Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945 рр.)
Радянсько-німецькі договори 1939 р. і західноукраїнські землі
23 серпня 1939 р. — підписання у Москві Пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР, який отримав назву пакт Молотова — Ріббентропа; до нього додавався таємний протокол щодо розмежування сфер інтересів обох держав у Східній Європі по лінії рік Нарев, Вісла та Сян. У сфері впливу СРСР опинялася переважна частина західноукраїнських земель.
СЛОВНИК!
Пакт Молотова — Ріббентропа — назва таємного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаний у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом.
1 вересня 1939 р. — напад Німеччини на Польщу, початок Другої світової війни.
17 вересня 1939 р. — вступ Червоної армії на територію Польщі згідно з попередніми домовленостями з Німеччиною; впродовж 12 днів майже без боїв було зайнято Західну Україну.
28 вересня 1939 р. — підписання Договору про дружбу та кордони і чергового таємного протоколу між Німеччиною та СРСР, за яким Польща як держава зникала з мапи світу, кордон між сторонами встановлювався по «лінії Керзона»: Східна Галичина й Західна Волинь відійшли до СРСР; Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя опинилися під німецькою окупацією.
Входження західноукраїнських земель до СРСР
22 жовтня 1939 р. — вибори до Народних зборів Західної України (під контролем радянських військових та політпрацівників), які наприкінці жовтня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР; листопадові сесії союзної та української Верховних Рад затвердили закони про возз’єднання Західної України з УРСР у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
26 червня 1940 р. — нота Раднаркому СРСР до уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати Північну Буковину на підставі того, що у листопаді 1918 р. Народне віче Буковини прийняло рішення про возз’єднання з радянською Україною; під тиском Німеччини, яка запевнила, що ці поступки тимчасові, румунський уряд задовольнив пропозицію СРСР; уже 30 червня Червона армія зайняла ці території.
2 серпня 1940 р. — рішення Верховної Ради СРСР про прийняття Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР; Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти увійшли до УРСР, а з решти території Бессарабії й Молдавської автономної республіки (з 1924 р. перебувала у складі УРСР) створено Молдавську РСР.
Таким чином, майже всі українські етнічні землі були об’єднані в єдиній державі.
Радянізація західних областей України
СЛОВНИК!
Радянізація — це система заходів, спрямованих на установлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях.
Основні заходи радянізацїі:
— поширення радянського законодавства;
— уніфікація адміністративно-територіального устрою (скасування поділу на воєводства, поділ на області та райони і т. ін.);
— направлення зі східних районів великої кількості кадрів (часто російськомовних);
— націоналізація промислових підприємств;
— конфіскація поміщицького та інших великих землеволодінь і передача землі селянам;
— початок примусової колективізації (весна 1940 р.);
— заборона всіх політичних партій, громадських, кооперативних, культурно-освітніх товариств, створених раніше; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок;
— розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо;
— українізація освіти, преси;
— уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування;
— суворий контроль партійно-радянського керівництва над усіма сферами життя;
— командно-адміністративні методи впровадження радянської політики;
— нехтування місцевих особливостей та традицій;
— утиски церкви, особливо греко-католицької;
— репресії щодо місцевого населення; депортація у східні райони.
Результатом політики радянізації стало, з одного боку, покращення рівня життя найбідніших прошарків населення, розвиток економіки краю, а з іншого — зростання незадоволення репресивними методами влади, підтримка серед населення ідеї створення самостійної Української держави, вступ до загонів оунівців.
Початок Великої Вітчизняної війни
22 червня 1941 р. — порушення Німеччиною Договору про ненапад на СРСР, початок Великої Вітчизняної війни.
Напад на Радянський Союз розпочався згідно з розробленим німецьким генштабом і затвердженим Гітлером ще 18 грудня 1940 р. планом «Барбаросса». Союзниками Німеччини у війні були Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина (допомогу також надавали Іспанія та Болгарія).
СЛОВНИК!
План «Барбаросса» — кодова назва плану воєнної операції фашистської Німеччини проти СРСР, згідно з яким війна проти СРСР повинна була стати «блискавичною», тобто закінчитися перемогою в дуже короткий термін, до того як супротивник зможе мобілізувати та розгорнути свої головні сили.
