Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ (друга половина XIV — перша половина XVI ст.)

У XIV-XVI ст. українські землі були захоплені сусідніми державами — Литвою, Польщею, Угорщиною.

Українські землі у складі Литви

На початку XIII ст. утворилася Литовська держава — Велике князівство Литовське, яке починає активно розширювати свої володіння, в тому числі за рахунок руських земель.

Етапи приєднання руських земель до Великого князівства Литовського:

— перший великий князь Міндовг (1230-1263 рр.) поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь);

— Гедимін (1316-1341 рр.) почав наступ на південно-руські (українські) землі, проте зіткнувся з територіальними претензіями Польщі;

— у битві на річці Сині Води (1362 р.) Ольгерд Гедимінович (1341-1377 рр.) завдав поразки Золотій Орді і приєднав Чернігівщину, Київщину, Переяславщину, Поділля; внаслідок боротьби з Польщею відвоював Берестейський, Володимирський і Луцький уділи;

— Вітовт (1392-1420 рр.) заволодів Чорноморським узбережжям.

80 % Великого князівства Литовського — це були приєднані землі (українські, білоруські).

Особливості статусу українських земель у складі Великого князівства Литовського:

1) приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;

2) система управління залишилася незмінною; руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;

3) руська мова стала державною;

4) православна церква зберігала панівне становище;

ЦЕ ЦІКАВО!

Десять з дванадцяти синів Ольгерда були православними. Литовські князі правили за принципом «Старого не міняємо, нового не вводимо».

5) збереглося руське законодавство («Руська правда»);

6) литовці поєднувалися династичними шлюбами з українцями;

7) панувала українська культура.

Оцінки істориками перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського:

— В. Антонович: Велике князівство Литовське було продовженням і розвитком князівського періоду.

— Д. Дорошенко: спочатку Велике князівство Литовське було фактично литовсько-руською державою, але після підписання Кревської унії, коли відбулося повернення Литви до Польщі, знищується незалежність України-Русі.

— М. Грушевський, І. Крип’якевич: Литва була загарбником, який позбавив Україну незалежності.

— Сучасна оцінка (Я. Малик, В. Чуприна): українські землі мали обмежене самоврядування (господарські відносини, суд, релігія), яке не поширювалося на державне управління; князь був єдиним розпорядником земель та війська, тому Велике князівство Литовське не було Українською державою.

Боротьба за Галицько-Волинське князівство

Після смерті останнього князя Юрія II Болеслава у 1340 р. Галицько-Волинське князівство знову фактично розпалося. Волинь контролював литовський князь Любарт Гедимінович, до того ж князівство було незалежним від Литви. Любарт намагався відновити міць Галицько-Волинської держави.

У Галичині реальним правителем став боярин Дмитро Дедько, хоча формально вища влада належала Любартові. Проте на землі князівства претендувало і Польське королівство.

— З 1349 до 1377 р. тривають війни між Любартом та союзними військами Польщі й Угорщини за територію Галичини. Її результатом стало остаточне розділення Галицько-Волинського князівства; Волинь відійшла до Литви, в Галичині сів угорський ставленик.

— У 1387 р. Галичина була завойована Польщею.

— У 1434 р. тут було створене Руське воєводство з польською адміністрацією.

Політика Польщі на українських землях:

— насадження католицизму;

— закриття православних церков і монастирів;

— обмеження православних у праві обіймати державні посади;

— насадження зневаги до православ’я й української культури.

Для українців польське панування означало початок тривалого соціального та етнічного конфлікту, який поширився на всі сфери життя України. Це було підкорення чужій нації, чужій релігії, чужій культурі.

Об'єднання Польщі та Литви

Наприкінці XIV ст. міжнародна обстановка змусила Литву та Польщу об’єднатися.

Причини об’єднання Великого Князівства Литовського і Польщі:

— наступ Тевтонського ордену на землі Литви та Польщі;

СЛОВНИК!

Тевтонський орден — держава німецьких лицарів.

— претензії Московського князівства на руські землі;

— необхідність протистояти нападам татар;

— прагнення польських феодалів отримати українські землі, литовських — здобути економічні та політичні привілеї, що їх мали польські магнати. Наслідком цих процесів і прагнень стала Кревська унія (1385 р.) — угода про державно-політичний союз між Великим князівством Литовським та Польським королівством.

Зміст Кревської унії (1385 р.)

