Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ І ВІДРОДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Перебудова в Радянському Союзі й Україна
1982—1985 рр. — «парад генсеків» — період короткочасного перебування при владі Ю. Андропова та К. Черненка.
Березень 1985 р. — прихід до влади М. С. Горбачова, який розпочав процес «перебудови».
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Горбачов Михайло Сергійович — радянський партійний діяч. У 1970 р. став наймолодшим у країні першим секретарем крайкому партії, а через рік — членом ЦК КПРС. Працював на посаді секретаря ЦК з питань сільського господарства. Брав участь у роботі Політбюро ЦК КПРС із розв'язання важливих державних питань. Із березня 1985 до серпня 1991 р. — Генеральний секретар ЦК КПРС. Під час спроби державного перевороту в серпні 1991 р. був усунутий від влади віце-президентом Г. Янаєвим та ізольований у Форосі. Після відновлення законної влади повернувся на свою посаду, яку обіймав до розпаду СРСР у грудні 1991 р. Перший і останній президент СРСР (із березня 1990 до грудня 1991 р.). З діяльністю М. Горбачова на посту глави держави пов'язані спроби реформування і демократизації в СРСР — «перебудова», яка закінчилася разом із розпадом Радянського Союзу. Політика М. Горбачова досі отримує неоднозначні оцінки.
СЛОВНИК!
«Перебудова» — політичний курс КПРС, розпочатий у 1985 р. і спрямований на оздоровлення суспільно-політичної, економічної й ідеологічної сфер життя.
ЦЕ ЦІКАВО!
З ім'ям М. Горбачова пов'язують припинення «холодної війни». 15 жовтня 1990 р. він був удостоєний Нобелівської премії миру на знак визнання його визначної ролі в мирному процесі.
Перебудова мала охопити основні сфери життя суспільства:
— економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних);
— внутрішню політику (демократизація суспільного життя);
— зовнішню політику (припинення «холодної війни»);
— соціальну сферу (поліпшення матеріального добробуту людей);
— ідеологію (ліквідація цензури, гласність).
Основні етапи перебудови
I етап (1985-1988 рр.) — період розробки концепції перебудови, здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови:
— прийняття програми прискорення соціально-економічного розвитку країни (квітень 1985 р.);
СЛОВНИК!
Політика прискорення — це політика, яка передбачала розробку довгострокових заходів, спрямованих на соціально-економічний розвиток країни, широке впровадження досягнень НТП, реорганізацію управлінської структури, пріоритетний розвиток машинобудування, спробу вирішити традиційні соціальні проблеми — житлову, продовольчу, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку тощо.
— реформа М. Рижкова та Л. Абалкіна (червень 1987 р.), суть якої полягала у запровадженні принципу трьох «С» — самостійність, самоокупність, самофінансування. Були ухвалені «Закон про державне підприємство (об’єднання)», «Закон про кооперацію» та ін.;
— перебування перебудовчих процесів в Україні під контролем радянської номенклатури (при владі залишався консерватор В. Щербицький, оточення якого віддавало перевагу адміністративно-командним методам керівництва; курс не змінився і при його наступнику В. Івашкові);
— початок політичних реформ (лібералізація, відміна цензури, реабілітація політв’язнів тощо).
У результаті запропоновані економічні реформи виявилися утопічними й непослідовними, проводилися невпевнено і зазнали провалу. Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку розпочалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми, відбувся сплеск інфляції.
II етап (1988-1991 рр.) — період активних політичних перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової економіки:
— XIX партійна конференція (червень 1988 р.), на якій було ухвалено рішення про кардинальне реформування політичної системи, взято курс на гласність, яка виявилася у поверненні із забуття історичних фактів, оприлюдненні інформації про події, що раніше свідомо приховувалися, публікації творів радянських та зарубіжних авторів, розповсюдження яких раніше заборонялося; у більш широкому ознайомленні радянського загалу з масовою культурою Заходу, у відмові від класових і партійних оцінок суспільних явищ на користь загальнолюдських тощо;
СЛОВНИК!