Згідно з планом «Барбаросса» гітлерівські війська складали три групи армій.
|
Група армій |
Головнокомандувач |
Напрямки удару |
|
«Північ» |
В.-Й. фон Леєб |
Даугавпілс, Псков, Ленінград, Прибалтика, порти на Балтійському морі |
|
«Центр» |
Ф. фон Бок |
Мінськ, Смоленськ, Москва |
|
«Південь» |
Г. фон Рундштедт |
Західна Україна, Київ, Харків, Донбас, Крим |
В Україні ворогові протистояли Південно-Західний та Південний фронти, Чорноморський флот, Дунайська та Пінська військові флотилії.
Україна в планах гітлерівських окупантів
На початку війни серед гітлерівської верхівки не було одностайності щодо долі України. Існували такі точки зору щодо використання українських земель:
— після розгрому СРСР і повалення більшовицького режиму створити нову Російську державу, до складу якої увійшла б і Україна;
— сприяти створенню автономної Української держави, виходячи з тактичних міркувань та інтересів Німеччини;
— перетворити Україну на німецьку колонію, джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель (саме цю думку поділяли А. Гітлер і Г. Гіммлер).
Окупація території України гітлерівськими військами
22 червня 1941 р. — бомбардування німецькою авіацією українських міст (Рівне, Львів, Житомир, Київ, Севастополь та ін.), запеклі бої на кордонах.
23—29 червня 1941 р. — найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк — Броди — Рівне, в якій узяли участь з обох сторін близько 2 тис. танків (на тиждень затримала просування німців).
30 червня — 11 липня 1941 р. — відступ Червоної армії на обох фронтах: на Півдні німецько-румунські війська захопили Північну Буковину й Бессарабію та підійшли до Дністра; на Заході України взяли Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Житомир і наблизилися до Києва.
11 липня — 22 вересня 1941 р. — Київська оборонна операція, яка в результаті некомпетентного керівництва Й. Сталіна та його оточення закінчилася катастрофою для Південно-Західного фронту. Не дозволивши вчасно відвести війська з Київського виступу й зайняти більш вдалу позицію для оборони, Ставка Верховного Головнокомандування прирекла на загибель і полон понад 600 тис. чол., які опинилися в оточенні. У цій операції загинули командувач фронту М. Кирпонос, член військової ради М. Бурмистренко, начальник штабу фронту В. Тупиков.
19 вересня 1941 р. — гітлерівці зайняли Київ. Оборона Києва тривала 71 день, вона надовго затримала німців і дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя та Донбасу.
5 серпня — 16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси. Протягом 73 днів захисники міста відтягували на себе 300-тисячну ворожу армію, завдаючи їй великих втрат; за наказом Ставки для посилення оборони Криму радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювались з-під Одеси.
25 жовтня 1941 р. — гітлерівці зайняли Харків. До кінця жовтня під ворожою окупацією опинилася також значна частина Донбасу.
30 жовтня 1941 — 4 липня 1942 р. — героїчна оборона Севастополя, яка тривала 250 днів.
16 листопада 1941 р. — радянські війська залишили Крим (крім невеликої ділянки з Севастополем).
Кінець 1941 р. — війська Південно-Західного фронту закріпилися на лінії Вовчанськ — Балаклея — Красний Лиман, а Південного — на лінії Артемівськ — Шахтарське — Большекрєпінська.
12-29 травня 1942 р. — наступальна операція радянських військ під Харковом, наслідки якої були трагічними (в районі Барвенківського виступу в оточення потрапили три радянські армії, втрати склали 240 тис. чол.). Катастрофа сталася внаслідок прорахунків керівництва країни.
22 липня 1942 р. — остаточна окупація території України німецько-фашистськими військами після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області (нині Луганської), але ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавичної війни» був зірваний.
Причини невдач Червоної армії на початку війни
— Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі однієї людини та її найближчого оточення життя мільйонів людей.
— Прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ; заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності; зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій (перемогти ворога збирались «малою кров’ю» на його території).
— Перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.
— Репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни.
— Жорстка централізація, атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем.
— Міжнародна ізоляція СРСР.
Тільки мужність, патріотизм і напруження всіх сил народу стримували німецькі війська, давали час керівництву отямитися й організувати оборону країни.
