Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
РАДЯНСЬКА МОДЕРНІЗАЦЯ УКРАЇНИ (1929-1938 рр.)
Україна і зміна політичного курсу ВКП(б)
21 січня 1924 р. — смерть В. Леніна, після якої у партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Основна боротьба за лідерство в партії розгорнулася між Й. Сталіним та Л. Троцьким, якого звинувачували у «підкопі під неп», закликах до індустріалізації за рахунок зниження закупівельних цін на сільськогосподарську і підвищення їх на промислову продукцію. Проти Л. Троцького виступили майже всі керівники України — Л. Каганович, Д. Мануїльський, Г. Петровський, М. Скрипник, В. Чубарь. У підтримку Л. Троцького виступили нечисленні його прихильники в Україні — І. Дашковський, Н. Гордон, М. Голубенко та ін.
1925 р. — призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановича.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Каганович Лазар Мойсейович — радянський партійний і державний діяч. Ставши членом РСДРП(б) в 1911 р., брав активну участь у більшовицькому русі у Катеринославі (Дніпропетровську), Мелітополі, Юзівці (Донецьку). У 1925-1928 рр. — генеральний секретар ЦК КП(б)У. Був запеклим противником українізації. Виступав проти політичної лінії українських націонал-комуністів О. Шумського і М. Хвильового, часто конфліктував із головою Раднаркому України В. Чубарем. У березні 1927 р. звинуватив у «націоналістичному ухилі» О. Шумського. Довів до розколу комуністичну партію Західної України (КПЗУ), домігся арешту, а згодом і знищення її провідних діячів. У 1928 р. призначений секретарем ЦК ВКП(б). Був одним із найближчих прибічників Й. Сталіна. Беззастережно підтримував його ідею про суцільну колективізацію, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства. На липневій конференції КП(б)У в 1932 р. разом із В. Молотовим звинуватив керівництво КП(б)У в провалі колективізації й виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин голодомору 1932-1933 рр. У березні 1947 р. знову призначений першим секретарем ЦК КП(б)У. Продовжував традиційну для більшовиків політику репресій проти української інтелігенції, звинувативши її представників у «буржуазному націоналізмі», провів чистку серед українських національних кадрів. Брав активну участь у ліквідації націоналістичного підпілля та особисто керував боротьбою проти частин Української Повстанської Армії (УПА). У 1957 р. разом із В. Молотовим, Г. Маленковим та ін. створив опозиційну до тодішнього партійного курсу групу, яка зробила спробу змістити з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. У червні 1957 р. на пленумі ЦК Л. Кагановича було усунено від керівних державних і партійних посад. У 1962 р. він був виключений з КПРС, після чого реальної участі у політичному житті не брав. Помер у липні 1991 р. у Москві.
Грудень 1927 р. — XV з’їзд ВКП(б), який підтримав прискорення темпів розвитку народного господарства при збереженні рівноваги між різними галузями, госпрозрахунок та інші елементи непу. Виключення Л. Троцького з партії, в результаті чого з політичної арени вибув один із найпослідовніших противників Й. Сталіна.
1927—1928 рр. — хлібозаготівельна криза, яка стала приводом для перегляду рішення XV з’їзду вести господарське будівництво в рамках нової економічної політики.
Квітень, липень 1928 р. — пленуми ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших прихильників непу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. АЙ. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім зміцнілого за умов непу селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами».
1928 р. — призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У С. Косіора.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Косіор Станіслав Вікентійович — більшовицький партійний і радянський діяч. Член комуністичної партії з 1907 р. У 1907-1918 рр. — учасник більшовицького руху в Донбасі і на Дону. В березні-квітні 1918 р. входив до складу Народного Секретаріату як народний секретар у справах фінансів. Був одним із організаторів КП(б)У. У 1928-1938 рр. — генеральний (з 1934 р. — перший) секретар ЦК КП(б)У. У липні 1932 р. на III Всеукраїнській конференції КП(б)У, добре знаючи незадовільне становище із забезпеченням населення хлібом, активно підтримав вимогу Л. Кагановича і В. Молотова повністю виконати значно завищені плани хлібоздачі в Україні. За його ініціативою було створено колгоспні фонди. Вилучення цих фондів (у тому числі насіннєвих) на початку 1933 р. у залік виконання плану хлібозаготівель за директивою Й. Сталіна та В. Молотова і за безпосередньої підтримки Косіора, стало однією з причин голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Був активним противником політики українізації, підтримував проведення політики русифікації, розгортання протиукраїнського терору, фабрикування численних політичних процесів та масове винищення української інтелігенції, унаслідок чого став однією з найзловісніших постатей в українській історії. У 1939 р. Косіора було заарештовано, звинувачено у приналежності до Польської військової організації і розстріляно.
