Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в другій половині XVIII ст.
Документ 1.
Про вибори гетьмана України.
Джерело: «Історія Русів».
«Государиня Імператриця Єлизавета року 1744- го зводила відвідати з усім двором своїм Малоросію, подорожуючи до головного міста її Києва по набожеству, яке вона відправляла тут кілька тижнів з великим благочестям, відвідувала пішо святі храми і всі шановані народом місця з особливим приготуванням і набожністю. При тому роздано багато грошей старцям, убогим і всім церковним служителям та чернецтву, а в храми та гробниці даровано чимало дорогих речей і начиння.
Імператриця перебувала в Києві, подано їй прохання од урядників і війська Малоросійського про настановлення їм гетьмана згідно з правами їхніми і договорами. Государиня, прийнявши прохання теє прихильно, звеліла прислати для того депутацію свою до Петербурга... Депутатів тих під час урочистого вінчання наступника престолу року 1745-го ушановано вельми почесними місцями... Депутатів тих одпущено в Малоросію з грамотою, що обіцяла дозвіл на вибір гетьмана...
Для елекції при виборі гетьмана року 1750-го в січні місяці прибув до Глухова із Санкт-Петербурга як міністр генерал-аншеф і кавалер граф Іван Семенович Гендріков, і, по звичайних урочистостях і церемоніях, що тривали три дні за давнім церемоніалом, але з незвичайною пишнотою, примноженою в міру щедрот і милості добродійниці монархині, 17-го лютого всі чини духовного і світського звання і козаки реєстрові, що в полках служили, зібравшись на майдан міський до Соборної церкви і вислухавши прочитані на амфітеатрі до виборів стосовані грамоти та інші постановчі акти, урочисто обрали на гетьмана з природних малоросіян графа Кирила Григоровича Розумовського, що був тоді дійсним камергером, Академії наук президентом, лейб гвардії Ізмайловського полку полковником і кавалером...
Гетьман Кирило Розумовський
Гетьман граф Розумовський року 1751-го на уряд свій одержав височайшу грамоту в тих самих висловлюваннях, як дано було Скоропадському, і 29 червня того ж року мав він урочистий в’їзд свій до міста Глухова...»
ДОВІДКА
Кирило Розумовський (1728-1803) — останній гетьман України. Родом із Чернігівщини, із сім'ї козака. Навчався у кількох європейських університетах. У 1746-1765 рр. — президент Петербурзької академії наук. 1750 р., з відновленням в Україні гетьманства, обраний гетьманом. Провадив судову реформу, намагався обмежити вплив російської адміністрації на збирання податків в Україні, прагнув вести самостійну закордонну політику, планував створення університетів та інших вищих навчальних закладів... Помер у Батурині, де й похований.
Запитання та завдання
1. З курсу історії пригадайте, чому царський уряд дозволив відновити гетьманство в Україні і обрати гетьмана.
2. Як відбувалися вибори гетьмана?
3. Яке місто стало резиденцією гетьмана Кирила Розумовського? Поміркуйте, чому?
Документ 2.
Уривок з настанови Катерини II князю О. Вяземському при призначенні його на посаду генерал-майора (1764 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитись з ними на такій же підставі було б більше ніж помилкою, можна сказати певно — безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську, треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись, неначе вовки на ліс. Зробити це буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій.
Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...»
Катерина II
Запитання та завдання
1. Визначте, якою була політика Катерини II щодо Малої Росії, Ліфляндії, Фінляндії.
2. Чому Катерина II намагалась ліквідувати гетьманство в Україні?
Документ 3.
З указу Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським членам. Великоросійських членів наймилостивіше ми тепер призначаємо: генерал-майора Брандта і полковника князя Платона Мещерського; на останні ж дві вакансії, вибравши негайно кандидатів, Сенат повинен представити нам малоросійських — генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Журавку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих канцелярських службовців вибрати йому, графу Румянцеву, на свій розсуд.
Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегію чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг посісти за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерального обозного Кочубея — генерал-майорським, генерального писаря Туманського — чином статського радника, генерального осавула Журавку і хорунжого Апостола — полковницькими.
А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу — підкоморських земських в кожному полку по два, а в Ніжинському — три, до складу яких визначаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними виборами як тимчасовими, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підкоморіям — першим після малоросійського полковника,земським суддям з першорядними бунчуковими товаришами, по старшинству, підсудками з бунчуковими другорядними, писарям земським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим підсотником малоросійським.
Граф Петро Румянцев
За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки і виконання законів — повинен він чинити як губернатор, тобто як особливий нам довірений в нашу відсутність.
Запорозькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові.»
Запитання та завдання
1. Який склад мала Малоросійська колегія? Хто її очолював?
2. Визначте права президента Малоросійської колегії.
3. З’ясуйте наслідки ліквідації Гетьманщини.
Документ 4.
