Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ НАРОДУ ТА УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ у першій половині XIX ст.
Документ 1.
А. Скальковський про землеробські знаряддя, поширені на Півдні України.
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«а) Малоросійський двоколісний плуг (ломовий) з поліпшеннями колоніста Бехтольда, або ж простий. Склад його, відомий усім агрономам, вже належить до галузі технології. В нього запрягають до п’яти пар волів, якщо цілина дуже тверда або переліг (обліг) старий. Г. Робо, одеський купець, використовував на своєму хуторі плуг на десять пар волів.
1 — рало, 2 — рало з полозом, 3 — чотиризубе рало, 4 — бороноподібне рало, 5—радло (гака), 6 — удосконалений плуг, 7 — соха-рогач, 8 — соха двобічна
б) Саксонський плуг меноністів (німці-переселенці — авт.), плуг місцевого їх виготовлення...
в) Малі плужки двоволові й двокінні, які використовують німецькі й болгарські колоністи.
г) Соха татарська та бессарабська, яка особливо використовується для ґрунту, призначеного під городи, садки і кукурудзу, якщо ця остання розводиться на розпушеному ґрунті. Рало, орало, підгортальник і 13-зубне двоколісне саксонське рало...
е) Борони, прості і подвійні, або 36-зубні тієї ж будови, що і в інших частинах імперії... Екстирпатори, культиватори і котки майже зовсім невідомі, хоч колоністи і багаті чужоземці в більш заможних господарствах або значних фруктових та виноградних садах і використовують їх іноді.
1 — дерев'яні граблі, 2 — вили с залізними зубцями, 3 — дерев'яні тройчаки, 4 — лопата для провіювання зерна, 5 — камінний каток
Для збирання хліба використовують як серпи, так і коси з граблями... Жатні машини ще не відомі. Татари весь хліб скошують косою, навіть без грабель... Для підгортання картоплі й обробітку виноградників використовуються широкі молдавські «сапки» у вигляді зігнутої лопати, а для викопування з ґрунту картоплі меноністи використовують особливе знаряддя у вигляді тризубця із зігнутими зубцями. Хліб молотять взагалі сирим і такими засобами: 1) ціпами на токах (у клунях) під навісами; 2) кіньми на току, тобто на відкритих токах, які тут називаються «гарманами» (з татарського— «арман», через це й молотіння називається «гармануванням»). Татари і греки молотять таким чином весь свій хліб, болгари ж і колоністи використовують для цього кам’яні, чавунні та навіть дерев’яні (які привозять з Молдавії) котки, в які запрягають коней; 3) молотильними машинами з заводів Потьомкіна, Бутенопа, Шуммана або ж виписаними з-за кордону. Нещодавно херсонські поміщики почали купувати в Одесі молотильні машини, які привозяться з Англії.»
Запитання та завдання
1. Схарактеризуйте, які землеробські знаряддя використовували селяни Півдня України. Поясніть, чому використовувались різноманітні знаряддя праці?
2. Які зімни відбулись в землеробських знаряддях? Укажіть наслідки цих змін.
Документ 2.
Економіст М. Арандаренко про чумаків Полтавської губернії (1849 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«Ті, що займаються візникуванням солі з Криму і Бессарабії, а також риби з Криму і Дону, звуться тут чумаками, великий зріст, фізична сила, мужні риси обличчя і довгий жмут волосся, закручений за вухо (по-малор. чуприна, або оселедець), рухи, які свідчать про міцність м’язів, поважна постава з виразом самосвідомості на обличчі, гордість — з мовчазною веселістю, одяг — надто широкі шаровари, нарозхрист свита і висока смушкова шапка — становлять відмінні риси чумака.
Цей клас, підкоривши себе особливим умовам під час візникування, відрізняється цим від інших малоросіян. Вони (чумаки) мають дуже великих, сильних і красивих волів, охоче за ними доглядають, платять за них дорогу ціну і цим пишаються; добрі, надзвичайної міцності вози, на які кладуть по 100 і більше пудів, запрягаючи звичайно пару волів (тут зветься паровицею); ті, в кого худоба слабша, впрягають і дві пари. Коли на Перекопі від озер сіль вивозилась вільно, з сплатою в казну від пароволого воза, то були приклади, що чумаки вивозили парою волів на одному возі по 200 пудів солі і більше.
Чумаки
Візникування своє чумаки провадять звичайно валками (по-малор. фура), які складаються з кількох десятків возів (по-чумац. паровиці). Валка, або фура, має свого отамана, який від імені цілої валки наймається для візникування, приймає заробітки і робить розкладку за участю кожного. Таке товариство зветься в них артіллю. Кожен чумак в своїй артілі підкоряється в суворому розумінні всім умовам і в разі відходження від них — карається і навіть виганяється з артілі. Отаман вирішує всі суперечки остаточно; він призначає кару, і вся артіль підкоряється йому безумовно... В дорозі ж чумак піддає себе всяким злигодням: завжди тверезий, помірний у харчах: пшоняна каша з салом або галушки, шмат хліба з сіллю — оце все його харчування. В дорозі, не маючи в своєму розпорядженні грошей, чумак обмежений. До візникування гроші всієї артілі зберігаються в отамана... Візникування їх починається від початку весни і триває до осені. Взимку чумаки в подорож не їдуть. Зупиняючись на ночівлю, чумаки вишиковують свої вози в колону, військовим порядком.»
Запитання та завдання
1. Поясніть, кого називали чумаками.
2. Опишіть зовнішній вигляд чумака.
3. Чому у чумаків була дуже сувора дисципліна?
4. Який внесок чумацького промислу в розвиток торгівлі в Україні?
Документ 3.
Опис Таганчанської суконної фабрики.