Гласність — політика максимальної відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва й активна форма участі громадської думки в демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.
— проведення перших демократичних виборів до Верховної Ради (1990 р.);
— погіршення економічної ситуації (дефіцит товарів, інфляція, черги, перехід підприємств України на бартер — натуральний обмін, низька продуктивність праці, падіння національного прибутку у 1991 р. на 13 % тощо);
— неспроможність союзних структур здійснювати ефективне управління економікою республіки;
— прийняття Верховною Радою СРСР програми переходу до регульованої ринкової економіки (червень 1990 р.), яка з самого початку виявилася нежиттєздатною.
У результаті безсистемна перебудова призвела до розвалу народного господарства, зростання інфляції, розбалансованості економіки.
Аварія на Чорнобильській АЕС
26 квітня 1986 р. — аварія на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою екологічною катастрофою XX ст. Трагічні наслідки були спричинені пасивністю керівництва республіки, яке приховувало інформацію від народу, нехтуючи здоров’ям нації.
Наслідки:
— загинуло 7 тис. ліквідаторів наслідків аварії, понад 60 тис. стали інвалідами, 100 тис. померли;
— радіоактивне забруднення території України, що призвело до погіршення здоров’я населення;
— економічні збитки;
— підтвердження антинародної природи тоталітарного режиму;
— пожвавлення суспільно-політичного руху в республіці (масовий мітинг протесту в Києві у листопаді 1988 р., присвячений екологічним проблемам, на якому критикували посадових осіб, винних у Чорнобильській катастрофі);
— 30-кілометрова зона — непридатна для проживання територія.
Серпень 1990 р. — постанова Верховної Ради УРСР «Про невідкладні заходи із захисту України від наслідків Чорнобильської катастрофи». Україну було оголошено зоною екологічного лиха, вирішено припинити експлуатацію ЧАЕС, уряду доручено звернутися до міжнародних організацій із закликом про надання допомоги у ліквідації наслідків аварії. Побудований саркофаг — об’єкт «Укриття», плануються «Укриття-2», демонтаж четвертого блоку.
Розгортання національно-визвольного руху в Україні
— Критика існуючого ладу, відродження української історії (повернення із забуття творів М. Грушевського, М. Костомарова, В. Винниченка та ін., здійснення спроби заповнити «білі плями» історії, реабілітація жертв сталінських репресій, виникнення неформальних організацій — Товариство Лева, Український культурологічний клуб тощо).
— Зростання суспільно-політичної активності населення з 1988 р. (перші масові мітинги, пікети, страйки з вимогами докорінних змін у державі, поширення національної символіки; порушення проблем стану української мови та культури Спілкою письменників України тощо).
— Видання перших неформальних газет та журналів («Вибір», «Вільна Україна», «Український вісник», «Літературна газета» та ін.).
— Виникнення нових громадських об’єднань (Товариство української мови ім. Т. Шевченка, історико-просвітницьке товариство «Меморіал», студентське об’єднання «Громада», клуб «Спадщина», асоціація «Зелений світ» та ін.).
— Відновлення роботи Української Гельсінської Спілки.
— Активізація руху національних меншин (виникнення національно-культурних товариств, повернення депортованих татар до Криму, надання автономії Криму в результаті референдуму 1991 р.).
— Відродження заборонених церков і релігійних конфесій (відновлення УГКЦ (1990 р.), відродження УАПЦ (1990 р.), повернення культових споруд віруючим, видання релігійної літератури).
— Розгортання робітничого руху. Шахтарський страйк у липні 1989 р. охопив півмільйона гірників, його особливостями були висока організація, створення страйкових комітетів і робітничих дружин, висування поряд з економічними політичних вимог — відставка місцевого партійно-радянського керівництва та ін.; робітничий страйк відбувся у Донбасі в листопаді 1989 р., страйкарі вимагали відмінити 6 статтю Конституції СРСР, дозволити вільне створення політичних партій та рухів, заборонити суміщення партійних і державних посад тощо.
