Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
ПІСЛЯВОЄННА ВІДБУДОВА І РОЗВИТОК УКРАЇНИ в 1945 — на початку 50-х років XX ст. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ
Встановлення кордону з Польщею
9 вересня 1944 р. — укладення між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина українських земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. українців передавалася Польщі (таким чином сталінське керівництво намагалося підтримати прорадянський польський уряд та змінити негативне ставлення польського населення до радянської влади, спричинене подіями 1939 р.).
16 серпня 1945 р. — укладення договору про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а в окремих районах навіть на 17-30 км.
1951 р. — завершення процесу українсько-польських територіальних домовленостей, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками (до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя, а до Польщі відійшла територія довкола м. Нижні Устрики Дрогобицького району).
Встановлення кордону з Чехословаччиною
26 листопада 1944 р. — схвалення з’їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачево Маніфесту про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.
29 червня 1945 р. — договір між ЧСР і СРСР, який юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачево.
22 січня 1946 р. — указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської області.
Встановлення кордону з Румунією
10 лютого 1947 р. — підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (тобто закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.).
Наслідки врегулювання територіальних питань для України
— Остаточне встановлення та юридичне закріплення кордонів республіки.
— Збільшення території УРСР.
— Демографічні зміни у складі населення.
— Об’єднання основної частини українських земель у кордонах однієї держави.
Суспільно-політичне життя
— Відновлення режиму одноосібної влади Й. Сталіна, культ особи якого досяг апогею;
— Відсутність в Україні будь-якої самостійної політики.
— Відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою (пік репресій в Україні припав на 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Й. Сталіна Л. Каганович).
— Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У:
• М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.).
• Л. Каганович (1947 р.).
• Л. Мельников (1950-1953 рр.).
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Мельников Леонід Георгійович — радянський партійний діяч в Україні. Член КПРС із 1928 р. З 1936 р. — на керівній партійній роботі в Сталіно (нині Донецьк) і Караганді. У 1947-1949 рр. — другий секретар, а в 1950-1953 рр. — перший секретар ЦК КП України. В червні 1953 р. звільнений із посади першого секретаря за прорахунки в національній політиці в Західній Україні (прискорені темпи русифікації освіти, зокрема Львівського університету, й однобічний підбір кадрів).
У 1953-1955 рр. — посол СРСР у Румуни. З 1955 р. обіймав відповідальні пости в державному апараті у Казахстані. У 1966 р. призначений головою Державного комітету з нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості та гірничого нагляду при Раді Міністрів СРСР.
— Розгортання ідеологічної реакції — «ждановщини».
СЛОВНИК!
«Ждановщина» — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946-1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письменників, композиторів, режисерів тощо (назва походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А. Жданова).
Відбудова народного господарства України
Березень 1946 р. — затвердження Верховною Радою СРСР п’ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.
Особливості відбудови Промисловість:
— більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи;
— проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршалла, розрахунок лише на внутрішні резерви);
— відновлення адміністративно-командних методів;
— початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо);
— розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури (інвестиції у легку промисловість складали 12-17 % усіх промислових капіталовкладень);
— посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК);
— повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріалоємність виробів тощо);
— нестача робочої сили, особливо кваліфікованої;
— важливим чинником, що впливав на успіх відбудови, був ентузіазм народу (90% працюючих охоплені різними формами соцзмагання).
ЦЕ ЦІКАВО!
Згідно з контрольними показниками, визначеними союзним післявоєнним планом відбудови, українська економіка отримала лише 15 % всесоюзних капіталовкладень, тоді як на УРСР припало 42 % усіх матеріальних збитків СРСР у війні.
Сільське господарство:
— відновлення колгоспного ладу;
— надзвичайно складні умови відбудови сільського господарства (скорочення посівних площ, поголів’я худоби, нестача робочих рук, техніки);
— мізерні капіталовкладення (7 % від загального обсягу асигнувань);
— важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, відсутність паспортів у селян, несплата пенсій тощо);
— голод 1946-1947 рр.
Голод 1946-1947 рр.
