Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.
Документ 1.
Статті з укладеного в Москві договору про «Вічний мир» між Росією і Польщею (1686 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«...3. Також домовилися ми і ухвалили, що... всієї Малої Росії цієї сторони Дніпра містам Ніжину, Переяславу, Батурину, Полтаві, Переволочні і всім того Малоросійського краю землям... як вони до цього часу... на стороні їх царської величності перебували, так і тепер залишатися мають на стороні їх царської величності на вічні часи; ...а за Дніпром-рікою Київ має залишатися також на стороні їх царської величності... і вниз ріки Дніпра, що називаються Запороги, козаки, що живуть на Січі, і в Кодаку, і в інших місцях по Задніпров’ю знаходяться, в яких вони там островах і поселеннях своїх [перебувають], від Січі вверх Дніпром гирлом ріки Тясмин, яка впадає в Дніпро, мають бути за цим же вічним договором у володінні і в державі великих государів, їх царської величності...
7. А що в нас, його королівської величності великих і повноважних послів, і їх царської величності ближніх бояр і думних людей, між нами виникло утруднення про ті розорені міста і місця, які від містечка Стаєк, униз Дніпра по річці Тясмин [лежать], а саме: Ржищів, Трехтемирів, Канів, Люшни, Сокольня, Черкаси, Боровиця, Бужин, Вороньків, Крилов і Чигирин, про які з нами, його королівської величності великими і повноважними послами, їх царської величності ближні бояри і думні люди, говорили і домагалися, щоб вони були в державі і у володінні великих государів, їх царської величності навіки вниз Дніпра, йдучи рубежем від містечка Стаєк по річці Тясмин, то ми, його королівської величності великі і повноважні посли, не маючи на це від його королівської величності і від Речі Посполитої на договорювання повноважень, відступити не хотіли; тоді ми, його королівської величності великі і повноважні посли, і їх царської величності ближні бояри і думні люди, погоджено цю статтю так обміркували і постановили, що ці міста залишатися мають пустими, так, як вони тепер є...»
СЛОВНИК!
Нейтралітет — у міжнародному праві становище держави, яка не бере участі у війні, зберігає з державами, що воюють, мирні відносини й не надає жодній з них воєнної допомоги.
Запитання та завдання
1. Доведіть цитатою з документа:
а) які землі відходили до Московської держави;
б) які землі відходили до Речі Посполитої;
в) кому підпорядковувалося Запорожжя;
г) які місця мають залишитись «пустими, так, як вони тепер є...»?
2. Дайте власну оцінку договору про «Вічний мир» між Москвою та Польщею.
Документ 2.
«Коломацькі статті» (1687 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«...реєстровим козакам бути тридцяти тисячам чоловік...
Гетьман Іван Мазепа
А що буде в якому полку козаків, в тому скласти реєстр; і бути козакам реєстровими, й надалі у реєстр писати, які старі козаки й велику службу служили, а чого старих козаків в полках до тридцяти тисяч не вистачить, то в те число приймати в козаки міщанських і поселянських дітей. А на Військо Запорозьке на тридцять тисяч бути поборам з усяких маетностей без вибору, чий хто не буде, крім монастирів, і з тих поборів давати великого государя жалування гетьману з начальними людьми і козакам за колишніми затвердженими статтями...
А в яких полковників і начальних людей маєтності є і на ті їх маєтності, жалувані від великих государей грамоти дано: і тих підданих полковникам і всяким начальним людям, за якими ті маєтності є, судити і приноси вільні у них приймати і сіно та дрова наказувати їм на себе готувати; а побори з них на жалування козакам збирати порівно. А до митрополичих і архієпіскопських та єпіскопських і до монастирських підданих — в податях військо діла нема... а з мужиків у реєстр в козаки не писати і не приймати. А з протопопівських і попівських маетностей побори на козаків брати, відповідно до положення про козацькі маєтності, а з міст усякі доходи брати за їх правами; а генеральної би старшини і знатних та заслужених осіб маетностям від усяких військових поборів бути вільними і нічого з них у скарб військовий не брати...
22. ...щоб для полегшення тягара в Малоросійському краї оренди не було; а оскільки охотницькі полки кінні й піші, у ці воєнні часи на захист Малоросійського краю потрібні, то щоб вони були залишені так, як при колишньому гетьмані; а давати їм плату, збираючи гроші з посполитих людей, які не написані в козацькому списку. А яким способом ті грошові збори повинні бути, про те гетьман з старшиною обміркувати повинні і вказати міру; а коли міра буде визначена, то в той час повинні писати про те великому государеві, до їх царської пресвітлої величності.»