Формування Народного Руху України
|
Дата створення |
Вересень 1989 р. |
|
Голова |
Іван Драч |
|
Мета |
Перетворення України в демократичну правову державу, радикальна перебудова її економіки, створення умов для розвитку і самозбереження українського народу |
|
Основні засади |
— Демократизація суспільного й державного життя; — наповнення суверенітету України реальним змістом; — екологічна безпека; — економічна самостійність; — надання українській мові в УРСР статусу державної; — відродження національної символіки; — з 1990 р. — більш радикальні вимоги: вихід України із СРСР, усунення КПРС від влади, проведення виборів до рад на багатопартійній основі тощо
|
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Драч Іван Федорович — український політик, поет, письменник, критик. У 1989 р. разом із В. Чорноволом, М. Горинем та іншими українськими дисидентами заснував Народний Рух України (НРУ) — першу офіційну українську антирадянську організацію. Із часу заснування НРУ 8 вересня до 28 лютого 1992 р. Іван Драч був його головою. З 28 лютого до 4 грудня 1992 р. він був співголовою НРУ разом з В. Чорноволом та М. Горинем. Навесні 1990 р. був обраний депутатом Верховної Ради України. Залишивши керівні посади в НРУ наприкінці 1992 р., Іван Драч віддалився від політики і в 1994 р. до Верховної Ради не пройшов. На парламентських виборах у 1998 р. вдруге був обраний до Верховної Ради. На виборах до Верховної Ради України 31 березня 2002 р. виступав у списку від «Нашої України» і втрете пройшов до парламенту. Після довгих суперечностей із партійним керівництвом НРУ Іван Драч у березні 2005 р. залишив цю партію і вступив до Української народної партії Юрія Костенка, яка в березні 2005 р. програла вибори. 19 серпня 2006 р. Іванові Драчу було присвоено звання Героя України.
Формування багатопартійної системи
1990 р. — початок формування багатопартійної системи після переходу до політичного плюралізму та вилучення статті про керівну і спрямовуючу роль КПРС із Конституції СРСР та УРСР, прийняття Верховною Радою України постанови «Про порядок реєстрації громадських об’єднань».
СЛОВНИК!
Політичний плюралізм — свобода діяльності політичних партій, багатопартійність у країні.
Квітень 1990 р. — створення першої політичної партії — Української республіканської партії (УРП) на базі УГС.
Лідер — Л. Лук’яненко.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Лук'яненко Левко — український політик, громадський діяч, народний депутат України; багатолітній в'язень радянських тюрем і таборів. Один із лідерів дисидентської організації — Української робітничо-селянської спілки (УРСС), за участь у якій був засуджений. 9 листопада 1976 р. на пропозицію М. Руденка увійшов до складу Української Гельсінської Спілки. 12 грудня 1977 р.
Л. Лук'яненко знову був заарештований. У березні 1988 р. заочно обраний головою відновленої УГС. Указом Президії Верховної Ради від 30 листопада 1988 р. його звільнили із заслання.
У квітні 1990 р. став головою Української республіканської партії (УРП).
У березні обраний депутатом Верховної Ради України. Л. Лук'яненко — автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 р.; балотувався на посаду Президента України. 3 листопада 1993 до червня 1994 р. — голова передвиборчого демократичного об'єднання «Україна». Нагороджений медаллю «Борцям за волю України ім Св. Володимира», почесною відзнакою Президента України. У 1998-1999 рр. Л. Лук'яненко — один із керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. 21 листопада 2007 р. Президент України В. Ющенко нагородив Л. Лук'яненка орденом за заслуги ім. Ярослава Мудрого.
1990—1991 рр. — виникнення понад 20 опозиційних партій (Демократична партія України (ДемПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Соціал-демократична партія України (об’єднана) (СДПУ(о)), Українська народна партія (УНП), Українська народно-демократична партія (УНДП), Партія зелених України (ПЗУ) тощо).
Переважна більшість новостворених партій ставила на меті створення самостійної Української держави. Партії були нечисельними, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази.
