Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ у другій половині XIX ст.

Документ 1.

З доповіді голови слідчої комісії Р. Жданова про недільні школи (20 серпня 1862 р.).

Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.

«...Ініціатива щодо розповсюдження грамотності в народі і про недільні для цього школи вийшла не від уряду безпосередньо, а, на нещастя, від таємного товариства, яке утворилося в 1855 р. в Харкові з метою змінити спосіб правління і взагалі внутрішній порядок в Росії. Засновниками і головними рушіями цього підбурливого товариства були студенти Харківського університету: Бекман, Моравський, Єфіменко, Завадський і Івков, а спільниками — студенти Левченко, Португалов, Зеленський, Раєвський та інші. Не усвідомивши ще думки про заснування недільних шкіл, товариство стало спочатку трудитися над поширенням грамотності в народі, а особливо між розкольниками за допомогою різних рукописних статей (заміток, повчань і т. п.) обурливого змісту. Потім, коли внаслідок заворушень, які були у 1858 р. в Харківському університеті, деякі члени таємного товариства (Бекман, Моравський і Левченко) переїхали в Київ, то тут склалося нове ще ширше коло їх товариства, яке привернуло до себе деяких студентів Київського університету. В цьому колі вперше виявляється виразний і свідомий намір щодо заснування недільних шкіл для поширення за їх допомогою пропаганди в народі. На чолі цього починання стає професор Павлов, за діяльною участю його, як агента уряду і разом з тим передової людини, з одного боку, було отримано дозвіл начальства на заснування недільних шкіл у Києві, під головним наглядом його ж, Павлова, а з другого — об’єднані при ньому особи із злочинними тенденціями почали діяти вільніше і рішучіше і встановили відносини із студентами університетів столичних.

Таємна і злочинна мета недільних шкіл у Києві очевидна з багатьох натяків і думок, висловлених головними діячами в їх паперах, розглянутих слідчою комісією, а особливо із слів колишнього викладача в тих школах Левченка, який рішуче висловився, «що засобом до поширення в масі простого народу ліберальних ідей повинні служити недільні школи». Крім того, гідно уваги, що на вечорі, даному студентами Київського університету професору Павлову 14 грудня 1859 р., Зеленський дозволив собі натякнути на паралель 14 грудня 1825 р., а Павлов, якому дякували за участь у недільних школах, проголосив тост за здоров’я того, хто стоїть на чолі прогресивного руху Росії. Приклад Києва незабаром наслідували в Харкові, де недільні школи засновані за розпорядженням начальства в 1860 р.; з листів про це Левченка до Бекмана і Павлова в Київ видно, що з нагоди відкриття в Харкові шкіл Завадський, якому там було багато діла, не поїхав тоді в Петербург; що заняття харківських шкіл передбачаються значно ширше, ніж у Києві, одне тільки не гаразд, що школи підпорядковані штатним доглядачам. Беручи участь таким чином у створенні недільних шкіл, злочинці поширювали пропаганду і в інших навчальних закладах, а також розповсюджували в різні місця заборонені твори іноземної преси і мали зв’язки з своїми агентами в столицях.»

Запитання та завдання

1. Де і коли виникли недільні школи в Україні?

2. Визначте мету створення недільних шкіл в Україні.

3. Доведіть, чому діяльність недільних шкіл суперечила політиці царизму в Україні.

Документ 2.

Шкільне навчання селянських дітей на Україні, підвладній Російській імперії.

Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.

«...Хлопчики і дівчатка, — говоритимемо хоч про нашу сільську школу, — совладевши дуже легко і швидко з читанням, з великою охотою і якимсь помітним змаганням друг перед дружкою, приймаються за свої уроки. Завжди доступне для них, на перших порах, читання виняткове на народній мові, нам здається понад усе підтримує в них охоту, і їм до того подобається інший вірш — чи народного поета, або ж пісні і думи народної, що тут же декламується в їх маленькому суспільстві напам’ять і навіть співається. ...Ми з особливим задоволенням указуємо тепер на школу в селі Столбовахе, де навчання ведеться тямущо, і з великою старанністю священиком П. Комарецьким і його шістнадцятилітньою дочкою. Тут гідна особливого зауваження те незвичайна охота до грамоти, яка з’явилася в народі останнім часом: селяни один перед іншим самі приводять дітей в науку. На жаль, священику довелося відмовити багатьом з них, по недоліку приміщення і взагалі по недоліку багатьох інших засобів до навчання.»

Запитання та завдання

1. Схарактеризуйте процес навчання в школі.

2. Чому не всі діти мали можливість навчатись у школі?