1928—1929 рр. — відновлення репресивної політики, яка охопила й Україну, після поїздки Й. Сталіна до Сибіру. Виступ М. Бухаріна проти репресивних методів, а також проти фактичного повернення до «воєнного комунізму». До нього приєдналися О. Риков та М. Томський (вони звинувачували Й. Сталіна у «воєнно-феодальних методах» експлуатації селянства).
1929 р. — посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна (виведення М. Бухаріна зі складу Політбюро на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б), суворе попередження О. Рикову та М. Томському). Отже, були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від непу, створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження сталінського єдиновладдя. У керівництві України послідовників М. Бухаріна, які б наважилися на захист своїх поглядів, було мало.
ЦЕ ЦІКАВО!
Першою столицею радянської України стало місто Харків. У 1934 р. столицю було перенесено до Києва.
Сталінська модель соціалістичної економіки
Форсована індустріалізація
1929 р. — курс на форсовану індустріалізацію. Цей рік Й. Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму».
СЛОВНИК!
Індустріалізація — це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни.
Завдання індустріалізації:
— здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;
— перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;
— зміцнення оборонного потенціалу країни;
— підвищення технічної бази сільського господарства.
Труднощі та особливості індустріалізації:
— можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування;
— перекіс у бік важкої промисловості;
— нестача кваліфікованих кадрів;
— форсовані темпи;
— жорстка централізація економіки, директивне господарювання;
— «споживчий аскетизм» населення.
Результати перших п’ятирічок
Перша п’ятирічка (1928-1932 рр.):
— форсований ривок у розвитку важкої промисловості;
— створення енергетичної бази;
— розширення та реконструкція металургійної бази (будівництво заводів «Запоріжсталь», «Азовсталь»; «Криворіжсталь», реконструкція металургійних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську);
— ліквідація безробіття;
— розвиток сільськогосподарського машинобудування (будівництво Харківського тракторного заводу та випуск перших тракторів, виробництво на харківському заводі «Серп і молот» складних молотилок, випуск на запорізькому заводі «Комунар» комбайнів);
— розгортання соціалістичного змагання;
— запровадження карткової системи.
Друга п’ятирічка (1933-1938 рр.):
— подальше наростання індустріалізації (хоча темпи росту знижені до 13-14 % на рік);
— будівництво нових підприємств — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін.;
— розгортання стахановського руху, початок якому поклав вибійник шахти «Центральна-Ірміне» Олексій Стаханов, який у ніч з 30 на 31 серпня 1931 р., застосувавши новий метод роботи, встановив рекорд з видобування вугілля;
— налагодження виробництва радіальних, свердлувальних, шліфувальних та інших верстатів;
— швидкий розвиток легкої та харчової промисловості при збереженні пріоритетного розвитку важкої промисловості;
— скасування карткової системи (1935 р.);
— апогей соціалістичного змагання (стахановський рух, ізотовський рух тощо).
Промисловість України напередодні Другої світової війни
— Збільшення асигнувань на оборону.
— Збільшення видобутку вугілля, нарощування потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики.
— Введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств (1938 — червень 1941 р.)
— Встановлення надзвичайно жорсткої трудової дисципліни (постанова «Про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування та боротьбу із зловживаннями в цій справі» (грудень 1938 р.), указ «Про перехід на 8-годинний робочий день, на 7-денний робочий тиждень і про заборону робітникам і службовцям самовільно залишати підприємства та установи» (червень 1940 р.), згідно з яким порушення дисципліни прирівнювалося до кримінального злочину й каралося ув’язненням.
Наслідки індустріалізації:
— перетворення України із аграрної країни в індустріально-аграрну;
— збільшення промислового потенціалу в 7 разів;
— залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20 %);
— виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо);
— здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства, що спричинило перехід до насильницької колективізації;
— низький життєвий рівень населення;
— ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки.
Суцільна колективізація
Грудень 1927 р. — XV з’їзд ВКП(б) взяв курс на кооперування села. Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.