Мобілізаційні заходи в Україні
СЛОВНИК!
Мобілізація — переведення збройних сил держави, промисловості, транспорту та інших галузей економіки на воєнний стан.
Основні заходи мобілізації:
— 30 червня 1941 р. — створення Державного Комітету Оборони на чолі з Й. Сталіним, який зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні;
— 10 липня 1941 р. Й. Сталін очолив Ставку Верховного Головнокомандування;
— 8 серпня 1941 р. Й. Сталін став Верховним Головнокомандувачем Збройними силами, привласнивши право прийняття найважливіших рішень;
— 7 липня 1941 р. — звернення керівництва УРСР до українського народу з закликом дати рішучу відсіч фашистській навалі;
— мобілізація до лав Червоної армії (з України — понад 2 млн чол.);
— створення загонів народного ополчення з числа добровольців;
— спорудження оборонних укріплень;
— перебудова народного господарства на воєнний лад (збільшення випуску воєнної продукції, подовження робочого дня до 11 годин, скасування відпусток, дозвіл керівництву переводити працівників на будь-яку роботу без їхньої згоди, жорстка трудова дисципліна тощо);
— евакуація підприємств, колгоспів, наукових та культурно-освітніх установ, людей, цінностей та швидке налагодження виробництва в тилу (26 червня 1941 р. в Україні створено спеціальну комісію з евакуації на чолі з Д. Жилою; всього з України евакуйовано понад 550 великих підприємств, не менше 3,5 млн населення; все, що не встигали вивезти, знищували);
СЛОВНИК!
Евакуація — вивезення з місцевості, що перебувала під загрозою нападу ворога, у тил населення, поранених, а також матеріальних засобів.
— державна позика, добровільна здача населенням коштовностей та грошей до Фонду оборони;
— знищення органами НКВС політичних в’язнів, які перебували в українських в’язницях.
Окупаційний режим в Україні
|
Зони окупації |
||
|
Назва |
Територія |
Центр |
|
Румунська провінція «Трансністрія» |
Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР, а також землі між Бугом і Дністром, які за німецько-румунським договором від 19 серпня 1941 р. передавались Румунії |
Тирасполь, згодом — Одеса |
|
Дистрикт «Галичина» (у складі Польського генерал-губернаторства) |
Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області УРСР |
Львів |
|
Рейхскомісаріат «Україна» |
Більша частина українських земель (окрім прифронтових), Крим, Орловська область Росії, деякі райони Білорусії |
Рівне |
|
Прифронтові райони, підпорядковані військовому командуванню |
Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області |
— |
На чолі усієї окупованої території стояло рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга.
Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти.
Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах — старости.
Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.
Нацистський «новий порядок» в Україні
Травень 1940 р. — розробка німцями плану «Ост», який передбачав такі заходи:
— германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;
— фізичне знищення частини слов’янського населення;
— перетворення найвитриваліших і здорових представників слов’янства на рабів;
— масовий терор проти євреїв та циган; холокост;
СЛОВНИК!
Холокост — загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками в Німеччині й на захоплених територіях у 1933-1945 рр.
— масова депортація населення Західної України до Сибіру і т. ін.
Згідно з планом на окупованій території України німці встановили «новий порядок».
СЛОВНИК!
«Новий порядок» — жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами і депортацією місцевого населення.
Основні заходи «нового порядку»:
— скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів;
— запровадження комендантської години;
— дискримінація українського населення;
— тотальний терор (трагедія Бабиного Яру в Києві, Дробицького Яру — в Харкові, знищення населення у Янівському концтаборі; всього в Україні існувало 180 великих концтаборів і 50 гетто);
— примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн чол.);
— економічний визиск України (вивезення хліба, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини);
ЦЕ ЦІКАВО!
У Німеччину були вивезені унікальні музейні експонати з Києва, Харкова, Львова, Одеси. Тільки з фондів АН України було відправлено близько 320 тис. рідкісних книжок.
— збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель);
— використання примусової праці місцевого населення тощо.
Нелюдський «новий порядок» призвів до організації руху Опору фашистським загарбникам на окупованих територіях.
Рух Опору в Україні
СЛОВНИК!