1990 р. — криза КПУ (масовий вихід із її лав, оформлення Демократичної платформи, яка ставила на меті демократизацію партії: відмову від комунізму як утопічної мети, скасування принципу демократичного централізму, перетворення КПУ на парламентську партію; у грудні 1990 р. представники Демплатформи вийшли з КПУ й утворили Партію демократичного відродження України (ПДВУ)).
Вибори до Верховної Ради УРСР 1990 р.
— Вибори були прямими, таємними, на альтернативній основі.
— Створення демократичними силами України передвиборчого Демократичного блоку (загальні вимоги — досягнення політичного й економічного суверенітету України, прийняття нової Конституції).
— Опір КПУ, відсторонення представників Демократичного блоку від засобів масової інформації. Результати: Демблок отримав 111 мандатів із 442 (особливо переконливою була перемога демократичних сил у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях і в Києві).
Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)
СЛОВНИК!
Суверенітет — незалежність держави в зовнішніх і верховенство у внутрішніх справах.
Декларація про державний суверенітет України — законодавчий документ, ухвалений Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р., що проголошував державний суверенітет республіки в складі СРСР.
Основні положення:
— право української нації на самовизначення;
— принцип народовладдя;
— розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову;
— гарантія прав і свобод громадян, передбачених Конституцією;
— територіальна недоторканність України, самостійне визначення адміністративно-територіального устрою;
— економічна самостійність;
— екологічна безпека України;
— право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи держбезпеки;
— УРСР — суб’єкт міжнародного права. Декларація про державний суверенітет України заклала основні принципи державотворчих процесів, стала основою нового законодавства України, кроком на шляху просування до незалежності.
Спроби збереження федерації радянських республік
Початок осені 1990 р. — загострення боротьби у Верховній Раді між прибічниками курсу на підписання нового союзного договору та народно-демократичною опозицією, яку представляла Народна Рада на чолі з І. Юхновським.
1 жовтня 1990 р. — початок політичного страйку в низці регіонів України, у якому взяло участь близько 1 млн осіб (найбільше страйкарів було у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Києві); організація національно-демократичними силами маніфестації у Києві, до якої приєдналися й страйкарі, з вимогами роздержавлення підприємств, надання Декларації про суверенітет статусу конституційного закону тощо.
2 жовтня 1990 р. — у Києві почалося голодування студентів (157 осіб), які виступили з такими вимогами:
— Відставка голови Ради Міністрів В. Масола.
— Перевибори до Верховної Ради на багатопартійній основі.
— Націоналізація майна КПРС і ВЛКСМ на території України.
— Відмова від нового союзного договору.
— Повернення українських солдат в Україну для проходження військової служби та ін.
Згодом до студентів приєдналася частина депутатів.
11 жовтня 1990 р. — початок масового студентського страйку в Києві, участь у якому взяло близько 100 тис. осіб.
17 жовтня 1990 р. — постанова Верховної Ради УРСР про проведення референдуму щодо довіри парламенту, заява про можливість підписання нового союзного договору тільки після побудови правової суверенної Української держави та прийняття нової Конституції України. За цих умов В. Масол був вимушений піти у відставку, а студентський страйк і голодування були припинені.
Кінець жовтня — грудень 1990 р. — контрнаступ реакційних сил (арешт опозиційного депутата С. Хмари та лідерів студентського голодування; ініціювання всесоюзного референдуму щодо збереження СРСР, метою якого повинно було стати фактичне збереження унітарної держави та припинення руху республік до незалежності; саме питання на референдумі було сформульоване так, щоб виборці проголосували за збереження СРСР).
СЛОВНИК!
Референдум — усенародне опитування з найважливіших питань державного життя, в якому беруть участь усі громадяни, що мають виборчі права.
17 березня 1991 р. — проведення референдуму щодо збереження СРСР.
Особливості березневого референдуму 1991 р. в Україні
— У першому питанні, винесеному на референдум, ішлося про необхідність збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності (схвалили 70,5 % виборців).
— У другому питанні йшлося про згоду бути в Союзі на засадах Декларації про державний суверенітет України (схвалили 80,2 % виборців).