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«Таганчанська фабрика, яка існує понад сорок років, закладена батьком сучасного власника м. Таганні полковником Йосипом Понятовським. На початку це, таке величезне тепер, підприємство було досить незначним; у ньому було не більше 10 ткацьких верстатів, на яких вироблялись сукна низьких сортів із звичайної вовни, і оборотний капітал ледве досягав до 3 тис. крб. срібл. Згодом з поступовим поліпшенням і збільшенням числа машин значно зріс капітал фабрики, а разом з тим і кредит її; через кілька років після заснування вона могла вже стати в ряд з кращими подібними підприємствами і згодом посіла перше місце між усіма суконними фабриками свого краю. Ще в 1815 р. засновник фабрики Понятовський, прагнучи устаткувати її за зразком кращих підприємств цього напрямку, вирушив з цією метою в подорож за кордон, оглянув і вивчив там багато суконних фабрик. Повернувшись в Таганчу, він вирішив зовсім перебудувати дуже мізерну тоді фабрику і для цього запросив до себе відомого на той час за кордоном механіка бельгійця Янса... У 1816 р., встановивши 2 асортименти машин, Янс збільшив число верстатів до 20, встановив 8 підстригальних машин і 4 гнізда вальниць; у 1818 р. він же поставив ще інші 2 асортименти; у 1822 р. за зразком машин, складених Янсом, фабрика вже своїми засобами сама додала 4 асортименти і стільки ж протягом наступних 4 років, тобто до 1826 р. Таким чином, майже з кожним роком кількість нових машин збільшувалась, і у 1838 р. на фабриці Таганчанській замість колишніх 10, а пізніше 20 ткацьких верстатів було вже 120 з відповідним числом різних машин, які всі разом становили 12 асортиментів. Але найважливішим посиленням у діяльності фабрики послужило введення парової машини, виписаної з Англії у 1840 р.... Разом з нею тоді було привезено і деякі інші машини...
Збування здебільшого провадилось на місці приїжджим суміжних і далеких губерній купцям, а частково шляхом замовлень і через відправку в призначені терміни і місця за вказаними адресами: у Харків, Ромни, Курськ та інші місця.
Потрібні для фабрики матеріали закуповуються або під час транспортів сукон до зазначених міст, або в Бердичеві та Одесі...»
СЛОВНИК!
Промисловий переворот — поступовий перехід від феодальної мануфактури до капіталістичної фабрики, заміна ручної праці машинною, широке запровадження у виробництво парових двигунів, удосконалення технологій. Розпочався в Україні у 30-40-х роках XIX ст.
Запитання та завдання
1. Випишіть з тексту документа причини розвитку суконної фабрики.
2. Про яке явище у промисловості свідчить приклад розвитку суконної фабрики?
3. Укажіть, в які міста і як проводилось збування виробленої продукції з фабрики. Які наслідки це мало?
Документ 4.
Зростання кількості міського населення України в першій половині XIX ст.
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
|
Губернії |
Кількість міського населення (тисяч осіб) |
Процент міського населення 1858 р. |
Міське населення 1858 р. у процентах до 1811 р. |
|||
|
1811 |
1825 |
1840 |
1858 |
|||
|
Полтавська |
77,4 |
86,7 |
113,1 |
143,9 |
7,9 |
185,9 |
|
Чернігівська |
81,7 |
93,8 |
118,0 |
140,0 |
9,5 |
171,4 |
|
Харківська |
73,8 |
112,6 |
130,1 |
179,1 |
11,3 |
242,7 |
|
Київська |
64,3 |
73,8 |
125,5 |
203,6 |
10,5 |
316,7 |
|
Подільська |
43,6 |
55,5 |
22,6 |
120,8 |
6,9 |
277,1 |
|
Волинська |
55,5 |
79,0 |
134,0 |
110,2 |
7,2 |
198,6 |
|
Катеринославська |
27,2 |
58,3 |
55,7 |
113,9 |
10,9 |
418,8 |
|
Херсонська |
56,0 |
100,0 |
140,7 |
276,0 |
26,9 |
492,9 |
|
Таврійська |
33,4 |
66,4 |
97,5 |
129,3 |
18,8 |
387,2 |
|
Разом |
512,9 |
726,1 |
997,2 |
1416,8 |
11,0 |
276,2 |
СЛОВНИК!
Урбанізація — історичний процес швидкого зростання старих і виникнення нових міст та підвищення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства.
Запитання та завдання
Проаналізуйте наведені в таблиці дані. У яких губерніях і чому зростання населення було більшим? Які чинники впливали на зростання населення України?
Документ 5.
З донесення Галицького губернського управління віденському уряду про заходи щодо сприяння приватному промисловому підприємництву на Прикарпатті.
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 2.
«...Для того щоб підняти приватну металургійну мануфактуру, використовуючи їхню продукцію для внутрішніх потреб, необхідно зробити гірську справу абсолютно вільною, щоб той, хто бажає зайнятися гірською справою, не боявся перешкод, що, знайшовши руду при шурфуванні, зовсім не може дістати дрова або зможе купити у скарбниці за непропорційно високу ціну.
Урядовцям в Галіції також не потрібно ні забороняти, ні ускладнювати заняття гірською справою.
...Окрім необмеженої свободи в залізорудному промислі, доцільно було б підприємцям, які зустрічаються з труднощами або перешкодами при його організації, надавати пільги. І тому особливо тим, хто вирішує заснувати свої ... підприємства в багатообіцяючих, але зовсім безлюдних околицях Карпатських гір, їм слід надавати допомоги з боку скарбниці необхідними дровами за доступними цінами.»
Запитання та завдання
1. Поміркуйте, чому Галицьке губернське управління доводить віденському уряду необхідність розвитку металургійної промисловості.
2. Яку допомогу і чому повинна була надавати держава для розвитку приватного промислового підприємництва?
Документ 6.
Хрещенський ярмарок у Харкові (1858 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 2.
