Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник

УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991-2010 рр.)

Основні державотворчі процеси

Формування гілок влади

Головою держави в Україні є Президент. Він гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина.

8 жовтня 1991 р. — закон «Про громадянство України» (громадянином України міг стати кожний, хто проживав на її території та не був громадянином іншої держави).

1 листопада 1991 р. — «Декларація прав національностей України» (всім народам і національним групам гарантувалися рівні права, 25 червня 1992 р. — закон «Про національні меншини в Україні» затвердив право кожного народу на культурно-національну автономію).

4 листопада 1991 р. — закон «Про державний кордон України» (визначено кордони держави, порядок їх охорони й перетину).

6 грудня 1991 р. — закон «Про збройні сили України» (військові добровільно складали присягу на вірність українському народові, решта отримувала можливість звільнитися в запас або перейти на службу до армії будь-якої країни).

Початок січня 1992 р. — введення в обіг власної грошової одиниці (спочатку купонів багаторазового використання, а з 1 вересня 1996 р. — гривні).

Січень — лютий 1992 р. — затвердження державної символіки України: Державний герб (малий) — тризуб, Державний прапор — синьо-жовтий, Державний гімн — музика М. Вербицького на слова П. Чубинського (у повному обсязі зі словами затверджений тільки 6 березня 2003 р.).

Створені також Національний банк України, служба безпеки (СБУ), Українська фондова біржа, посольства й консульства та інші важливі державні інститути.

Проблеми початкового етапу державотворення

— Непідготовленість українського суспільства до державотворчих процесів.

— Відсутність чіткої концепції державотворення.

— Незавершеність розподілу функцій між різними гілками влади.

— Виникнення великої кількості партій без чітких політичних засад, боротьба між ними.

— Опір консервативних сил.

— Тісний зв’язок економіки України з народногосподарським комплексом колишнього СРСР тощо.

Політика президента України Л. Кравчука (1991-1994 рр.)

— Втілення ідеї незалежності України в життя.

— Очолив державотворчі процеси на першому надскладному етапі.

— Не допустив, завдяки поміркованій політиці, виплеску соціальної напруги (як це сталося у деяких пострадянських країнах).

— Не зміг реалізувати обіцяну під час виборчих перегонів програму глибоких соціально-економічних перетворень.

Дострокові вибори Президента й депутатів Верховної Ради (1994 р.)

Причини:

— загострення протистояння між Президентом, урядом і Верховною Радою;

— наростання економічної кризи в державі (безробіття, інфляція, борги по зарплатні тощо);

— невдоволення населення погіршенням умов життя (у червні 1993 р. почали страйкувати шахтарі Донбасу, згодом страйк охопив інші регіони).

Особливості виборів до Верховної Ради:

— вибори були позачерговими;

— відбулися в березні 1994 р;

— проводилися за мажоритарною системою, а не за партійними списками;

СЛОВНИК!

Мажоритарна виборча система — виборча система, за якою враховуються голоси виборців, подані за кандидата, який одержав більшість голосів у конкретних виборчих округах.

— велика кількість претендентів на один депутатський мандат, наслідком чого була дуже напружена боротьба під час виборчих перегонів. Результати виборів до Верховної Ради: КПУ — 25 %; Рух — 5,9 %; Селянська партія — 5,34 %; СПУ — 4,15 %; безпартійні — 55,6 %. Незначну кількість місць отримали представники УРП, СДПУ, УХДП, Партії праці та ін. Пропрезидентські сили зазнали значної поразки. Прорахунки влади знову зробили привабливими гасла комуністів і соціалістів. Особливості виборів Президента:

— відбулися в червні — липні 1994 р;

— зареєстровано 7 кандидатів на посаду Президента;

— відбувалися в 2 тури (в першому жоден із кандидатів не набрав більше 50 % голосів; до другого вийшли Л. Кравчук — 37,68 % і Л. Кучма — 31,25%).

Результати виборів Президента: переміг Л. Кучма, який набрав 52 % голосів (14 млн 660 тис.). 19 липня 1994 р. він склав присягу на вірність українському народові й офіційно став Президентом України.

Політика Президента України Л. Кучми

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Кучма Леонід Данилович — прем'єр-міністр України з жовтня 1992 до вересня 1993 р., Президент України в 1994-2005 рр., лауреат Ленінської премії й Державної премії України, академік Інженерної академії України. У виборчій кампанії 1994 р. його підтримувала Росія. Так званий «касетний скандал» (узимку 2000 р. Президент був звинувачений в усуненні неугодного владі журналіста Георгія Ґонґадзе) послужив початком акції «Україна без Кучми», організованої опозицією. В ході акції проводилися багатолюдні вуличні демонстрації зі створенням наметових містечок у центрі Києва. У 2001 р. Верховна Рада кілька разів намагалася почати щодо Л. Кучми процедуру імпічменту. Рейтинг довіри Президента почав стрімко падати. На парламентських виборах 2002 р. Кучма підтримав блок «За єдину Україну», який очолив голова його адміністрації В. Литвин, другу позицію у виборчому списку займав прем'єр-міністр України А. Кінах. Діяльність Л. Кучми як президента носила неоднозначний характер. З одного боку, за його перебування на цій посаді в країні зберігалася внутрішня стабільність. Організована злочинність, що виникла наприкінці 80-х років, була вже до 1995-1996 рр. узята під контроль правоохоронними органами. Л. Кучма розпочав проведення низки реформ, зокрема ввів нову національну валюту (гривню) і зробив великий внесок у справу ухвалення нової Конституції країни. З іншого боку, його реформи не були доведені до логічного завершення. Л. Кучма не проводив чіткої політичної лінії, лавіруючи між різними політичними силами, прагнучи підтримувати всі політичні сили однаково слабкими. Після переобрання Л. Кучма зосередився на збереженні поточного становища в країні.

Основні риси політики Президента Л. Кучми:

— призупинення падіння обсягів виробництва;

— гальмування економічної кризи в країні;

— зупинення гіперінфляції;

— введення національної валюти — гривні;

— прийняття Конституції України;

— утвердження України на міжнародній арені;

— недостатні темпи соціально-економічних реформ;

— політична та економічна нестабільність (за 1994-1999 рр. в Україні змінилося 4 уряди).

Конституційний процес в Україні

СЛОВНИК!

Конституційний процес — процес розробки й прийняття конституції держави.

I етап (1990-1993 рр.) — розробка на основі чинної Конституції удосконаленого проекту нової Конституції незалежної держави. Була створена Конституційна комісія, напрацьовано кілька проектів Конституції, один із яких був затверджений Верховною Радою та винесений на всенародне обговорення; запропоновано близько 50 тис. поправок і доповнень до тексту, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою.

II етап (1994—1996 рр.) — узгодження проекту Конституції різними політичними силами та гілками влади.

Основні розбіжності:

— форма державного управління (президентська чи парламентська республіка);

— проблеми приватної власності;

— статус української мови;

— державна символіка;

— правовий статус Криму;

— розподіл повноважень між гілками влади тощо.

Була створена нова Конституційна комісія; винесений нею на розгляд Верховної Ради проект знову не був прийнятий. Президент Л. Кучма 26 червня 1996 р. підписав Указ про проведення Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти, яка домоглася компромісу.

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України (складається з преамбули, 15 розділів (останній — перехідний), 161 статті).

Основні положення Конституції України

— Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

— Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування.

— Україна — президентсько-парламентська республіка, державна влада в якій розподіляється на три незалежні гілки: законодавчу, виконавчу, судову.

— Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система).

— Державною мовою в Україні є українська.

— Усім громадянам гарантовані демократичні права і свободи.

— Закріплення різноманітних форм власності.

— Принцип мирного та взаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо.

Вибори до Верховної Ради України 1998 р.

— Уперше відбувалися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

СЛОВНИК!

Мажоритарно-пропорційна виборча система — виборча система, за якою половина депутатів обиралася одномандатними виборчими округами, інша половина — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

— Необхідний 4-відсотковий бар’єр подолали 8 партій: КПУ (24,65 %), Народний Рух (9,4 %), виборчий блок СПУ та СелПУ (8,6 %), Партія зелених (5,4 %), НДП (5 %), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7 %), ПСПУ (4 %), СДПУ (4 %).

— Домінування в парламенті лівих партій.

— Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості, що за наявності гострих суперечностей між партіями гальмувало прийняття важливих рішень і законів.

— Верховна Рада України третього скликання розпочала свою роботу 12 травня 1998 р.

Президентські вибори 1999 р.

— Відбулися в листопаді 1999 р.

— Зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента.

— Відбулося два тури виборів (у першому перемогли Л. Кучма — 36,49 % та лідер комуністів П. Симоненко — 22,24 %).

— Остаточну перемогу одержав Л. Кучма (56,25 %); український народ іще раз переконливо підтвердив небажання повертатися до комуністичного минулого.

Політична ситуація в Україні в 2000-2002 рр.

21 січня — 1 лютого 2000 р. — загострення суперечностей у Верховній Раді: ліві депутати (157 осіб) засідали у приміщенні Верховної Ради, решта (256 осіб) — в Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання Голови Верховної Ради.

16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканності, створення двопалатного парламенту для кращого представлення інтересів регіонів України, права Президента розпустити парламент у разі нестворення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету країни. Більшість громадян України підтримали винесені на референдум питання, але реалізація реформ затягувалася.

28 листопада 2000 р. — початок «касетного скандалу» у зв’язку зі зникненням журналіста Г. Ґонґадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента та його оточення. Загострення політичної ситуації.