Причини голоду:
— спустошення країни внаслідок війни;
— розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за всяку ціну;
— посуха 1946 р.;
— відбудова промисловості за рахунок сільського господарства;
— продаж хліба за кордон.
Заходи влади:
— репресивні заходи щодо селян;
— відновлення дії «Закону про п’ять колосків»;
— невизнання факту голоду радянським керівництвом.
Наслідки:
— голодом була охоплена більша частина східних і південних областей України;
— великі людські втрати (1 млн чол.).
Зовнішньополітична діяльність УРСР
— Вихід України на міжнародну арену після завершення війни (1944 р. — створення Народного комісаріату закордонних справ УРСР на чолі з Д. Мануїльським).
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Мануїльський Дмитро Захарович — радянський державний та партійний діяч, академік АН УРСР (з 1945 р.).
З 1907 р. — член Київського комітету РСДРП. Після жовтневого більшовицького перевороту в 1917 р. став членом колеги Наркомату продовольства РСФРР. Із травня 1918 р. — заступник голови більшовицької делегації на мирних переговорах з Україною. У 1918 р. посланий ЦК РКП(б) для організації більшовицького руху в Україні. У 1919-1920 рр.—член Всеукраїнського ревкому, в 1920-1922 рр. — народний комісар землеробства УСРР. У 1920-1921 рр. — учасник польсько-радянських мирних переговорів у Ризі. Із грудня 1921 р. протягом незначного часу обіймав посаду першого секретаря ЦК КП(б)У, був редактором газети «Комуніст». У 1920-1923 рр. і 1949-1952 рр. — член політбюро ЦК КП(б)У, з 1924 р. — член президії. У липні 1944 р. призначений заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР. У квітні 1945 р. очолював українську делегацію на міжнародній конференції у Сан-Франциско (оформила створення ООН) та на Паризькій мирній конференції 1946 р. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної Асамблеї ООН, на яких виступав із промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції.
У 1945-1946 рр., виступивши ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування й цькування української інтелігенції, зокрема найвідоміших тогочасних істориків М. Петровськогота І. Крип'якевича, письменників О. Довженка, В. Сосюри, Ю. Яновського, М. Рильського та ін. У 1946-1953 рр. — заступник голови Ради Народних Міністрів УРСР. Помер у 1959 р. Похований у Києві.
— 1945 р. — включення України до складу 47 країн - засновниць ООН разом із Білорусією та СРСР (участь української делегації в розробці та прийнятті статуту ООН; 1945 р. — Україна стала членом постійної комісії ООН із питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО); 1946 р. — обрання України до складу Економічної і Соціальної Рад; 1948-1949 рр. — Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН).
— 29 липня — 15 жовтня 1946 р. — участь представників України у Паризькій мирній конференції.
— 1948 р. — активна участь України в роботі Дунайської конференції, яка розв’язувала питання режиму торгового судноплавства на Дунаї.
Таким чином, формально за Україною визнавалося право на самостійні міжнародні відносини, але фактично своєї незалежної зовнішньої політики вона не мала.
Радянізація західних областей України
— Відновлення радянської влади в західних областях України після закінчення війни.
— Продовження політики радянізації в цьому регіоні:
• проведення індустріалізації (відбудова, реконструкція та вдосконалення традиційних галузей — нафтогазової та лісозаготівельної; розвиток нових галузей — машинобудівної, металообробної, приладобудівної та ін.; великі капіталовкладення та швидкі темпи розвитку промисловості, повільний розвиток харчової та легкої промисловості, націоналізація промисловості та транспорту);
• колективізація (конфіскація великих маєтків, передача цих земель безземельним та малоземельним селянам; суцільна колективізація, під час якої було колективізовано 93 % господарств; організація політвідділів МТС; застосування примусових методів — шантаж, залякування; неврахування місцевої специфіки тощо);
• заходи в культурно-освітній сфері (ліквідація неписьменності, створення мережі освітніх закладів різних рівнів, посилення русифікації, заідеологізованість навчально-виховного процесу, введення безкоштовної освіти, безкоштовне медичне обслуговування);
• направлення зі східних регіонів України на постійну роботу фахівців, партійних функціонерів;
• депортація західноукраїнського населення до віддалених районів СРСР;
• ліквідація Української греко-католицької церкви (1 листопада 1944 р. — смерть митрополита А. Шептицького, обрання його наступником Й. Сліпого; 8-10 березня 1946 р. — Львівський собор, який скасував Берестейську церковну унію 1596 р. і проголосив возз’єднання греко-католицької церкви з російською православною; репресії щодо священиків, які не приєдналися до нової церкви; УГКЦ змушена була піти в підпілля).