СЛОВНИК!
Колективізація — примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).
Завдання колективізації:
— налагодження каналу перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;
— забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та сировиною;
— перетворення не контрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву;
— ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквідація куркульства як класу.
Хід колективізації
Січень 1928 р. — рішення політбюро ЦК ВКП(б) про примусове вилучення в селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації.
1928 р. — створення першої машинно-тракторної станції (МТС) в Україні. Основне завдання МТС — виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів, посилення впливу держави на село.
Листопад 1929 р. — курс на суцільну колективізацію села. Пленум ЦК ВКП(б) заслухав доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі», в якій зазначалося, що Україна повинна у найкоротший строк впровадити колективізацію й показати приклад іншим республікам (колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 р. або навесні 1932 р.).
Лютий 1930 р. — лист-директива С. Косіора місцевим партійним організаціям, у якому ставилося завдання колективізувати степ за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 р., що призвело до застосування насильницьких методів колективізації (до 1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 % селянських господарств).
Осінь 1929 — весна 1930 р. — хвиля селянських виступів та повстань.
Березень 1930 р. — стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він виступив проти надмірностей у колгоспному будівництві, звинувачуючи в них партійні комітети та радянські організації на місцях. Селянам дозволялося виходити з колгоспів. Це був маневр сталінського керівництва, спрямований на заспокоєння селян. Почався масовий вихід селян із колгоспів.
Осінь 1930 р. — директивний лист ЦК ВКП(б) «Про колективізацію», який закликав найрішучішими методами й темпами завершити цей процес, що призвело до нового етапу колективізації. Повторне об’єднання селян у колгоспи в Україні мало завершитися до кінця 1931 р. (до кінця 1932 р. в Україні були об’єднані у колгоспи близько 70 % селянських господарств, що володіли 80 % посівних площ).
Ліквідація куркульства як класу
Сталінська колективізація передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями».
Мета: передача колгоспам (державі) найприбутковіших селянських господарств разом із землею та реманентом, вилучення значних запасів сільськогосподарської продукції, ліквідація найзаможнішого прошарку селян, яких радянська влада вважала джерелом капіталізму на селі.
30 січня 1930 р. — постанова Політбюро ЦК ВКП(б), яка поділяла куркулів на три категорії, кожній з яких призначалася певна міра покарання:
1. Активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів — 10-річне ув’язнення або розстріл.
2. Пасивні вороги радянського ладу, тобто ті, хто намагався в рамках радянського законодавства боронити свою власність — конфіскація майна, виселення до північних та східних районів СРСР.
3. Лояльні до політики більшовиків, ті, що не чинили опору радянській владі, але не бажали вступати до колгоспів, — переселення за територію колгоспів, надання гіршої землі.
У результаті під розкуркулення потрапило близько 200 тис. господарств.
Наслідки колективізації:
— одержано кошти для індустріалізації;
— знищення найбільш працездатних селянських господарств;
— занепад почуття індивідуалізму, властивого українському селянинові;
— дезорганізація аграрного сектора (індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно й організаційно були ще слабкими);
— наростання кризових явищ у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо);
— утвердження командної економіки на селі при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі;
— голодомор 1932-1933 рр.
Голодомор 1932-1933 рр.
Причини:
— волюнтаристська політика сталінського керівництва;
— прискорена насильницька колективізація;
— завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.;
— постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про п’ять колосків» (згідно з цим законом за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менш ніж на 10 років);
— діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В. Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба в селян за всяку ціну (обшуки, натуральні штрафи, загороджувальні загони, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо). Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства.
ЦЕ ЦІКАВО!
Василь Мазорчук висловив цікаве порівняння трагічних подій 1932-1933 рр.: «Головне завдання керівництва було: ліквідувати селянина-аборигена, який мешкав на найкращих чорноземах. Тутешніх селян заходилися нищити так, як нищили колись в Америці корінних мешканців — ацтеків та інків».