З таємної настанови Катерини II П. О. Румянцеву під час призначення його малоросійським генерал-губернатором (листопад 1764 р.).
Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».
«2. Тамтешні єпархіальні архієреї, хоча й зобов’язані за своїм знанням і за силою духовного регламенту піклуватись про дотримання Закону Божого, так само й про поширення добрих установ серед простого народу і про більше вкорінення страху божого, і ви з належним розглядом, громадською владою іноді допомагаєте, добре знаючи, що справжній страх божий є перший засіб до зниження намірів і схильностей до пороків і злодіянь і, навпаки, до вкорінення в людях добропорядності і чесності.
Тому належить вам уміло приглядатись до них і до їх підлеглих, щоб різного роду хитрування заскнілого у них властолюбства не виходили поза належну їхньому санові межу, поширюючи іноді свою духовну владу над світською, іноді також розсіваючи серед простого і забобонного народу різні корисні для їхніх намірів, а загальному спокоєві шкідливі плевели, під виглядом Закону Божого і благочестя, як про це згадується в духовному регламенті...
3. Необхідна потреба полягає в тому, щоб було відомо урядові і вам точна кількість народу малоросійського, тобто як людей, належних до військового чину під різними званнями, так і посполитих міщан і купців...
На початку таємної вам настанови між іншими непорядками, що мають місце в Малій Росії, ми вже згадали, що від цієї такої великої, багатолюдної і дуже багатої різними корисними плодами провінції в державну казну (про що мало хто повірить) немає жодних прибутків. Це, проте, так правдиво, що більше того, звідси відпускають туди по 48 тис. крб. Отже, було б і надалі безвідповідальним залишати її в такому безладді, тобто бути, як і раніше, для держави тягарем, аніж займати вигідне становище, отже, поряд з іншими виправленнями необхідно, під будь-якою назвою, крім подушного, поширити на тамтешній народ і одержувати від нього в казну нашу, за обов’язком і справедливістю та й за самими умовними пунктами гетьмана Богдана Хмельницького, нам беззаперечно належні прибутки. З цього всього ви самі можете зробити висновок, як потрібна для цього, між іншим, і цілком певна відомість про кількість малоросійського населення. Задля цього... чи не зможете ви висловити нам вашу думку, на якій підставі і яким чином встановити нову по всій Малоросії ревізію та й зручніше її б здійснити? Через те, що для податків, які стягуються, не можна ні встановити міцної основи, ні виходити з відомої завжди суми, доки будуть тривати згадані переходи землеробів з місця на місце, то належить вам довести вашу велику старанність, тамтешній народ усіма можливими способами привести до того, щоб зазначеним переходам було покладено край.
5. Однаковою мірою вам слід прагнути розібратися в заплутаному і перемішаному там військовому та цивільному правлінні. Тут, як і в інших справах, знайдете ви незліченні непорядки, які випливають із застарілої загальної невпорядкованості і від зухвальства начальників, які віддають перевагу своїй власній користі перед користю народу і перед прямим служінням вітчизні. Не без здивування побачите ви прибутки військового скарбу, тобто наші казенні, самовільно розкраденими; народ, з якого вони збираються, — розореним, військо, на утримання якого вони призначені, в такому поганому стані, що навряд чи варто воно імені того, і багато просторих земель, записаних на військовий уряд тамтешніх полків, свавіллям і жадобою головних і нижчих чиновників у їх вотчини оберненими. Словом сказати, майже одне тільки ім’я мала дотепер Мала Росія як знатна провінція, що належить до великої Російської імперії.
За численністю непорядків, які вимагають виправлення й інших кращих запроваджень, уявляємо ми собі й ті турботи, яких вам буде коштувати виконання вашої посади, тим більше що у всякій новій справі і за розбещених про те поняття простого люду, а з боку чиновних людей — пристрасних і лукавих тлумачень, не завжди треба діяти силою довіреної вам влади, більш різноманітними засобами ласки і поблажливості і, таким чином, залежно від справи, часу і людини уміло треба викручуватися. До цього треба додати, що в таких випадках треба мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст.»
ДОВІДКА
Румянцевський опис Малоросії, Генеральний опис Малороси (1765-1769) — генеральна ревізія Гетьманщини, проведена під наглядом генерал-губернатора, президента (другої) Малоросійської колегії П. Румянцева. Подавала чисельність і склад населення Гетьманщини, його майновий стан, розподіл земель тощо. Було описано 3500 населених пунктів. Матеріали опису містять важливі відомості про життя та господарство Гетьманщини.
Запитання та завдання
1. Які рекомендації щодо управління в Україні одержав від Катерини II Петро Румянцев?
2. Поміркуйте, яка головна мета цієї таємної настанови?
3. Доведіть, що Катерина II бажала встановити кріпацтво в Україні.
4. Прокоментуйте висловлювання Катерини II: «...треба мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст».
Документ 5.