Запитання та завдання
1. Укажіть кількість реєстрових козаків. Хто міг бути вписаний до козацького реєстру, а хто — ні? Чому?
2. Які верстви населення мали сплачувати податки?
3. Доведіть, що статті закріплювали право за козацькою старшиною на привілеї і вільності та посилювали визиск з посполитого населення.
Документ 3.
Універсал гетьмана Івана Мазепи про дводенну панщину (1701 р.) (мовою оригіналу).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«Жаловались нам жителі с. Смоляжі на п. Самуйла Афанасьевича, сотника веркіївського, державцу того села, что дозорца єго, п. сотника, к ним назначений, великії і неістирпимії їм в работизні діял прикрості, незноснії чинячи обіди і в панщині непрестано вимисли, і просили нас, гетьмана, в том себі облегченія і защити. Ми призвали означеного сотника і поручили суду нашему генеральному разобрать діло; жалоба оказалася справедливою, за что сотника ми не похвалили, однако же не отбираем от него того села, но приказиваєм, аби не больше, только два дні в тиждень, роботу єму панщиною отправовали, а іншії дні на свої оборочали потреби, і в рок по осмачки овса от робочой товарний давали, надщо жадних датков і повинностей не маєть і не повинен будеть он п. сотник вимагати, под неласкою нашою.»
Запитання та завдання
1. У чому суть скарги жителів села Смоляжі?
2. Поміркуйте, чи міг би гетьман І. Мазепа скасувати панщину. Доведіть свою думку.
Документ 4.
Чому повстав Палій (1688-1704 рр.).
Джерело: «Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки».
«Після того як польський король, зі згоди та з відома папи і цісаря, замирився з російським монархом і коли поклали вони силами усіх християнських монархів воювати турка і татар, тоді багато хто із малоросійських та запорожських звитяжців зібрав собі охочих козаків і, ставши ватагами, тобто полковниками, з власної волі подався на бусурман, став на захист християн та їхніх кордонів. Вони нишпорили степами по обох берегах Дніпра, харчувалися м’ясом дичини, переховувалися і чекали татарські загони, які гнали ясир з Польщі та Росії у Крим та в Білоградщину. Нападали на них, розбивали, забирали коней і зброю, а християн — жінок і чоловіків — відпускали у свої землі і супроводжували дорогою додому. Тим козакам, що добровільно служили у широких і безмежних степах, має завдячувати все християнство і з подивом має говорити про них. ...
З-посеред тих вільноохочих запорізьких ватагів або охочих полковників виділявся Семен Палій, що був родом з Борзни. Він одружився на Задніпров’ї у Фастові і, тримаючи при собі військо вільноохочих, не тільки не допускав, щоб татари Польщу та Росію воювали і опустошували, але й сам ходив і свої загони посилав на села татарські — на Бучаки, в Білгородщину та на Очаків — і руйнував їх. Коли ж супроти нього виходили татари, то він мужньо і успішно ось уже протягом кільканадцяти років побивав їх, побивав з великою користю для корони польської та для всього християнства. Втихомиривши Задніпров’я і пообсаджувавши численні міста своїми залогами, він жив як удільний пан. Його вільноохоче військо стояло постоєм на Поліссі аж до кордону з Литвою і збирало на його користь десятину з пасік, з продукту та з усякого прибутку по всьому Задніпров’ю, навіть аж біля Дністра та Случі. Супроти нього не раз ходили походами кримські та білгородські татари, ведучи із собою як підмогу яничар. Вони підходили навіть до Фастова (де була резиденція Палія), хотіли тут його взяти. Проте він так їх побивав і проганяв, що навіть одного разу щонайголовнішого султана живцем взяв. Потім татари вирішили замиритися з ним і почали обдаровувати багатими дарунками. А ляхи, забувши оті тяжкі спустошення, що їх накоїли татари, забувши тих, завдяки чиєму військовому промислу і чиєю мужністю вони звільнилися від тієї напасті і деякий час в тиші та супокої жили, забулися про все те, і, заздрячи своєму визволителю, підступом напали на нього, взяли і в темницю у місто Майборок відіслали. Просидівши там доволі довго, він сів прямо в кайданах на коня, якого зумисне підвели йому, і втік до свого війська. Тоді коронний гетьман послав з кварцяним військом, з німецькою та польською піхотою рейментара. Усім загоном при артилерії та гранатах вони підступили до Фастова. Та Палій не вислав своє військо зустрічати ворога, а сховав його в лісах, сам замкнувся у Фастові. Коли ж поляки пішли на місто, тоді те військо, що було сховане, вдарило на них з поля, а сам Палій з міста напав на шляхетські окопи і так всипав ляхам, що вони заледве в таборі утрималися. Не зволікаючи, вони замирилися з Палієм і понесли ганьбу у свою землю. Опісля Палій завжди відчував ворожість польського панства, та, маючи приязнь царської величності та польського короля, жив, не тужив, владарював над усім Задніпров’ям аж до Дністра та Случі, владарював, немов гетьман, проте гетьманом не був. Був тільки полковником, щонайпершим серед усіх полковників і що найвідважнішим у всіх битвах. А гетьманом на Задніпров’ї був Самусь.»