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Сліпий Йосип — визначний український церковний діяч, патріарх Української греко-католицької церкви, з 1965 р. — кардинал. Після смерті митрополита А. Шептицького 1 листопада 1944 р. став митрополитом галицьким, архієпископом львівським та єпископом кам'янець-подільським. Однак уже 11 квітня 1945 р. він разом з усіма іншими єпископами Української греко-католицької церкви, які перебували у Галичині, був заарештований. Тривалий час доля митрополита була невідомою, і лише в березні 1946 р. було оголошено, що митрополит звинувачений у «ворожій діяльності проти УРСР, співпраці з німецько-фашистськими окупантами» і засуджений військовим судом у Києві до 8 років ув'язнення. У березні 1946 р. відбувся т. зв. Львівський собор, який проголосив ліквідацію Греко-католицької церкви та «возз'єднання» з Московським патріархатом, що стало причиною нових судових процесів над митрополитом (1953 р., 1957 р., 1962 р.). У 1963 р. завдяки виступам на захист Йосипа Сліпого Папи Римського Іоанна XXIII, президента США Дж. Кеннеді та інших відомих політичних і громадських діячів країн світу митрополита звільнено з ув'язнення і вислано за межі СРСР. У 1963 р. заснував у Римі Український католицький університет, філії якого згодом утворилися у Вашингтоні (США), Лондоні (Велика Британія), Чикаго (США), Філадельфії (США). Помер митрополит у 1984 р. у Римі, похований у Соборі св. Софії. Згідно із заповітом його тіло 28 серпня 1992 р. перевезено в Україну й перепоховано у Соборі св. Юра у Львові.
Боротьба ОУН-УПА з радянською владою
Боротьба радянської влади проти ОУН-УПА перетворилася на братовбивчу війну (направлення в західні регіони України регулярних частин армії та НКВС, формування з місцевого населення підрозділів помічників для боротьби з ОУН-УПА).
Методи боротьби
|
ОУН-УПА |
Радянська влада |
|
— напади на частини НКВС і військові підрозділи, терористичні акти проти радянських і партійних діячів; — убивство місцевих активістів, які перейшли на бік радянської влади; — масовий терор проти вчителів, лікарів, інженерів, працівників культури, направлених на роботу зі сходу; — провокації з перевдяганням у форму НКВС (знущання з місцевого населення); — активна антирадянська пропаганда |
— воєнні дії проти формувань ОУН-УПА регулярних частин армії та НКВС; — масове виселення населення з районів розташування баз УПА; — депортації як окремих сімей, так і цілих сіл, що були пов’язані з УПА; — провокації спецгруп НКВС з перевдяганням у форму УПА (пограбування і знущання з місцевого населення, вбивства) |
Етапи збройної боротьби ОУН-УПА з радянською владою
I етап (1944—1946 рр.) — спроба утримати під своїм контролем великі території і ведення боїв великими силами із застосуванням артилерії й мінометів. Об’єднання сил радянських військ держбезпеки, прикордонників. У тяжких боях загинуло до половини особового складу УПА.
II етап (1947 — перша половина 50-х років) — зміна тактики: поділ армії на невеликі мобільні групи, ведення боротьби партизанськими методами. Загибель у с. Білогорща біля Львова головнокомандувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 р.). Спад організованого опору (хоча окремі загони ще діяли до 1956 р.).