9 березня 2001 р. — масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами підчас святкування чергової річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

26 квітня 2001 р. — відставка уряду В. Ющенка (разом із Ю. Тимошенко він очолив процес консолідації опозиційних сил).

31 березня 2002 р. — чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами перемогли переважно проурядові депутати. Вибори засвідчили поразку лівих партій. Створена пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідеологічних засад. Опозиція також іще не була готова створити власну більшість.

21 листопада 2002 р. — створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем.

Спроба політичної реформи

24 серпня 2002 р. — ініціювання Л. Кучмою дискусії про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції:

— обрання депутатів за партійними списками;

— формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його роботу;

— перетворення України з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську (парламент призначає прем’єр-міністра та затверджує склад уряду, Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, міністра з питань надзвичайних ситуацій та ін. — тобто чітко розмежовуються сфери відповідальності);

— наділення Президента правом розпускати парламент у разі нестворення у визначені строки більшості, неспроможності більшості сформувати уряд, неухвалення державного бюджету на наступний рік;

— розподіл парламенту на 2 палати;

— розмежування у часі виборів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та виборів Президента, але вони мають проводитися впродовж одного року та на один термін — 5 років;

— визнання результатів Всеукраїнського референдуму без затвердження будь-яким органом влади.

6 березня 2003 р. — Указ Президента про винесення на всенародне обговорення проекту закону «Про внесення змін до Конституції України»; в результаті обговорення відмовилися від ідеї двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів.

4 вересня 2003 р. — зустрічний проект Медведчука — Симоненка, за яким Президента обирає не народ, а Верховна Рада (спричинив серйозну політичну кризу й був скасований).

Президентські вибори 2004 р.

(«Помаранчева революція»)

Причини

• Відсутність чіткої геополітичної мети, непослідовність зовнішньополітичного курсу держави.

• Досвід «оксамитових» революцій у країнах Центральної Європи і на пострадянському просторі.

• Брутальне втручання російських політиків та політтехнологів у виборчий процес 2004 р.

• Масовий протест проти фальсифікацій президентських виборів.

• Падіння авторитету українських владних інститутів, відсутність політичної відповідальності влади.

• Фактичне введення цензури.

• Існування потужної опозиції.

• Боротьба фінансово-олігархічних кланів за політичний вплив.

• Наростання соціальної нерівності.

• Усвідомлення громадянами України національних інтересів.

Передумови

• Досвід організації опозиційних акцій: «Революція на граніті» 1990 р., «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!» 2001 р.

• «Справа Ґонґадзе», публікація «плівок Мельниченка».

• Інформаційна діяльність громадської організації «Пора».

• «Оксамитові» революції у країнах Центральної Європи, Грузії.

Привід

Адміністративний тиск на виборчий процес, масові фальсифікації результатів президентських виборів 2004 р.:

— підкуп громадян;

— фальсифікація підписних листів;

— неправдива інформація про опозиційного кандидата у ЗМІ;

— поширення фальшивих агітаційних листівок тощо.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Ющенко Віктор Андрійович — український державний та політичний діяч, прем'єр-міністр України з грудня 1999 до квітня 2001 р., чинний Президент України. Перебуваючи на посту прем'єр-міністра, реалізував урядову програму «Реформи заради добробуту», завдяки якій Кабінету Міністрів удалося досягти позитивної динаміки в економіці: вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП, вдалося серйозно змінити механізм розрахунків і платежів у центральний і місцеві бюджети, відмовитися від бартеру та запозичень, покращити ситуацію на енергоринку, істотно збільшити надходження до бюджету, на соціальні цілі, ліквідувати бюджетну заборгованість по зарплатні, пенсіях і стипендіях. Але з часом почали посилюватися розбіжності між В. Ющенком і Л. Кучмою, а до кінця роботи кабінету В. Ющенка скандали в уряді стали публічними, прем'єр-міністр почав давати політичні інтерв'ю, в яких відкрито звинувачував оточення Кучми в саботажі реформ і протидії уряду. 26 квітня 2001 р. В. Ющенко був відправлений у відставку у зв'язку з парламентським вотумом недовіри Кабінету Міністрів. У 2002 р. В. Ющенко створив виборчий блок десятка партій «Наша Україна», що отримав у березні чверть голосів виборців і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді. В. Ющенко був висунутий кандидатом від опозиційних сил на пост Президента України на виборах 2004 р. 26 грудня 2004 р. визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного другого туру голосування, призначеного Верховним Судом України. Після рішення Центральної виборчої комісії України від 20 січня 2005 р. офіційно оголошений третім Президентом України. У зовнішній політиці В. Ющенко віддає перевагу зближенню з ЄС та США, а також європейській і євроатлантичній інтеграції.

Основні події

• 2004 р. — Конституційний Суд України визнав, що Л. Кучма має право балотуватися на посаду Президента України. Відмова Л. Кучми висувати свою кандидатуру. Провладним кандидатом став прем’єр-міністр України В. Янукович.

• На посаду Президента висунуто 26 кандидатів (більшість — так звані «технологічні», які мали відтягти на себе частину голосів опозиції).

• 31 жовтня 2004 р. — І тур виборів: В. Ющенко здобув 39,26 %, В. Янукович — 39,11 % голосів виборців.

• Результати виборів оприлюднені через 10 днів, комп’ютерна мережа Центральної виборчої комісії (ЦВК), яку очолював С. Ківалов, зазнала зовнішнього втручання.

• Про підтримку опозиційного кандидата В. Ющенка в II турі заявили А. Кінах, О. Мороз; про підтримку В. Януковича — Н. Вітренко.

• 21 листопада 2004 р. — II тур виборів, що проходив з масовими фальсифікаціями. ЦВК оголосила переможцем В. Януковича, що суттєво суперечило даним екзитполів, які засвідчили перемогу В. Ющенка. Увечері того ж дня на майдані Незалежності м. Києва зібрався мітинг, який переріс у масову мирну акцію протесту — «Помаранчеву революцію» (за кольором блоку «Наша Україна» та кандидата В. Ющенка). Кількість протестуючих на майдані сягала 1,5 млн чоловік.

• 24 листопада 2004 р. — ЦВК оголосила офіційні результати виборів і підтвердила перемогу В. Януковича. Рішення, прийняте ЦВК, опозиція оскаржила у Верховному Суді.

• Опозиція заявила про створення Комітету національного порятунку і проведення Всеукраїнського політичного страйку. Почалася розбудова наметових містечок у Києві та інших містах України. До Києва з’їхалися і прибічники В. Януковича.

• 26 листопада 2004 р. — початок переговорів іноземних лідерів з кандидатами у Президенти України: Генерального секретаря ОБСЄ Я. Кубіша, президента Литви В. Адамкуса, представника Євросоюзу X. Солани, спікера Держдуми Росії Б. Гризлова. Остаточне рішення «круглого столу» — не допустити силовий варіант розвитку подій, а також порушень територіальної цілісності України.

• 27 листопада 2004 р. — Верховна Рада України прийняла постанову про політичну кризу, визнала фальсифікацію виборів, висловила недовіру ЦВК, вказала на неприпустимість силового варіанту розвитку подій.

• 28 листопада 2004 р. — у Сєвєродонецьку відбувся з’їзд депутатів, на якому лідери Харківської, Донецької, Луганської областей закликали до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки — фактично було взято курс на сепаратизм.

• 3 грудня 2004 р. — Верховний Суд виніс рішення про переголосування II туру президентських виборів.

• 8 грудня 2004 р. — Верховна Рада прийняла пакет документів:

— зміни, внесені до закону «Про вибори Президента України» з метою запобігання фальсифікаціям;

— політична реформа, яка набирала чинності з вересня 2005 або січня 2006 р.;

— переобрання складу ЦВК, яку очолив Я. Давидович.

• 26 грудня 2004 р. — відбувається переголосування II туру: В. Ющенко набрав 51,99 % голосів, В. Янукович — 44,21 %.

• 23 січня 2005 р. — інавгурація нового Президента України В. Ющенка.

Наслідки «Помаранчевої революції»

Позитивні наслідки

• Набуття Україною іміджу демократичної правової держави.

• Формування привабливого інвестиційного клімату.

• Початок формування громадянського суспільства.

• Укрупнення політичних партій.

• Поява елементів верховенства права.

• Створення передумов для прозорих ринкових реформ.

• Початок завершального етапу формування української політичної нації.

• Розширення свободи слова.

• Зростання національної самосвідомості.

Негативні наслідки

• Відсутність прозорості у кадровій політиці.

• Не відбулося розмежування влади й бізнесу.

• Відсутність реальної боротьби з корупцією.

• Низька ефективність дій урядів.

• Відсутні чітко визначені стратегічні орієнтири і план діяльності.

• Популізм політичних лідерів.

• Недостатнє врахування інтересів регіонів.

Вибори до Верховної Ради 2006 р.

— Вибори відбулися 26 березня 2006 р.

— Голосування відбувалося за партійними списками.

— У виборчих перегонах взяли участь 45 політичних партій та блоків.

— Результати виборів: Партія регіонів (32,14 %), БЮТ(22,29 %), блок «Наша Україна» (13,95 %), СПУ (5,69 %), КПУ (3,66 %).

Економічний розвиток незалежної України

Соціально-економічна ситуація в перші роки незалежності:

— вплив негативних чинників (підпорядкування більшості українських підприємств центру, монополізм, відсутність різних форм власності, неконкурентоспроможність на світових ринках, екстенсивний розвиток, диспропорційність, застарілість матеріально-технічної бази, міцний зв’язок з економікою СРСР, високий рівень мілітаризації економіки, залежність від енергоносіїв).