Донесення президента Малоросійської колегії П. Румянцева Катерині II про розгортання гайдамацького руху на Правобережній Україні (червень 1768 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«Після відправлених від мене до вашої імператорської величності двох найпідданіших реляцій про прибуття в місто Переяслав багатьох польських чинів із сім’ями, які шукають заступництва після замішання на їх землях.., в додаток я одержав... від... київського генерал-губернатора Воєйкова повідомлення, в якому він, за відомостями, які до нього надійшли, згадує, що гайдамацькі юрби на Уманщині, Чигиринщині, Смілянщині і в усіх тамтешніх місцевостях, не тільки грабують і спустошують цілий той край, але й завдають польським шляхтичам найбільш лютих, нелюдських мук, вбиваючи їх, і сміливо роз’їжджають біля форпостів по самому кордоні. Командам, які стоять при редутах, вони загрожують не впускати польську шляхту під захист вашої імператорської величності... Загони гайдамаків, за повідомленням утікачів із Польщі, що поселяються у нас, зібрались в одному місці біля тисячі чоловік і в Мотронинському лісі зробили засіку, порозставлявши гармати, відбиті у польських містах і, виходячи із цього сховища, загонами грабують польські міста і села... Через ці обставини я визнав за необхідне звеліти відразу полковнику Протасову із своїм Московським карабінерським полком і з ста п’ятдесятьма малоросійськими козаками вирушити в Польщу і розташуватись в округах: Канівському, Білоцерківському, Уманському, Чигиринському і Смілянському і, ловлячи руйнівників, знищувати їх.»
СЛОВНИК!
Гайдамаки — повстанці проти соціального і національного гноблення на Правобережній Україні XVIII ст.
Запитання та завдання
1. Визначте, які регіони України охопив гайдамацький рух?
2. Проти кого було спрямовано гайдамацький рух?
3. Чому Петро Румянцев вирішив надати допомогу польській владі у розгромі гайдамаків?
Документ 6.
Лист польського шляхтича Я. Кузалкевича до царського полковника Чорби з описом подій, які сталися в Умані (липень 1768 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«...Тепер же... роблю донесення, що кілька сот гайдамаків, об’єднавшись з тамтешніми уманськими кріпаками і козаками, тобто сотником Гонтенком (Гонтою — авт.) і Уласенком, також сотником, і іншими уманськими загонами, які зрадили присязі і вірності високородному своєму благодійнику (Потоцькому — авт.), штурмом взяли Умань, де зібрались з різних сторін і знаходили собі притулок біля п’яти тисяч або й більше дворянства з жінками, дітьми, майном..., усіх, без жодного винятку, 21 червня за римсько-католицьким календарем цього року вирізали і між ними губернатора Младановича, підскарбія Рогашевського.., а також ксьондзів як латинського обряду, так і отців-василіан (уніатський монашеський орден — авт.)... повбивали і повісили.
Крім цього, в костьолі і каплицях отців-василіан поперевертали вівтарі та ікони, стріляли (в них), списами кололи... ціле місто і передмістя покрили трупами...
...Бунт посилювався і все далі посувався і збільшувався в Польському краю, і цей край доходить до такого нещастя, що..., де тільки був дворянин..., всюди довідались своїм підступним шпигунством і повбивали... При цьому повідомляю про жахливі вчинки Максима Залізняка, запорожця Низового війська, який встиг поширити по всій Уманщині багато своїх закликів і прокламацій, а також про Івана Гонтенка і Пантелеймона Уласенка — уманських сотників. Я бажаю цим просити великодушного захисту і допомоги, щоб відвернути цілковите спустошення маєтків вельможного пана і добродія нашого (Потоцького — авт.)...»
СЛОВНИК!
Коліївщина — велике національно-визвольне повстання проти польського гніту в Правобережній Україні 1768 р. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Гонта. Коліївщина устала найвищим етапом гайдамацького руху.
Запитання та завдання
1. Що в документі свідчить про розмах Коліївщини?
2. Визначте мету Коліївщини.
3. Назвіть керівників повстання.
4. Поміркуйте, чи можна засуджувати повстанців?
Документ 7.
З указу Катерини II, виданого після придушення Коліївщини.
Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».
«Божою милістю, Ми, Катерина II, імператриця і, самодержиця всеросійська, і прочее, і прочее.
