиж України у світі, культура починає функціонувати як цілісна система, в якій виступають у єдності всі компоненти, властиві кожній національній культурі, хоча брак державності та нівеляційна політика російського уряду значною мірою перешкодили національній консолідації українців перед бурхливими революційними подіями.
На початку XX ст., у зв’язку зі зростанням потреб у письменних працівниках та кваліфікованих фахівцях, що диктувалося вимогами розвитку індустріального суспільства, дещо збільшилася мережа навчальних закладів та кількість учнів і студентів у них. У 27 вузах навчалося 35,2 тис. студентів, у 26 тис. загальноосвітніх шкіл — 2,6 млн. учнів. Найгіршим було становище з освітою на Правобережжі, де земства — основні «промоутери» народної освіти з’явилися лише у 1911 р. Навчання було необов’язковим, тому 2/3 селянських дітей не вчилися, серед сільського населення лише 20% вміли читати й писати, а в містах ця цифра сягала 50%.
В період революції 1905 р., після скасування заборони українського слова, українські студенти почали кампанію за впровадження в університетах українознавчих дисциплін. У Харківському та Одеському університетах почали читатися курси української мови та історії. Але в період післяреволюційної реакції ці курси було закрито.»
Запитання та завдання
1. Які зміни відбулись в українській культурі на початку XX ст.?
2. Напишіть тези до теми «Позитивні та негативні риси у розвитку освіти в Україні».
Документ 19.
Російський педагог К. Ушинський про деморалізуючий вплив русифікації початкової школи в Україні.
Джерело: Ф. Турченко, В. Мороко «Історія України. Кінець XVIII — початок XX ст.».
«Мало пуття від школи, в яку дитина йде з будинку, як з раю в пекло, і з якої вона біжить додому, як з темного пекла, в якому все похмуро, чужо і незрозуміло, в світлий рай, де все ясно, зрозуміло і близько серцю. А таке враження надає на малоросійську дитину школа — єдине місце в селі, де говорять на незрозумілій для нього мові. Дитина, не чувши вдома жодного слова великоруського, з першого ж дня навчання в школі починає навертати на лад великороса, і добре було б, якби на чисто великоруському, а то на той осоружний жаргон, який виходить у малоосвіченого малороса під час спроби розмовляти на мові великороса. Така школа з першого ж дня зовсім непривітна, нагадає дитині, що вона не удома, і без сумніву, видасться йому страховищем. Якщо така школа не укорінятиметься в народному житті і не принесе для неї корисних плодів, то чого ж дивуватися? Інакше і бути не може...
...Така школа безсила, бо вона не будує розвиток дитини на єдино плідному душевному ґрунті — на народній мові і народних відчуттях, які в них відобразилися; зрештою, ...така школа даремна: дитина не тільки йде в неї з абсолютно чужого середовища, але і виходить з неї в те саме чуже їй середовище. Швидко вона забуває декілька десятків слів великоросів, які заучила в школі, а разом з тим забуває і поняття, які були до тих слів прив’язані. Народна мова і народне життя знову опановують душею дитини... і стирають всіляке враження від школи, як від чогось абсолютно чужого. Що зробила школа? Гірше, ніж нічого. Вона на декілька років зупинила природний розвиток дитини; залишається, правда, письменність, або краще сказати: напівграмотність... душу ж людини така школа не розвиває, а псує...»
Запитання та завдання
1. Чому К. Ушинський виступає проти русифікації школи в Україні?
2. Чому, на думку великого педагога, «душу людини така школа не розвиває, а псує»?