— Економічна криза (гіперінфляція, зростання безробіття, катастрофічне падіння виробництва, дефіцит державного бюджету та ін.).

— Прийняття низки законів («Про власність», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про приватизацію майна державних підприємств» тощо).

— Причини невдач економічної політики в перехідний період:

• відсутність чіткої економічної програми;

• нерішучість, повільність, непослідовність у проведенні нагальних економічних реформ;

• політична нестабільність, часта зміна урядів;

• відсутність правової бази для розвитку ринкової економіки тощо.

Економічний розвиток України у 1994-2004 рр.

— Оприлюднення у жовтні 1994 р. антикризової соціально-економічної програми Л. Кучми (стабілізація фінансово-грошової системи, зменшення податкового тиску, розширення приватного сектора економіки, децентралізація управління економікою, вирішення питань земельної власності, входження України у світовий економічний простір, реформування соціальної сфери тощо).

— Прийняття у лютому 2000 р. програми «Україна: поступ у ХХІ ст. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр.».

— Розробка урядом В. Ющенка у квітні 2000 р. програми «Реформи заради добробуту».

— Позитивні зрушення в економіці:

• стабілізація економіки;

• зниження інфляція;

• введення гривні;

• подолання кризи неплатежів (зменшення заборгованості по зарплатні, виплата пенсій, стипендій тощо);

• проведення приватизації, утвердження різних форм власності;

• роздержавлення землі, отримання земельних паїв, завершення приватизації присадибних ділянок;

• поліпшення умов зовнішньоекономічної діяльності («Закон про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні»);

• становлення фондового, товарного, грошового та валютного ринків тощо.

У результаті цих перетворень з 2000 р. розпочалося зростання майже всіх економічних показників (упродовж 2000-2003 рр. середньорічні темпи зростання складали 7,2 %).

— Негативні тенденції в економіці:

• корупція;

• тінізація економіки;

• несправедлива приватизація;

• вивезення капіталу за кордон;

• недостатній рівень іноземних інвестицій;

• збереження структурних деформацій;

• штучне заниження вартості робочої сили.

Соціальна сфера

Здобутки

— Зростання життєвого рівня населення у зв’язку з позитивними зрушеннями в економіці.

— Зростання купівельної спроможності населення.

— Забезпечення ринку споживчими товарами, зникнення черг, дефіциту товарів.

— Надання кредитів, субсидій, допомога малозабезпеченим сім’ям.

— Виплата боргів по заробітній платні та пенсіям.

— Збільшення з 2000 р. зарплатні, пенсій, стипендій, соціальних виплат тощо.

Проблеми

— Складна демографічна ситуація (низька народжуваність, висока смертність).

— Безробіття, заробітчанство.

— Невідповідність зростання заробітної плати до потреб населення.

— Поглиблення соціального розшарування.

— Повільне формування середнього класу — гаранту стабільності у суспільстві.

— Невирішена житлова проблема.

— Низький рівень комунальних послуг тощо.

Культура та духовне життя суспільства

Умови розвитку культури

— Створення сприятливих умов для відродження української культури у зв’язку з проголошенням незалежності.

— «Закон про мови в Українській РСР» (1989 р.), згідно з яким українська мова була проголошена державною, мав забезпечити її всебічний розвиток і функціонування у всіх сферах суспільства.

— Демократизація культури, відміна цензури, позбавлення ідеологічного тиску.

— Вільний розвиток усіх художніх стилів і жанрів.

— Можливість збагачення української культури європейськими здобутками.

— Розвиток культури національних меншин тощо.

— Утворення різних благодійних культурних фондів.

— Існування негативних чинників (наслідки русифікації, недостатнє фінансування, поява низькопробних творів масової культури тощо).

Освіта

— Демократизація освіти, поява різноманітних навчальних закладів (гімназії, ліцеї, коледжі, профільні академії тощо), існування недержавних навчальних закладів.

— Використання альтернативних програм, підручників, методик.

— Індивідуалізація навчально-виховного процесу.

— Поступова комп’ютеризація освіти.

— Реформування середньої освіти (перехід на 12-річну освіту, введення 12-бальної системи оцінювання, розвиток профільного навчання, застосування тестової системи перевірки знань).

— Реформування вищої освіти (можливість навчання на контрактній основі, розширення спектра спеціальностей, уведення двоступеневої системи вищої освіти — бакалавр, магістр).

Наука

— Провідна наукова установа — Академія наук України, яка у 1994 р. отримала статус національної.

— Створення ВАК — Вищої атестаційної комісії України, Української наукової асоціації, низки галузевих академій.

— Тісні зв’язки з науковими центрами української діаспори.

— Участь українських науковців у спільних міжнародних проектах, наукових конференціях тощо.

— Помітні зрушення у галузі гуманітарних наук (відкриття інститутів української мови, народознавства, сходознавства, археографії).

— Поява нових наукових напрямків (ендокринологія, молекулярна біологія, нейрофізіологія тощо).

— «Відплив умів» за кордон.

— Слабке впровадження у виробництво наукових розробок.

— Комерціалізація наукових структур.

Література та мистецтво

— Свобода творчості.

— Розширення діапазону творів, урізноманітнення їх стилів.

— Повернення із забуття творів М. Куліша, М. Хвильового, Є. Маланюка, В. Стуса та ін.

— Публікація творів представників української діаспори (У. Самчука, І. Багряного, Ю. Липи та ін.).

— Розвиток літератури постмодернізму (твори Ю. Андруховича, О. Забужко, С. Жадана, О. Ульяненка та ін.).

— Комерціалізація мистецтва.

— Помітні зрушення в театральному мистецтві (творчість режисерів-новаторів Р. Віктюка, Б. Шарварка, С. Донченка та ін.; поява недержавних театрів).

— Зрушення в кінематографі (поява стрічок на українську тематику — «Роксолана», «Пастка» тощо).

— Українізація телебачення та радіомовлення.

— Утворення Всеукраїнської музичної спілки (1992 р.).

— Плідна праця українських композиторів (О. Білаша, О. Морозова, А. Горчинського).

— Зростання популярності українських виконавців та гуртів (гурти «Океан Ельзи», «ВВ», «Скрябін», виконавці Руслана Лижичко, О. Пономарьов, П. Зібров та ін.).

— Проведення музичних фестивалів («Таврійські ігри», «Червона рута», «Берегиня»).

— Пропагування творчими колективами українського мистецтва за кордоном, участь у міжнародних конкурсах, фестивалях тощо).

— Збагачення художнього мистецтва творами А. Антонюка, Ю. Герца, В. Зарецького, І. Марчука тощо.

Спорт

— У 1990 р. створено Національний олімпійський комітет, визнаний Міжнародним олімпійським комітетом 1994 р.

— Від 1994 р. Україна бере самостійну участь в Олімпійських іграх.

— Українці завоювали 69 медалей на літніх, 5 — на зимових олімпійських іграх.

— Найвідоміші олімпійські чемпіони: О. Баюл — катання на ковзанах; І. Мерлені — важка атлетика; К. Серебрянська — художня гімнастика; Л. Підкопаєва — спортивна гімнастика; Я. Клочкова — плавання; Володимир Кличко, В. Ломаченко — бокс.

— На чемпіонаті Європи з футболу 2006 р. українська збірна увійшла до вісімки найкращих команд континенту.

— У 2012 р. Україна разом з Польщею проводитиме чемпіонат Європи з футболу.

Особливості релігійного життя в Україні

— Закони, які регулюють релігійні відносини — Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991 р.), стаття 35 Конституції України.

— Політизація релігійного життя.

— Зняття заборон на релігійне життя, забезпечення свободи віросповідання.

— Повернення до традиційних духовних цінностей.

— Збільшення кількості релігійних організацій, конфесій тощо.

— Відродження культових споруд, будівництво нових храмів.

— Поглиблення розколу в православній церкві.

Другою за кількістю віруючих в Україні після православної церкви є УГКЦ.

Основні події політичного життя України на сучасному етапі

Зима — весна 2005 р.

• Початок конфронтації між різнорідними політичними групами, що сприяли перемозі В. Ющенка на виборах; Президентові доводиться лавірувати між трьома центрами — урядом (Юлія Тимошенко), секретаріатом (Олександр Зінченко) і Радою національної безпеки і оборони (Петро Порошенко).

• Для зміцнення своєї влади в регіонах В. Ющенко повністю замінює глав облдержадміністрацій на своїх прихильників.

• Уряд декларує початок кампанії зі скасування приватизаційних рішень колишньої влади, що призводить до неприязні по відношенню до Президента і його команди у східних районах країни.

• На міжнародній арені В. Ющенко отримує дружній прийом на Заході, Україну запрошують до НАТО, Євросоюз і ВТО, обіцяють визнати її країною з ринковою економікою.

• На противагу СНД і Росії на пострадянському просторі відроджується ГУAM (Грузія — Україна — Азербайджан — Молдавія), створюється так звана Співдружність демократичного вибору, загострюються відносини з Росією.

Літо 2005 р.

• Віктор Ющенко врегульовує конфлікти між союзниками «Помаранчевої революції» і втручається в економічні рішення уряду Ю. Тимошенко.

• Заявлена масштабна реприватизаційна кампанія обертається відміною результатів лише приватизаційного конкурсу «Криворіжсталі».