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Молотов В'ячеслав Михайлович — радянський партійний та державний діяч. Член РСДРП(б) з 1906 р. У вересні 1920 р. рішенням партійного керівництва був направлений у Донбас, у жовтні 1920 р. — обраний секретарем Донецького губкому більшовицької парти, з листопада 1920 р. — перший секретар ЦК КП(б)У. Із листопада 1920 до березня 1921 р. обіймав пост першого секретаря ЦК КП(б) України. Перебуваючи на цьому посту, проводивжорстку централістську політику, боровся з українським повстанським рухом, втілював програму продрозкладки і виступав проти заміни її продподатком, що призвело до голоду 1921-1922 рр. в Україні. Найближчий соратник Сталіна, вважався його «правою рукою». Разом із Й. Сталіним став організатором голодомору 1932-1933 рр. Саме В. Молотов визначив значно завищений план хлібозаготівель для України в розмірі 356 млн пудів і спільно з Л. Кагановичем домігся його прийняття в липні 1932 р. на III Всеукраїнській конференції КП(б)У. В жовтні-листопаді 1932 р. В. Молотов за дорученням Сталіна очолював надзвичайну комісію в Україні, яка керувала насильницькою колективізацією селянських господарств та тотальною реквізицією зерна в селян-одноосібників. Очолювана ним комісія розробила надзвичайні заходи для збільшення хлібозаготівель шляхом здійснення адміністративного тиску і проведення масових репресивних заходів щодо селянства. Аби прискорити виконання планів хлібопоставок, видав розпорядження про створення спеціальних репресивних комісій, які б мали здійснювати вилучення хліба, призначеного для потреб громадського харчування; повну економічну блокаду сіл (заборона торгівлі, припинення постачання сіл тощо). На початку 1933 р. наказав вивезти всі колгоспні фонди, в тому числі насіннєвий, у рахунок заборгованості за планами хлібозаготівель, що перетворило штучно створену продовольчу кризу в Україні на широкомасштабний голодомор. У 1937 р. відігравав головну роль у проведенні партійної чистки ЦК КП(б)У. Із травня 1939 р. як міністр закордонних справ СРСР поставив свій підпис під пактом Молотова - Ріббентропа, який містив план розділу Центрально-Східної Європи. З 1946 р. — міністр закордонних справ СРСР, у 1941-1957 рр. — перший заступник Голови Ради Народних Комісарів, із 1946 р. — Ради Міністрів СРСР. Після смерті Й. Сталіна став одним із керівників опозиції до нового курсу М. Хрущова. У червні 1957 р. разом із Л. Кагановичем, Г. Маленковим та Д. Шепіловим виведений зі складу ЦК КПРС. У 1957-1962 рр. перебував на дипломатичній роботі у Монголії та Австрії. У 1961 виключений із партії. Останні роки життя провів у Москві. Помер у листопаді 1986 р. Похований на новодівочому кладовищі в Москві.
Заходи влади:
— продовження хлібозаготівель;
— створення загороджувальних загонів, які не випускали селян до міст;
— замовчування голоду;
— відмова від міжнародної допомоги.
Наслідки голодомору:
— величезні людські втрати (за різними даними, від 3,5 до 8 млн чоловік);
— знищення традиційного українського села з його багатими народними звичаями;
— подолання опору колективізації і як наслідок — перемога колгоспного ладу на селі.
Заходи держави, спрямовані на зміцнення колгоспного ладу:
— зменшення податкового тиску на колгоспи після 1933 р. (колгоспам залишали продукцію, вироблену понад план державних поставок);
— зміцнення матеріальної бази на селі шляхом збільшення кількості МТС;
— запровадження відрядної оплати праці;
— поліпшення побутових умов на селі.
Сталінський тоталітарний режим і масові репресії в Україні
СЛОВНИК!
Тоталітарний режим — це політичний режим, який передбачає встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи (політичної партії).
Утвердження сталінського тоталітарного режиму
|
Економічна сфера |
— одержавлення усіх форм власності; — утвердження командно-адміністративної системи в управлінні; — жорстка трудова дисципліна; — безкоштовне використання праці політв’язнів |
|
Політична сфера |
— монополія ВКП(б) на владу (заборона діяльності в Україні лівих есерів, комуністів-боротьбистів, УКП; встановлення однопартійної системи; повний контроль над усіма організаціями та громадськими об’єднаннями); — створення унітарної держави, централізація управління; — культ вождя; — репресії, терор (знищення будь-якої опозиції, створення каральних органів — ДПУ, НКВС); — формування партійного і державного апарату на принципах особистої відданості (провідниками сталінської політики в Україні були Л. Каганович та С. Косіор) |
|
Духовна сфера |
— монополія комуністичної ідеології, що базувалася на марксизмі; — ідеологізація освіти; — встановлення жорсткої цензури; — боротьба з інакомисленням; — контроль над засобами масової інформації; — цілковите підкорення особистості інтересам колективу та держави; — партійний контроль над діяльністю інтелігенції, представників культури |
Масові репресії та терор в Україні
СЛОВНИК!