Рух Опору — антифашистський національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти німецьких, італійських і японських окупантів та їхніх союзників.
Радянська течія
— Партизанський рух (1942 р. — створення Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем; діяльність в Україні партизанських загонів на чолі з О. Сабуровим, О. Федоровим, М. Наумовим, С. Ковпаком та ін.).
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Ковпак Сидір Артемович — український радянський воєнний і державний діяч, генерал-майор (із 1943 р.), учасник Першої світової війни. У 1918—1919 рр. очолював партизанський загін, боровся проти денікінців, пізніше у складі Червоної армії воював із військами П. Врангеля. В 1921-1926 рр.—військовий комісар у містах Катеринославщини (Великий Токмак, Павлоград, Кривий Ріг та ін.). У 1937-1941 рр. — голова Путивльського міськвиконкому Сумської області. Під час Великої вітчизняної війни 1941-1945 рр. — командир Путивльського партизанського загону, пізніше — з'єднання партизан. У 1941-1942 рр. з'єднання С. Ковпака здійснило рейди по Сумській, Курській і Брянській областях, у 1942-1943 рр. — рейду Правобережну Україну, в 1943 р. — Карпатський рейд. Під час пересування у Карпатах ковпаківці вели бої з формуваннями Української Народної Самооборони та частинами Української Повстанської Армії. В 1944 р. з'єднання перейменовано у Першу українську партизанську дивізію ім. С. Ковпака. Із 1946 р. С. Ковпак — депутат Верховної Ради УРСР, міністр оборони УРСР. У 1947-1967 рр. — заступник голови Верховної Ради УРСР, із квітня 1967 р. — член Президії Верховної Ради УРСР. Автор книги «Від Путивля до Карпат». Помер у грудні 1967 р. Похований у Київі.
— Підпільний рух (діяльність в Україні в роки війни 23 обкомів КП(б)У та 9 підпільних обкомів комсомолу, усього діяло понад 3,5 тис. підпільних організацій і груп).
Форми боротьби:
— диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв’язку, доріг, мостів;
— розгром ворожих штабів, гарнізонів, комендатур тощо;
— збір розвідувальних даних;
— розповсюдження листівок, газет із закликами до боротьби проти окупантів;
— визволення військовополонених та порятунок людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини;
— рейди в тил ворога.
У результаті партизанський та підпільний рухи перетворилися на важливий чинник перемоги над ворогом.
Національна течія
— Оунівський рух, у якому в 1940 р. відбувся розкол на ОУН(М) на чолі з А. Мельником та ОУН(Б) на чолі з С. Бандерою. Члени ОУН не зійшлися в поглядах на методи досягнення мети — створення незалежної України: бандерівці робили ставку на власні сили й активні методи боротьби, а мельниківці покладали великі надії на Німеччину.
— Бандерівці у згоді з німецьким командування створили батальйони «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р. Шухевичем).
— 30 червня 1941 р. — прийняття у Львові «Акта проголошення відновлення Української держави» та формування уряду на чолі з Я. Стецьком (Гітлер виступив проти самостійної Української держави; новостворений уряд був розігнаний, С. Бандера та Я. Стецько заарештовані).
— 5 жовтня 1941 р. — створення мельниківцями у Києві Української національної ради на чолі з М. Величковським, яку розглядали як передпарламент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність була заборонена гітлерівцями).
— Осінь 1941 р. — репресії проти оунівців і як наслідок — перехід оунівців до боротьби з німцями.
— 14 жовтня 1942 р. — створення УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади.
СЛОВНИК!
Українська повстанська армія (УПА) — військово-політичне формування, що діяло в Україні у 40-х-50-х роках; у ході війни вела боротьбу як проти фашистської Німеччини, так і проти радянських військ.
ЦЕ ЦІКАВО!
Яскравими представникам українського національно-визвольного руху були Олег Кандиба (Ольжич) і Олена Теліга. Їх долі мали багато спільного: народилися вони в липні 1907 р., обидва опинилися в еміграції, де познайомилися й потоваришували, обоє стали на шлях безкомпромісної боротьби за визволення своєї нації в лавах ОУН і поклали на олтар української свободи свої життя. У лютому 1942 р. О. Теліга була розстріляна фашистами в Бабиному Яру, О. Кандиба був закатований гітлерівцями в концтаборі Заксенхаузен.