• Україна не вживає заходів щодо звільнення від енергозалежності від Росії. Нові зовнішньополітичні союзники самі є споживачами енергоресурсів, а тому не готові поставляти Україні нафту і газ. Розгорається конфлікт з російським «Газпромом», керівництво якого звинувачує Україну в розкраданні російського газу з підземних газосховищ на українській території. «Газпром» попереджає про різке підвищення цін на газ.

Осінь 2005 р.

• В. Ющенко відправляє у відставку уряд Ю. Тимошенко. Лідерка БЮТ йде в опозицію Президентові.

• Для того щоб забезпечити затвердження кандидатури Ю. Єханурова на посаду прем’єр-міністра, В. Ющенку доводиться укласти угоду з лідером Партії регіонів В. Януковичем.

• Переговори з «Газпромом» заходять у глухий кут. Україна не в змозі платити за пред’явленими рахунками, а Росія відмовляється продовжувати «субсидувати українську економіку». У новий рік Україна входить, не підписавши контрактів на закупівлю російського газу.

Зима 2006 р.

Новий рік починається з міжнародного скандалу — Росія звинувачує Україну в несанкціонованому відборі російського газу з транзитних газопроводів. Досягнута угода щодо газу призводить до скандалу всередині країни. Давні супротивники і колишні союзники В. Ющенка, об’єднавшись у Верховній Раді, вимагають відставки уряду, але Ющенко не піддається тиску.

Весна 2006 р.

• Парламентська криза поступово перетікає у передвиборчу кампанію і парламентські вибори.

• Пропрезидентський блок партій посідає лише третє місце. Не зважаючи на це, В. Ющенко протягом тривалого часу намагається сприяти відродженню і об’єднанню «помаранчевої коаліції» (БЮТ — НУНС «Наша Україна — Народна самооборона» — СПУ).

Літо 2006 р.

• Перехід СПУ на сторону Партії регіонів і КПУ, що приводить до створення так званої «антикризової коаліції».

• В. Ющенко намагається «розширити» урядову коаліцію за рахунок «Нашої України». Усе, що йому вдається зробити, — переконати опонентів підписати «Універсал національної єдності», який, на його думку, повинен був змусити уряд продовжити президентську лінію в зовнішній і внутрішній політиці. Ю. Тимошенко відмовляється ставити свій підпис під документом.

Осінь 2006 р.

• Переговори про «розширення» урядової коаліції завершилися провалом. Міністри, які представляли НУНС, йдуть з уряду.

• В. Янукович робить заяви про неготовність України до вступу в НАТО і у грудні 2006 р. проводить у Верховній Раді рішення про відставку прозахідного глави українського Міністерства закордонних справ Б. Тарасюка.

• Росія йде назустріч уряду В. Януковича у питанні про ціну на газ. Уряд, спираючись на більшість у Верховній Раді, почав проводити свою власну політичну лінію.

• В. Ющенко приймає ряд кадрових рішень з метою зміцнення своїх позицій: керівником Секретаріату Президента стає В. Балога; керівником Ради національної безпеки і оборони — В. Гайдук; міністром закордонних справ — А. Яценюк.

• У жовтні на III з’їзді Народного союзу «Наша Україна» В. Ющенко критикує керівництво партії за те, що після президентських виборів воно не змогло виробити «чітку, просту і ясну ідею своєї діяльності», і пропонує сформувати нові керівні органи партії. 7 грудня політрада партії вибрала главою НСНУ В. Балогу.

Січень 2007 р.

Боротьба між парламентом та Президентом за закон «Про Кабінет міністрів», що розширював повноваження уряду. Депутати «антикризової коаліції» і опозиційної фракції БЮТ змогли подолати вето Президента на закон і прийняли в першому читанні закон «Про парламентську опозицію».

Дострокові парламентські вибори до Верховної Ради 2007 р.

Причини:

— загострення політичної боротьби;

— неспроможність Верховної Ради виконувати законодавчі функції;

— прагнення Президента встановити контроль над парламентом країни.

• 2 квітня 2007 р. В. Ющенко наказом розпустив Верховну Раду і призначив нові вибори на 27 травня. У результаті тривалої політичної боротьби дострокові парламентські вибори були призначені на 30 вересня 2007 р.

• Голосування відбувалося за партійними списками.

• У виборчих перегонах узяли участь 20 політичних партій та блоків.

Результати виборів: Партія регіонів (34,37 %), БЮТ (30,71 %), блок «Наша Україна» (14,15 %), КПУ (5,39 %), блок Литвина (3,91 %). СПУ не увійшла до складу парламенту.

• Головою Верховної Ради став Арсеній Яценюк.

• 18 грудня 2007 р. — парламент України проголосував за призначення Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра країни. За кандидатуру Юлії Тимошенко проголосували 226 народних депутатів. Партія регіонів, комуністи і блок Литвина не брали участі у процедурі затвердження її на посаду прем’єр-міністра.

• Головою Ради національної безпеки та оборони призначено голову фракції Партії регіонів Раїсу Богатирьову.

• Утворення Демократичної коаліції у складі блоку «Наша Україна» та БЮТ.

Україна у 2008 — на початку 2010 р.

Економічна криза в Україні

Передумови та причини кризи в Україні у 2008 р.

• Надмірне споживання та недостатні заощадження призвели до випереджаючого зростання імпорту.

• Використання населенням споживчих кредитів банків для придбання товарів імпортного асортименту та житла. Кошти на ці кредити банки брали із зовнішніх позик.

• Перевага інвестицій у торгівлю над інвестиціями у виробництво.

• Висока залежність економіки від зовнішніх ринків, частка експорту становить близько 50 % ВВП. Світове падіння попиту на металургійну продукцію мало наслідком значне падіння ціни та скорочення експорту і валютних надходжень.

• Використання економічної політики для здобуття прихильності виборців:

— високий рівень оподаткування;

— відсутність ефективного контролю за зовнішніми позиками вітчизняних підприємців;

— весна 2008 р. — офіційне подорожчання гривні.

• Накладання світової фінансової кризи в Україні на посилення внутрішньої політичної кризи вивело на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки.

Поштовх до кризи — інформація про зниження надійності вкладів у Промінвестбанку, що потягнуло різкий відтік вкладів з банків (6 — 7 млрд дол. США за тиждень), після чого Нацбанк обмежив дострокові зняття депозитів і видачу кредитів.

Основні економічні показники України в період поширення кризи

• Сумарний дефіцит держбюджету (включаючи борги «Нафтогазу») становить трохи більше 10% від ВВП.

• ВВП України за 2009 рік скоротився на 35,6 % (179,6 млрд дол. У 2008 р. проти 115,7 млрд дол. у 2009 р.).

• Станом на початок 2004 р. зовнішній борг України становив 23 811 млн дол. У 2008-2009 рр. загальний зовнішній борг України збільшувався щорічно на 45 % і досяг 100 млрд дол.

• За підсумками 2008 р. тіньова економіка зросла до 31 % від ВВП, 2009 р. — 36 % ВВП, що стало максимальним показником із 2001 р.

• «Рейдерські» атаки з використанням негативних інформаційних повідомлень та недобросовісної поведінки на окремі банки (насамперед Промінвестбанк, банк «Надра»).

СЛОВНИК!

Рейдерство — недружнє захоплення та поглинення підприємств; його суть — створення умов, за яких власники підприємств змушені відмовитися від своєї власності. Поширені методи — публікація наклепів у засобах масової інформації, подання судових позовів, проведення зборів акціонерів, де обирається нове керівництво, без участі основних власників тощо.

Девальвація — зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Її основою є завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю національної грошової одиниці.

• Дефіцит долару спричинив панічне підвищення курсу.

• Банки згорнули довгострокові програми кредитування, зробили жорсткішими умови надання споживчих позик, підвищили відсоткові ставки з 14,4 % до 21,6 % річних.

• У порівнянні з серединою 2008 р. середня заробітна плата влітку 2009 р. в доларовому еквівалентні зменшилась від 343 до менш ніж 240 доларів, хоча в гривнях вона зросла від 1735 грн до 1845 грн на місяць.

• Наростання затримок з виплатою заробітної плати, застосування адміністрацією підприємств вимушених відпусток та скорочення робочого дня, зростання безробіття.

• Обсяг робіт у будівництві скоротився на 16 %.

• Падіння цін на житло в усіх областях України на 40-60 %.

• Обсяги промислового виробництва скоротилися на 3,1 %, що є найгіршим показником після 1996 р., коли спад становив 5,1 %.

• Збільшення кількості збиткових підприємств від 33,4 % до 41,3 %.

• Масове виведення ресурсів з банківської системи — з жовтня 2008 р. по січень 2009 р. вилучено понад 60 млрд грн.

• Зменшення обсягів експорту посилилося через протекціоністські заходи країн-партнерів у рамках антикризової політики.

• Відновлення високої інфляції: у 2008 р. ціни зросли на 22,3 %, у 2009 р. — на 18,8 %.

• «Тінізація» економіки: біля 460 млрд грн ВВП створюється в тіньовому секторі.

Висновок

• Експортоорієнтована модель економічного зростання з переважанням низькотехнологічного експорту виявилась вразливою до кризи і зменшення попиту на світових ринках.

• Сектори промисловості, орієнтовані на внутрішній ринок, є більш стійкими до фінансово-економічної кризи.

Заходи уряду, спрямовані на подолання кризи

Промисловість

• Заморожування тарифів на послуги природних монополій, передусім тарифів на електричну та теплову енергію, залізничні перевезення, портових зборів тощо.

• Пільги на імпорт енергозберігаючого обладнання, що не виробляється в Україні.