Об’являємо всім нашим людям греко-східного православного віровизнання, які живуть на території світлішої польської Речі Посполитої, зокрема у воєводствах Київському, Подільському, Брацлавському, Волинському, як теж на інших землях, до яких це може відноситися:
Коли Ми сподівалися побачити незабаром наслідки наших старань та успіхів, спрямованих на допомогу православній греко-руській церкві на землях польської Речі Посполитої, зокрема після розгрому барських конфедератів, тих бунтарів і ворогів православної церкви й нашої спільної Батьківщини. Ми в той час змушені з найбільшим жалем прийняти до відома, що наші одновірці замість того щоб висловлювати Всевишньому належну хвалу за те, що зможуть спокійно користуватися рівністю всіх громадянських прав, які має їхня батьківщина, ще не одержавши їх, стали самі творити беззаконня; особливо кріпаки, відкинувши обов’язковий їх послух владі і їхнім панам, допустились в різних місцевостях убивств та інших противних Богові насильств. Нам стало відомо, що за прикладом барської змови проти законної влади грішать вони через своє неуцтво, а ще більше у висліді обману шайки розбишак, що вдають, нібито вони є частиною Нашого вірного низового Війська Запорозького, відрядженого Нашим наказом, і не лише самі в різних місцевостях чинять грабежі, спустошення і вбивства, але й заманюють до своїх гуртів теж невинних селян, показуючи їм фальшиві накази, видані нібито від Нашого імені. Тому що ця підлість розбишацької шайки заслуговує на зразкове покарання. Ми доручили вжити всіх засобів, щоб схопити й покарати тих розбишак і їхніх помічників, віддавши їх належному покаранню.
...З огляду на те, що Ми завжди вважали й будемо вважати своїм обов’язком захищати й боронити наших одновірців у їхній батьківщині, здобувши тепер для них рівноправність з їхніми співгромадянами, що визнають Христову віру, Ми вважаємо невідхильним обов’язком Нашої монаршої влади оберігати слушні бажання польської Речі Посполитої, з якою Ми є в союзі, тісній дружбі і якій Ми дали вічну запоруку оберігати її форму правління, спокій і непорушність прав, установлених на останньому варшавському сеймі, найменше порушення яких Ми прийматимемо нарівні з образою, заподіяною державі, Нам Богом порученій...»
Запитання та завдання
1. Як Катерина II пояснює причини Коліївщини? Чи згодні ви з Катериною II?
2. Чому російська імперія надала допомогу Речі Посполитій у придушенні Коліївщини?
Документ 8.
Із рішення Київської губернської канцелярії про покарання М. Залізняка та його товаришів.
Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».
«...Його, Залізняка, як головного порушника прикордонної тиші, колесувати і живого покласти на колесо, але замість цього скасувавши це, нині вживане до найважливіших злочинців покарання, бити кнутом — дати сто п’ятдесят ударів і, вирізавши йому ніздрі і поставивши на лобі і на щоках указні знаки, заслати в Нерчинськ на каторжну роботу вічно.
Іван Гонта
Максим Залізняк
Бувшим з ним, Залізняком, разом в спільництві розбійникам, а саме, Павлу Тарану, який називався отаманом, також Давиду Вербенку, Федору Волошину, Андрію Голубенку, Михайлові Білоусу, Федорові Ковбасі, Нестору Литвиниченку за вчинені ними грабунки і смертні вбивства, в яких вони при слідстві і обвинувачувались, і за самовільну їх, без відома команд своїх відсутність, і за таємний прохід через кордон — в Польщу — відсікти голови, а замість цього бити їх кнутом — дати по сімдесят ударів кожному і, вирізавши ніздрі і поставивши указні знаки, заслати в Нерчинськ на каторжну роботу вічно.»
ДОВІДКА
Іван Гонта — народився в селі Розсішки (нині Христинівського району Черкаської області) в селянській родині. Був ктитором і церковним старостою у Воздвиженській церкві міста Володарки. Згодом Гонта був узятий на службу козаком надвірної міліції графа Потоцького в Умані. За вправну службу став сотником.
В червні 1768 р. під час гайдамацького повстання на Гонту була покладена відповідальність за оборону міських укріплень Умані, за якими ховалися мешканці міста і прилеглих поселень. 20-21 червня 1768 (за новим стилем) після оточення міста козаками і селянами Максима Залізняка, Гонта разом із загоном надвірних козаків перейшов на сторону повсталих, що фактично визначило долю Умані. Протягом кількох годин місто було захоплено.
В Умані повстанська рада оголосила Гонту уманським полковником і князем. Російське військове командування надало полякам військову допомогу в боротьбі з гайдамаками. 27 червня 1768 р. російський загін оточив Умань, де на той час перебували Гонта та Максим Залізняк. Вважаючи росіян своїми союзниками у боротьбі проти поляків, близько тисячі озброєних гайдамаків разом зі своїми ватажками не чинили опору і були заарештовані. Полковник Гур'єв наказав покарати Гонту батогами. За кілька днів більше 840 гайдамаків разом із Гонтою, як піддані Речі Посполитої, були передані польському командуванню.
Особливо трагічною виявилася доля Гонти, який був засуджений особливим церковним трибуналом, що складався з трьох монахів і ксьондза. Після десятиденних тортур Гонті було винесено смертний вирок.