Форми боротьби:
— створення органів місцевого самоврядування;
— участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, через які поширювалися самостійницькі настрої;
— створення підпільних, партизанських і регулярних військових структур.
У результаті національна течія зберегла ідею незалежності України й зробила свій внесок у розгром німецько-фашистських загарбників.
Визволення території України від гітлерівських окупантів
19 листопада 1942 — 2 лютого 1943 р. — Сталінградська битва, яка поклала початок корінному перелому в війні на користь СРСР.
18 грудня 1942 р. — звільнення першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградської області.
Січень — початок березня 1943 р. — наступальні операції радянських військ, у ході яких було звільнено значну частину Донбасу, 16 лютого вперше звільнено Харків.
19 лютого — 25 березня 1943 р. — контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської області; знову втративши Харків та Бєлгород, радянські війська героїчними зусиллями зупинили ворога.
5 липня — 23 серпня 1943 р. — Курська битва, в ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас (23 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків).
Вересень — листопад 1943 р. — героїчна битва за Дніпро (за успішне форсування Дніпра та небачений героїзм 2438 радянським воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу).
6 листопада 1943 р. — визволення Києва.
24 грудня 1943 — 29 лютого 1944 р. — Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська (найбільша, що мала результатом оточення 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис. чол.), Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька операції.
4 березня — середина квітня 1944 р. — Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції.
У результаті цих наступальних операцій було звільнено Правобережну й Південну Україну. 26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон із Румунією, 8 квітня 1944 р. — на кордон із Чехословаччиною.
8 квітня — 12 травня 1944 р. — Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму. Ця перемога затьмарилася черговим злочином сталінського режиму. У травні 1944 р. за звинуваченням у зраді з півострова було депортовано у віддалені райони СРСР 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 10 тис. вірмен.
13—29 липня 1944 р. — Львівсько-Сандомирська операція (27 липня звільнено Львів, Перемишль; форсуванням річки Вісли закінчився розгром німецької групи армій «Північна Україна»).
20—29 серпня 1944 р. — Яссько-Кишинівська операція, в ході якої визволено Молдавську РСР та Ізмаїльську область України, розгромлено групу армій «Південна Україна».
8 жовтня 1944 р. — визволення останнього окупованого фашистами населеного пункту УРСР — с. Лавочне Дрогобицької області.
28 жовтня 1944 р. — завершилося визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель.
Особливості радянського партизанського руху 1943-1944 рр.
— Активізація антифашистської боротьби на окупованих територіях у зв’язку з наступом радянських військ.
— Узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії.
— Зростання чисельності партизанських загонів (в Україні діяло понад 30 великих з’єднань та понад 80 окремих загонів).
— Глибокі рейди в тил ворога з метою зірвати плани гітлерівців із перетворення України на «випалену пустелю», визволення окремих районів тощо (Карпатський рейд С. Ковпака, рейди П. Вершигори, Я. Мельника та ін.).
— Зміцнення зв’язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю, продовольством, медикаментами з центру).
Діяльність ОУН-УПА у 1943-1944 рр.
— Остаточне оформлення структури УПА, об’єднання окремих загонів під загальним керівництвом (головний командир — Р. Шухевич).
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Шухевич Роман (псевдоніми: Тарас Чупринка, Дзвін, Тур, Роман Лозовський та ін.) — український політичний і військовий діяч, Головний командир Української повстанської армії. З 1923 р. — член Української військової організації. З 1929 р. — член Організації українських націоналістів. Влітку — восени 1930 р. Шухевич організовував акції протесту українського населення проти колонізації Галичини польськими осадниками (т. зв. саботажна акція). У червні 1934 р. за участь в організації замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького заарештований і ув'язнений у польському концентраційному таборі Береза Картузька. Восени 1938 р. став одним із організаторів штабу Карпатської Січі — збройних сил Карпатської України. На початку Другої світової війни 1939-1945 рр. — заступник бойового підрозділу «Дружини українських націоналістів». Із березня 1943 р. — військовий референт проводу ОУН самостійників-державників (СД). Із листопада 1943 р. — головнокомандувач Українською повстанською армією. 3 липня 1944 р. — голова Генерального секретаріату і генеральний секретар військових справ Головної Української визвольної ради. У 1946 р. Р. Шухевичу присвоєно звання генерал-хорунжого УПА. У березні 1950 р. загинув у бою зі співробітниками радянських органів безпеки у с. Білогорщі біля Львова.