• Великі інфраструктурні проекти, що мають підвищити внутрішній попит на національну промислову продукцію, зокрема в рамках підготовки до Євро-2012.

• Обмеження імпорту.

• Девальвація національної валюти, завдяки якій вдалося підвищити цінову конкурентоспроможність українських підприємств.

Фінансова сфера

• Для стабілізації фінансового ринку та допомоги комерційним банкам Національний банк України залучив 16,5 млрд дол. США кредиту від Міжнародного валютного фонду (МВФ) (2009), проте у 2010 р. фінансування є проблематичним через жорсткі вимоги МВФ (бюджетний дефіцит — 6 %, підвищення цін на енергоносії для населення, наведення порядку в банківській сфері).

• Заборона дострокового закриття депозитів фізичними та юридичними особами, що припинило швидке вилучення коштів із вітчизняної банківської системи.

• Заборона банкам змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, щодо збільшення розміру відсоткової ставки за кредитними договорами або зменшення її розміру за договорами банківського вкладу.

• Створення Стабілізаційного фонду за рахунок надпланових надходжень від приватизації державного майна.

• Націоналізація «проблемних» банків: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9,57 млрд гривень.

• Проведення валютних аукціонів НБУ.

• Державна підтримка будівництва доступного житла через сплату державою 30 % вартості будівництва чи придбання доступного житла.

Першочергові завдання України

• Перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки, що дозволить використовувати ресурси в інтересах усього населення.

• Політико-економічний курс має ґрунтуватися на свободі особи та інноваційному підприємництві.

• Підтримка експортерів промислової продукції окремих стратегічних галузей (наприклад, автомобілебудування, машинобудування, металургії, АПК тощо).

• Реформа податкової системи за прогресивною шкалою, яка б зменшила тиск на громадян із низьким і середнім доходом, стимулювала організацію нового бізнесу та інновації, обкладала б високим податком багатство, розкіш, демонстративне споживання.

• Створення нових робочих місць завдяки реалізації державою масштабних інфраструктурних проектів.

• Ліквідація або суттєве обмеження податкових пільг.

• Скорочення державного боргу та дефіциту держбюджету.

• Переорієнтація державних програм підтримки аграрного сектору з великих сільгосппідприємств на господарства населення, що забезпечують продовольством місцеві ринки.

• Обмеження приватизації земель сільськогосподарського призначення тільки сільськими жителями.

• Боротьба з тіньовою економікою на основі договору між державою і бізнесом.

• Тарифна реформа: підвищення цін на газ, теплопостачання та електроенергію.

• Підтримка програм професійної підготовки молоді та розширення програм перепідготовки некваліфікованих і старших за віком працівників.

• Пенсійна реформа за рахунок пенсіонерів, які мають найвищі доходи.

ЦЕ ЦІКАВО!

За оцінками В. Пинзеника, Україна 2009 року мала публічні видатки у 55 % ВВП. Пенсійний фонд має 20 % видатків до ВВП. Це — світовий рекорд.

Політична криза 2008 р.

• Передумови: суперечливі оцінки учасниками Демократичної коаліції конфлікту Грузії та Росії у Південній Осетії; прийняття законопроектів, що обмежували повноваження Президента.

• Вересень 2008 р. — розпад Демократичної коаліції, відставка Голови ВРУ А. Яценюка.

• Жовтень 2008 р. — В. Ющенко заявив про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

• Окружний адміністративний суд Києва зупинив дію указу Президента, за що В. Ющенко звільнив суддю, який виніс це рішення, та розформував Київський окружний суд.

• Посилаючись на необхідність стабілізації політичної ситуації та мінімізацію наслідків світової економічної кризи, В. Ющенко зупинив дію свого указу «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради VI скликання і призначення позачергових виборів».

• Листопад 2008 р. — відбулося формування нової коаліції в складі НУНС, БЮТ та блоку Литвина. Головою Верховної Ради став В. Литвин. В опозиції — Партія регіонів та КПУ.

Політичні партії сучасної України

Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) створений у грудні 2001 р. шляхом перейменування блоку «Форум національного порятунку». До БЮТ входять партії «Батьківщина» (лідер — Ю. Тимошенко), «Собор» (лідер — А. Матвієнко), Українська Республіканська партія (лідер — Л. Лук’яненко), Українська соціал-демократична партія (лідер — В. Онопенко), «Реформи й порядок» (лідер — В. Пинзеник). У цілому орієнтується на співробітництво з ЄС, Росією, формування незалежної енергетичної політики.

Народний блок Володимира Литвина створений у жовтні 2005 р. у складі Народної партії (лідер — В. Литвин), Української селянської демократичної партії (лідер — В. Ващевський), Всеукраїнського об’єднання лівих сил «Справедливість» (лідер — І. Чиж). Програмні засади: скасування НДС, скорочення податку на прибуток, збільшення капіталовкладень у медицину.

Блок «Наша Україна» створений у січні 2002 р. з ініціативи екс-прем’єра (на той час) В. Ющенка. У складі блоку — правоцентристські партії: Конгрес українських націоналістів (КУН), Ліберальна партія України (ЛПУ), Молодіжна партія України (МПУ), Республіканська християнська партія (РХП), Народний Рух України (НРУ), Український Народний Рух (УНР), Християнсько-народний союз (ХНС) тощо. Мета — просування науки і високих технологій, інтеграція до ЄС.

Партія «Народний союз «Наша Україна» (НУНС) створена у березні 2005 р. на основі блоку «Наша Україна»; її почесний президент — В. Ющенко.

Партія регіонів України (ПР) створена у березні 2001 р. шляхом об’єднання п’яти центристських партій. Мета — зміцнення регіональних принципів громадянського суспільства, забезпечення рівноправних умов розвитку кожного регіону України. Програма: захист прав підприємців, розвиток внутрішнього ринку, співпраця з Росією та ЄС. Голова ПР від 2003 р. — В. Янукович.

Соціалістична партія України (СПУ) створена у жовтні 1991 р. як часткова спадкоємиця КПУ. Виступає за відновлення значної ролі держави в економіці, інтенсифікацію зв’язків всередині СНД. Голова — О. Мороз.

Робота Верховної Ради у 2009 р.

Боротьба з кризою

• Антикризові закони надмірно політизувались і ставали предметом торгу, замість того щоб бути прийнятими як першочергово необхідні.

• Постійні блокування трибуни Партією регіонів та дебати щодо плану дій уряду у боротьбі з кризою стали виправданням бездіяльності парламенту та послабили контроль за виконавчою владою: лише у травні 2009 р. уряд подав свою програму з урахуванням ідей опозиції.

• Опозиційним силам було вигідне погіршення стану господарства та соціально-економічного життя в країні з метою дискредитації влади та персонально глави уряду Ю. Тимошенко.

• Активізувався соціальний популізм: закон про підвищення соцстандартів, запропонований Партією регіонів і підписаний Президентом у листопаді 2009 р., завдав удару по бюджету.

Відносини з урядом

• Неодноразові спроби висловити недовіру урядові Ю. Тимошенко.

• Партія регіонів неодноразово виступала за звільнення міністра внутрішніх справ Ю. Луценка та міністра освіти І. Вакарчука.

• Через суперечності з Ю. Тимошенко змушений був піти у відставку міністр транспорту Й. Вінський.

• У березні 2009 р. було звільнено міністра закордонних справ В. Огризко, у червні — міністра оборони Ю. Єханурова за звинуваченням у корупції у відомстві.

• Квітень — червень 2009 р. — таємні переговори щодо утворення коаліції Партії регіонів та Блоку Юлії Тимошенко, що завершилися безрезультатно.

Відносини з Президентом

• Президент та Верховна Рада перебували у стані конфлікту. Президент активно використовував право вето та оскаржував ухвалені закони у Конституційному Суді.

• Народні депутати змогли подолати вето на окремі закони, зокрема про Регламент Верховної Ради, тимчасові слідчі комісії, закон про вибори та заборону грального бізнесу.

• Президент підписав обтяжливий для бюджету закон про підвищення соцстандартів.

• Президент вніс до парламенту власний проект Конституції, у якому запропонував створення двопалатного парламенту, збільшення регіональних повноважень та новий спосіб формування Кабінету Міністрів. Верховна Рада відмовилася направляти цей документ до Конституційного Суду.

Скандали

• Квітень 2009 р. — фракція БЮТ ініціювала утворення слідчої комісії з питання власності телеканалу «Інтер». Це стало наслідком начебто викривленого висвітлення подій у країні, яке шкодило рейтингу та іміджу прем’єр-міністра.

• Травень 2009 р. — міністра внутрішніх справ Ю. Луценка було звинувачено у побитті поліцейських у німецькому аеропорті. Цю подію спробувала використати опозиція для відставки Ю. Луценка. Однак після проведеного Кабінетом Міністрів внутрішнього службового розслідування Ю. Луценко повернувся до виконання своїх обов’язків.

• Червень 2009 р. — справа В. Лозинського (депутата від БЮТ), якого звинуватили у вбивстві. Під час слідства депутат зник. На початку 2010 р. Лозинський здався правоохоронним органам.

• Жовтень 2009 р. — «справа педофілів» — група депутатів від БЮТ, яких звинуватили у розбещенні дітей у Міжнародному дитячому центрі «Артек». Справа набула суспільного розголосу і була вдало використана політичними опонентами.

Законодавча робота

• Постійні блокування парламентської трибуни.