Максим Залізняк — керівник гайдамацького повстання, козацький отаман. Народився в селянській кріпацькій родині в містечку Медведівка на Чигиринщині. В березні 1768 р. разом із запорожцями та архімандритом Мотронинського монастиря (неподалік м. Сміли на Черкащині) Мельхіседеком Значко-Яворським почав підготовку до повстання проти польського панування. В травні відбулася велика козацька нарада в Холодному Яру (Смілянщина), що прийняла остаточне рішення про початок повстання, відомого під назвою Коліївщина. Повстанців очолив М. Залізняк, якого було обрано полковником гайдамацького війська. У травні 1768 р. військо М. Залізняка взяло міста Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку. Звенигородку. Залізняка обирають гетьманом, число гайдамацьких військ весь час збільшувалося, повстання поширилося на Київщину, Брацлавшину, Волинь, Полісся, Галичину. Російський уряд, наляканий небезпекою поширення повстання на Лівобережжя, висилає свої війська проти гайдамаків. 27 червня 1768 р. М. Залізняка разом з іншими старшинами і гайдамаками (близько 900) підступно захопили в полон росіяни. М. Залізняка покарано батогами і заслано на довічну каторгу в Сибір на рудники у Нерчинську.
Запитання та завдання
Чому царський уряд так жорстоко покарав повстанців?
Документ 9.
Універсал коронного гетьмана Й. Потоцького, в якому він загрожує карами усім, хто буде допомагати опришкам, керованим О. Довбушем (серпень 1742 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«Мій обов’язок — довести до відома вельможних їх милості панів, дідичів, посесорів, власників маєтків на Покутті і Підгір’ї, а також їх комісарів, економів, губернаторів, адміністраторів і підстарост, зокрема всіх громад в країні (а їм про це необхідно знати) про селянина Довбуша, який відомий в цілім Покутськім і Підгірськім краю своєю злістю і зухвалістю, що він вже три роки нападає з ватагою зібраних опришків на містечка і села: грабує, вбиває і нищить.
Я намагаюсь підтримувати безпеку в Покутськім краю моїми людьми як пішими, так і надвірною кіннотою, даю грошову винагороду за слухняність і оголошую, що необхідно зберігати настанову для найсвятішої землі Галицької. Через те, що згаданий Довбуш із своїми опришками має по різних селах своїх захисників, які надають йому притулок, доручаю всім моїм і чужим громадам, щоб вони всякою силою і спритністю спіймали Довбуша і виловили всіх опришків...
Якщо яка-небудь громада сховає, або чим-небудь нагодує, зробить перев’язку, або попередить Довбуша і інших гультяїв, щоб вони сховалися, — такі без ніякого жалю будуть упень винищені...»
СЛОВНИК!
Опришки — повстанці проти соціального і національного гноблення у Галичині, Закарпатті, Північній Буковині.
ДОВІДКА
Олекса Довбуш (1700-1745) — ватажок карпатських опришків. Син селянина з с. Печеніжин. Як ватажок опришків вперше згадується 1738 р. Його загін кількістю 30-50 осіб спочатку діяв на Коломийщині. Нападали опришки на польських панів, лихварів, шинкарів. Майно повстанці роздавали бідним, через що користувалися великою підтримкою серед народу. У 1740 р. Довбуш з опришками відступив у Карпати на г. Чорногору, звідки здійснював рейди на Галичину, Буковину і Поділля. У 1744-1745 рр. опришки здобули фортецю Богородчани, нападали на Солотвин, Надвірну, Дрогобич, Рогатин та інші міста. Проти Довбуша та його ватаги діяли військові загони, чисельність яких досягала І двох тисяч. Загинув у м. Космачі.
Запитання та завдання
1. З якою метою був виданий універсал коронного гетьмана Й. Потоцького?
2. Які чому влада боролося з рухом опришків?
Документ 10.
З маніфесту Катерини II про ліквідацію Запорозької Січі (3 серпня 1745 р.).
Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».
«Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої нашої імперії, що Запорозька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорозьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь.
...їх злочини, які примусили нас вжити таких суворих заходів, є такими:
1. Забуваючи свої попередні важливі і згубні злочини і зраду вірності і підданства, вони почали років з десять тому та й зовсім недавно надто далеко заходити зі своїм зухвальством, привласнивши і вимагаючи врешті для себе в кінці, ніби як надбання їх власності, не тільки всі ті землі, які ми придбали в останню війну від Оттоманської Порти, але й навіть ті, що були заселені в Новоросійській губернії, мотивуючи, ніби їм і ті і інші здавна належали...
2. Внаслідок такого привласнення собі земель Новоросійської губернії вони насмілились не тільки робити перешкоди вказаному нами їх обмежуванню, загрожуючи надісланим для цього офіцерам явною смертю, але й заводити і будувати для них свавільно власні зимівники, більше того — виводити ще з тамтешніх жителів та поселених гусарського і пікінерського полків людей чоловічої і жіночої статі, яких забрано і виведено на Запорожжя всього 8000 душ, включаючи сюди і тих, які від утисків козаків у своїх власних житлах були змушені переходити до них і підкорялися їх сваволі...