ДОВІДКА
Палій Семен (?— 1710) — білоцерківський (фастівський) полковник. Народився в Борзні на Чернігівщині в козацькій сім'ї. Навчався в Братському колегіумі. ...У 80-х роках разом із кількома сотнями козаків перейшов на запустілі землі Правобережжя на півдні Київщини і фактично відновив Білоцерківський полк (з центром у м. Фастові), який намагався закріпити за Запорозькою Січчю. Проте поляки вважали ці землі своїми й тому виникла суперечка між козаками і шляхтою, що згодом переросла у збройне протистояння. У 1702 р. С. Палій очолив народний повстанський рух на Правобережжі. Скориставшись цією ситуацією, гетьман І. Мазепа 1704 р. перейшов зі своїм військом на Правобережжя і приєднав значну частину цієї території до Гетьманщини. У 1705 р. С. Палія було запідозрено у зносинах зі шведами, заарештовано і вислано в Сибір. У 1708 р. було звільнено; призначено білоцерківським полковником. Брав участь у Полтавській битві на боці Петра І. Похований у Межигірському монастирі під Києвом.
Запитання та завдання
1. Чим, на думку Г. Грабянки, «має завдячувати» козакам «все християнство»?
2. Якими методами вели боротьбу проти турок і татар козаки С. Палія?
3. Вкажіть причини повстання С. Палія проти Польщі.
4. Складіть твір-мініатюру за темою «С. Палій — народний герой України».
Документ 5.
Французький дипломат Жан Балюз про Мазепу.
Джерело: «Мазепа: Збірник».
«З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька днів гостем володаря Мазепи, що має найвищу владу в цій країні. Я мав до нього листа від канцлера Московщини. На кордоні України мене зустріла почесна козацька варта і з великою пошаною допровадила до міста Батурина, де в замку резидує володар Мазепа.
Колись він, хоч і козак, але знатного шляхетського роду, мав надвірний ранг при королеві Казимирі. Батько мій і він зналися добре, навіть я змолоду бачив п. Мазепу: гарного і стрункого при дворі [польському].
Знаючи добре, що найвищі почесті змінюють людей та що не завжди безпечно нагадувати високим достойникам їхню молодість, я, прибувши до Батурина, привітав володаря якнайчемніше, як це належить його рангу, нічого не згадуючи про минуле. Проте він сам перший запитав мене, чи буду я сином Антуана Балюза. Одержавши від мене позитивну відповідь, володар Мазепа виявив найприхильнішим способом своє вдоволення, що його Прехристиянська величність має на своїй службі сина його старого приятеля. Пан Мазепа сам згадав свою молодість і те, що бачив мене не раз у Кракові...
Загалом, він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами... й щодо досконалого знання цієї мови може позмагатись з найкращими отцями-єзуїтами. Мова його взагалі добірна і чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі два лікарі-німці, з якими Мазепа розмовляє їх мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька в гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що недобре володіє французькою, хоч у молодих літах він відвідав Париж і південну Францію, був навіть на прийнятті у Луврі, коли святкували Піренейський мир (1659 р.). Не знаю тільки, чи в цьому твердженні немає якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі та голландські.
Володар Мазепа вже поважного віку, на 10 літ старший за мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий.
Він дуже поважний у козацькій країні, де народ, загалом свободолюбивий, гордий, мало любить тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою й розкішними прийняттями у своїй резиденції для козацької старшини. Я був свідком такого прийняття, в якому багато дечого на польський зразок.
Розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки.
Кілька разів я дуже обережно навертав розмову на сучасне політичне життя, але мушу зізнатися, що нічого певного не міг витягнути від цього володаря. Він належить до таких людей, що воліють або зовсім мовчати, або говорити й не сказати. Все ж гадаю, що навряд чи любить московського царя, бо ані слова не сказав, коли я йому скаржився на московське життя. Одначе про корону польську п. Мазепа не приховав, що вона, мовляв, іде, подібно до стародавнього Риму, до занепаду. Про шведського короля говорив з пошаною, але вважає його занадто молодим. Що особливо було приємно — це почуття пошани, яке володар Мазепа виявив до особи Його Величності (Людовик XIV), про якого багато розпитував мене й якому прохав засвідчити свою пошану й відданість. Де звичайно не тільки куртуазія, яку відчуває п. Мазепі, а відповідає видко дійсності; в залі, де висять портрети чужоземних володарів, на найвиднішому місці знаходиться гарний портрет Й.В. Там же, але в менше видному місці, я бачив портрет цісаря, султана, польського короля та інших володарів.»
СЛОВНИК!
Куртуазія — витонченість.
Резидія — прийом державної особи у будинку.
Запитання та завдання
1. Доведіть, що І. Мазепа був освіченою людиною.
2. Як гетьман І. Мазепа характеризував тогочасне політичне життя?
3. Складіть твір-мініатюру за темою «Український гетьман Іван Мазепа».
Документ 6.
Реляція про Полтавську битву (червень 1709 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
Останні хвилини Полтавської битви: відступ пораненого короля Карла XII
«...Цього місяця 20 дня перейшли через Ворсклу і по той бік її в малій милі від ворожої армії стали. А потім 24 числа пішли ми далі з усією армією і стали з чверть милі від ворога, і щоб він на нас несподівано не напав, зробили навколо транжемент, а наша кавалерія праворуч між лісом поставлена була, а між нею декілька редутів зроблено і людьми і гарматами осаджено. І зволив його царська величність всяке готування робити для нападу на ворога; проте ж він (ворог) за своєю звичайною запальною відвагою в цьому нас випередив і 27 числа ранком, зовсім рано, майже ще в темноті, з дефілеїв, в яких він протягом усієї ночі все своє військо вишикуване тримав, на нашу кавалерію як з кіннотою, так і з піхотою своєю з такою фурією напав, що хоч він багаторазово з великими втратами від нашої кавалерії і від наших редутів, на які наступав відігнаний був, проте ж наша кавалерія, тому що її нашою інфантерією так скоро виручити не могли, трохи згодом до нашого транжементу відступити змушена була; однако ж скоро зупинились і знову ворога атакували, і праве крило його дуже збили і генерал-майора Шліпенбаха, який тим крилом командував, в полон узяли. А тим часом його царська величність послав його світлість генерала князя Меншикова та при ньому генерал-лейтенанта Ренцеля з деякою частиною кавалерії та інфантерії до Полтави, щоб війська, що ще йдуть у сикурс ворогові, а також війська ворожого генерал-майора Розена, що в шанцях залишилися, атакувати і згадане місто від блокади зовсім звільнити, і вищезгаданий його світлість зустрів на дорозі ворожий резервний корпус з 3000 чоловік, яких вони поставили позаду свого правого крила при лісі і яких після короткого бою збили і без останку побили і в полон побрали, і після цього його світлість знову до головної армії повернувся, а генерал-лейтенантові Ренцелю велів продовжувати марш до Полтави, після прибуття якого ретирувався генерал-майор Розен з трьома полками, що при ньому були, у зроблені перед містом ворогом фортеці і шанці, але він згаданим генерал-лейтенантом Ренцелем був атакований і після вчиненого короткого опору змушений був з усіма людьми, що при ньому були, на дискрецію здатися. Тим часом же ворожа кавалерія від головного війська, [тобто] від нашої кавалерії, відійшла і з своєю інфантерією знову з’єдналася, і вистроїли [вони] всю свою армію в ордер баталії перед фронтом у чверть милі від нашого табору. У цей же час його величність повелів зразу ж двом лініям нашої інфантерії з нашого тражементу виступити, а третю — в ньому позаду залишив, і так ту армію