• За рік парламентарі ухвалили 235 законів, але найбільшого резонансу набули лише деякі з них, зокрема, Закон про вибори президента та Закон про підвищення соціальних стандартів.

• Провалено ухвалення закону про держбюджет України.

• Виборче законодавство залишилося розбалансованим, що у подальшому може дати змогу учасникам президентських перегонів затягнути процес оголошення переможця у судових процесах.

• Презентовано кілька проектів нової Конституції, орієнтованих на конкретних осіб, що претендували на посаду глави держави.

Розслідування справи Г. Гонгадзе

• Липень 2009 р. — арешт генерала О. Пукача, який перебував у міжнародному розшуку у зв’язку з розслідуванням справи про зникнення журналіста Г. Гонгадзе у 2000 р.

• На основі свідчень О. Пукача у Рокитнянському районі Київської області було знайдено фрагменти людського черепа, який, на думку слідства, належить Гонгадзе. На сьогодні дані експертизи, які б підтвердили або спростували ці заяви, відсутні.

• Досі не названі публічно імена замовників убивства журналіста.

Вибори Президента — 2010

2010 р. відбулися чергові вибори Президента України.

Організація виборів

• Верховна Рада призначила вибори на 25 жовтня 2009 року, але дата була оскаржена Президентом В. Ющенком у Конституційному Суді; після визнання рішення протиправним Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року.

• Вибори проходили у два тури; у другий тур пройшли кандидати, які набрали відносну більшість голосів.

• Термін виборчої кампанії скоротився до 90 днів.

• Вартість виборів — 1 532 млн грн.

Кандидати

• Богословська Інна Германівна, лідер партії «Віче»;

• Бродський Михайло Юрійович, член Партії вільних демократів;

• Гриценко Анатолій Степанович, член фракції НУНС;

• Костенко Юрій Іванович, лідер Української народної партії;

• Литвин Володимир Михайлович, лідер Народної партії;

• Мороз Олександр Олександрович, лідер Соціалістичної партії;

• Пабат Олександр Вікторович, лідер партії «Громадський актив Києва»;

• Противсіх Василь Васильович, самовисуванець;

• Ратушняк Сергій Миколайович, мер Ужгорода, самовисуванець;

• Рябоконь Олег Васильович, юрист, раніше був керуючим партнером юридичної фірми «Magisters»;

• Симоненко Петро Миколайович, лідер Комуністичної партії України;

• Супрун Людмила Павлівна, лідер Народно-демократичної партії;

• Тимошенко Юлія Володимирівна, прем’єр-міністр України, голова партії БЮТ;

• Тігіпко Сергій Леонідович, лідер партії «Сильна Україна»;

• Тягнибок Олег Ярославович, лідер політичного об’єднання «Свобода»;

• Ющенко Віктор Андрійович, чинний Президент України, самовисуванець, лідер партії «Наша Україна»;

• Янукович Віктор Федорович, лідер Партії регіонів;

• Яценюк Арсеній Петрович, лідер партії «Фронт змін». Наталії Вітренко було відмовлено у реєстрації кандидатом, оскільки відповідні документи подані з порушенням вимог Закону України «Про вибори Президента України» та неналежно оформлені. Наталія Вітренко заявила, що єдиною причиною була неналежна застава у розмірі 1964 грн. замість 2,5 млн грн.

Теледебати

Кандидат у президенти В. Янукович відмовився від участі у теледебатах, тому 1 лютого 2010 р. на телеканалі УТ-1 відбувся монолог Ю. Тимошенко.

Результати Президентських виборів в Україні 2010 р.

(для головних претендентів)

Прізвище кандидата	І тур 17 січня 2010 р. (кількість голосів)	%	II тур 7 лютого 2010 р. (кількість голосів)	%
Янукович В. Ф.	8 686 751	35,32	12 481 266	48,95
Тимошенко Ю. В.	6 159 829	25,05	11 593 357	45,47
Тігіпко С. Л.	3 211 257	13,06	—	—
Яценюк А. П.	1 711 749	6,96	—	—
Ющенко В. А.	1 341 539	5,45	—	—

Проти обох кандидатів у II турі проголосувало 4,36 % громадян.

Оскарження результатів виборів

Ю. Тимошенко не визнала своєї поразки, заявила про масові фальсифікації — у цілому по Україні на понад 1 млн голосів за різними технологіями — й звернулася до Вищого адміністративного суду з оскарженням результатів. Проте за кілька днів відкликала позовну заяву, мотивуючи це відмовою суду залучити всі необхідні докази.

Підсумки президентства Віктора Ющенка

Позитивні сторони

Негативні сторони

• Незважаючи на політичну конкуренцію, не вжив заходів, що звужують рівень демократії, свободи слова тощо та забезпечують другий президентський термін. • Намагався бути світоглядним, ідеологічним; постійно акцентував увагу на формуванні спільної ідентичності українських громадян. • Здійснив спроби відновлення націонал-демократи та звернення до української історії. • Проводив чітку проєвропейську зовнішню політику. • Скасовані поправки Джексона-Веніка про обмеження торгівлі США з Україною, здійснено вступ до Світової організації торгівлі (СОТ), досягнуто прогресу у відносинах з Євросоюзом, відбулося зближення України і НАТО. • Виведено українські війська з Іраку (2005)

• Залишив нестабільну країну: конституційний конфлікт, криза, скандали, жоден із яких не вирішився, починаючи зі справи Гонгадзе. • Не сформував дієву політичну команду; роль Секретаріату Президента була вкрай негативною. • Не налагодив нормальну співпрацю з урядом і парламентом. • Останніми роками не було єдності у зовнішній політиці України. • Різке погіршення відносин із Росією — утім, не лише з вини України. • Політична еліта залишилася незмінною

Перші кроки Президента В. Януковича

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Янукович Віктор Федорович народився 9 червня 1950 р. у с. Жуковка Донецької обл. Освіта: Єнакієвський гірничий технікум (1973), Донецький політехнічний інститут (1980), Українська академія зовнішньої торгівлі (2001). 1968 р. був засуджений і направлений до колонії для неповнолітніх; 1970 р. засуджений за нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Судимості зняті. Працював автоелектриком, директором автобази у Єнакієвому та Донецьку, у 1994 — 1996 рр. — гендиректор «Донецькавтотрансу».

У 1997 — 2002 рр. обіймав посаду голови Донецької облдержадміністрації, а в листопаді 2002 р. уперше став прем'єр-міністром України при президенті Л. Кучмі. 3 квітня 2003 р. очолює Партію регіонів.

На президентських виборах 2004 р. у II турі перемогу одержав В. Янукович, але результати були визнані Верховним Судом сфальсифікованими. Під час переголосування II туру програв В. Ющенкові.

2006 р. вдруге став прем'єр-міністром України — тепер уже при президенті В. Ющенкові. 2010 р. здобув перемогу у президентських виборах.

Політична сфера

• Сформовано коаліцію «Стабільність і реформи» у Верховній Раді: Партія регіонів, Блок Литвина, Комуністична партія України, кілька депутатів, виключених із БЮТ. Зміна формату коаліції визнана Конституційним Судом законною.

• Сформовано новий уряд під головуванням М. Азарова, найбільший за останні 10 років:

— десять із міністрів походять із Донецької та Луганської областей;

— уперше в уряді немає жодної жінки;

— найбільш дискусійною виявилася фігура міністра освіти й науки Д. Табачника, відомого українофобськими заявами; наприкінці березня — на початку квітня 2010 р. по Україні прокотилася хвиля студентських протестів проти його призначення, а опозиція намагається ухвалити постанову Верховної Ради про відставку міністра.

• Перенесено на невизначений термін чергові вибори до місцевих рад, що мали відбутися у травні 2010 р.

• Звернення з позовами до судів про визнання недійсним присвоєння Президентом В. Ющенком звання Героя України командиру УПА Р. Шухевичу та провіднику ОУН-Б С. Бандері.

Економічна сфера

• Березень 2010 р. — зменшення зарплат президенту, прем’єру, голові парламенту та іншим державним посадовцям при одночасному збільшенні кількості членів Кабміну.

• Скасовано рішення про надання резиденції В. Януковича «Межигір’я» статусу державного історико-культурного заповідника.

• На середину квітня 2010 р. так і не прийнято державний бюджет; його показники визначатимуться ціною на газ.

• Відсутні конкретні домовленості з МВФ про фінансування України.

• На підготовку до Євро-2012 обіцяно виділити 26 млрд грн.

• Заплановано девальвацію гривні до 10 % до кінця 2010 р., що має сприяти експортерам та полегшить виконання зобов’язань за зовнішніми боргами.

• 21 квітня 2010 р. у Харкові Президент України В. Янукович та Президент Росії Д. Медвєдєв підписали такі домовленості:

— Україна отримує знижку на поставки російського газу у розмірі 30 %, унаслідок чого протягом 10 років до дербюджету надійдуть близько 40 млрд дол. США;

— подовжено термін перебування Чорноморського флоту Росії в Криму на 25 років (до 2042 р.) з правом пролонгації ще на 5 років;

— знижка на газ враховується як частина орендної плати за перебування Чорноморського флоту Росії в Україні.

Результати домовленостей оцінюються по-різному:

— Україна суттєво покращила відносини з Росією, угода сприятиме економічному зростанню держави;

— Україна повернулася до сфери впливу російської геополітики, національні інтереси замінені на тимчасові економічні переваги.

Культурно-освітня сфера

• Скорочено Національну премію ім. Т. Шевченка від 160 до 120 тис. грн.