1) Великий князь литовський Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою та отримував титул польського короля;

2) Польща та Литва об’єднувалися в одну державу, хоча Литва зберігала формальну незалежність;

3) у Литві поширювалося католицтво.

Значення унії:

— допомогла об’єднаним силам розбити Тевтонський орден у Грюнвальдській битві (1410 р.);

— спричинила роздавання українських земель польськими феодалам;

— сприяла поширенню католицизму в Литві та Україні зокрема.

Кревська унія зустріла опір частини литовської, української й білоруської шляхти. Провідник опозиції литовський князь Вітовт, онук Гедиміна, домігся свого призначення довічним правителем Великого князівства Литовського.

Політика Вітовта (1392-1430 рр.)

1) Визнав себе васалом польського короля, проте одноосібно володарював у Великому князівстві Литовському;

2) ліквідував найбільші удільні князівства (Київське, Новгород-Сіверське, Подільське) з метою посилення своєї влади;

3) у 1399 р. зазнав поразки від татар на річці Ворскла;

4) змушений відновити Кревську унію: погодився на повернення Литви до Польщі після своєї смерті;

5) став одним із переможців у Грюнвальдській битві.

Значення діяльності Вітовта: за його правління Литва стала централізованою державою, розгорнувся наступ на українську автономію.

Грюнвальдська битва (15 липня 1410 р.) Відбулася між польсько-литовсько-руським військом та державою німецьких лицарів Тевтонським орденом.

Причини битви: прагнення коаліції зупинити агресію Тевтонського ордену, що претендував на землі Великого князівства Литовського.

Склад коаліції: польські, литовські, українські, білоруські, російські, чеські, угорські, кримськотатарські війська.

Результат: польсько-литовсько-руські війська одержали перемогу; орденська верхівка на чолі з магістром загинула.

Значення битви:

— зупинила агресію Тевтонського ордену;

— призвела до занепаду Тевтонського ордену, що потрапив у васальну залежність від Польщі;

— посилила позиції Литви у литовсько-польському союзі.

Після Грюнвальдської битви Литва отримала від Польщі Західну Волинь, а Угорщина відмовилася від претензій на Галичину й Поділля на користь Польщі та Литви. Наступною поступкою Польщі стало підписання з Литвою Городельської унії.

Зміст Городельської унії (1413 р.)

1) Скасовано Кревську унію, підтверджено існування Великого князівства Литовського як незалежної держави;

2) державний устрій Великого князівства Литовського мав реформуватися за польським взірцем;

3) литовці-католики урівнювалися в правах з поляками-католиками і стали повними власниками своїх земель (православні мали землі в умовній власності);

4) Польща і Великого князівства Литовського в майбутньому мають створити єдину державу.

Наслідки унії: призвела до обмеження прав української православної шляхти, сприяла її покатоличенню та втраті української національності.

Боротьба проти наступу Польщі

Після смерті Вітовта розпочалася боротьба української шляхти проти наступу польських магнатів і католицької церкви. Боротьбу очолив обраний великим князем литовським Свидригайло Ольгердович (1430-1440 рр.).

Розвиток протистояння

— У відповідь на прагнення Свидригайла обмежити або навіть розірвати зв’язки Литви з Польщею поляки окупували Поділля та Волинь. Поляки оголосили Свидригайла недійсним князем, замість нього в 1432 р. обрано Сигізмунда, молодшого брата Вітовта.

— Українські та білоруські князі «посадили князя Свидригайла на Велике княжіння Руське». Таким чином, Велике князівство Литовське розкололося на два ворожі табори: заселені литовцями землі стали на бік Сигізмунда, а українці й білоруси підтримали Свидригайла.

— У 1435 р. в битві під Вількомиром сили Свидригайла зазнали поразки від Сигізмунда. Таким чином, руська шляхта програла в боротьбі за власну державність і збереження православних традицій.

— У середині XV ст. Волинь, Київщина й Поділля перетворені на звичайні воєводства, очолювані намісниками, які підпорядковувалися безпосередньо великому князеві. Воєводства ділилися на повіти, влада в яких належала старостам. Переважно посади намісників і старост обіймали католики, і це сприяло покатоличенню українських феодалів.

— У 1458 р. православна церква України й Білорусі була відокремлена від московської митрополії й перетворена на самостійну Київську митрополію. Почалася агітація за унію православної і католицької церкви.

— У 1481 («змова руських князів») та 1508 р. (повстання М. Глинського) відбуваються останні невдалі спроби руської верхівки здобути незалежність від польсько-литовського панування.