«Хрещенський починається 6 січня і продовжується місяць... Хрещенський — найсильніший зі всіх українських ярмарків. До 100 тисяч підвод, фур, возів і саней привозять різноманітні товари з різних кінців Росії, з Нижегородської губернії, з Бессарабії, з Кавказу і з Риги. Сюди стікається повний комплект ярмаркових торговців, продавців і покупців, тут головний склад товарів, що призначаються для кочування по українських ярмарках...
Хрещенський закінчився. Знову укладаються товари, навантажуються підводи, і довга низка обозів виступає у напрямку до Ромнів... Купці поспішають в Ромни на Маслянський ярмарок... Офіційні терміни Маслянського ярмарка з 17 по 24 лютого, але він продовжується не менш 2-х тижнів. У цю пору року в Малоросії нерідко вже починається весна, земля розпускається, дороги стають непроїзними, коні тонуть у бруді, обози загрузають і зупиняються... Але така, очевидно, потреба торгова, що вона примушує купців долати всі перешкоди, що поставляються природою, переносити всі знегоди, клопоти і навіть збитки для того, щоб не позбутися покупців.»
Запитання та завдання
1. Використовуючи текст документа та додатковий матеріал з історії, вкажіть найвідоміші українські ярмарки.
2. Поміркуйте, що могли продавати на ярмарку українські купці, а що — іноземні.
3. Яке значення мала ярмаркова торгівля?
ДОВІДКА
Українські підприємці
Джерело: І. Коляда «Історія України. 9 клас. Навчально-методичний посібник для вчителів».
«Коріння роду Терещенків походить з останньої української козацької столиці м. Глухова. Саме тут Артемій Якович Терещенко зробив перші кроки у торговельній справі. Згодом земляки прозвали його «Карбованцем». Здійснивши накопичення коштів за продаж хліба та лісу, продовольства для армії та флоту під час Кримської війни, Терещенко вклав свої капітали у швидко зростаючу цукрову промисловість, побудувавши найбільшу на той час в Україні цукроварню у селищі Хутір Михайлівський на Чернігівщині. Разом з батьком комерційну справу вивчали і розвивали його сини: Микола, Федір, Семен.
У 1870 р. Артемій Якович надав своїм синам повну самостійність на ниві підприємництва. Вони засновують «Товариство буряко-цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків», щорічний обіг капіталів якого невдовзі склав 12 млн крб і справами якого керували 14 контор у різних містах імперії. На цукрових заводах товариства працювали в основному селяни ближніх сіл та прибулі робітники. Ось як було організовано їх працю та побут: «На рафінадному заводі, що розташовувався на Хуторі Михайлівському, працювало у три зміни по 8 год. 660 робітників, які мали щотижневий один вихідний. Місячна зарплата становила від б крб у некваліфікованого працівника і жінок до 15 крб і для бригадирів та старост. Крім цього, окремо виділялось ще трирічне народне училище (у ньому навчалось 60 учнів — дітей робітників та службовців заводу), була облаштована чайна для робітників, у якій влаштовувались театральні вистави, організовувались вечори відпочинку».
Крім підприємництва, родина Терещенків відзначалась активною діяльністю в органах місцевого самоврядування та благодійністю: відкривали школи, шпиталі, дитячі притулки. Тільки на облаштування міста Глухова родина пожертвувала 1,5 млн крб.
Симиренки — зачинателі підприємництва в Україні, уродженці Черкащини, сини колишнього кріпака.
Засновником роду був запорізький козак Степан Андрійович Сими ренко, що понад 20 років перебував на Січі, а після її руйнації відмовився присягнути на вірність Катерині II і був позбавлений козацьких вольностей та власного маєтку. Його син Федір Степанович разом зі своїми зятями — синами колишнього кріпака-ремісника (за фахом — чинбаря і чоботаря) Михайла Яхненка — Степаном, Терентієм та Кіндратом, викупившись із кріпаччини, заснували промислово-торговельну фірму «Брати Яхненки і Симиренко», яка спеціалізувалася, головним чином, на виробництві й продажу цукру. Розпочинали брати Яхненки підприємницьку діяльність з орендування двох поміщицьких млинів у містечку Сміла, торгівлі на ярмарках борошном та гуртовим перепродажем худоби і шкіряного товару.
1843 р. фірма «Брати Яхненки і Симиренко» спорудила першу в Україні цукроварню в с. Ташлик на Смілянщині, яка застосовувала замість застарілої «вогневої» нову «парову» технологію виробництва цукру. Грандіозне видовище, небачене для того часу, становила побудована 1848 р. поблизу с. Мліїв головна семиповерхова цукроварня. Вона так само, як і належні фірмі найкраще технічно оснащені у всій Російській імперії механічний та цегельний заводи, використовувала працю вільнонайманих робітників, які, працюючи на привезених з-за кордону верстатах, навчалися у майстрів-іноземців. На механічному заводі, який випускав обладнання для цукроварень, було побудовано і перші пароплави, що перевозили по Дніпру зерно, — «Українець» та «Ярослав» (1850 р.).
До справи вони залучали і своїх синів та онуків, прищеплюючи їм навички підприємництва. Так, Федір Симиренко найкмітливіших своїх синів — Платона і Василя — відправив навчатись до Франції, де вони здобували освіту за спеціальністю інженерів-технологів у Паризькій політехніці. Повернувшись в Україну, Платон, використовуючи здобуті знання, доклав величезних зусиль для вдосконалення технології виробництва цукру на заводах фірми.
У Млієві Платон побудував ціле промислове містечко, яке було гордістю власників. Кожна родина робітника та службовця отримала окремий будинок з городом і садком, самітні — гуртожиток.
Поряд із домівками тут діяли крамниці, лікарня з аптекою, лазня, школа, церква, аматорській театр. Вулиці містечка освітлювались газовими ліхтарями, які тоді тільки-но почали запроваджуватися у великих містах Російської імперії.