• Зміна порядку вступу до вищих навчальних закладів із 2010 р.:

— скасовано обов’язковість державної української мови при написанні тестів;

— приймальні комісії вузів ураховуватимуть не тільки результати зовнішнього незалежного тестування, а й середній бал атестату та оцінки з державної атестації;

— дозволено вступати за результатами минулорічних тестів;

— абітурієнтам, які закінчили школу до 2007 р., дозволено складати вступні іспити, а не ЗНО.

Деякі експерти оцінили названі зміни кроком назад у реформуванні освіти.

• Ініційовано проведення параду на честь 65-річчя Перемоги над нацистською Німеччиною у Києві за участю російських військ.

Зовнішня політика

• Заява про повернення до нейтралітету і багатовекторності епохи Кучми і поліпшення відносин як з Європою, так і з Росією.

• Березень 2010 р. — візит В. Януковича до штаб-квартири ЄС у Брюсселі:

— підтверджено право України на подачу заявки в ЄС;

— обіцяно розробку безвізового режиму між Україною та країнами Шенгенської зони;

— заявлено, що європейська інтеграція залишається ключовим пріоритетом України;

— після поновлення співробітництва з МВФ Євросоюз надасть Україні 500 млн євро допомоги.

• Під час візитів В. Януковича та прем’єр-міністра М. Азарова до Москви обговорено ряд спільних російсько-українських проектів у відкритті нових транспортних коридорів між Заходом та Сходом.

• Визначені основні пріоритети співпраці США з Україною на період президентства В. Януковича:

— допомога у продовженні співпраці з МВФ в обмін на проведення реформ, необхідних для зменшення дефіциту бюджету, пожвавлення банківського сектору і скасування енергетичних субсидій;

— співпраця у проведенні реформи української енергетичної галузі на засадах прозорості та конкуренції, реалістичних цінах, ефективнішому розподілі та споживанні газу;

— зміцнення бізнесових відносин в обмін на реформу системи оподаткування, забезпечення прозорості і захисту верховенства права, вагомі заходи у боротьбі з корупцією;

— співпраця у галузі оборони і безпеки;

— продовження співпраці з США у галузі ядерної безпеки зі зменшення загрози розповсюдження радіоактивних матеріалів та ядерних технологій і потрапляння їх до рук небезпечних режимів і терористичних груп.

• Міністр оборони України М. Єжель заявив про розширення співпраці з НАТО у 2010 р. за такими напрямками:

— більш активна участь у плануванні навчань;

— участь у маневрах, які проводяться в масштабі НАТО;

— вдосконалення мовної підготовки українських військових із акцентом на операційну термінологію;

— загальне навчання і тренування авіаційних екіпажів із можливістю використання авіаційної техніки, яка стоїть на озброєнні країн-членів НАТО тощо.

• Президент В. Янукович узяв участь у Саміті з питань ядерної безпеки (США, квітень 2010 р.). Головна тема — зменшення загрози ядерного тероризму у контексті безпеки ядерних матеріалів.

Зовнішньополітична діяльність України

Україну визнано державами світу.

2 грудня 1991 р. Україну визнала Польща, до кінця

1993 р. — уже 130 країн, у 46 з них було відкрито дипломатичні та консульські представництва. Сьогодні

Україну визнали майже всі країни світу.

Правова база зовнішньої політики України.

— Декларація про державний суверенітет України (липень 1990 р.);

— Основні напрямки зовнішньої політики України (липень 1993 р.);

— Воєнна доктрина України (жовтень 1993 р.);

— Конституція України (1996 р.).

Основні засади зовнішньої політики:

— дотримання принципів рівноправності, взаємоповаги, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;

— вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними засобами;

— скорочення всіх видів збройних сил і озброєнь; без’ядерний статус України;

— дотримання позаблокового статусу (згодом керівництво країни переглянуло цей пункт);

— відсутність територіальних претензій тощо.

Завдання зовнішньополітичної діяльності України:

— зміна іміджу України на міжнародній арені;

— лібералізація режиму перетину кордонів для українців, посилення правового захисту українських трудових мігрантів;

— блокування кордонів для терористичних загроз і злочинності, завершення облаштування державного кордону;

— створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною, впровадження європейських стандартів в українське законодавство, співробітництво з НАТО;

— сприяння зовнішньоекономічним контактам, сприяння іноземним інвестиціям;

— сприяння поширенню українських культурних здобутків у світі, повернення українських культурних цінностей в Україну.

Без'ядерний статус України

Причини проголошення

• Чорнобильська катастрофа.

• Відсутність єдності української еліти в ядерному питанні.

• Жорстка позиція США: на пострадянському просторі лише Росія має право на ядерну зброю як правонаступниця СРСР.

• Загроза «холодної війни» між Києвом та Вашингтоном.

• Тиск Москви, яка прагнула ізолювати Україну на міжнародній арені.

14 січня 1994 р. — підписано Тристоронню угоду Росії, США, України:

• Росія та США гарантують Україні безпеку.

• Україна підтверджує, що приєднається до Договору про непоширення ядерної зброї.

Результати

• Росія стала єдиною пострадянською ядерною державою та підтвердила свій статус учасниці міжнародного ядерного клубу.

• США нейтралізували стратегічну загрозу своїй національній безпеці, скоротивши витрати на оборону.

• Україна втратила ядерний потенціал (близько 2 тис. одиниць ядерної зброї), але так і не отримала компенсацій роззброєння.

Участь України у міжнародних організаціях

• Активна участь у роботі всіх структур ООН:

— 1997 р. — українець Г. Удовенко головував на Генеральній асамблеї ООН;

— 2000—2001 рр. — Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН;

— участь у миротворчих операціях ООН у Хорватії, Боснії та Герцеговині, Лівані, Сьєра-Леоне тощо.

• 1992 р. — ратифікація Гельсінкських угод, вступ до Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

• 1992 р. — співзасновниця Чорноморського Економічного співробітництва.

• 1992 р. — вступ до Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку, Світового банку.

• 1995 р. — вступ до Ради Європи.

• 1996 р. — співзасновниця ГУАМ (об’єднання Грузії, України, Азербайджану, Молдови) з метою створення євразійського транспортного коридору.

Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності

• Європейська інтеграція: курс на вступ до Європейського Союзу (ЄС):

— 1994 р. — Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС;

— 1995 р. — затвердження стратегії співробітництва ЄС та України;

— 2003 р. — Україна набула статусу країни-сусіда ЄС;

— 2005 р. — розробка «Дорожньої мапи» — плану просування України до вступу в ЄС, який включає подання заяви на вступ, отримання Україною статусу країни з ринковою економікою;

— 2008 р. — вступ до Світової Організації Торгівлі (СОТ).

Перспективні завдання України — набуття асоційованого членства в ЄС, досягнення високих стандартів європейського життя в усіх сферах.

• Співробітництво з НАТО:

— 1994 р. — участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру»;

— 1999 р. — Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО;

— 1995 р. — надання технічної та матеріальної допомоги Харкову під час техногенної катастрофи на Диканівських очисних спорудах;

— 1998, 2001 рр. — допомога НАТО в подоланні наслідків повеней у Закарпатті;

— 2002 р. — Україна заявила про намір вступу до НАТО.

Питання про вступ України до НАТО є суперечливим: з одного боку, існує політична і військово-оборонна доцільність цього кроку, з іншого — більшість населення України негативно ставиться до Альянсу. Українському урядові слід приділяти більше уваги роз’яснювальній роботі щодо мети і методів діяльності НАТО.

• Співробітництво з країнами СНД — Співдружності Незалежних Держав:

— 8 грудня 1991 р. — вступ до СНД;

— 1993 р. — асоційоване членство в Економічному Союзі країн СНД;

— 1995 р. — військово-технічне співробітництво в межах Алматинської угоди про створення Об’єднаної системи протиповітряної оборони;

— 2003 р. — угода про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП).

Україна, зацікавлена передусім у розвитку економічного співробітництва, відмовилася підписати Статут СНД, який звужував її суверенітет, документ про створення Об’єднаних Збройних сил СНД; заперечує проти створення наднаціональних структур.

• Співробітництво з США:

— покращення відносин з провідною країною світу;

— збільшення американських інвестицій в українську економіку;

— співробітництво в різних галузях.

• Розвиток міжнародної співпраці з країнами світу на основі двосторонніх та багатосторонніх угод.

Взаємини України з сусідніми державами

• Відносини з Росією:

— найбільший торговельний партнер;

— 1997 р. — Договір про дружбу і співробітництво з РФ: Росія визнала незалежність України; російський Чорноморський флот перебуватиме в Криму на правах оренди до 2017 р.;

— 2003 р. — затверджено сухопутний кордон; не вирішене питання про кордони у Керченській затоці та Азовському морі;

— 2003 р. — конфлікт через будівництво Росією дамби до українського о. Тузла у Керченській затоці;

— втручання Росії у внутрішні справи України: претензії на Крим (початок 90-х років), газові конфлікти, підтримка провладного кандидата на президентських виборах 2004 р. тощо.

Невирішені проблеми: енергетична залежність України, недотримання Чорноморським флотом Росії в Криму українського законодавства тощо.

• Білорусь:

— 1995 р. — Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво;

— один з найбільших торгових партнерів України;

— співпраця у сфері транспортних послуг, машинобудування, переробній промисловості, військово-технічній сфері.

• Молдова:

— 2001 р. — Договір про кордони: Україна передала Молдові частину території Подунав’я;

— Україна — посередник у розв’язанні Придністровського конфлікту між Республікою Молдовою та самопроголошеною Придністровською республікою.