— До бюлетенів у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях було внесено третє питання — щодо створення незалежної Української держави, яка самостійно розв’язуватиме всі питання внутрішньої та зовнішньої політики (схвалили 88 % виборців).
У результаті український народ довів, що не хоче повернення до старої унітарної форми правління, а прагне створити суверенну Українську державу.
Національно-культурне відродження в Україні
Боротьба за піднесення статусу української мови
— Протест української інтелігенції проти русифікації (IX з’їзд письменників України у червні 1986 р.).
— Створення у 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України та Інституту мовознавства АН УРСР товариства шанувальників української мови, яке у 1991 р. перейменовано у Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.
— Прийняття восени 1989 р. Верховною Радою УРСР Закону «Про мову», згідно з яким українська мова була оголошена державною.
— Збільшення кількості шкіл з українською мовою викладання.
Повернення історичної пам’яті:
— Відкриття широкому загалу правди про національно-визвольну боротьбу українського народу, голодомор 1932-1933 р., примусову колективізацію, масові репресії тощо.
— Видання раніше заборонених творів українських письменників М. Хвильового, М. Зерова, В. Винниченка, Г. Косинки, М. Драй-Хмари, О. Теліги, О. Ольжича, В. Стуса та ін.
— Видання історичних праць М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Куліша, І. Крип’якевича, О. Субтельного, І. Лисяка-Рудницького, Т. Гунчака, літописів Г. Граб’янки, С. Величка та ін.
— Розвиток українського кінематографа (фільми С. Параджанова, Ю. Іллєнка та ін.).
— Популярність творів, що відображали реалії навколишнього життя та історичне минуле українського народу.
Серпневий заколот 1991 р.
19 серпня 1991 р. — утворення консервативними силами Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) на чолі з віце-президентом СРСР Г. Янаєвим, до складу якого увійшли прем’єр-міністр СРСР В. Павлов, міністр внутрішніх справ СРСР Б. Пуго, міністр оборони СРСР Д. Язов та ін.
Перебіг подій
— Заява про хворобу чинного президента СРСР М. Горбачова, перехід влади в країні до рук керівництва ДКНС.
— Уведення на півроку надзвичайного стану в окремих регіонах СРСР.
— Призупинення діяльності всіх партій (окрім КПРС), опозиційних громадських організацій і рухів.
— Заборона мітингів, демонстрацій, страйків.
— Жорсткий контроль засобів масової інформації, припинення виходу газет, нелояльних до ДКНС.
— Уведення комендантської години в Москві, стягування в столицю СРСР військ і бронетехніки.
— Прибуття до Києва генерала В. Варенникова з ультимативною вимогою до керівництва УРСР приєднатися до путчистів.
— Підтримка ДКНС керівництвом КПУ, Кримської автономної республіки та представниками владних структур.
— Заява 20 серпня 1991 р. Президії Верховної Ради УРСР про те, що постанови ДКНС не мають юридичної сили в Україні, доки вони не затверджені Верховною Радою республіки.
— Рішучий виступ проти заколоту ДКНС українських демократичних сил (Народний рух, Народна рада, СДПУ, представники інших партій і громадських організацій).
— Вичікувальна, обережна позиція Президії Верховної Ради УРСР на чолі з її головою Л. Кравчуком.
— Масові мітинги-протести у Львові, Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.
— Захист народом демократичних завоювань біля Білого дому (будинку російського парламенту) в Москві, очолюваний президентом Російської Федерації Б. Єльциним.
— 22 серпня 1991 р. — поразка путчу.
У результаті серпневі події продемонстрували високий рівень свідомості народу й перемогу демократичного курсу та створили сприятливі умови для виходу України з СРСР; консервативні сили були паралізовані, натомість опозиційні сили зміцніли й відчували за собою підтримку народу.
Акт проголошення незалежності України
24 серпня 1991 р. — прийняття Акта проголошення незалежності України терміново скликаною позачерговою сесією Верховної Ради.