Результати боротьби:

— ліквідація удільних князівств означала втрату державницького статусу для руських князів;

— унаслідок покатоличення зникає українська аристократія, що призводить до переривання державотворчих традицій.

Московсько-литовські війни

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Костянтин Острозький. Князівський рід Острозьких походив від волинської гілки Мономаховичів-Рюриковичів, нащадків Романа й Данила Галицьких.

Перша згадка про Костянтина Острозького датована 1486 р., коли він у супроводі старшого брата прибув до великокняжого двору у Вільно на військову службу. Костянтин Острозький виявив свій героїзм та вдачу у литовсько-московській війні 1492-1494 рр. Спочатку його призначили намісником замків-фортець у Вінниці і Брацлаві, де він очолив оборону Півдня України від кримськотатарських набігів. Восени 1497 р. Костянтин Острозький став першим гетьманом Великого князівства Литовського. Під час наступної московсько-литовської війни 1500-1503 рр. гетьман потрапив у полон, звідки йому вдалося втекти у 1507 р. За це гетьмана нагородили Луцьким староством і титулом маршалка Волинської землі.

У битві під Оршею (1514 р.) Костянтин Острозький повністю реабілітувався за колишню поразку, забезпечивши перемогу литовському війську. Війна тривала до 1522 р. і завершилася п'ятирічним перемир'ям.

Відзначився Костянтин Острозький і у боротьбі з татарами. Загалом він провів близько 60 битв із завойовниками, в основному переможних.

До кінця життя Костянтин Острозький очолював русько-литовські військові сили. Він був призначений каштеляном Віленського замку та тракайським воєводою — ці два пости вважалися найвищими у посадовій структурі Литви. Цікаво, що Костянтин Острозький був першим православним, який обійняв ці посади.

Коштом Костянтина Острозького було споруджено, реставровано та оздоблено чимало храмів Острога, Турова, Дубна, Вільна, Києва та інших міст. Особливо опікувався він Києво-Печерським монастирем, де були поховані його предки і де він хотів бути похований сам. Помер князь у 1530 р.

Наприкінці XV — на початку XVI ст. Велике князівство Литовське веде війни з Московським царством, що претендує на руські землі. Воєнні дії йшли зі змінним успіхом, проте Литва поступово втратила майже третину своєї території. Під владу Москви відійшли Чернігово-Сіверські землі та Смоленськ.

Закарпаття

— На початку XI ст. Закарпаття потрапило під владу Угорщини.

— У 1280-1320 рр. його східна частина входила до складу Галицько-Волинського князівства, проте згодом знову повернулася до Угорщини.

— Упродовж XIII-XV ст. відбувалося позбавлення українців політичних прав і свобод, закріпачення селянства.

— 1526 р. — унаслідок поразки в битві з турецькою армією Угорщина припинила незалежне існування. Східне Закарпаття відійшло Трансільванії, західне — «Священній Римській імперії».

Буковина

— Із XII ст. перебувала у складі Галицько-Волинського князівства.

— У XIII ст. на буковинських землях виникає окрема Шипинська земля, що визнала зверхність Золотої Орди.

— Із середини XIII ст. увійшла до Угорщини.

— 1359 р. Шипинська земля увійшла до Молдовського князівства як автономія, але протягом століття самостійність була втрачена, а територія розділена на Чернівецьку і Хотинську волості.

— 1514 р. Молдавія визнала зверхність Османської імперії; на землях Буковини створена Хотинська райя.

Українське Причорномор'я

До монгольської навали Причорномор’я належало половцям — тюркомовним кочовикам. Після утворення Золотої Орди в середині XIII ст. причорноморські степи увійшли до її безпосередніх володінь, а на їхніх мешканців поширилася назва татари.

Середина XV ст. ознаменувалася розпадом Золотої Орди.

У 1449 р. за сприяння великого литовського князя Вітовта Хаджі-Гірей проголосив себе незалежним правителем Кримського ханства зі столицею в Бахчисараї. Його влада поширювалася на Крим, пониззя Дніпра, Приазов’я, Прикубання.

У 1475 р. Туреччина завойовує Кафу (Феодосія), Мангуп, Перекоп і змушує хана Менглі-Гірея у 1478 р. розірвати зв’язки з Литвою й стати васалом Османської імперії. Зміна союзника Кримського ханства мала трагічні наслідки для України: з 1482 р. кримські татари щороку здійснювали походи за здобиччю на українські землі. Головною метою нападників був ясир — полонені, яких продавали на невільницьких ринках.