вишикували, що інфантерія посередині, а кавалерія на обох крилах поставлена була, і з нашої сторони правим крилом кавалерії командував генерал-лейтенанті Баур, тому що генерал-лейтенант Ренцель у першій акції, в якій і багато зразків хоробрості і доброго командування показав, бік прострелений був; лівим же крилом командував його князь Меншиков, тому що там його перебування найпотрібнішим було, а корпусом баталії командував сам його величність високою особою своєю і до того ж пан генерал-фельдмаршал Шереметев, також пани генерали від інфантерії князь Репін і Аларт разом з генерал-лейтенантом Велингом і іншими генералами; артилерією керував генерал-поручик від артилерії Брюс... І коли військо наше, таким чином у бойовий порядок построївшись, на ворога пішло в наступ, то тоді о 9 годині перед полуднем атака і жорстокий вогонь з обох сторін почався, котра атака нашими військами з такою хоробрістю вчинена була, що вся ворожа армія після півгодинного бою, з малими втратами наших військ (що при цьому є найбільш дивним), як кавелерія так і інфантерія, зовсім розбита була, так що шведська інфантерія ні одного разу потім не зупинилася, але без зупинки від наших [військ] шаблями, багнетами і піками була колота аж до лісу, що був недалеко, як худоба, гнані і биті були; при цьому спочатку генерал-майор Штакельберг, а потім генерал-майор Гамельтон, а після також і фельдмаршал Рейншільд, і принц Вюртемберзький, родич короля, разом з багатьма полковниками і іншими полковими і ротними офіцерами і декілька тисяч рядових, більша частина яких з рушницями і з кіньми, здалися, і були в полон узяті, і так стадами наші їх гнали. В погоню ж за відступаючим ворогом рушила наша кавалерія більш ніж півтори милі, а саме: поки коні з причини втоми йти могли, так що вважай, від самої Полтави... миль на три і більше на всіх полях і лісах мертві ворожі тілеса знаходилися, і вважаємо, що їх від семи до десяти тисяч було побито, а скільки з ними гармат, знамен і литавр взято... І так з милості Всевишнього цілковита вікторія, подібної до якої мало чувано і бачено, з легким трудом проти гордого ворога його царської величності славною зброєю і завдяки персональному хороброму і мудрому керівництву одержана...»
Запитання та завдання
1. Назвіть воєначальників, які брали участь у Полтавській битві з боку Швеції fa Росії.
2. Опишіть хід та підсумки Полтавської битви.
СЛОВНИК!
Дефілеї — проходи.
Здатися на дискрецію — здатися на милість переможця.
Ордер баталії — бойовий порядок.
Редут — квадратне чи багатокутне земляне укріплення.
Транжемент — укріплення.
Шанці — окопи.
Документ 7.
Знищення Запорожжя (мовою оригіналу).
Джерело: H. Полонська-Василенко «Історія України», т. 2.
«Відповіддю на приєднання запорожців з кошовим Гордієнком до Мазепи було знищення Запорожжя. На початку березня 1709 р., за наказом Москви, прибули до Запоріжжя козаки з полку Данила Апостола і почали провадити агітацію проти Гордієнка. Але місія їх не вдалася і вони ледве втекли. Тоді на початку квітня 1709 р. з’явилось на Січі російське військо під командою полковника П. Яковлева та компанійського полковника Г. Галагана. Меншиков, головний ініціятор зруйнування Січі, писав Петрові: «Живьем взято старшини и казаков с 300 человек», яких наказав він «по достойности казнить». Кошовий отаман Степаненко писав гетьманові Скоропадському: «Голови луплено, шиї до плахи рубано, вішано і інші тиранські смерті завдано... мертвих із гробов многих не тилко товариства, но і чернецов одкопувано, голови оним утинано, шкури луплено і вішано». Січові будинки спалено, взято артилерію, амуніцію. Зруйновано також Переволочну, запорозьку фортецю над Дніпром біля гирла Ворскли та фльоту. Після того російське військо спустилося Дніпром наниз і там хапало й нищило запорожців, що пішли на промисли, не знаючи навіть про події на Україні. В Москві тріюмфально видзначили знищення розбійницького гнізда».
Запитання та завдання
1. Поясніть, чому за наказом Петра І так жорстоко зруйнували Запорожжя.
2. Дайте власну оцінку діям царя Петра І та російського війська.
Документ 8.
Конституція Пилипа Орлика.
Джерело: «Мазепа: Збірник».