Сади у Млієві, де Платон плекав нові та вдосконалював відомі сорти плодових рослин, стали експериментальною базою для наукової діяльності його сина Льва (вивів і назвав на честь батька знаменитий сорт зимових яблук Ранет Симиренка) та онука Володимира — засновника Інституту садівництва УААН України. Головна контора фірми надавала мешканцям селища для поліпшення їхнього економічного становища грошові позики під векселі. На ті часи, коли ще панувала кріпаччина, то було дуже сміливим кроком.
1859 р. заводи фірми і селище при них відвідав Тарас Шевченко і був до сліз розчулений усім побаченим. Платон Симиренко також пообіцяв посприяти коштами Тарасу Григоровичу на повне видання «Кобзаря». І коли царська цензура дозволила друкувати книгу, Платон Федорович не вагаючись переслав поетові необхідні 1100 карбованців, а згодом у своєму листі до нього писав: «...Усі ми часто згадуємо про Вас. Ми з вами мало знайомі. Де про що бажав побалакати з Вами, та не трапилося зручної нагоди. Ви своїми оповіданнями поетичними так бадьорили мій дух, що я про все забув. Дасть Бог, побачимося і побалакаємо по правді. Адже Ви за правду не гніватиметеся?» І ось коли 1860 р. нарешті вийшов «Кобзар», Платон Симиренко навіть трохи був сердитий на поета, оскільки на виданні було зазначено: «Коштом Платона Симиренка», а був він чоловіком стільки ж добрим, скільки і скромним і ворогом всілякої «реклами» свого імені.
Розквіт фірми «Брати Яхненки і Симиренко» припадає на 40-50-ті роки XIX ст. Тоді слава про неї гриміла по всій Російській імперії і навіть за кордоном, бо продукція знаменитих українців вивозилася також у зарубіжні країни. Склади і крамниці фірми розташовувалися в найбільших містах імперії, в тому числі у Москві та Нижньому Новгороді. І прості люди з вдячністю і повагою відгукувалися про тих підприємливих «малоросіян», які постачали їх цукром найвищого ґатунку, високоякісним борошном І та багатьма іншими споживчими товарами...»
Документ 7.
А) З автобіографічних записок обер-квартирмейстера херсонських військових поселень Є. Ф. Фон Брадке про військові поселення.
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«У цій величезній степовій місцевості (Херсонська губернія — авт.), де 90 тис. душ, приписаних до військових поселень, займались землеробством і скотарством, господарство провадилось цілком екстенсивне і неправильно, що за місцевим наріччям зветься диким, або злодійським, господарюванням. Аніякого розподілу полів, ніяких відведених луків і пасовищ; орють, де хочуть, сіють, поки врожаї добрі або навіть середні, і потім кидають цю ділянку, доки вона не відпочине від одержаного навантаження, що відбувається зазвичай, дивлячись за ступенем розмірів і родючості, у проміжках часу від п’яти до кількох десятків років. Тим часом зростає на цьому виснаженому просторі (гній там використовують лише як паливо, але не як добриво) спершу бур’ян, особливо полин, який слугує добрим паливом, а потім, коли земля зміцніє, більш густа або рідка трава... Тут я знайшов цих колись дуже заможних селян у надзвичайних нестатках і злигоднях, і мені не важко було відшукати причину цього сумного становища. Коли полки почали користуватися призначеними їм ділянками і узяли на себе управління, ними оволоділо палке завзяття на користь казни і вони стосовно одержаних ними
природних багатств не задовольнялись щедрим утриманням, здобутим для своїх людей і коней, а намагались нагромаджувати щонайбільше запасного хліба й сіна. Цієї мети вони безсумнівно досягли, хоч і тут цілі зграї пацюків знищили добру половину; але на той час полки забирали у селянина кращі землі, провадили великі посіви без усякої згоди з трудовими силами і надавали селянинові лише мізерну решту часу на його власне господарство. Через те що оранка під час тривалого літа може провадитися довго і праці з угноєння не існує, то ця система була б ще менш шкідливою для матеріального добробуту поселенців. Але під час збирання, коли при великій сонячній спеці часто все разом дозріває, хліб в один день починає спіти, а трава перетворюється в солому, казенні величезні посіви потребували такої посиленої праці, що збирання на селянських ланах відкладалось до закінчення цих робіт, і селяни часто привозили додому лише солому. Таке жахливе становище значної частини населення вимагало швидких заходів, і тому, за моєю пропозицією, було перш за все наказано графом Вітте, начальником військових поселень, щоб кожний поселенець не використовував понад трьох днів на тиждень на казенній праці. Це все ж таки приборкало безмежну сваволю і тому постійно мною вимагалось.»
Запитання та завдання
1. Як розвивалось сільське господарство у військових поселеннях?
2. Випишіть ймовірні причини повстання військових поселенців.
Б) Із донесення графа Аракчеєва від 24 серпня 1819 р. царю про придушення повстання в Чугуївському військовому поселенні.
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«...я ...довідався від слобідсько-українського... губернатора Муратова, що заворушення продовжуються і причиною цьому є слабкістю начальства і обурення різних чиновників, яких з м. Чугуєва виселяють, а з припиненням недозволених вигід, якими вони там, перебуваючи, користувались, повертають на зло дію свою на уми корінних жителів. До цього губернатор додав, що загальне бажання публіки дорученої йому губернії є таке, щоб з цими заколотниками вчинено було з усією суворістю законів, щоб дати приклад нижчому класу людей і тим самим припинити це заворушення. З рапорту... я побачив, що утримуються вже під арештом [люди] з округів полків:
Чугуївського — 1104, Таганрозького — 899, з яких над 313 чоловіками, як найголовнішими злочинцями, провадиться запропонований військовий суд...
Ніякі... умовляння не діють на заколотників, і що всі вони одноголосно з жінками і дітьми кричать таке: не хочемо військового поселення, яке є не що інше, як служба графу Аракчеєву, а не государю, і ми вжили рішучих заходів, щоб знищити графа, і напевно знаємо, що з його знищенням розпадеться і військове поселення;...