Руйнування Запорозької Січі
5. Приймали до себе в козаки, незважаючи на часті наші урядові заборони, не тільки утікачів, які вступали до козаків, але й людей жонатих і сімейних, через різні спокуси підмовили до втечі з Малоросії тільки для того, щоб собі підкорити і довести у себе власне хліборобство, в чому й досягали багато успіхів, бо селян, які займаються хліборобством, нараховується тепер на місцях колишнього запорозького володіння до 50000 душ.
6. Нарешті, ті ж запорожці почали свавільно привласнювати землі, що здавна належали нашому Донському війську, непохитному в належній нам вірності, яке з великою мужністю ставиться до нашої служби і порядком і доброю поведінкою здобуло собі назавжди відмінну нашу височайшу монаршу прихильність. Вони забороняють донським козакам користуватись згаданими землями, які вже тривалий час знаходяться у їх володінні. Всяка розумна людина може легко зрозуміти, які лукаві наміри запорозьких козаків, яка відчутна шкода від цього для держави. Заводячи власне хліборобство, вони розривали тим самим основу їх залежності від нашого престолу і, звичайно, задумали утворити з себе всередині батьківщини область, цілком незалежну, із своїм власним несамовитим управлінням, в надії, що нахил до розбещеного життя і до грабунків буде при внутрішньому достатку безперестанно обновлювати і збільшувати їх кількість.
... Так з належною увагою до всього вищесказаного ми вважаємо нині своїм обов’язком перед богом, перед нашою імперією і взагалі перед самим людством зруйнувати Запорозьку Січ і ім’я козаків, запозичене від неї. Внаслідок цього 4 червня нашим генерал-поручиком Текелієм з довіреними йому нашими військами зайнята Запорозька Січ у цілковитому порядку і повній тиші без всякого опору з боку козаків, через те, що вони побачили наближення війська, коли вже з усіх боків були оточені. Ми цьому начальнику наказали найспокійнішим чином виконати доручену йому справу, уникаючи, наскільки це можливо, кровопролиття.»
ДОВІДКА
Петро Калнишевський (бл. 1690-1803) — останній кошовий отаман Запорозької Січі у 1762, 1765-1775 рр. Походив з української шляхти Лубенського полку. Відстоював права Запорожжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та посиленні російської присутності в Україні. Скориставшись тим, що Військо Запорозьке було на турецькому фронті, 1775 р. російські війська за наказом уряду оточили Січ. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом із старшиною його було заарештовано і ув'язнено в Соловецькому монастирі. У 1801 р., після звільнення, залишився ченцем у монастирі, де і помер на 113 році життя.
Нова Січ (Підпільненська Січ) — територіально-військова організація українських козаків, остання Запорозька Січ. Заснована 1734 р. козаками після ліквідації Олешківської Січі та повернення їх з турецьких володінь в Україну поблизу Старої (Чортомлицької) Січі, біля нинішнього с. Покровське Нікопольського району Дніпропетровської обл. Проіснувала до 1775 р. Знищена за наказом Катерини II російськими військами під командуванням генерала П. Текелія, що поверталися з російсько-турецької війни. Частина козаків знищеної Січі перебралася в турецькі володіння, де заснувала Задунайську Січ. Землі Нової Січі увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній.
Запитання та завдання
1. Чи згодні ви з причинами ліквідації Запорозької Січі, на які вказувала Катерина II?
2. Укажіть, якими були справжні причини ліквідації Запорозької Січі.
3. Чому Катерина II вимагала викорінити «на майбутнє й самої назви запорозьких козаків»?
Документ 11.
Уривки з Кючук-Кайнарджійського мирного договору між Росією і Туреччиною (10 липня 1774 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«Артикул 3. Усі татарські народи... без виключення від обох імперій повинні бути визнані вільними, цілком незалежними від усякої чужої влади... і для цього ні Російський двір, ні Оттоманська Порта не мають права втручатися в домашні, політичні, громадянські і внутрішні їх справи під жодним приводом...
Артикул 11. Для вигідності і користі обох імперій повинне бути вільне і безборонне плавання купецьким кораблям, що належать двом контрактуючим державам у всіх морях, які омивають їх землі; і пишна Порта дозволяє таким же російським купецьким кораблям... вільний прохід із Чорного моря в Біле, а із Білого в Чорне.
Артикул 18. Замок Кінбурн, який розташований в гирлі ріки Дніпра, з великим округом на лівому березі Дніпра і з кутом, який складають степи, що лежать між ріками Бугом і Дніпром, залишається в повному, вічному і безперечному володінні Російської імперії.