— Визволення значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністрації («українських республік»).
— Конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки».
— Липень 1944 р. — проведення установчих зборів представників політичних сил, метою яких було проголошення самостійної України та обрання Української головної визвольної ради (УГВР) — вищого керівного органу національно-визвольної боротьби українського народу — та Генерального секретаріату, який очолив Р. Шухевич.
— Перетворення УПА на серйозну військову силу (на 1944 р. її кількість складала 60-90 тис. бійців).
Героїчна праця українців у тилу
— Основним гаслом працівників тилу було «Все для фронту! Все для перемоги!».
— Організація роботи евакуйованих підприємств у тилу.
— Збільшення випуску воєнної продукції.
— Організація соціалістичних змагань (боротьба бригад за звання фронтових тощо).
— Самовіддана праця жінок, підлітків, старих людей.
— Героїчна праця трудівників села, які забезпечували Червону армію продовольством.
Наслідки війни для України
— Загальні демографічні втрати під час Другої світової війни склали близько 14 млн осіб.
— Матеріальні збитки в Україні склали близько 286 млрд крб (42 % від загальних у СРСР).
— Зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств.
Культура України в роки війни
Освіта
— Руйнація значної частини шкіл та знищення їх матеріальної бази в роки окупації.
— Спрямування освітньої політики фашистів на окупованій території на понімечення українського населення (дозвіл лише початкової та професійної освіти, обов’язкове вивчення німецької мови, навчання за програмами, розробленими німецькими чиновниками).
— Створення для дітей-сиріт у східних районах СРСР дитячих будинків та інтернатів (сюди було переміщено з України 500 дитячих садків та інтернатів, 257 дитячих будинків).
— Налагодження роботи вузів України в евакуації (пов’язане із звільненням території України від фашистських загарбників).
Наука
— Евакуація на схід наукових закладів України, у тому числі й Академії наук УРСР.
— Утворення при Президії АН УРСР Науково-технічного комітету сприяння обороні на чолі з О. Богомольцем.
— Плідна робота українських учених у різних галузях:
• розробка технології виплавки броньованих сталей (академік М. Доброхотов);
• метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання танків Т-34 (Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном);
• наукові досягнення у галузі медицини (винайдення сироватки для лікування ран колективом Інституту клінічної фізіології на чолі з О. Богомольцем, створення препарату для згортання крові Інститутом біохімії АН УРСР під керівництвом О. Палладіна, інтенсивна робота з вивчення раньової інфекції Українського інституту клінічної медицини на чолі з М. Стражеску та ін.);
• створення фахівцями гуманітарних наук бригад лекторів, які виступали з доповідями на військово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст, винищувальних батальйонах тощо.
Література
— Участь українських літераторів у захисті Вітчизни (добровольцями на фронт пішли А. Головко, М. Бажан, С. Скляренко, О. Гончар та ін.; 109 із 200 членів Спілки письменників перебували на фронті).
— Створення з ініціативи Спілки радянських письменників трьох агітаційних бригад, які працювали у військових частинах, шпиталях, на оборонних підприємствах і своїми виступами зміцнювали бойовий дух радянських воїнів.
— Робота українських письменників воєнними кореспондентами, редакторами дивізійних видань (вихід газети Південно-Західного фронту «Красная Армия», газети «За Радянську Україну», у редакціях яких працювали М. Бажан, А. Малишко, С. Головінський, Л. Первомайський, О. Корнійчук та ін.).
— Широка публіцистична діяльність українських письменників (публікація творів О. Довженка «Перед боєм», «Україна в огні», патріотичних віршів П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри та ін.).
— Контроль сталінського керівництва над діяльністю українських письменників.
— Робота українських радіостанцій (ім. Т. Шевченка у Саратові, «Радянська Україна» у Москві та ін).
Мистецтво
— Евакуація майже 50-ти театрів на схід.