Після всіх... попередніх заходів, доведених до виконання, і коли військовий суд був закінчений і поданий мені на конфірмацію [затвердження], за яким засуджено до позбавлення життя 204 злочинців, я дав наказ дивізійному командирові Г.І. Лисаневичу, що затверджую його погляд на покарання їх шпіцрутенами кожного через тисячі осіб по дванадцять раз з тим, щоб кару цю було вчинено в перший день тільки 40 з найголовніших злочинців, серед яких включив я усіх унтер-офіцерів, поселених і резервних ескадронів, і тих відставних унтер-офіцерів, які до заснування військових поселень були у м. Чугуєві головними керівниками і дії яких серед заколотників мали великий вплив.
Винесену кару виконано в м. Чугуєві 18 серпня і її було здійснено: з м. Волчанська — усім арештантам і з м. Змієва — головнішим заколотникам. Тут же знаходились і всі арештанти, утримувані в Чугуєві, і депутати, які приходили до мене в Харкові.
Озлоблення злочинців досягало такої міри, що з 40 чоловік тільки троє, каючись у своєму злочині, просили про помилування, і вони на місці були прощені, а решта 37 покарано; але це покарання не вплинуло на решту арештантів, які були при цьому, хоч воно було суворим і показним, бо піхотні солдати через невдоволення своє на чугуївців за їх заколот дуже їх покарали. А втім, при цьому покаранні були присутні медичні чиновники, які і зупиняли його, зважаючи на силу і тілесну будову кожного злочинця. Після закінчення цього покарання були запитані усі непокарані арештанти, чи каються вони у своєму злочині і чи припинять своє буйство? Але оскільки вони одноголосно це відкинули, то начальник штабу поселених військ Клейнміхель, за моєю згодою, наказав з них вже взяти перших підбурювачів і покарати на цьому ж місці шпіцрутенами.»
Запитання та завдання
1. Як граф Аракчеєв пояснює причини повстання військових поселенців? Чи згодні ви з графом? (Під час відповіді користуйтеся текстом документа А.)
2. Як військові поселенці пояснювали причини повстання?
3. Чому повстання поселенців було дуже жорстоко покарано?
Документ 8.
Донесення катеринославського віце-губернатора Міністерству внутрішніх справ про селянський рух і його придушення на Катеринославщині (1820 р.) (мовою оригіналу).
Джерело: Ф. Турченко, В. Мороко «Історія України. Кінець XVIII — початок XX ст.».
«... Я имел удовольствие под руководством г. генерала-адъютанта Чернышева водворить спокойствие в 16 деревнях, населенных свыше 2000 душ ревизских крестьян и кои находятся ныне в должном повиновении...
Чтобы объяснить характер сего народного волнения, нужно знать, что стремление крестьян к исторжению безусловной для себя свободы возникло от вселения лестного им воображения о сбыточной возможности отыскать оную...
Устойчивость в предположенном отыскании вольности раскрыла в них способность к тактической защите, нередко видны были выставляемые с их стороны наблюдательные пикеты, подъезды, рекогносцировки военных сил, облагаемых их селения, решимость в нападении на вооруженных.., тут же видны были успешнейшие средства в оповещении и соединении многих деревень, так что едва усмирение воспоследовало на значительном пространстве многочисленных селений, как уже другие, соединены в толпу вооруженную, открывались готовыми подвизаться за свободу. Столь необычайная быстрота, такая наклонность к единомыслию и мужественная готовность к защите и низвержению порядка и правил, обуздывающих буйственные их поступки, угрожали не только всю губернию нарушением тишины и спокойствия, но бедствие сие могло удобно и легко водвориться по соседственным Воронежской и Слободскоукраинской губерниям, есть ли бы усилия и меры к отвращению сего несчастия не были быстро, согласно с твердостью и благоразумием, предприняты. Есть ли бы командирования достаточного числа войск и содействие г. генерал-адъютанта и кавалера Чернышева не способствовало к пресечению сего зла как по местному происшествию уже свирепствующего, так и сближенного к сопредельным губерниям, где единообразные мысли, обычаи и виды легко соединили бы возмечтавших о вольности жителей всего полуденного края.»
Запитання та завдання
1. Укажіть причини повстання селян на Катеринославщині.
2. Зробіть висновок щодо масштабу повстання.
3. Доведіть, що виступи селян були організовані на високому рівні.
4. Поясніть причини побоювання катеринославського віце-губернатора щодо селянського руху.
Документ 9.
Легенда про Устима Кармелюка (20-30-ті роки XIX ст.).
Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».
«Я ще пам’ятаю ті часи, — казав мені один чоловік, — як за Кармелюка говорили: отам він то зробив, а там то... Раз так було, їде одного часу Кармелюк по полю та бачить, як запріг мужик пару воликів та примушує їх до роботи. «Чого ти такі малі мучиш?» — питається його. — «А що ж, каже, маю діяти, як нема за що більші купити?»
«На тобі, — каже Кармелюк, — 100 рублів, та купи собі дві пари старих волів».
Той подякував і так зробив.
Як же зобачив пан у мужика такі гарні воли, та все допитується, де він їх украв.
Мужик каже, що якийсь чоловік йому дав 100 рублів і на ті гроші він купив. Пан не вірить і одбирає ті воли.
Здибав знов Кармелюк того мужика (а він такий був, що як проходить коло того, то той не бачить його) і питається, де він гроші подів і чому не купив волів, як йому було приказано. Мужик все розказав, як було. «Ну, на тобі знов 100 рублів, а це письмо занеси до пана і скажи йому, що я в нього в гостях буду, а я — Кармелюк». Як почув це пан, то зараз зібрав дворню, людей і думав, що Кармелюк не доступить до нього. Та Не тут то було. Кармелюк добрався-таки та й вийшов на ґанок і каже людям, — усі чують його голос, а самого не бачать, — що можуть розходитись, бо панові їх уже не потрібно.