• Польща:

— першою визнала незалежність України;

— 1992 р. — Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво;

— стратегічний партнер України, підтримує Україну в її інтеграції до ЄС та НАТО;

— будівництво нафтопроводу «Одеса — Броди — Гданськ»;

— участь у єврорегіонах «Карпати», «Буг» (разом з Угорщиною та Словаччиною).

• Угорщина:

— 1991 р. — Договір про добросусідство і співробітництво;

— активні торговельні зв’язки (імпорт — ліки, промислове обладнання; експорт — металургійна продукція);

— воєнне співробітництво;

— спільне з Україною протипаводкове облаштування басейну р. Тиса.

• Словаччина:

— 1993 р. — Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво;

— співпраця у транзитних поставках російських нафти і газу до Європи;

— участь у будівництві українських підприємств.

• Румунія:

— початок 90-х років — територіальні претензії Румунії щодо Північної Буковини, Бессарабії, о. Зміїний;

— 1997 р. — Договір про відносини добросусідства і співробітництва;

— лютий 2009 р. — Міжнародний суд у Гаазі розв’язав румунсько-українську суперечку щодо делімітації континентального шельфу.

Делімітація шельфу біля о. Зміїний

Суть проблеми.

• Прагнення Румунії провести делімітацію Чорного моря без урахування о. Зміїний, який румунська сторона називала скелею, таким чином суттєво збільшивши лінію делімітації.

• Заява української сторони про острівний статус Зміїного, що мало суттєво збільшити морські володіння України.

• Звернення Румунії до Гаазького міжнародного суду у 2004 р. з метою розв’язання проблеми.

Рішення Міжнародного суду від 3 грудня 2009 р.

• Зміїний є островом і невід’ємною часткою України.

• о. Зміїний має свій континентальний шельф та економічну зону.

• Україна отримала зону Чорного моря, удвічі більшу за зону Румунії.

• Розподіл спірної зони: 25 % отримала Україна, 75 % — Румунія.

Газові конфлікти з Росією (2005-2006 рр., 2008-2009 рр.)

Мета Росії

• Підірвати авторитет України як країни-транзитера.

• Заволодіти газотранспортною системою та газосховищами України.

• Переконати Європу, що для досягнення стабільності у газовій сфері потрібні російські газопроводи і збереження лідерства Росії як поставника енергоресурсів.

Суть конфліктів

2005-2006 рр.

• У відповідь на відмову України сплачувати ринкову ціну за газ Росія припинила постачання газу до України.

• 4 січня 2005 р. — укладено договір між «Газпромом» і «Нафтогазом України» на 5 років:

— посередником у постачанні газу до України стає компанія «РосУкрЕнерго»;

— ціна на газ на перше півріччя — 95 доларів за кубометр, у подальшому вона коригується за домовленістю сторін.

2008-2009 рр.

• Наприкінці 2008 р. Росія заявила, що поставки газу до України буде припинено, поки Україна не розрахується з боргами за листопад — грудень

2008 р.

• Делегація «Нафтогазу України», очолювана головою правління О. Дубиною, виїхала на термінові переговори до Москви. Україна заявила, що не може розглядати ціну на газ без узгодженої ставки за транзит територією України.

• 1 січня 2009 р. російський «Газпром» перекрив поставки газу в Україну в обсязі 90 млрд кубометрів, а 7 січня повністю припинив поставки газу.

• Газотранспортна система України запрацювала у реверсному (зворотному) режимі, щоб забезпечити газом з газосховищ, розміщених у Західній Україні, мешканців Сходу і Півдня.

• Росія звинуватила Україну в несанкціонованому відборі газу. Експерти Євросоюзу підтвердили, що відібраний газ був потрібний для роботи газотранспортної системи України, а не йшов на споживання Україною.

• 19 січня 2009 р. укладено договір України з Росією на 2009-2019 рр.:

— ліквідовано компанію-посередника «РосУкрЕнерго»;

— середньорічна ціна газу для України — 228,8 доларів за кубометр, у першому кварталі — 300 доларів.

Результати

• Удар по авторитету Росії як надійному газовому постачальнику, України — як транзитера.

• Увага до альтернативних проектів постачання газу до Європи, зокрема «Nabucco».

• Підтверджено професійність працівників газотранспортної системи України, які забезпечили реверсний режим та заздалегідь заповнили газосховища.

• Продемонстровано незлагодженість різних гілок влади України у вирішенні нагальних державних проблем, невміння проводити інформаційну роботу щодо пояснення своєї позиції.

• Падіння виробництва в Україні через брак газу для промисловості.

Уроки конфліктів

• Необхідність термінового переходу на енергозберігаючі технології.

• Перехід до ринкових цін на газ є першою умовою реального політичного суверенітету України.

Проблема піратства для України

Морське піратство здійснюється з використанням озброєного чи неозброєного судна для:

• захоплення морського чи річкового судна;

• застосування насильства щодо екіпажу чи пасажирів судна;

• пограбування екіпажу чи пасажирів судна;

• інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів певного судна.

Хронологія подій

• 2002 р. — на захопленому піратами ліванському судні «Принцеса Сара» — 8 громадян України. Заручників звільнено за два тижні.

• 2005 р. — у полон потрапили 22 українські моряки, що перебували на ліберійському судні «Панагія». Після їх звільнення Президент України В. Ющенко нагородив капітана судна В. Шабанова орденом «За мужність» III ступеня.

• 2008 р. — пірати захопили вантажне судно «Фаїна», що йшло під прапором Белізу, в екіпажі якого перебувало 17 громадян України. Заручників звільнено майже через 4,5 місяці після викупу сумою 3,2 млн доларів.

• 2008 р. — на турецькому судні, захопленому піратами, — 8 громадян України; заручники звільнені через півтора місяці.

Заходи щодо вирішення проблеми піратства

Необхідно:

— розробити більш досконалі заходи підвищення безпеки вітчизняного мореплавства;

— супроводжувати й охороняти судна з цінним вантажем і судна, що перебувають у районах поширення морського піратства і тероризму;

— впровадити в практику боротьби з піратством попередження, вирішивши на державному рівні питання співпраці з Центром досліджень піратства;

— вирішити питання щодо організації забезпечення належного патрулювання потенційно небезпечних районів акваторій.

Завдання для самоконтролю

261. Президентом України в 2004 р. було обрано:

А) В. Ющенка;

Б) В. Януковича;

В) Ю. Тимошенко;

Г) Л. Кучму.

262. Президентські вибори, які отримали назву «Помаранчевої революції», відбулися у:

A) грудні 1991 р.;

Б) червні — липні 1994 р.;

B) листопаді 1999 р.;

Г) жовтні — грудні 2004 р.

263. Із 1994 до 2004 р. Президентом України був:

А) Л. Кравчук;

Б) Л. Кучма;

В) В. Ющенко;

Г) О. Мороз.

264. Конституцію України було ухвалено:

А) 16 липня 1990 р.;

Б) 24 серпня 1991 р.;

В) 28 червня 1996 р.;

Г) 23 січня 2005 р.

265. Позначте події, що характеризують розвиток незалежної України.

1. Розгортання державотворчих процесів;

2. вступ України до складу ООН;

3. європейська інтеграція (курс України на вступ до ЄС);

4. «Помаранчева революція»;

5. згортання демократичних процесів в Україні;

6. повернення до адміністративно-командних методів управління економікою;

7. прийняття Конституції України.

266. Установіть відповідність між прізвищами митців і спортсменів та сферами їх діяльності.

A) Представники сучасного українського образотворчого мистецтва;

Б) популярні українські естрадні виконавці;

B) сучасні українські композитори;

Г) українські режисери-новатори.

1. О. Білаш, О. Морозов, A. Горчинський;

2. Р. Віктюк, Б. Шарварко, С. Донченко;

3. А. Антонюк, Ю. Герц, B. Зарецький, І. Марчук;

4. О. Пономарьов, Руслана, П. Зібров;

5. В. Кличко, А. Шевченко, Я. Клочкова.

А
Б
В
Г

267. Розташуйте події в хронологічній послідовності.

A) Обрання Президентом України В. Ющенка;

Б) прийняття Конституції України;

B) обрання Президентом України Л. Кравчука;

Г) обрання Президентом України Л. Кучми.

268. Прочитайте факти з біографії політичного діяча та запишіть його прізвище.

Відома громадська і політична діячка України, лідер політичного блоку, що є другим за кількістю представників у нинішній Верховній Раді. Брала активну участь у подіях, які отримали назву «Помаранчева революція». Займала крісло прем’єр-міністра з лютого до вересня 2005 р. 18 грудня 2007 р. парламент України знову проголосував за її призначення на посаду прем’єр-міністра України. За неї проголосували 226 народних депутатів. Її кандидатуру на цю посаду повторно вніс на розгляд парламенту Президент Віктор Ющенко за пропозицією «помаранчевої коаліції» у складі фракцій БЮТ і пропрезидентського блоку «Наша Україна — Народна Самооборона».

269. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.

«...23 листопада 2004 р. наприкінці засідання Верховної Ради України за ініціативою старійшини Верховної Ради І. Юхновського Віктор Ющенко з парламентської трибуни, тримаючи руку на Острозькій Біблії, склав присягу Президента України...»

1) Про які події йдеться в наведеному уривку?

2) Дайте власну оцінку подіям, які отримали назву «Помаранчевої революції».

270. Охарактеризуйте сучасне становище в галузях української культури та спорту. Визначте здобутки в цих галузях та труднощі. Запропонуйте власний варіант подолання цих труднощів.