Артикул 19. Фортеці Єнікале і Керч, які лежать на Кримському півострові, з їх пристанями і з усім, що в них знаходиться, також і з повітами... залишаються в повному, вічному і безперечному володінні Російської імперії.»
Запитання та завдання
Проаналізуйте наведені статті Кючук-Кайнарджийського мирного договору за планом:
а) подальша доля Кримського ханства;
б) землі, які відходили до Російської імперії;
в) наслідки миру для Росії і Туреччини.
ДОВІДКА
Кримське ханство — держава на півострові Крим та частині Північного Причорномор'я у XV-XVIII ст. З XIII ст. Кримський півострів перебував під владою монгольських завойовників. У 1443 р. після розпаду Золотої Орди утворено незалежне Кримське ханство, яким правили хани з династії Преїв. Столиця — Бахчисарай. У 1475 р. Кримське ханство визнало свою залежність від Османської імперії. Кримські татари тривалий час нападали на українські, польські та московські землі, захоплювали здобич і бранців, яких продавали у рабство. Південні степи України використовувалися татарами Криму для випасу коней. У час Національно-визвольної війни Кримське ханство виступало союзником українських козаків. Як залежне від турецького султана ханство воювало з країнами Європи на боці турків. У 1774 р. внаслідок російсько-турецької війни Кримське ханство стало незалежним від Османської імперії, хоч фактично потрапило під вплив і контроль Росії. У 1783 р. Росія приєднала територію Кримського ханства до своїх володінь.
Документ 12.
Розвиток культури.
Джерело: М. Попович «Нарис історії культури України».
А) Розвиток архітектури.
«Можна виділити два типи храмових споруд XVIII ст. на Україні. Перший — це архітектурні споруди типу, поширеного в католицькій Європі того часу, точніше, в Італії, Південній Німеччині, Австрії, Польщі. Типово барочні споруди будують архітектори західного походження: Бернард Меретин у Львові — уніатський Собор Святого Юра (середина століття, завершено з побудовою бічних корпусів, митрополичих покоїв та огорожі в 70-х роках) і ратушу в Бучачі, Готфрід Гофман у Почаєві — новий Успенський собор (1771-1783 рр.), що започаткував сучасний ансамбль. Крім цих найвидатніших пам’яток, будувалось багато інших споруд такого типу. З іншого боку, з Росії, теж продовжувалась хвиля цього архітектурного стилю, прикладом якого можуть бути роботи Шеделя, Растреллі, П. Неєлова.
Стилю європейської барочної архітектури відповідають блискучі і цілком самобутні праці Івана Григоровича-Барського (1713-1785 рр.) та Степана Ковніра (1695-1786 рр.). Григорович-Барський мав освіту тільки Києво-Могилянської академії і вчився на спільній роботі з Шеделем. Його споруди, зберігаючи європейську барочну стилістику, набували якоїсь простоти і демократичності, органічно поєднуючись із загальним стилем міських і навіть селянських староукраїнських забудов. Григоровичу-Барському належать павільйон-фонтан Самсона і весь водогін у Києві на Подолі, Покровська церква, Надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі, церква Миколи Набережного поблизу Дніпра, старий гостиний двір та інші київські споруди, а також — у співпраці з А.В. Квасовим — собор і дзвіниця і, можливо, будинок магістрату в Козельці, на батьківщині Розумовських та в їх рідних Лемешах Трьохсвятительська церква...
У Григоровича-Барського, Шеделя, Неєлова вчився кріпак Печерської лаври Степан Ковнір. Він залишив нам так званий Ковнірівський корпус та дзвіниці на Ближніх та Дальніх печерах у Лаврі, за проектом Неєлова збудував Кловський палац; інші його споруди — у Василькові, звідки він був родом... Ковніру властиві ті ж тепло й виразність дещо простонародного тлумачення європейського бароко, що становить стилістичну відмінність так званого «українського бароко».
Запитання та завдання
Заповніть таблицю «Розвиток архітектури».
|
Споруди, які були побудовані |
Архітектори |
Б) Музичне мистецтво.
«З другої половини XVIII ст. в літературному, театральному і музичному житті України бачимо нові явища, пов’язані з активною участю українських майстрів в імперському культурному житті... Співацька капела в Петербурзі не тільки зосереджувала привезених з України виконавців; для полегшення добору здібних співаків і музикантів для потреб столиці ще 1737 р. граф Рум’янцев створює в Глухові музичну школу. З цієї школи до Петербурга були відправлені хлопчиками і Максим Березовський (1745-1777 рр.), і Дмитро Бортнянський (1751-1825 рр.). Артемій Ведель (1767-1806 рр.) належить до молодшого покоління і продовжує їх традиції. І М. Березовський, і А. Ведель вчилися музиці в Києво-Могилянській академії. І Д. Бортнянський, і М. Березовський після короткого перебування в Петербурзі продовжили навчання в Італії. Навчання Березовського було особливо тріумфальним: він вчився в Болоньї одночасно з Моцартом і був визнаний не гіршим учнем, ніж геніальний німецький композитор; його ім’я було занесене на «золоту дошку». Після повернення в Петербург М. Березовський опинився в духовній пустці, дуже страждав і покінчив життя самогубством у 32 роки. Творчість М. Березовського, можливо, пояснює, чому його напрям більше сподобався знаменитому болонському вчителю падре Мартіні, ніж напрям Моцарта: найсильніші твори, де думка і слово органічно сполучені з простою і прекрасною музикою, він писав на духовні теми.