Операція «Віспа»
28 квітня — 28 серпня 1947 р. — проведення польською владою операції «Вісла», суть якої полягала у депортації залишків українського населення Закерзоння на захід і північ Польщі з метою його асиміляції та знищення баз діяльності ОУН-УПА. У ході операції було переселено близько 150 тис. українців, а УПА зазнала великих втрат. Операція була узгоджена з радянським керівництвом.
Культурне життя в Україні у другій половині 40-х — першій половині 50-х років XIX ст.
«Ждановщина» в Україні
Мета «ждановщина» в Україні — посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї.
Наслідки:
— придушення паростків відродження української культури після війни;
— гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва в країні;
— обмеження свободи творчості;
— перетворення літературної критики на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології;
— ізоляція від надбань західної культури.
Освіта
— Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, переважно зусиллями самого населення (на 1950 р. довоєнна мережа шкіл була фактично відновлена).
— Гостра потреба у підручниках, зошитах, навчальному обладнанні.
— Нестача приміщень, учителів, навчальних посібників.
— Запровадження мережі вечірніх та професійних заочних шкіл, навчальних курсів для дорослих.
— Відновлення системи вищої освіти.
— Збільшення кількості студентів з 99 тис. до 325 тис. (майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях).
— Перехід до обов’язкової семирічної освіти (1953 р.).
— Заідеологізованість освіти.
— Неухильне скорочення шкіл з українською мовою викладання.
Наука
— Відновлення роботи науково-дослідних установ (збільшення їх кількості з 267 до 462).
— Зміцнення матеріально-технічної бази, наукового потенціалу.
— Провідна наукова установа — Академія наук УРСР на чолі з О. Палладіним.
— Значні успіхи у дослідженнях із фундаментальних наук:
• запуск першого в республіці атомного реактора (1946 р.);
• виготовлення у Києві першої в Європі цифрової обчислювальної машини під керівництвом С. Лебедева (1948-1950);
• запровадження нової автоматичної технології зварювання тощо;
— запровадження в промисловість досягнень науки і техніки, переважно у галузях військово-промислового комплексу;
— «лисенківщина» (назва походить від прізвища президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенка, який свою позицію аргументував не науковими доказами, а ідеологічними штампами, запозиченими з «Короткого курсу історії ВКП(б)»); розгром генетики та кібернетики (проголошення генетики «продажною дівкою імперіалізму», а кібернетики — її «рідною сестрою»).
СЛОВНИК!
«Лисенківщина» — специфічний період у сільськогосподарській і біологічній науці й практиці, пов'язаний із проявом культу особи президента ВАСГНІЛ, академіка АН УРСР Т. Лисенка, у результаті якого було припинено перспективні наукові дослідження.
Література
— Складні умови розвитку літератури в умовах «ждановщини».
— Прийняття партійних постанов з ідеологічних питань, у яких містилася нищівна критика українських видань (постанови «Про журнал „Вітчизна”», «Про журнал сатири і гумору „Перець”», «Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в „Нарисі історії української літератури”» тощо).
— Розгортання боротьби проти «безідейності, безпринципності, формалізму, космополітизму й низькопоклонства перед гнилим заходом» із метою посилення культурно-ідеологічної ізоляції радянського суспільства від західного світу.
— Розгортання Л. Кагановичем бурхливої діяльності з боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», жертвами якої стали А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Яновський, Остап Вишня, В. Сосюра тощо.
— Створення українськими письменниками високохудожніх творів, не зважаючи на надзвичайно важкі умови праці (трилогія О. Гончара «Прапороносці», роман М. Стельмаха «На нашій землі», «Київські оповідання» Ю. Яновського, гумористичні оповідання Остапа Вишні тощо).
Мистецтво
— Домінування у мистецтві воєнної тематики.
— Видання постанови «Про репертуар драматичних та інших театрів України», згідно з якою обов’язковою стає перевага у репертуарах вистав на сучасні теми; від театральних діячів вимагали оспівувати успіхи в соціалістичному будівництві.
— Основна продукція кінематографа — революційно-патріотичні фільми.
— Діяльність художників М. Глущенка, М. Дерегуса, О. Шовкуненка та ін.