«6. ...Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке Військо домовилися і ухвалили з ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути збережене постійно в Запорозькому Війську, щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за респектом їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані подібним чином публічних радників. Над те з кожного полку мають бути до загальної Ради генеральні радники з кожного полку по одній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі, вибрані за гетьманською згодою, і з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками має радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлювати і до завершення не приводити. Тому тепер, при гетьманській елекції, за одноголосною всіх радою й ухвалою призначаються три генеральні на кожен рік ради, які мають відправлятися в гетьманській резиденції: перша на Різдво Христове, друга на Воскресіння Христове, третя на Покрову Пресвятої Богородиці, на які мають бути не тільки пани полковники зі своєю старшиною та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, а й посли Запорозького Низового Війська для прослуховування і рішень після прислання до себе від гетьмана розпорядження прибувати, не порушуючи аж ніяк призначеного терміну. А де що тільки буде від ясновельможного гетьмана запропоновано до загальної ради, про те всім добропорядно, без жодного приватного свого й чужого порядку, респектів, без душепогубної заздрості та ворожнечі, зобов’язані будуть радити і так прозірливо, щоб нічого не було в тих радах до применшення гетьманської честі, до публічного утяження та розору і, не дай Боже, пагуби Вітчизні. А коли б на ті вищеоголошені терміни для генеральної старшини трапилися якісь публічні справи, які потребували б швидкого управління, справлення та відправлення, то ясновельможний гетьман матиме силу та волю, за порадою генеральної старшини, такі справи управляти й відправляти своєю гетьманською повагою... І як генеральна старшина, полковники й генеральні радники мають належно шанувати ясновельможного гетьмана, належить їм виявляти честь і віддавати вірне послушенство, так і ясновельможному гетьманові взаємно шанувати їх і утримувати за товариство, а не слуг та робітних підлеглих, не примушуючи їх навмисно для приниження осіб до публічного неґречного упослідження перед собою стоянням, окрім того, коли потреба вкаже.
7. Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників над тією ж черню чи то б гонор гетьманський зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких злочинців сам ясновельможний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну, здати на військовий генеральний суд, і який у нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен злочинець має й понести.
...9. Оскільки перед цим у Запорозькому Війську завжди бували генеральні підскарбії, які завідували військовим скарбом, млинами та всілякими належними до скарбу військового приходами та повинностями і ними з гетьманського відома керували, то й тепер такий порядок установлюється загальним договором і неодмінно узаконюється, аби після звільнення, дасть Бог,
Вітчизни нашої з московського ярма був обраний увагою гетьманською і з загального зволення генеральний підскарбій, людина значна і заслужена, маєтна й добросовісна, який мав би в своєму догляді військовий скарб, завідував млинами і всілякими військовими приходами і повертав їх на публічну військову потребу з відомом гетьманським, а не на свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональний пожиток вживати, а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу...»
СЛОВНИК!
Конституція — Основний Закон держави, який визначає суспільний і державний устрій, систему державних органів, порядок їх створення й діяльності, права й обов'язки громадян.
Запитання та завдання
1. Проаналізуйте Конституції Пилипа Орлика за планом:
а) кому належала законодавча влада;
Пилип Орлик
б) коли збиралася Генеральна рада та хто входив до її складу;
в) які права належали гетьману та старшині.
2. Встановіть права та обов’язки генерального підскарбія.
3. Доведіть, що Конституція обмежувала права гетьмана.
4. Визначте історичне значення Конституції Пилипа Орлика.
Документ 9.
Указ Петра І про створення Малоросійської колегії (16 травня 1722 р.).
Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.
«Цього 1722 р., квітня 27 дня всепресвітліший, державніший Петро Великий, імператор і самодержець всеросійський і інше, і інше, жалуючи підданих своїх — малоросійський народ, видав указ; при гетьмані пану Скоропадському в Глухові для управління судами і для іншого, що в прохальних пунктах гетьмана Хмельницького і в ухвалах на нього написано, замість однієї воєводської персони для кращої вірності й управління бути колегії, в якій бути бригадирові панові Вельямінову з шістьма чоловіками штаб-офіцерами, та при цій же колегії бути прокурором з гвардії капітаном або капітаном-поручикам з щорічною зміною...»
Запитання та завдання
1. Визначте склад Малоросійської колегії. Хто був її головою?
2. Доведіть, що створення Малоросійської колегії було кроком Петра І до обмеження прав і свобод українського народу.