Д. Бортнянський вчився у Венеції й теж повернувся до Петербурга, де жив довго і щасливо, став директором придворної капели, писав опери, симфонію, сонати, і насамперед — вокальну музику духовного змісту. А. Ведель демонстрував свій лаврський традиціоналізм, залишившись композитором київської школи, недовго був у Москві, переважно ж прожив своє коротке життя в Києві (якийсь час викладав музику в Харкові в колегіумі), з нез’ясованих причин переслідувався і, можливо, помер у в’язниці. А. Ведель теж, як і його великі попередники, писав музику, яку можна назвати «побожною», — культову й літургійну.
Творчість українських композиторів новітньої італійської професійної школи вже знаходиться в річищі тогочасної західноєвропейської музики, але пов’язана з бароковою традицією попереднього періоду в той спосіб, що найбільше орієнтована на«побожну» тематику і стилістику, хоча водночас загалом має світський характер. Інакше виглядає та музична і театральна культура, меценатами якої були Кирило Розумовський та його сини.
У 1751 р., наступного року після його обрання гетьманом, Кирило Розумовський створив у Глухові театр. Тут виконувалися концерти, ставилися опери, балети, комедії...»
Запитання та завдання
1. Назвіть відомих українських музикантів.
2. Напишіть основні тези до теми «Розвиток музичного мистецтва в України».
Джерело: В. Грищенко, І. Чорний, В. Кушнерук, В. Режко «Історія світової та української культури».
В) Григорій Сковорода.
«...Г. Сковорода є найяскравішим і найхарактернішим представником української національної філософської думки. Його творчість багато в чому зумовлена попередніми надбаннями у цій галузі й водночас визначила подальші шляхи розвитку української філософії (П. Юркевич, В. Винниченко, Д. Чижевський тощо). Філософія для Г. Сковороди є квінтесенцією самого життя, тому головним у людині є не стільки її «теоретичні», пізнавальні здібності, скільки емоційно-вольове єство її духу, серце, з якого виростає й думка, й почуття. Ця риса споріднює філософа як з багатьма давніми й сучасними йому містиками, так і з більш пізніми мислителями, передусім представниками «філософії життя» та екзистенціалізму. Характерним для філософської позиції Сковороди є широке використання мови образів, символів, а не чітких раціоналістичних понять, які не в змозі задовільно розкрити сутність філософської та життєвої істини.
Реальність, за Сковородою, не є моністичним (одновимірним ідеальним чи матеріальним) буттям, вона є гармонійною взаємодією трьох світів: макрокосму (величного всесвіту, в якому «живе все народжене»); мікрокосму, або людини; символічного світу, або «Біблії». У свою чергу, кожен із трьох світів є єдністю двох «натур»: «видимої» (зовнішньої) й «невидимої» (внутрішньої). Бог не є самою природою, а її «джерелом», «світлом», «сонцем». Матерія вічна, проте вічність ця — лише похідна функція вічності божественного буття, «тінню» якого є буття матеріальне. «Світ оцей і всі світи ... то тінь Божа», — писав Сковорода.
...Філософські погляди та гуманістичні ідеали Сковороди відбилися й на його поетичній творчості. У рукописних збірках «Сад Божественных пісней» та «Басні Харковскія» Сковорода пропагував високі моральні якості людини, закликав добувати знання, заохочував до добрих справ. Яскраву картину тогочасної реальності намалював Сковорода у знаменитому вірші «Всякому городу нрав і права», слова якого пізніше І. Котляревський вклав в уста Возному в п’єсі «Наталка Полтавка».
Літературні твори Сковороди відзначені щирим патріотизмом, любов’ю до Батьківщини та її історії. «Не ищи счастья за морем. Ударь кресалом й викресишь огонь у себе дома й не будешь ходить по соседним хатам й просить: позич-де, мне огня...» Сковорода не прийняв спокусливої пропозиції імператриці Катерини II стати придворним філософом, відповівши жартом: «Мне моя свирель й овца дороже царского венца». Засновник Харківського університету В. Каразин писав про Сковороду: «Ми під козацьким чубом і в українській свитці мали свого Піфагора, Орігена, Лейбніца».
Запитання та завдання
1. Яке значення мала творчість Григорія Сковороди в українській культурі?
2. Складіть твір-мініатюру за темою «Григорій Сковорода — український поет і філософ».