Кармелюк був чоловік справедливий, провчав панів, котрі знущалися над людьми. Бідні його дуже поважали, бо як що візьме в багатих, то все їм віддасть,
...Питаються одного селянина: а в цих Медоборських горах ховався Кармелюк? «Він не ховався. А нащо ж йому було ховатись, коли він був Кармелюк?!»
Устим Кармелюк
Запитання та завдання
Чому Устима Кармелюка поважали як народного героя? За що він боровся?
Документ 10.
З повідомлення Буковинської обласної президії коломийському обласному старості про антипоміщицьку агітацію Лук'яна Кобилиці (грудень 1848 р.).
Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».
«За відомостями, які до нас надійшли, депутат рейхстагу Лук’ян Кобилиця своїм місцевим однодумцям прищепив ідею, що домінії припинили діяльність та що він одержав від його величності цісаря уповноваження вибирати нових війтів і десятників, які будуть урядувати окремо без всякого втручання доміній. Усі піддані повинні звертатися до дідичів з проханням видати дрова в разі потреби з панських лісів, а якщо дворазове прохання не буде задоволене дідичами, то в таких випадках належить повідомити його, Кобилицю, а він вже дасть відповідні вказівки.
Кобилиця в деяких громадах провів нові громадські вибори, а в горах ніби він роз’яснив місцевому населенню, що ліси і полонини належать їм, що тут тільки він і цісар повинен давати розпорядження та що наступного року будуть усі звільнені від податків.»
Запитання та завдання
1. Укажіть причини повстання селян Буковини під проводом Лук’яна Кобилиці.
2. Схарактеризуйте дії Лук’яна Кобилиці як керівника повстання? Чиї інтереси він обстоював?
Документ 11.
З таємної інформації шефа жандармів графа А. Орлова губернаторам про Кирило-Мефодіївське товариство.
Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».
«Нещодавно виявлено, що молоді вчені люди в Києві, майже всі уродженці Малоросії, створили Українсько-слов’янське братство св. Кирила і Мефодія. Засновниками товариства були: колезький секретар Гулак, ад’ютант Костомаров і кандидат Білозерський, але з ними зближалася й інша молодь, яка здебільшого вчилася в університеті св. Володимира.
Братство ставило собі за мету приєднання до Росії іноземних слов’янських племен, а засобами до цього вважало піднесення слов’янських племен до поваги власної їх народності, усунення звичаїв із всього іноземного, знищення ворожнечі і встановлення згоди між ними, схиляння їх до сповідання однієї православної віри, відкриття училищ і видання книг для простого народу.
У декого з учасників Українсько-слов’янського братства було знайдено не застосований, проте, до товариства статут, за правилами якого в слов’янських племенах мало бути народно-представницьке правління, рукопис найзлочиннішого змісту, який нібито витлумачував цей статут; інший рукопис, що називається «Закон божий» або «Подністранка»; перероблена з Міцкевичевої «Пілігримки», в якому містилися революційні і комуністичні правила, а в кінці підбурливі відозви до слов’янських племен, та інші злочинні твори.
Треба ще зазначити, що ідеї про відновлення в кожній країні народності, мови, власної літератури й об’єднання слов’янських племен в одне ціле, не належить тільки особам, причетним до згаданої справи, а становлять об’єкт міркувань багатьох учених, і тих, хто з них займається дослідженням взагалі про слов’ян, називають слов’янофілами.
А в Києві і в Малоросії слов’янофільство перетворюється на українофільство. Там молоді люди більше піклуються про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, мріючи навіть про повернення часів колишньої вольниці козацтва і гетьманщини.
Причетні до справи про Українсько-слов’янське братство, як уродженці Малоросії, були, власне, українофілами. Усі вони у своїх листах, а художник Шевченко, колишній вчитель Куліш і Костомаров навіть у надрукованих ними творах, зображаючи неправильно справжній стан України, яка ніби перебувала в тяжкому становищі, захоплено говорили про колишню Малоросію, надаючи їй надзвичайно великого значення; історію цього краю надавали мало не визначнішою за всі історії, наїзди гайдамаків (описували як лицарства, наводили приклади колишньої вольниці, натякаючи, що дух свободи не охолонув і досі криється серед малоросіян). Вірші Шевченка на малоросійській мові, особливо рукописні: «Сон», «Послання до мертвих і живих», «Три душі» та інші, одні пасквільного і величезною мірою зухвалого, інші прямо підбурливого змісту, за височайшою затвердженою ухвалою щодо справи про Українсько-слов’янське братство, винуваті засуджені до суворого покарання; крім того визначено:
1. Надруковані твори: Шевченка — «Кобзар», 1840 р.; Куліша — «Повість про український народ», 1846 р., «Україна» 1843 р. і «Михайло Чернишенко» 1843 р.; Костомарова, під псевдонімом Ярема Галка, — «Українські балади», 1839 р. і «Вітка» 1840 р. заборонити і вилучити з продажу.
3. Генерал-ад’ютантам Бібікову і Кокошкіну повідомити, щоб вони стежили у ввірених їм губерніях, чи не лишилися в продажу вірші Шевченка, рукопис «Закон Божий» та інші підбурливі твори.»
Запитання та завдання
1. Визначте основні напрямки діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.
2. Чому влада вбачала небезпеку в діяльності товариства?
3. Схарактеризуйте історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.
ДОВІДКА
Кирило-Мефодіївське товариство
Джерело: М. Попович «Нарис історії культури України».
«26 травня 1847 р. граф Орлов надіслав царю доповідь про діяльність Кирило-Мефодіївського братства і пропозиції щодо покарання його членів, з якими Микола повністю погодився. При всій неповороткості тодішньої системи зв'язку і колосальних відстанях — а справа проводилась під безпосереднім наглядом імператора — варто подивуватись оперативності царського розшуку, що швидко знайшов усіх у різних кінцях краю, посадив, провів розслідування і в три місяці закрив справу.