— Комплектування з евакуйованих українських театрів фронтових бригад за участю найкращих акторів (Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка створив 22 бригади, які працювали на 4-х фронтах і дали 920 концертів).
— Виступи майстрів сцени перед фронтовиками на передовій (З. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та ін.).
— Створення у 1941 р. у Ворошиловграді музично-драматичного колективу, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і госпіталів.
— Розвиток кінодокументалістики (перший кінорепортаж — «Із фронтів Вітчизняної війни» (вересень 1941 р.), за період війни українські оператори відзняли близько 300 документальних фільмів і кіносюжетів, серед яких фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.), «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.) та ін.).
— Діяльність в евакуації Київської та Одеської кіностудій (випуск фільмів, сповнених патріотизму: «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь»; «Партизани в степах України»; було організовано їх показ у кінотеатрах країни і на фронті).
— Основна тема у творчості українських художників — захист Вітчизни (випуск плакатів, листівок, карикатур тощо). Найвідомішими творами українських художників воєнного періоду були: «Гнів Шевченка — зброя перемоги» В. Касіяна, «Розчавимо фашистську гадину» О. Олександрова, «Україна вільна» В. Корецького та ін.
Завдання для самоконтролю
211. Велика Вітчизняна війна розпочалася:
A) 23 серпня 1939 р.;
Б) 1 вересня 1939 р.;
B) 18 грудня 1940 р.;
Г) 22 червня 1941 р.
212. Український уряд, створений у червні 1941 р очолив:
А) С. Бандера;
Б) Я. Стецько;
В) М. Мельник;
Г) Р. Шухевич.
213. Пакт Молотова — Ріббентропа був укладений:
A) 23 серпня 1939 р.;
Б) 1 вересня 1939 р.;
B) 28 вересня 1939 р.;
Г) 30 червня 1941 р.
214. Український штаб партизанського руху очолив:
А) С. Ковпак;
Б) О. Сабуров;
В) Т. Строкач;
Г) М. Наумов.
215. Позначте характерні риси радянізації.
1. Створення національних органів влади;
2. поширення радянського законодавства;
3. відновлення приватної власності на землю;
4. націоналізація промислових підприємств;
5. конфіскація поміщицького та інших великих землеволодінь і передача землі селянам;
6. запровадження платного навчання та медичного обслуговування;
7. розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів.
216. Установіть відповідність між прізвищами політичних та військових лідерів і їхніми характеристиками.
A) Нарком закордонних справ СРСР, який поставив свій підпис під Договором про ненапад з Німеччиною;
Б) командир УПА;
B) один із лідерів ОУН, який покладав великі надії на Німеччину у справі надання Україні незалежності;
Г) командир партизанського загону, під керівництвом якого було здійснено Карпатський рейд.
1. Р. Шухевич;
2. М. Кирпонос;
3. В. Молотов;
4. А. Мельник;
5. С. Ковпак.
|
А |
|
|
Б |
|
|
В |
|
|
Г |
217. Розташуйте події в хронологічній послідовності.
A) Утворення УПА;
Б) остаточна окупація України;
B) звільнення Києва від фашистських загарбників;
Г) акт проголошення незалежності України.
218. Прочитайте коротку біографію історичного діяча та запишіть його прізвище.
Визначний український політичний діяч, один із лідерів національно-визвольного руху 30-50-х років. У 1939 р. він разом із активом ОУН за короткий час виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах усієї України. У цьому ж році очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу українських націоналістів під керівництвом А. Мельника. 30 червня 1941 р. ОУН під його керівництвом проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності. 6 липня 1941 р. був заарештований окупаційною владою й ув’язнений у концентраційному таборі Заксенхаузен.
219. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.
«У зв’язку з підписанням пакту про ненапад [...] нижчепідписані уповноважені обох сторін обговорили у цілком конфіденційному порядку питання про розмежування сфер обопільних інтересів у Східній Європі».
1) Ким та коли був підписаний цитований документ?
2) Які території входили до сфери впливу кожної зі сторін?
3) Визначте наслідки підписання цього документа та дайте йому власну оцінку.
220. Проаналізуйте діяльність двох течій українського Руху Опору в роки Другої світової війни. Визначте їхній внесок у справу визволення України від фашистських загарбників.