Документ 10.
Діяльність наказного гетьмана Павла Полуботка.
Джерело: «Павло Полуботок — український гетьман».
«З Вельяміновим Полуботок не сколегувався з перших днів приїзду того на Україну. Він запротестував уже проти розгляду колегією першої скарги селян села Витемлі, адже справу не розглядав ні полковий, ні генеральний суд. Полуботок розіслав свій універсал, в якому наказував: «Якщо хто-небудь має на кого приносити апеляцію або яке інше прохання, то кожного разу такий повинен звертатися до полковника і від нього вимагати рішення». В свою чергу Вельямінов доносить у сенат: «Крестьяне императорскую милость (коллегию) с радостью приемлют. Из них многие приходят и подают на старшину и прочих знатных людей в своих обидах челобитные, по которым в Малороссийской коллегии действия производить начинаются». Вельямінов намагається заборонити Полуботкові надсилати універсали, і коли Полуботок з гідністю заперечує, нагадує, що він — наказний гетьман, Вельямінов кричить: «Я бригадир и президент, а ты что такое предо мною? Ничто. Вот согну я вас так, что и другие треснут. Государь указал переменить ваши давнины и поступать по-новому».
Всю тодішню ситуацію чи не найточніше схарактеризував Бантиш-Каменський: «...власти гетманской противуставлена власть Коллегии малороссийской, которой президент превосходил в полномочиях Главу народа. Он не мог быть полезным соотечеству, мог быть полезным только самому себе». Полуботок справді чинив усе на лихо собі й знав це. Він знову й знову нагадував царю статті Богдана Хмельницького та Олексія Михайловича, підтверджені іншими царями і самим Петром, за якими ніякі російські чиновники не мали права втручатися в справи українських судів. Одначе це тільки дужче розлютувало Петра, який вирішує справу понищення українського самоврядування довести до кінця. Малоросійська колегія, яка давно вже вела нагляд за наказним гетьманом, шле на нього донос за доносом, далі Вельямінов їде до Петербурга, де й домовляється з царем про здійснення підступного задуму. Частина українських полків на той час була в Ладозькому та Терському походах, решту, підпорядкувавши Михайлу Голіцину, виводить з України «в поле», — буцімто в похід проти татар. Полуботка, а також генерального суддю Івана Чарниша, генерального писаря Семена Савича покликано до Петербурга: «...что же полковник Полуботок и старшина, не взирая на данные им наши указы, послали некоторые указы без совету с президентом коллегии, того ради велено для ответу быть сюда полковнику Полуботку и из старшин Савичу и Чарнышу».
Наказний гетьман Павло Полуботок
Вони приїхали до Петербурга 3 серпня 1723 р. Полуботок подає царю ще одну «чолобитну», де знову просить відкликати Малоросійську колегію, замінивши її генеральним судом з семи осіб, вернути одібрані «права і вольності козацькі грамотою царя Олексія Михайловича за гетьмана Богдана Хмельницького стверджені і від самого його імператорської величності при поставленні на гетьманство Скоропадського конфірмовані». Полуботок боровся методами легальними, бився, як птах у сильцях; скількох людей намагався перехилити на свій бік, розупевнити, впевнити, переконати, скільки петицій, чолобитних, листів написав безуспішно.
Запитання та завдання
1. У чому суть суперечностей між Павлом Полуботком та головою Малоросійської колегії Вельяміновим?
2. Як Павло Полуботок захищав інтереси України?
3. Схарактеризуйте діяльність Павла Полуботка.
Документ 11.
Діяльність гетьмана Данила Апостола (мовою оригіналу).
Джерело: Н. Полонська-Василенко «Історія України», т. 2.
«З бігом часу розгорілась боротьба за перетворення рангових земель на власні...
Виникли пекучі питання про працю посполитих, про терміни зобов’язань і т.п.