ДОВІДКА

Вищі навчальні заклади України

Джерело: І. Коляда «Історія України».

«Держава все більше посилювала контроль над вищими навчальними закладами. У 1884 р. прийнято новий статут, який ліквідовував університетську автономію. Ректорів, деканів, професорів призначало Міністерство освіти, а їх виборність скасовано. Разом з тим цей період відзначений появою нових вищих навчальних закладів.

Дата заснування	Назва вищого навчального закладу	Місто
1865 р.	Новоросійський університет	Одеса
1873 р.	Вищі жіночі курси	Київ
1875 р.	Історико-філологічний інститут	Ніжин
1875 р.	Чернівецький університет	Чернівці
1877 р.	Політехнічний інститут	Львів
1885 р.	Південноросійський технологічний інститут	Харків
1894 р.	Кафедра історії України - у Львівському університеті	Львів
1897 р.	Академія ветеринарної медицини	Львів
1898 р.	Політехнічний інститут	Київ
1899 р.	Вище гірниче училище	Катеринослав
1900 р.	Кафедра української літератури у Львівському університеті	Львів

Наприкінці XIX ст. кількість студентів трьох університетів підросійської України сягала 4 тис. Це були переважно діти дворян (близько 80 %).

У Львівському університеті на початку XX ст. навчалося 3 тис. студентів. У 1894 р. тут засновано кафедру історії України, яку очолив М. Грушевський, а в 1900 р. — кафедру української літератури. Незважаючи на сильні польські впливи, університет став культурно-просвітнім центром української громадськості у Східній Галичині. У Чернівецькому університеті та кож була кафедра української мови й літератури на чолі зі С. Смаль-Стоцьким. У вузах Наддніпрянської України навчання рідною мовою не велося взагалі.

Разом з тим мережа навчальних закладів в Україні розширювалася повільно і не встигала за потребами суспільства у висококваліфікованих спеціалістах. Змінювався соціальний склад студентів: збільшилась кількість представників духовенства, купецтва, підприємців, різночинців.»

Документ 3.

З виступу М. Чернишевського на захист розвитку української літератури.

Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 2.

«Коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже непотрібні стали поблажливі відозви яких-небудь французьких або німецьких критиків: не визнавати польську літературу означало б тоді тільки виявляти власну дикість. Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоруська література також не потребує нічиєї ласки. Та й, крім Шевченка, пишуть тепер українською мовою люди, які були б не останніми письменниками в літературі і навіть багатшій, ніж великоруська. Інші письменники, які за самим родом своєї діяльності обирають для своїх творів великоруську мову, всіма своїми симпатіями належать до кола людей, що найбільше дбають про розвиток малоруської народності. А найважливішим є те, що сама малоруська нація пробуджується. Якщо чехи неодмінно повинні мати свою літературу (хоча чехові, мабуть, не важче навчитися читати польські книжки, ніж малоросу великоруські), то дивно було б заперечувати справедливість такого ж прагнення у малорусів, яких удвоє більше, ніж чехів.»

Запитання та завдання

1. У чому, на думку автора, є пробудження «малоруської» нації?

2. У чому полягає внесок Т. Шевченка в розвиток української літератури.

Документ 4.

М. Старицький щодо розвитку українського театру.

Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».

«У перший період утисків до 1872 р. було заборонено цілком у Росії наше слово: ми вимушені були співати на концертах народні пісні французькою мовою... Отож з 1872 р. дозволено було український приватний спектакль: з того часу, крім перекладів, які дозволено було до друку, я узявся й до сцени, вважаючи її за могутній орудок до розвитку самопізнання народного. Склалося в Києві Товариство сценічних аматорів, і я став на чолі його режисером і постачальником п’єс; отож і з’явились тоді лібретта до музики — «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Утоплена», водевіль «Як ковбаса та чарка...» Вертаючись до того руху, що спалахнув був у Києві в 1872 р., мушу додати, що він швидко й згас: скасував його височайший указ 1876 р. 16 мая.

Михайло Старицький

Тим указом українська мова була цілком заборонена, той указ не давав мені видати і моєї драми «Не судилось», яка була в 1876 р. начорно викінчена і читана Матвієву, Косачці, Кониському, Комарову, а потім уже за дозволом української сцени, читана в 1881 р. цілому гурту. ...Так ото до сього року все стояло облогом, а з 1881 р. знову стала дозволеною, хоч і тяжкими обставинами, рідна сцена, і я з гарячою вірою завзявся постачати для неї, а потім з 1883 р. і сам став на чолі трупи, поклавши на її розвиток усю свою спадщину.»