Господарське життя України другої половини XIV — першої половини XVI ст.

Сільське господарство залишається провідною галуззю економіки. Поряд з перелоговою та двопільною системою сівообігу поширюється трипільна система. Розвиваються тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Суттєву роль продовжують відігравати рибальство й мисливство.

У зв’язку зі зростанням великих феодальних господарств до середини XVI ст. майже зникають вільні общинні землі. Збільшується грошова й натуральна рента для селян, додається панщина — 14 днів на рік.

Промисли: традиційними є солеваріння, виробництво дьогтю, смоли й поташу. Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, предмети з металу й дерева для домашнього вжитку.

Розвиток ремесла і торгівлі пов’язаний зі зростанням міст. У найбільших містах мешкало по 10-20 тис. чоловік (Київ, Львів, Кам’янець), у невеликих — 2-4 тис. чоловік. Етнічний склад міського населення був неоднорідним, на Волині та в Центральній Україні переважали українці, в Галичині — поляки, німці, вірмени, євреї тощо.

У середині XVI ст. налічувалося близько 130 ремісничих спеціальностей. На українських землях, що входили до складу Польщі, поширилися цехи. Щоправда, православні українці не могли стати цеховиками, оскільки до цеху приймали тільки католиків.

СЛОВНИК!

Цех — самоврядна громада вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей на чолі з виборним старшиною — цехмістром. Мав свій статут, що визначав особливості виробництва, спосіб життя ремісників.

Зростає міжнародна торгівля: після падіння Константинополя під ударами турків (1453 р.) і зникнення з ринку візантійського зерна в Європі підвищився попит на українську сільськогосподарську продукцію. Центрами зовнішньої торгівлі були Київ, Львів, Кам’янець-Подільський та Луцьк.

Основною формою внутрішньої торгівлі були ярмарки, що проводилися кілька разів на рік.

З кінця XV ст. в українських містах поширюється магдебурзьке право.

СЛОВНИК!

Магдебурзьке право — міське право, що виникло в XIII ст. в Німеччині. Воно передбачало звільнення міста від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів — власників міст і створення міського самоврядування.

Система самоврядування за магдебурзьким правом

Соціальний устрій України другої половини XIV — першої половини XVI ст.

Українське суспільство XIV — першої половини XVI ст. було становим. Це означало, що перехід з одного стану до іншого внаслідок, наприклад, збагачення був майже неможливий. Обсяг привілеїв визначався від народження.

До привілейованих станів належали шляхта і духовенство.

У 1528 р. відбувся перепис шляхти, і терміни «боярин» і «зем’янин» замінили на «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не визнали, втратили привілеї й перетворилися на селян.

До духовного стану належало майже 10 % населення України. Його позиції змінювалися з часом: якщо в XIV ст. православна церква в Литві була панівною, то з XV ст. вона хоч і залишається найчисельнішою, проте поступається правами католицькій.

Непривілейованими станами були міщани і селяни.

Найнижчою і найчисленнішою верствою населення (до 80 %) були селяни. Вони поділялися на «похожих» (особисто вільних) та «непохожих» (кріпаків). Із другої половини XV ст. кількість непохожих неухильно збільшується.

Першим документом, що започаткував закріпачення селянства, вважається рішення шляхти Галичини про обмеження переходу селян до іншого землевласника різдвяними святами за умови сплати викупу. У Литві закріпачення пов’язують із привілеєм Казимира IV 1447 р., а пізніше — з Литовськими статутами (1529, 1566, 1588 рр.).

Антифеодальний рух поширюється в Україні у відповідь на закріпачення селян у XV — першій половині XVI ст.

Поширені форми протесту:

— втечі від поміщиків;

— підпал поміщицьких маєтків;

— убивство поміщицьких слуг або родини поміщика. Джерела зафіксували і селянські повстання, до того ж вони мали не тільки антифеодальну спрямованість, а й визвольний характер.

1490 р. — повстання під проводом Мухи, в якому взяли участь близько 10 тис. осіб. Повстанці зайняли Святин, Коломию, Галич, підійшли до Львова. У битві проти польсько-литовського війська селяни зазнали поразки й відступили до Молдови.

1491 р. — повстання під проводом Андрія Барули, що теж закінчилося невдачею.