Основні положення:
— проголошення незалежності України та створення самостійної Української держави — України;
— неподільність і недоторканність території України;
— чинність на території України винятково Конституції та законів України.
У результаті одвічна мрія багатьох поколінь українського народу здійснилася; українці нарешті здобули власну державу й отримали могутній поштовх для подальшого розвитку національного життя.
Грудневий референдум 1991 р.
1 грудня 1991 р. — проведення в Україні референдуму на підтримку «Акта проголошення незалежності України».
Причини проведення:
— потреба нейтралізувати політичні спекуляції противників незалежності;
— продовження активної агітації проросійських сил щодо укладення нового союзного договору;
— вичікувальна позиція міжнародної спільноти.
Результати:
— акт проголошення незалежності України підтримали 90,31 % виборців;
— у Криму за незалежність України проголосували більше 50 % виборців.
Вибори Президента України
1 грудня 1991 р. — проведення одночасно з референдумом виборів президента. Вибори були прямими, таємними, альтернативними. Було висунуто 7 кандидатів на посаду президента: Л. Кравчук, В. Гриньов, В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, І. Юхновський, Л. Табурянський, О. Ткаченко.
У результаті переміг Л. Кравчук (61,59 %).
5 грудня 1991 р. — присяга Л. Кравчука на вірність українському народові на урочистому засіданні Верховної Ради України та офіційний вступ на посаду Президента України.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Кравчук Леонід Макарович — Президент України у 1991-1994 рр., депутат Верховної Ради першого, другого, третього та четвертого скликання. У 1988-1990 рр. — завідувач ідеологічним відділом, секретар ЦК КПУ, в 1990 р. — другий секретар ЦК КПУ. Наприкінці 80-х років на сторінках газети «Вечірній Київ» Л. Кравчук розпочинає відкриту дискусію з прихильниками української незалежності. На тлі консервативного керівництва КПУ його позиція була більш ніж поміркованою.
У 1990-1991 рр. — член Політбюро ЦК КПУ. У березні 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України; упродовж 1990-1991 рр. був її головою. Вийшов зі складу КПРС після провалу спроби державного перевороту в серпні 1991 р. 1 грудня 1991 р. був обраний Президентом України на перших прямих президентських виборах, набравши 61,59 % голосів. На дострокових президентських виборах 1994 р. в другому турі поступився Леонідові Кучмі, набравши 45,1 % голосів. У вересні 1994 р. обраний депутатом Верховної Ради. У 1998 р. знову обраний депутатом Верховної Ради України як лідер партійного списку Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) (СДПУ(о)). У 2002 р. переобраний депутатом за списком СДПУ(о). На парламентських виборах 2006 р. партія СДПУ(о) не змогла подолати тривідсотковий бар'єр. 29 квітня 2006 р. Л. Кравчук заявив про намір «вийти із керівних органів парти і зайнятися суспільно-політичною діяльністю в більш вільному режимі».
Розпад СРСР
7 грудня 1991 р. — зустріч лідерів Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин), України (Л. Кравчук) на урядовій дачі в Біловезькій Пущі).
8 грудня 1991 р. — офіційна констатація розпаду СРСР, підписання угоди про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).
20 грудня 1991 р. — спеціальна заява Верховної Ради з уточненням, що СНД є об’єднанням незалежних держав і в жодному разі не може передбачати будь-яких наддержавних владних структур; Україна розбудовуватиме власні економічну, банківську, митну системи і буде впроваджувати в обіг власну валюту; Україна залишає за собою право припинити свою участь в угоді або в її окремих статтях.
21 грудня 1991 р. — підписання в Алма-Аті Декларації про утворення СНД керівниками незалежних Росії, України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменії, Узбекистану, Таджикистану.
Основні засади угоди про створення СНД:
— збереження територіальної цілісності держав, недоторканність їхніх кордонів;
— співпраця з питань формування єдиного економічного простору, митної політики, екологічної безпеки, розвитку транспортно-комунікаційної сфери, боротьби з організованою злочинністю, зовнішньої політики тощо;
— забезпечення громадянам рівних прав і свобод;
— право кожної держави на власні збройні сили на базі збройних сил колишнього СРСР, які були розташовані на її території.