Запитання та завдання

1. Чому царська влада чинила всілякі перешкоди для розвитку українського театру?

2. Про який «височайший указ» йдеться у спогадах?

3. Яке значення мав театр у розвитку культури України в другій половині XIX ст.?

Документ 5.

М. Лисенко про світове значення українського пісенного фольклору.

Джерело: В. Сарбей «Історія України (XIX — початок XX ст.)».

«Про світове значення українського пісенного фольклору: «Наша пісня в широкому світі європейському дуже молода, свіжа, нова, — їй належить майбуття. Від вас, синів цієї молодої народності, залежить поставити її в план розвитку в дійсно їй властивому природному світлі.

Чимала відповідальність лежить на нас, тому повинні, озброївшися певними дослідженнями, що спираються на певні наукові принципи, приступити до роботи над нею. Отже, я думаю, що наша русинська, взагалі, львівська публіка вважає за краще слухати салонові композиції, ніж народні пісні. Розучіть же її загальними зусиллями і навчіть милуватися щиро народним добром — піснею в природному її одязі. Коли Ви самі себе переробите в цьому значенні і публіку привчите до народності і в слові, і в музиці, ось тоді компоніруйте скільки хочете і на якій хочете сюжет: не жахливо за майбутнє.»

Микола Лисенко

Запитання та завдання

1. Чому М. Лисенко приділяє увагу розвитку українського фольклору?

2. Що треба зробити діячам культури для збереження української народної пісні?

Документ 6.

Значення наукової діяльності М. Грушевського.

Джерело: Р. Шпорлюк «Імперія і нації».

«Українці Росії і українці Австрії перетворилися на єдину націю не тому, що вони розмовляли на одній мові; вони саме і почали розмовляти на одній мові тому, що спочатку вирішили стати єдиною нацією. Дійти такого рішення їм допомогло найбільше досягнення Грушевського — його синтез української історії. Грушевський створив певний ідеал і одночасно накреслив шляхи його досягнення; він створив концепцію української історії, в якій українцям пропонувалася загальна політична стратегія, бачення майбутнього єдиної нації, а не тільки окремих її частин. Обґрунтувавши єдність української нації історичними аргументами, Грушевський особливий наголос зробив на винятковій важливості зв’язку між Києвом і Львовом в критичні моменти історії... Грушевський теоретично обґрунтував «український міф», і зробив він це мовою сучасної йому науки.

Не менш настирливо (і це також було не менш важливо) Грушевський виступав проти ідеї «тисячолітньої держави російської», заперечуючи існування єдиної «російської» нації впродовж тисячоліття. У очах сучасного автора-політолога Біловезька угода 1991 р., за якої лідери трьох східнослов’янських республік і націй скасували Радянський Союз, виглядає політичною реалізацією наукової схеми Грушевського. Факт створення незалежних держав — України, Білорусі і Росії — достатньо легко пояснити на прикладі інтерпретації минулого, запропонованого Грушевським.»

Михайло Грушевський

Запитання та завдання

1. Яку концепцію української історії запропонував М. Грушевський?

2. Визначте внесок М. Грушевського у розвиток українського національного відродження.

ДОВІДКА

М. Грушевський про початок роботи над багатотомною «Історією України — Русі»

Джерело: М. Грушевський «Історія України — Русі».

«Написання цілісної історії України з ранніх, ще київських часів, стало моєю задушевною мрією, до певної міри питанням честі своєї і свого покоління, всупереч тому, що найвидатніші представники української історіографії старшої генерації, тоді ще вважали це річчю, для якої час ще не настав, не вистачає матеріалу, залишаються величезні пропуски тощо. Тоді я думав про написання історії короткої і загальнодоступної, в трьох невеликих томах, які охоплювали б старий, литовсько-польський, і новий періоди. Зайнявши кафедру, я сім семестрів поспіль (1894-1897) читав загальний курс історії України. Повторений потім вторинно ще раз з р. 1898-1901, курс цей мав послужити наче скелетом тієї задуманої історії. Говорю скелетом перш за все тому, що курс цей простежував тільки провідну нитку політичної історії, не вдаючись в історію культурну, огляди будуючи, економічного життя і т.д., які потім посіли таке важливе місце в остаточній реалізації плану.

Упродовж 1897 р. і 1898 р. було написано перший том і в кінці 1898 р. був виданий...

...На Галіції цей початок історії був прийнятий з великою зацікавленістю, можна сказати, з ентузіазмом. Проте на прохання про і допуск до Росії відповіддю була абсолютна заборона.»