Завдання для самоконтролю
221. Посаду першого секретаря ЦК КП(б)У в 1950-1953 рр. обіймав:
A) М. Хрущов;
B) Л. Каганович;
В) Л. Мельников;
Г) Д. Мануїльський.
222. Львівський церковний собор, із діяльністю якого була пов’язана ліквідація УГКЦ, відбувся у:
A) червні 1945 р.;
Б) березні 1946 р.;
В) квітні-серпні 1947 р.;
Г) березні 1950 р.
223. Народним комісаром закордонних справ УРСР у післявоєнний період був:
A) М. Хрущов;
Б) А. Жданов;
B) Й. Сліпий;
Г) Д. Мануїльський.
224. Операція польського уряду з переселення українців у західні та північні райони Польщі, проведена в 1947 р., отримала назву:
A) «Вісла»;
Б) Львівський собор;
B) «Познань»;
Г) «Варшава».
225. Позначте характерні риси розвитку української культури в післявоєнний період.
1. Запровадження політики українізації;
2. панування «ждановщини»;
3. «Розстріляне відродження»;
4. репресії проти Леся Курбаса та театру «Березіль»;
5. «лисенківщина»;
6. діяльність художників М. Глущенка, М. Дерегуса, О. Шовкуненка;
7. розгортання Л. Кагановичем бурхливої діяльності з боротьби з «буржуазним українським націоналізмом».
226. Установіть відповідність між поняттями та їх визначеннями.
А) Специфічний період у сільськогосподарській і біологічній науці й практиці, пов’язаний із проявом культу особи академіка АН УРСР Т. Лисенка, у результаті якого було припинено перспективні наукові дослідження;
Б) ідеологічний наступ сталінського керівництва на радянську (у тому числі і українську) інтелігенцію в післявоєнний період;
В) депортація залишків українського населення Закерзоння на захід і північ Польщі з метою його асиміляції та знищення баз діяльності ОУН-УПА;
Г) система заходів, спрямованих на встановлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР на західноукраїнських землях.
1. «Ждановщина»;
2. «лисенкіщина»;
3. радянізація;
4. Львівський собор;
5. операція «Вісла».
|
А |
|
|
Б |
|
|
В |
|
|
Г |
227. Розташуйте події в хронологічній послідовності.
A) Початок післявоєнного голоду в Україні;
Б) входження України до ООН;
B) загибель командира УПА Р. Шухевича;
Г) операція «Вісла».
228. Прочитайте коротку біографію історичного діяча та запишіть його прізвище.
Радянський державний та партійний діяч, академік АН УРСР із 1945 р. Із грудня 1921 р. протягом незначного часу обіймав посаду першого секретаря ЦК КП(б)У, був редактором газети «Комуніст». У 1920-1923 рр. і 1949-1952 рр. — член політбюро ЦК КП(б)У, з 1924 р. — член президії. У липні 1944 р. призначений заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР. У квітні 1945 р. очолював українську делегацію на міжнародній конференції у Сан-Франциско (конференція оформила створення ООН) та на Паризькій мирній конференції 1946 р. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної Асамблеї ООН, на яких виступав із промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції. В 1945-1946 рр., виступивши ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування й цькування української інтелігенції, зокрема найвідоміших тогочасних істориків М. Петровського та І. Крип’якевича, письменників О. Довженка, В. Сосюри, Ю. Яновського, М. Рильського та ін. У 1946-1953 рр. — заступник голови Ради Народних Міністрів УРСР. Помер у 1959 р. Похований у Києві.
229. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.
Наприкінці війни процес об’єднання українських земель та формування території України вступив у вирішальну фазу. Остаточно контури повоєнних кордонів УРСР сформувалися в процесі українсько-польського, українсько-чехословацького та українсько-румунського територіальних розмежувань.
1) Які адміністративно-територіальні зміни відбулися в УРСР після закінчення війни?
2) Яким чином були врегульовані територіальні питання з сусідніми державами?
3) Яке значення для України мало розв’язання цих питань?
230. Порівняйте процеси післявоєнної відбудови в Україні та в країнах Західної Європи.