У результаті почалася нова епоха перебудови на демократичних засадах внутрішнього життя країн та пошук нових взаємовигідних форм співпраці між державами колишнього СРСР.
Наслідки розпаду СРСР для України:
— активізація національно-визвольного руху, зростання відцентрових настроїв у суспільстві;
— заборона Компартії України;
— підтримка більшістю колишніх комуністів ідеї незалежності України;
— здобуття волі Україною без кровопролиття в ході антикомуністичної демократичної революції;
— визнання незалежності України державами світу.
Завдання для самоконтролю
251. Президентом України в грудні 1991 р. було обрано:
А) М. Горбачова;
Б) Л. Кравчука;
В) В. Чорновола;
Г) Л. Лук’яненка.
252. Акт проголошення незалежності України був ухвалений:
A) 27 березня 1985 р.;
Б) 19 серпня 1991 р.;
B) 24 серпня 1991 р.;
Г) 1 грудня 1991 р.
253. Перша українська політична партія, створена в процесі формування багатопартійної системи в Україні, називалася:
A) Українська республіканська партія;
Б) Демократична партія України;
B) Українська християнсько-демократична партія;
Г) Українська соціал-демократична партія.
254. Народний рух України був створений у:
А) вересні 1989 р.;
Б) квітні 1990 р.;
В) липні 1990 р.;
Г) грудні 1991 р.
255. Позначте характерні риси національно-культурного відродження в Україні в роки «перебудови».
1. Боротьба за піднесення статусу української мови;
2. створення Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка;
3. заборона видавати літературу російською мовою;
4. прийняття України до Організації Об’єднаних Націй;
5. видання творів істориків М. Грушевського, Д. Яворницького, І. Крип’якевича та ін.;
6. заповнення «білих плям» в українській історії (правда про національно-визвольну боротьбу українського народу, голодомор 1932-1933 рр. та ін.);
7. створення Організації українських націоналістів.
256. Установіть відповідність між іменами громадських та політичних діячів і сферами їх діяльності.
A) Перший президент України;
Б) віце-президент СРСР, який очолив серпневий путч ДКНС у 1991 р.;
B) видатний український дисидент, ініціатор створення першої політичної партії в Україні в період «перебудови»;
Г) український письменник, ініціатор створення Народного руху України.
1. І. Драч;
2. М. Горбачов;
3. Г. Янаєв;
4. Л. Лук’яненко;
5. Л. Кравчук.
|
А |
|
|
Б |
|
|
В |
|
|
Г |
257. Розташуйте події в хронологічній послідовності.
A) Обрання президентом України Л. Кравчука;
Б) прийняття Верховною Радою УРСР Закону про мову;
B) серпневий путч ДКНС;
Г) аварія на Чорнобильській АЕС.
258. Прочитайте факти з біографії історичного діяча та запишіть його прізвище.
Український політик, поет, письменник, критик. У 1989 р. разом із В. Чорноволом, М. Горинем та іншими видними українськими дисидентами заснував Народний Рух України (НРУ) — першу офіційну українську антирадянську організацію. Із часу заснування НРУ з 8 вересня до 28 лютого 1992 р. був його головою. Навесні 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України. На парламентський виборах у 1998 р. як член НРУ вдруге був обраний до Верховної Ради. На виборах до Верховної Ради України 31 березня 2002 р. виступав у списку від «Нашої України» і втретє пройшов до парламенту. Після довгих суперечностей із партійним керівництвом НРУ в березні 2005 р. він залишив цю партію і вступив до Української народної партії Юрія Костенка. У березні 2005 р. до парламенту не пройшов. 19 серпня 2006 р. йому було присвоєно звання Героя України.
259. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.
«...Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 р., продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України...»
1) Із якого документа наведено уривок?
2) Яке історичне значення мало проголошення цього документа?
260. Проаналізуйте процес становлення багатопартійності в Україні. Запропонуйте програму власної партії.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