У справі виявились замішані:
Костомаров Микола Іванович, 28 років, з дворян, професор-ад'юнкт Київського університету;
Гулак Микола Іванович, 26 років, з дворян, кандидат права, влаштовувався на роботу в Раду Санкт-Петербурзького університету; Білозерський Василь Михайлович, 22 роки, з дворян, учитель з Полтави;
Куліш Пантелеймон Олександрович, 28 років, з дворян, учитель гімназії в Санкт-Петербурзі;
Шевченко Тарас Григорович, 33 роки, з кріпаків, художник Петербурзької Академії художеств;
Навроцький Іван Іванович, 24 роки, кузен М.І. Гулака, з дворян, студент Київського університету;
Савич Микола Іванович, 43 роки, з дворян, не служив, поміщик з Полтавщини;
Маркевич Опанас Васильович, 25 років, з дворян, колишній студент, родич Навроцького;
Андрузський Георгій Львович, 20 років, з дворян, студент Київського університету;
Пильчиков Дмитро Павлович, 26 років, з дворян, учитель з Полтави;
Посада (Посяденко) Іван Якович, 24 роки, із міщан, студент Київського університету.»
Документ 12.
Зі статуту Кирило-Мефодіївського товариства.
Джерело: «Кирило-Мефодіївське товариство».
«Головні ідеї:
1. Приймаємо, що духовне і політичне з’єднання слов’ян є істинне їх призначення, до якого вони мають прагнути.
2. Приймаємо, що при з’єднанні кожне слов’янське плем’я повинне мати свою самостійність, а за такі племена визнаємо: південно-русів (українців — авт.), північно-русів (росіян — авт.) з білорусами, поляків, чехів із словенцями, лужичан, іллиро-сербів з хурутанами (хорватами — авт.) і болгар.
Микола Костомаров
Пантелеймон Куліш
3. Приймаємо, що кожне плем’я повинне мати правління народне і дотримувати досконалу рівність співгромадян за їх народженням, християнському віросповіданню і станом.
4. Приймаємо, що правління, законодавство, право власності й освіта у всіх слов’ян мають ґрунтуватися на святій релігії господа нашого Ісуса Христа.
5. Приймаємо, що при такій рівності освіченість і чиста моральність повинні бути умовою участі в правлінні.
6. Приймаємо, що має існувати загальний Слов’янський собор з представників всіх племен.
Головні правила товариства:
1. Установлюємо братство з метою розповсюдження вищевикладених ідей переважно за допомогою виховання юнацтва, літератури і примноження числа членів братства. Братство іменує своїми покровителями святих просвітителів Кирила і Мефодія і приймає своїм знаком кільце або ікону з іменами або зображенням цих святих.
2. Кожен член товариства, вступаючи, вимовляє присягу застосовувати талант, праці, стан, свої суспільні зв’язки для цілей товариства, і якщо б якийсь зі членів зазнав гоніння і навіть муки за прийняті товариством ідеї, то, за даною присягою, він не видає нікого з членів, своїх собратій.
3. У разі, коли член потрапить до рук ворогів і залишить в нужді сімейство, товариство допомагає йому.
4. Кожен член товариства може прийняти нового члена товариства, не повідомляючи його про імена інших членів...
8. Товариство намагатиметься наперед про викорінювання рабства і всякого приниження нижчих класів, рівним чином і про повсюдне розповсюдження письменності.
9. Як все товариство в сукупності, так і кожен член повинні свої дії погоджувати з євангельськими правилами любові, лагідності і терпіння; правило ж: «Мета освячує засоби» товариство визнає за безбожне...»
Запитання та завдання
1. Як члени Кирило-Мефодіївського товариства намагались вирішити політичні й соціальні проблеми?
2. Прокоментуйте основні правила товариства, дайте їм власну оцінку.
3. У чому полягала політична спрямованість Кирило-Мефодіївського товариства?
Документ 13.
З обвинувачувального вироку у справах Т. Г. Шевченка (26 травня 1847 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«а) З обвинувачувального акта.
Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які викупили його з кріпосництва, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. В них він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зухвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваючи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює людей зі слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми славу відомого малоросійського письменника, а тому вірші його ще більш шкідливі й небезпечні. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорінюватися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість існування України як окремої держави. Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували й особисто до Шевченка, і до його віршів усі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористатися у своїх задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як здавалося на перший погляд, а з другого — і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще з 1837 р., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа доводить, що Шевченко не належав до Україно-Слов’янського братства, а діяв окремо, захоплюючись власного зіпсованістю. Проте, за підбурливий дух і зухвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з найважливіших злочинців...
б) З вироку суду.
Художника Шевченка за писання підбурливих і надзвичайно зухвалих віршів, як наділеного міцною будовою тіла, призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству найсуворіше наглядати, щоб від нього, ні в якому разі, не могло вийти підбурливих і пасквільних творів.
Тарас Шевченко
Власноручний підпис Миколи до вироку: «Під найсуворіший нагляд, заборонивши писати і малювати».
Запитання та завдання
1. У чому влада звинувачувала Т. Шевченка?
2. Поміркуйте, чому влада так сурово його покарала.
3. Визначте роль Т. Шевченка в українському національному відродженні.
Документ 14.
З першої відозви Головної руської ради (10 травня 1848 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії України: XIX - початок XX ст.».
«Ми, галицькі українці, належимо до великого українського народу, який говорить однією мовою... Наш народ був колись самостійний,... мав свою літературну мову, свої власні закони, своїх власних правителів, одним словом: був у добробуті і силі. Через несприятливі умови і політичні нещастя розпався наш великий народ, втратив свою самостійність і прийшов під чужу владу...