Гетьман Данило Апостол
Це питання порушив російський уряд ще в «Решительных пунктах». На підставі «пунктів» року 1729 Д. Апостол наказав перевести слідство по всіх полках. Канцеляристи об’їхали полки і зібрали від старожитців відомості — коли засновано те чи інше село, хто і на яких правах ним володіє. Полкова старшина мусіла зсистематизувати відомості і ці книги надіслати до Глухова на остаточну перевірку. «Генеральні слідства о маетностях», закінчені 1731 р., стали дорогоцінним джерелом історії України, її економічного та соціяльного становища. Цілі — допомогти поворотові незаконно захоплених рангових земель — вони не досягли, але виявили дуже цікаві явища: зменшення числа вільних посполитих, переважно в північних полках і перетворення їх на людей залежних від землевласників (на півночі — в Чернігівському полку було вільних щонайменше 7% усіх посполитих дворів, а в Полтавському — щонайбільше 81%). Але ця залежність посполитих ще не була кріпацтвом: посполитий завжди міг відійти, чого не могли зробити кріпаки. Тому приклад російських кріпаків, що їх переводили на свої землі поміщики, був дуже шкідливим для України: вносилася нова правова норма. Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладена «Зводу» українських законів. Справу розпочато ще за Івана Скоропадського, коли порушено було питання про переклад українських законів на російську мову. Данило Апостол створив комісію, якій доручив перекласти правні книги російською мовою і скомпонувати кодекс; в основу покладено Литовський Статут та Магдебурзьке право.»
СЛОВНИК!
Рангові землі — земельні володіння в Україні в XVII—XVIII ст., що надавалися гетьманом і царем козацькій старшині як винагорода за службу на тій чи іншій посаді.
Запитання та завдання
Дайте власну оцінку діяльності гетьмана Данила Апостола.
Документ 12.
Культура України.
Джерело: М. Попович «Нарис історії культури України».
А) Києво-Могилянська академія.
«Києво-Могилянська академія до кінця століття так і залишилась гуманітарного напряму світським університетом того типу, який склався в Західній Європі в попередні століття, причому з латинською мовою викладання. Перетворення її на духовний навчальний заклад здійснено на початку наступного століття.
Упродовж XVIII ст. академія дедалі більше модернізувалась. Курс математики, який спочатку включався до філософії, розширювався і виводився в окремий курс, викладалась не тільки геометрія, а й алгебра, вища математика, дедалі ширше вивчалися іноземні мови. З 1738 р. вводиться вивчення німецької та староєврейської мов, з 1753 р. — французької. Продовжувалось (з перервами) вивчення польської, читалась і грецька мова.
Українське православ’я та українське вище шкільництво зберігали свої зв’язки із Заходом, частими були виїзди на навчання за кордон. Особливо важливими для академії були наукові зв’язки Симеона Тодорського, який навчався у відомого гебраїста Генріха Міхаеліса в Галле і започаткував викладання староєврейської мови в Києві. Це була фактично не просто гебраїстика, а початок герменевтики — наукового аналізу тексту Біблії...»
Запитання та завдання
Що свідчить про високий рівень освіти у Києво-Могилянській академії?
Б) Історична самосвідомість.
«Протягом XVIII ст. продовжується традиція козацького літописання. Більше того, головні літописно-історичні твори, що на сьогодні є джерелами для вивчення історії Хмельниччини, написані саме на початку цього періоду. Найраннішим таким твором є рукопис без заголовку і прізвища автора, з легкої руки П. Куліша названий «Літописом Самовидця». Автором його, найімовірніше, був колишній ніжинський сотник, наказний полковник, один із чільних діячів гетьмана Брюховецького, а потім — Брацлавський протопоп Роман Ракушка-Романовський (близько 1623-1703 рр.). Так чи інакше, «Самовидець» належав цілком до епохи Хмельниччини і Руїни і довів літопис до 1702 р. «Літопис Самовидця» переписувався до середини XVIII ст., доки не був витіснений літописом Граб’янки.
Київський колегіум
Григорій Граб’янка (?-1738) почав служити у Гадячі ще 1686 р., був сотником, полковим осавулом, полковим суддею, разом із Полуботком їздив до Петербурга відстоювати права та вільності України, разом з ним був ув’язнений до Петропавловської фортеці, вижив, брав участь у війні з Кримом. Історія літопису теж доведена до початку століття (до 1709 р.), але центром її залишається Хмельниччина.
Канцелярист Самійло Величко (1670-1728) почав службу ще 1690 р. в домі В.Л. Кочубея і після «зради» Мазепи опинився у в’язниці, з якої вийшов десь у 1715 р., після чого в Кочубеєвому селі Диканьці розпочав писати свою працю; довів він її до 1700 р., але і тут центром лишається постать Хмельницького та його епоха.»
Запитання та завдання
1. Яке значення мали українські літописи у розвитку національної самосвідомості українського народу?
2. На підставі наведених уривків проаналізуйте розвиток культури України наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.