Значення повстань: не зважаючи на поразку народні виступи продемонстрували зростання боротьби українців проти соціального та релігійного гноблення.

Завдання для самоконтролю

31. Шипинська земля — це:

А) Галичина;

Б) Буковина;

В) Закарпаття;

Г) Волинь.

32. Кревська унія була укладена в:

А) 1240 р.;

Б) 1340 р.;

В) 1385 р.;

Г) 1410 р.

33. Боротьбу української знаті проти наступу Польщі та католицької церкви в XV ст. очолив:

А) Вітовт;

Б) Ягайло;

В) Свидригайло;

Г) Менглі-Гірей.

34. Проаналізуйте наведені твердження та вкажіть правильне.

A) «Влада кримського хана поширювалася на Крим, пониззя Дніпра, Приазов’я, Прикубання»;

Б) «У XII ст. Буковина відійшла під владу Угорщини»;

B) «У результаті жорстоких боїв українські землі були приєднані до Великого князівства Литовського»;

Г) «Городельська унія об’єднала православну і католицьку церкви».

35. Укажіть особливості статусу українських земель у складі Великого князівства Литовського.

1. Приєднання відбувалося переважно мирним шляхом;

2. система управління залишилася незмінною;

3. установлене литовське законодавство;

4. руські князі не несли військової служби;

5. православна церква зберігала панівне становище;

6. заборонені династичні шлюби литовців з українцями;

7. руська мова стала державною.

36. Установіть відповідність між терміном та його визначенням:

A) Магдебурзьке право;

Б) магістрат;

B) лава;

Г) зем’яни.

1. Орган міського самоврядування, що виконував адміністративно-судові функції;

2. суд у кримінальних справах;

3. міське право, що передбачало звільнення міста від управління феодалів — власників міст і створення міського самоврядування;

4. заможна шляхта з давнього боярського роду, що мала землю у спадковій власності;

5. середня шляхта, що отримала землю за військову службу з власним загоном.

А
Б
В
Г

37. Розташуйте події в хронологічній послідовності:

A) утворення Кримського ханства;

Б) Грюнвальдська Битва;

B) битва під Вількомиром;

Г) приєднання Галичини до Польщі.

38. Прочитайте текст і дайте відповідь на запитання.

«...Село пана Семена Кмітича...: чоловіків сімдесят, дають панові на рік 19 кіп грошів, ходять робити на пашню дворову протягом усього літа, орати — день, а два дні жати; в тому селі млинів два, корчми дві, з якої 4 копи грошів. А якщо який-небудь чоловік із тих сіл геть іде, то він повинен дати панові 6 кіп відхідного.

Село... П’ятничне: чоловіків 30, дають на рік 3 копи і 40 грошів, а слуг у тому селі 8, котрі кінно служать; ще в тому селі чоботарів два і коваль один; ці роблять на двір даром...

Село... Демидовці: чоловіків 37, дають на рік 4 копи і 28 грошів; літом день косять; другий день жнуть...

Село... Кам’яногірка: людей усіх 30 чоловіків; з них 23 чоловіки дають на рік по 12 грошів, а також по два третинники вівса (1 третинник — приблизно 130 кг), по два вози сіна; робіт ніяких не виконують...»

З «Хрестоматії з історії України» (С. В. Кульчицький, О. І. Ганна)

• Які повинності були поширені серед українського селянства?

39. Прочитайте текст і дайте відповідь на запитання.

«Ідучи в похід, татарський вояк брав із собою по троє-четверо коней, пересідаючи з одного на другого на бігу. Це дозволяло долати за день до 100 км, тобто становило рекорд, недосяжний для жодної з європейських армій. Окрім того, кожен татарин, вирушаючи в похід, обов’язково віз 3-4-місячний запас сушених харчів, тож військо ніколи не було обтяжене обозом, а оскільки не вживало артилерії (і взагалі не любило й боялося вогнепальної зброї, покладаючись лише на стріли та шаблю), це додавало йому ще більшої маневреності» (Н. Яковенко, історик).

1) У чому полягали переваги татарського війська?

2) У чому були його слабкі сторони?

3) Яку роль відігравали кримські татари в історії України XV ст.?

4) Визначте основні віхи політичної історії Кримського ханства.

40. Доведіть або спростуйте твердження:

«Литва була загарбником, який позбавив Україну незалежності».

З «Нарису історії Середньовічної та ранньомодерної України» (Н. Яковенко)