Але тепер, коли для всіх спалахнуло сонце свободи, «прокинувся і наш український лев і чудове нам передбачає майбутнє. Встаньте, брати, але не до сварки і негоди! Будьте тим, ніж бути можемо, будьте — Народом!»
...Ми зібралися і працюватимемо таким чином:
1. Першим нашим завданням буде зберегти віру і поставити наш обряд і права наших священиків і церкви нарівні з правами інших обрядів.
2. Розвивати нашу національність на всіх напрямках: удосконаленням нашої мови, введенням її у школах вищих і нижчих, виданням журналів.., розповсюдженням добрих і корисних книжок українською мовою і прагненням увести нашу мову у всіх публічних установах тощо.
3. Берегтимемо наші конституційні права, осягатимемо проблеми нашого народу і шукати способи до поліпшення його життя конституційним шляхом...»
ДОВІДКА
Революційні події 1848 р.
Джерело: М. Попович «Нарис Історії культури України».
«У березні 1848 р. спалахнула революція у Франції, у квітні —- в Австрії. 16 квітня імператор Фердинанд І скасував панщину,
25 квітня проголосив конституцію. Проте революція тільки починалась — вона переростала на розвал імперії. Почалось повстання італійців та угорців, спрямоване на боротьбу за національну незалежність, слов'яни імперії прагнули до федеративного устрою. Ліберальний Захід, особливо Англія і США, вітали поляків і надто Кошута, який був з тріумфом зустрінутий у Лондоні після поразки революції і жив на запрошення американського уряду в США. І Кошут, і Міцкевич були у Стамбулі — Туреччину європейські ліберали розглядали як антиросійську силу.
2 травня 1848 р. у Львові заснована Головна Руська Рада (ГРР). Вона складалася з 30 членів, серед яких переважали священики; головою ради був львівський єпископ Григорій Яхимович, майбутній галицький митрополит, його заступником, фактичним організатором усієї роботи на місцях, а згодом і головою ГРР — львівський крилошанин Михайло Куземський (1809-1879), активний просвітницький і політичний діяч. Організація влади на місцях («поменші ради» та окружні організації) спиралася на церковні деканати. У першому ж числі газети «Зоря Галицька» маніфест ГРР проголосив приналежність русинів до 15- мільйонного «великого народу» і головним завданням поставив об'єднання всіх русинських земель в Австрії в один коронний край. У червні русини взяли участь у слов'янському з'їзді в Празі, 19 жовтня 1848 р. за активної організаційної роботи М. Куземського зібрано Собор руських учених у Львові, організовано Народний дім і Галицько-Руську матицю у Львові.
...«Галицько-Руська матиця» як товариство для просвітньої та видавничої справи заснована 1848 р. каноніком М. Куземським, який був його першим головою. Вона активно діяла у 1849-1850 рр., видавала популярні книжки та підручники, зокрема «Читанку» Шашкевича. В роботі «матиці» активну участь брав Яків Головацький, який став професором «руської» мови і літератури у Львівському університеті. Він друкує 1849 р.». Три вступительнії преподаванія о русской словесности» і «Граматику руского язика», усе в москвофільському дусі.»
Запитання та завдання
1. Проаналізуйте головні засади діяльності Головної руської ради.
2. Як Головна руська рада намагалась поліпшити умови життя українського народу?
3. Дайте власну оцінку діяльності Головної руської ради.
Документ 15.
Значення революційних подій 1848 р. для українців Австрійської імперії.
Джерело: Р. Шпорлюк «Імперія і нації».
«1848 р. русини самовизначилися як окремий народ, відмовившись від приналежності до «історичної», позаетнічної польської нації...
1848 р. одним з головних завдань для русинів було добитися визнання їх окремим слов’янським народом. До революції 1848 р. як для поляків, так і для політично свідомих русинів польська ідентичність останніх вважалася нормою. Селяни зі Східної Галичини вживали діалект, відмінний від мови селян Західної Галичини, проте питання національності належало радше до сфери політичної, ніж етнографічної. 1848 р. русини не лише проголосили свою окремність від поляків, але й дали зрозуміти, що їхня етнічна територія не обмежується кордонами Австрійської імперії: згідно з деклараціями Головної Руської Ради, ця територія охоплювала південні регіони Російської імперії аж до Дону. Це означало, що населення даних територій не є ані польським, ані російським.»
Запитання та завдання
1. Визначте національні завдання русинів до і після революції 1848 р.
2. Який вплив мала революція 1848 р. на розвиток українського руху?
Документ 16.
Василь Подолинський про чотири парти (напрями, течії) в галицько-українському національному русі.
Джерело: В. Сарбей «Історія України (XIX — початок XX ст.): Пробний підручник для 9 класів середньої школи».
«І. Партія чисто українська — хоче Україну вільну, незалежну і прагне до неї прямо і безпосередньо або через Слов’янщину.
II. Партія польсько-українська — хоче Україну вільну, незалежну і прагне до неї через федеральну Польщу або Польщу слов’янську у федерації з Україною з тим задумом, що, коли дозріє і потрібно буде, тоді цілком українізується.
III. Партія австрійсько-українська — хоче Україну вільну тільки від поляків, а не загалом від неволі; а коли так повинно бути, то нехай буде і те нещастя — вільність. У тій партії існує і лібералізм, який від Австрії чекає української свободи, так само точно, як поляки від неї чекають польської свободи в Галіції.
IV. Партія російсько-українська — хоче також Україну, може й вільну, а прагне до неї через попереднє об’єднання з Росією з тим задумом, що хай тоді тільки буде вільна, коли буде вільною Росія.»
Запитання та завдання
1. Поміркуйте, чому не було єдності в національному русі Галіції.
2. Прокоментуйте програмні положення чотирьох партій Галіції. Як ви гадаєте, який з напрямів мав більше прихильників і чому?
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