Терор — це політика придушення, залякування політичних противників жорстокими насильницькими методами.
Репресії — захід державного примусу, покарання.
Хвилі сталінського терору в Україні
Перша хвиля (1928—1931 рр.) — розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції:
— «Шахтинська справа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 чоловік отримали смертний вирок, інші — різні строки ув’язнення);
— сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 1930 р. — справа, спрямована проти «старої» національної еліти. Звинувачення 45 чоловік у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України;
— сфальсифікована справа «Українського національного центру» (УНЦ) 1931 р. — процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та ін.;
— боротьба з УАПЦ (із 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і слідства).
Друга хвиля (1932—1935 рр.) — голодомор, репресивний спалах після вбивства С. Кірова, боротьба з «націоналістичним ухильництвом»;
— голодомор 1932-1933 рр.;
— самогубства М. Хвильового та наркома освіти М. Скрипника;
— арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень 1934 р.);
— справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо.
Третя хвиля (1936—1938 рр.) — доба «великого терору»;
— боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.);
— боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»);
— чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Квірінг, X. Раковський, П. Постишев та ін.);
— репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір — командувач Київським військовим округом, І. Дубовий — командувач Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.);
— репресивні заходи проти українських діячів культури — «розстріляне відродження».
ЦЕ ЦІКАВО!
Цікаву оцінку сталінській добі дав Г. Губерман:
Навіки ми створили монумент
Страшних руйнацій, божевілля втрат,
Провівши на крові експеримент,
Що дав нам негативний результат.
Стан української культури 30-х років XX ст.
«Розстріляне відродження»
Початок 30-х років — згортання політики українізації (національне відродження почало виходити за межі командно-адміністративної системи, що набирала сили).
30-ті роки XX ст. в історії української культури називають «розстріляним відродженням».
СЛОВНИК!
«Розстріляне відродження» — це роки наступу сталінського режиму на всі сфери культурного життя України, коли під пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури; в країні розгорталася боротьба проти «націоналістичних ухилів»; це був період, який пройшов під знаком жорстокого переслідування І діячів національної культури.
Жертвами сталінського терору стали представники української національної культурної еліти: М. Світальський (геолог); М. Кравчук (математик); Д. Яворницький (історик); М. Яловий (прозаїк і драматург); М. Хвильовий (письменник); Л. Курбас (режисер); М. Бойчук (художник); Г. Косинка (письменник); Д. Фальковський (письменник); М. Зеров (письменник); М. Семенко (письменник); К. Бурський (письменник) та інші.
Освіта
— Завершення кампанії з ліквідації неписьменності.
— Запровадження обов’язкової початкової освіти в сільській місцевості та загального семирічного навчання у містах (постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов’язкове навчання» від 25 липня 1930 р.).
— Нестача кваліфікованих педагогів із вищою освітою.
— Скорочення кількості українських шкіл (у зв’язку зі згортанням політики українізації).
— Заідеологізованість освіти.
— Відновлення діяльності університетів (Харківського, Київського, Одеського, Дніпропетровського).
Наука
— Провідна установа — Академія наук УРСР, до складу якої входило 26 інститутів (на чолі з О. Богомольцем).
— Відкриття у 1928 р. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ), в якому працювали видатні вчені І. Курчатов, Л. Ландау та ін.
— Створення в Києві Інституту клінічної фізіології під керівництвом О. Богомольця (1931 р.).
— Заснування в Києві Інституту електрозварювання під керівництвом Є. Патона (1934 р.).
— Організація в Одесі Українського інституту хвороб очей і тканинної терапії з ініціативи видатного окуліста В. Філатова.
— Плідна робота математиків М. Крилова, М. Богомолова, Д. Граве.
— Дослідження в галузі космонавтики (Ю. Кондратюк).
— Продовження досліджень у галузі епідеміології (М. Гамалія, Д. Заболотний).
— Плідна праця в галузі суспільних наук істориків Д. Багалія, Д. Яворницького, М. Грушевського.
— Актуальні розробки в галузі генетики й селекції рослин і тварин (М. Вавилов, О. Богомолець, О. Палладій та ін.).
Література
— Ліквідація літературно-художніх об’єднань і організація Спілки радянських письменників України (1934 р.).
— Державний контроль над видавництвами.
— Панівне становище методу соцреалізму.
— Широке визнання творів Ю. Яновського, А. Головка, Остапа Вишні, П. Тичини, В. Сосюри та ін.
— Хвиля переслідувань українських письменників.
Мистецтво
— Заснування у 1929 р. «Українського мистецького об’єднання» (М. Козин, В. Коровчинський, Г. Світлицький та ін.).
— Відкриття у 1935 р. у Харкові пам’ятника Т. Шевченкові (скульптор — М. Манізер).
— Створення Спілки радянських композиторів України (1932 р.).
— Репресії проти Леся Курбаса і театру «Березіль» (1933 р.).
— Розстріл українських кобзарів і лірників (1934 р.).
— Створення Спілки художників України (1938 р.).
— плідна діяльність хорової капели «ДУМКА», якою до 1938 р. керував Н. Городовенко.
— Заснування Спілки композиторів України (1939 р.).
— Відкриття меморіального музею та пам’ятника Т. Шевченку в Каневі (1939 р.).
— Відкриття пам’ятника Т. Шевченку в Києві (1939 р.).
— Відкриття у Львові театру опери та балету (1940 р.).
Антицерковна політика в Україні
— Курс на формування атеїстичного світогляду.
— Зростання державного тиску на діяльність православної церкви, яка не вписувалася в рамки офіційної ідеології (запровадження у 1928 р. Адміністративного кодексу УРСР, який містив розділ «Про культи»).
— Утиски Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), в результаті яких у 1930 р. церква змушена була самоліквідуватися.
— Кривава розправа над священиками, церковним керівництвом (арешт близько 2000 священиків УАПЦ, у т. ч. митрополитів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського).
— Масове знищення культових споруд, у результаті якого були зруйновані численні пам’ятки церковної архітектури.
— Наслідком антицерковної політики влади стали глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.
Завдання для самоконтролю
191. Курс на колективізацію був проголошений:
A) 1925 р.;
B) 1927 р.;
В) 1928 р.;
Г) 1929 р.
192. Генеральним секретарем ЦК КП(б)У в 1928-1938 рр. був:
A) Д. Мануїльський;
Б) Л. Каганович;
B) М. Хрущов;
Г) С. Косіор.
193. Судовий процес над спеціалістами вугільної промисловості Донбасу («Шахтинська справа») відбувся:
А) 1925 р.;
Б) 1927 р.;
В) 1928 р.;
Г) 1929 р.
194. Проаналізуйте наведені твердження та вкажіть серед них правильне.
A) «Індустріалізація в СРСР (УРСР) розпочалася з легкої промисловості»;
Б) «У 1932-1933 рр. в Україні відбувся голодомор»;
B) «“Куркулями” називали незаможних селян»;
Г) «Керівниками України в 30-ті роки були люди, які сумлінно обстоювали права України у складі Радянського Союзу».
195. Позначте завдання індустріалізації.
1. Здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;
2. перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;
3. установлення політичного панування радянської бюрократії;
4. усунення дрібних власників, якими було важко керувати;
5. прагнення ліквідувати неписьменність;
6. зміцнення оборонного потенціалу країни;
7. підвищення технічної бази сільського господарства.
196. Встановіть відповідність між митцями та галузями культури.
A) Д. Граве, Ю. Кондратюк, Л. Ландау, Є. Патон;
Б) П. Тичина, М. Яловий, М. Рильський;
B) П. Саксаганський, М. Садовський, Л. Курбас;
Г) О. Довженко.
1. Театр;
2. кінематограф;
3. музика;
4. література;
5. наука.
|
А |
|
|
Б |
|
|
В |
|
|
Г |
197. Розташуйте події в хронологічній послідовності.
A) Процес над СВУ;
Б) арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними;
B) початок голодомору в Україні;
Г) перехід до форсованої індустріалізації.
198. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.
7 серпня 1932 р. було видано постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», яка передбачала розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна.
1) Як цей документ називали сучасники? Чому?
2) Проти кого була спрямована ця постанова?
199. Чи згодні ви з твердженням:
«Колгоспна система — це форма закріпачення селянства»? Свою відповідь аргументуйте.
200. Проаналізуйте процес проведення індустріалізації в Україні, поясніть, чому її наслідки вважаються неоднозначними та суперечливими.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
